—–≈ƒЌ≈¬≈ ќ¬џ… ¬ќ—“ќ 


 

јраби в середн≥ в≥ки. ¬иникненн€
≥сламу та арабськоњ державност≥

 

ѕриродно-кл≥матичн≥ умови јрав≥њ

—ередньов≥чний арабський етнос

јрав≥€ на св≥танку середньов≥чч€

ƒо≥сламська јрав≥€

«ародженн€ ≥сламу. —творенн€ загальноарабськоњ держави

ѕриродно-кл≥матичн≥ умови јрав≥њ. јрав≥йський п≥востр≥в Ї одним з найб≥льших у св≥т≥ (майже 3 млн км2), найб≥льшим в јз≥њ й €вл€Ї собою њњ п≥вденно-зах≥дну к≥нц≥вку. ≤з заходу його омивають води „ервоного мор€, з≥ сходу - ѕерська та ќманська затоки, а з п≥вдн€ - јденська затока й јрав≥йське море. «а площею п≥востр≥в дор≥внюЇ майже чверт≥ вс≥Їњ ™вропи, а за природними умовами под≥л€Їтьс€ на три не схож≥ одна на одну зони.

1. ѕ≥вденна јрав≥€, або ™мен (У рањна, що розташована праворучФ, тобто на п≥вдн≥ - зг≥дно з давньоарав≥йським под≥лом на сторони св≥ту), з найдавн≥ших час≥в славилас€ своњми родючими земл€ми (внасл≥док сумл≥нноњ ≥ригац≥њ), жарким, але не засушливим кл≥матом, непоганими бухтами та в≥дносно багатими флорою й фауною. “епл≥ води јрав≥йського мор€, й јденськоњ затоки зокрема, киш≥ли в епоху середньов≥чч€ рибою та молюсками (в тому числ≥ перлинними), а на суш≥ водились антилопи, страуси, вовки, лиси, газел≥, в≥слюки, зайц≥, тигри, леви, г≥Їни тощо. –азом ≥з ™меном ѕ≥вденну јрав≥ю утворювали два крањ, розташован≥ трохи сх≥дн≥ше: ’адрамаут (УЅерег ладануФ) - г≥рсько-р≥внинна крањна, в≥дома завд€ки своњм верблюдам ≥ ладану (пахощ≥, що отримували з≥ смоли м≥сцевих ладанових дерев), та г≥рський ќман, уславлений надзвичайно родючими на рубеж≥ нашоњ ери грунтами та безл≥ччю зручних порт≥в, €к≥ називали Удверима в  итайФ.

2. «ах≥дна, або  ам'€ниста, јрав≥€, або ’≥джаз (УѕерепонаФ) - арав≥йське узбережж€ „ервоного мор€, €ке в давнину називали також јрав≥йською затокою. √рунти тут кам'€нист≥ й неродюч≥, р≥чок ≥, в≥дпов≥дно, ≥ригац≥йних систем немаЇ, флора та фауна дуже б≥дн≥ (непогано росли лише ф≥н≥ков≥ пальми, а серед тварин переважали верблюди, кролики, лиси, дик≥ коти та г≥рськ≥ орли з воронами), але в≥дносно часто трапл€лис€ природн≥ джерела води й струмки, навколо €ких розросталис€ невелик≥ оазиси та пасовиська.  л≥мат жаркий, а „ервоне море - тепле, багате на рибу й корали (добувати €к≥ небезпечно через велику к≥льк≥сть м≥сцевих акул), але не глибоке й перенасичене рифами, що робило його малосудноплавним.

3. –ешту јрав≥њ (а територ≥ально абсолютно переважаючу частину њњ площ≥) утворювала велика јрав≥йська пустел€. ќпади тут не р≥дк≥сть (јрав≥€ з трьох бок≥в оточена водою), але вдень спека така, що дощова вода ≥нод≥ випаровуЇтьс€, не дос€гаючи поверхн≥ земл≥ (де температура пов≥тр€ часом с€гаЇ +57о—!), а вноч≥ доходить до заморозк≥в. ∆орстк≥сть кл≥мату зробила безводн≥ засушлив≥ степи јрав≥йськоњ пустел≥ надзвичайно б≥дними на рослинн≥сть ≥ тварин, у природ≥ тут панували п≥щана бур€ та нефд (УдюнаФ). ¬иживали лише верблюди, €щ≥рки, зм≥њ, а рослинний покрив становили верблюж≥ колючки. Ћише взимку, коли дощ≥ част≥шали й жара спадала, на цих теренах ненадовго оживала зелена рослинн≥сть, але новий подих спеки знову випалював землю, а м≥сц€ми зливи спричин€ли засолоненн€ грунт≥в, робл€чи пор≥зану р≥чищами дощових поток≥в землю абсолютно безживною.

™диним вин€тком на тл≥ цього сумного пейзажу залишалас€ вузька смуга Ѕахрейну - низинного арав≥йського узбережж€ ѕерськоњ затоки. …ого земл≥ переважно родюч≥ (хоча м≥сц€ми заболочен≥ або перетворилис€ на солончаки), особливо на ф≥н≥ки; води багат≥ на перлини, а узбережж€ пор≥зане бухтами щ≥льн≥ше за ќман або ™мен.

¬ јрав≥њ не було великих р≥чок (лише вад≥ - сух≥ р≥чища - в пер≥од зимових злив ненадовго перетворювалис€ на брудн≥ потоки), тому вода завжди становила головне багатство м≥сцевих мешканц≥в. ƒл€ њњ збереженн€ робили штучн≥ ставки, копали колод€з≥ й канали, споруджували цистерни та в≥дст≥йники. ѕроте б≥дною на природн≥ ресурси јрав≥ю не назвеш.  р≥м згаданих перл≥в, червоних ≥ чорних корал≥в та ладану, на всю ™враз≥ю славились арав≥йськ≥ м≥рра, бальзам, алое, кориц€, шафран; г≥рськ≥ хребти п≥вдн€ р€сн≥ли б≥лим мармуром, он≥ксом та л≥гд≥ном (р≥зновид алебастру). Ќа п≥востров≥ трапл€лис€ золото, ср≥бло, олово, свинець, зал≥зо, м≥дь, сурма, де€ке коштовне кам≥нн€ (смарагди, берили, б≥рюза), вдосталь було сол€них родовищ. ≤ все ж головним багатством јрав≥њ прот€гом стол≥ть залишалос€ географ≥чне положенн€: через њњ територ≥ю проходила ц≥ла низка транзитних торговельних шл€х≥в, що поЇднували ™вропу з крањнами —ходу (насамперед ≤нд≥Їю,  итаЇм та —х≥дною јфрикою).

—ередньов≥чний арабський етнос. јраби - народ, в≥домий ще в епоху стародавност≥, але в т≥ часи вони залишалис€ далекою нап≥вдикою перифер≥Їю цив≥л≥зованого св≥ту, не мали Їдиноњ державност≥ й не дуже в≥дчували свою етн≥чну Їдн≥сть, що про€вилос€ нав≥ть у легендах про њхнЇ походженн€. «г≥дно з б≥бл≥йними переказами, араби ч≥тко под≥л€лис€ на п≥вн≥чних - нащадк≥в ≤змањла, сина јвраама в≥д його опальноњ наложниц≥-Їгипт€нки јгар≥, €ку разом ≥з сином вигнала ж≥ночими ≥нтригами в пустелю старша дружина јвраама —арра ( н.Ѕутт€: гл.16,21); ≥ п≥вденних, пращуром €ких —в€те ѕисьмо вважаЇ  ахтана (≤октана) - праправнука <%-2>легендарного потопного Ќо€ через його сина —≥ма ( н.<%0>Ѕутт€: гл.10). ќтже, ≥з сивоњ давнини мешканц≥ јрав≥њ ч≥тко розмежовувалис€ на п≥вденних (Їмен≥ти, або плем≥нна група кахтан, до €коњ належали племена лахм, х≥м'€р, кинда, гасан тощо) ≥ п≥вн≥чних, €к≥ вважали своњм безпосередн≥м предком нащадка ≤змањла - Ќ≥зара (ћаада). ¬≥дпов≥дною була самоназва п≥вн≥чних араб≥в - н≥зарити (маадити), або ≥змањл≥ти. —еред безл≥ч≥ п≥вн≥чноарабських племен знайшло свою пол≥тичну й господарську н≥шу плем'€ курейш, ≥з €кого вийшов майбутн≥й творець новоњ св≥товоњ рел≥г≥њ та першоњ загальноарабськоњ держави ћухаммед.

¬итоки розмежуванн€ Їмен≥т≥в ≥ ≥змањл≥т≥в були значно глибшими, н≥ж проста пам'€ть про в≥дм≥нн≥сть походженн€: р≥знилис€ њхн≥ господарський уклад житт€, од€г ≥ побутов≥ традиц≥њ, культура та с≥мейн≥ канони, антрополог≥чний тип ≥ ментальн≥сть.

¬ абсолютн≥й своњй б≥льшост≥ п≥вденн≥ араби належали до ≥ндо-середземноморського типу великоњ Ївропеоњдноњ раси, п≥вн≥чн≥ - до балкано-кавказького типу тоњ ж раси. Ќе було в до≥сламськ≥й јрав≥њ Їдиноњ л≥тературноњ мови: безл≥ч плем≥нних д≥алект≥в утворювала умовн≥ зах≥дну й сх≥дну групи. ѕисали тогочасн≥ арав≥йц≥ сабейським, набатейським або арамейським шрифтами, ≥ лише на рубеж≥ V≤ - V≤≤ ст. остаточно склалас€, а в  оран≥ була кодиф≥кована загальноарабська норма класичноњ л≥тературноњ мови, €ку в≥днос€ть до сем≥тськоњ мовноњ с≥м'њ.

ѓњ вир≥зн€ють надзвичайна кучер€в≥сть, складна система словотворенн€, нап≥вжорсткий пор€док сл≥в у реченн≥ (спочатку йде присудок, пот≥м п≥дмет, а визначуване слово завжди передуЇ означенню), на€вн≥сть таких граматичних категор≥й, €к р≥д, число, особа, стан, вид, та трьох в≥дм≥нк≥в (€к≥ втратили сучасн≥ арабськ≥ д≥алекти). “од≥ ж остаточно склалос€ й фонетичне арабське нац≥ональне письмо - в'€зь ≥з 28 приголосних фонем, три з €ких паралельно використовувалис€ дл€ в≥дтворенн€ на письм≥ довгих голосних, ≥ система додаткових позначок, €ку ввели наприк≥нц≥ V≤≤_ст. ѕисали середньов≥чн≥ араби справа нал≥во й обов'€зково в межах певного граф≥чного стилю (пошибу) - д≥ван≥, магриб, тал≥к, настал≥к, сульс, куф, насх тощо.

јбсолютно ун≥кальною була арабська система антропон≥м≥њ (особових ≥мен). јраби не мали пр≥звищ у звичному дл€ ™вропи або ƒалекого —ходу розум≥нн≥, зате система ≥мен ≥нод≥ утворювала ланцюг ≥з дес€тк≥в сл≥в. ѕо-перше, в≥дзначимо алам - первинне, особове ≥м'€ людини у вузькому розум≥нн≥ слова. ≤снувала кунь€ - тектон≥м, до €кого обов'€зково входили елементи абу (УбатькоФ) або умм (УматиФ), що розум≥лис€ в широкому сенс≥ €к УволодарФ чогось (јбу-л-’асан - Убатько ’асанаФ, јбу-л-’айр - Уволодар добра, добрийФ тощо). ƒал≥ йшов насаб - по батьков≥, €ке оформл€лос€ через елемент ≥бн (УсинФ такого-то). „етвертий - лакаб - пр≥звисько або еп≥тет, €кий дл€ простолюдина просто приЇднувавс€ (...“ав≥л - УƒовгийФ), а дл€ сановних людей оформл€вс€ через шл€хетний елемент -д≥н, ад-д≥н, -мульк, -≥слам тощо (Ќур ад-д≥н, Ўамс ад-д≥н тощо). Ќарешт≥, замикала все н≥сба - етн≥чний, рел≥г≥йний, соц≥альний або географ≥чний детерм≥нант (аль-’орезм≥ - У’орезм≥ЇцьФ, Ѕекр≥ - Уприб≥чних јбу-ЅекраФ, Ўињ - УшињтФ, јлф≥ - Утис€чникФ, тобто раб, €кого купили за 1000 монет, тощо). “радиц≥йний пор€док елемент≥в включав кунью, алам, насаб, лакаб та н≥сбу, що утворювали ≥нод≥ кумедн≥ дл€ Ївропейц€ ≥менн≥ ланцюги, тому в нашому пос≥бнику ≥мена вс≥х д≥€ч≥в арабського середньов≥чч€ подаватимутьс€ в конкретн≥й скорочен≥й форм≥, €ка вже прижилас€ в Ївропейському сходознавств≥.

ќснову господарського житт€ араб≥в п≥вдн€ становили насамперед землеробство та мореплавство.

™менц≥ культивували пшеницю, рис, просо, цукрову тростину, льон, бавовник; з городн≥х культур - бобов≥, ог≥рки, кавуни, дин≥, гарбузи, р≥пу, цибулю, салат, перець, моркву; сади р€сн≥ли виноградом, мигдалем, гранатами, маслинами, €блуками, гор≥хами, абрикосами, персиками, бананами ≥, звичайно, славетними ф≥н≥ками. ≤ноземц€м ™мен здававс€ справжн≥м раЇм, де ≥ригац≥йна система, мусонн≥ дощ≥ й працелюбн≥сть мешканц≥в забезпечували досить високий, бодай гарантований в≥д голодноњ смерт≥ р≥вень житт€. ™мен≥ти розорали нав≥ть гори, покривши њх терасами: це дало 5 млн га обробленоњ оранки (що становило до 80% ус≥х земель ѕ≥вденноњ јрав≥њ). ƒопом≥жну роль у с≥льському господарств≥ в≥д≥гравало скотарство, спец≥ал≥зоване насамперед на велик≥й рогат≥й худоб≥.

ƒругим масовим зан€тт€м Їменц≥в була заморська торг≥вл€, в €к≥й араби довгий час утримували св≥тову перш≥сть ≥ €ка згадуЇтьс€ вжЇ в Ѕ≥бл≥њ (“рет€ ÷арств: гл. 9,10). ўе за 1000 рок≥в до н.е. вони почали торгувати з ≤нд≥Їю та јфрикою, першими у св≥т≥ перейшовши в≥д каботажного плаванн€ до пр€мих морських та океан≥чних подорожей з урахуванн€м теч≥й ≥ мусон≥в. ѕ≥вденноарав≥йськ≥ порти (јден,  л≥сма, јњл тощо), а також бахрейнський ’атт приголомшували сучасник≥в масштабами торговельних операц≥й та њхньою прибутков≥стю (€ка н≥коли не була меншою за 50% вкладених кошт≥в). ™менськ≥ купц≥ м≥цно тримали в руках монопол≥ю на дес€тки вид≥в товар≥в, бо ретельно берегли своњ профес≥йн≥ секрети (про маршрути подорожей, ринки, джерела сировини тощо), й тому не дивно, що римський ≥сторик ѕл≥н≥й —тарший (≤ ст. н.е.) писав: Ујраби живуть тим, що дають њхн≥ мор€"1.

 орабл≥ Уўасливоњ јрав≥њФ привозили ≥з-за мор€ китайський шовк, бавовну-сирець, тканини та списи з ѕ≥вн≥чноњ ≤нд≥њ; корабельну деревину, коштовне кам≥нн€ та перець ≥з ѕ≥вденноњ ≤нд≥њ; слонову й носорогову к≥стку, раб≥в ≥ золото з јфрики; перець, ср≥бло, олово й корицю з ÷ейлону; ср≥бло, пап≥рус, вино та хл≥б ≥з «аходу. ўо ж до експорту, то пор€д ≥з транзитними товарами Їмен≥ти пропонували й власну продукц≥ю - ладан, алое, м≥рру, б≥лий мармур ≥ зброю, що спри€ло розвитков≥ м≥сцевого ремесла.  р≥м цього, кахтан видобували вдома с≥ль, золото, ср≥бло, сердол≥к, он≥кс, хризол≥т, кували чудов≥ меч≥, а з мор€ отримували рибу, перли й корали, €кими киш≥ли мор€ навколо јрав≥њ.

√осподарське житт€ ≥змањл≥т≥в €к≥сно в≥др≥зн€лос€ в≥д п≥вденно-арав≥йського: <P10MI>основним зан€тт€м п≥вн≥чних араб≥в залишалис€ кочове скотарство, караванна торг≥вл€, мито з купц≥в (Уплата за покровительствоФ) ≥ пр€мий бандитизм, €ким ≥нод≥ жили ц≥л≥ племена бедуњн≥в (Улюдей пустел≥Ф).

ƒл€ б≥льшост≥ з них усе господарство крутилос€ навколо колод€з€, ф≥н≥ковоњ пальми та верблюда, причому лише доместикац≥€ останнього наприк≥нц≥ ≤≤ тис. до н.е. дала змогу арабам (Уброд€ги, кочовикиФ) стати володар€ми пустел≥.  р≥м верблюд≥в (€к≥ могли нести до 300 кг вантажу, проходити в день до 160 км ≥ при температур≥ понад +50о триматис€ 5 д≥б без води), бедуњни розводили в≥слюк≥в, мул≥в, др≥бну й велику рогату худобу та коней (славетних арабських скакун≥в), проте останн≥х було мало, годувати њх треба було деф≥цитним €чменем ≥ поњти дорогоц≥нною водою, а тому скакуни вважались елементом розкош≥ в пустел≥.  р≥м скотарства, €ке давало бедуњнам шк≥ру, м'€со, вовну, молоко й транспорт, кочов≥ араби збирали дикий мед, полювали в оазисах, а також контролювали славетну Удорогу ладануФ - торговельний шл€х ≥з ™мену через  ам'€нисту јрав≥ю (уздовж „ервоного мор€). «вичайно, п≥вн≥чн≥ араби сам≥ теж приторговували (шк≥ри, м'€со тощо), але част≥ше ст€гували з купц≥в мито, а €кщо складалис€ спри€тлив≥ умови - жили граб≥жництвом.

”насл≥док в≥дм≥нностей господарського житт€ р≥знилис€ в араб≥в њжа, побут та од€г.

Ѕедуњни носили довгополу сорочку з довгими рукавами, головну хустину та розст≥бний плащ (аба), споживали м'€со й верблюже молоко, пр≥сн≥ корж≥ з пшениц≥, проса або €чменю та ф≥н≥ки, а жили в чотирикутних палатках-шатрах ≥з чорноњ (переважно коз€чоњ) вовни. ∆≥ночий од€г був майже таким, €к ≥ чолов≥чий (р≥знивс€ лише способом нос≥нн€ та особливост€ми оздобленн€), зате бедуњнки носили безл≥ч прикрас (каблучки, серги, браслети на руках ≥ ногах), татуювали й фарбували обличч€, долон≥, ступн≥ та ≥нш≥ ≥нтимн≥ш≥ частини т≥ла.

Ќадзвичайно сильними в бедуњн≥в залишалис€ с≥мейн≥, родоплем≥нн≥ та кланов≥ зв'€зки, €к≥ цементувалис€ пам'€ттю про сп≥льного пращура та кровною помстою, бо в пустел€х людина без роду й племен≥ вижити не могла. ўодо внутр≥шн≥х с≥мейних канон≥в, то при збереженн≥ патр≥архальних основ сусп≥льства статус дружини-бедуњнки, €ка вела господарство, доки чолов≥ки воювали або полювали, вважавс€ досить високим, що не виключало елемент≥в пол≥гам≥њ, особливо €кщо мова йшла про наложниць-нев≥льниць. —оц≥альний статус останн≥х був надзвичайно низьким, а покаранн€ за њхню неправильну повед≥нку могли позмагатись ≥з садизмом. (“ак, за усну сварку з хаз€њном-чолов≥ком нев≥льниц≥ могли в≥др≥зати €зика й запхати його в кусс - статевий орган2.) Ќаречену жених або купував за калим у майбутнього тест€, або крав, причому особливо шанувавс€ крос-кузенний шлюб.

ўо ж до Їмен≥т≥в, то њхн≥й од€г складавс€ ≥з запнутоњ сп≥дниц≥ (фута) й головноњ пов'€зки або круглоњ шапочки, у спекотн≥ дн≥ фута зам≥н€ла по€сна сп≥дниц€ - в≥др≥з тканини, обмотаний навколо стегон. ќд€г ж≥нок - пр€ме темне покривало, що над€галос€ поверх сукн≥ в≥льного крою. ќснову њж≥ становили: зернова каша, коз€че молоко, овечий сир, зелень, бобов≥ та овоч≥, м'€со (баранина та €ловичина), безл≥ч фрукт≥в, пр€нощ≥, велика к≥льк≥сть алкогольних напоњв (≥з ф≥н≥к≥в, €чменю, проса, меду, винограду та ≥зюму), а на узбережж≥ ще й риба (включаючи сардини та в'€лене м'€со акули). ∆или Їмен≥ти в печерах та кам'€них домах-фортец€х у горах або в глинобитних хатинах ≥з гостроверхим дахом ≥з соломи та пальмового лист€ на узбережж≥.

—тосовно с≥мейних традиц≥й Їмен≥т≥в, то в небагатьох родинах УчистихФ землероб≥в панував тотальний патр≥архат, але в б≥льшост≥ с≥мей, де чолов≥ки активно займалис€ торг≥влею, ж≥нка почувала себе надзвичайно прив≥льно (що й не дивно, бо чолов≥к часто-густо плавав за тридев'€ть земель). Ўл€х до шлюбу розчищав лише калим, €кий платив майбутн≥й чолов≥к батькам нареченоњ: умиканн€ нареченоњ в Їмен≥т≥в майже не практикувалос€.

ўодо ментальност≥ араб≥в, то вс≥ ≥ноземц≥ в≥дзначали њхн≥ горд≥сть, мужн≥сть, в≥льнолюбство й пот€г до незалежност≥, св€щенну гостинн≥сть, колосальний родоплем≥нний сепаратизм ≥ с≥мейн≥сть, багату фантаз≥ю, жадобу до грошей ≥ багатства, схильн≥сть до пи€цтва й розпусти, любов до поез≥њ та сластолюбство. јраби вир≥зн€лис€ в≥дносною в≥ротерпим≥стю, нестриман≥стю у вчинках, пол≥тичним скептицизмом ≥ неготовн≥стю терп≥ти знущанн€ в≥д владик, бунт≥влив≥стю та войовнич≥стю, осп≥ваною в безл≥ч≥ поем. —ередньов≥чн≥ араби не були надто працьовитими, тому р≥льництво й ремесло вважались у них зан€тт€ми УплебейськимиФ, а до ел≥тних зан€ть належали торг≥вл€, лихварство, поез≥€ та воЇнн≥ подвиги.

 олосальних зм≥н зазнало етн≥чне обличч€ араб≥в ≥з приходом ≥сламу, й особливо з≥ створенн€м св≥товоњ мусульманськоњ ≥мпер≥њ. « одного боку, це породило значну етн≥чну ун≥ф≥кац≥ю араб≥в, хоча рел≥кти протисто€нн€ п≥вденних - п≥вн≥чним, а ос≥лих араб≥в-город€н - бедуњнам про€вл€лис€ прот€гом усього середньов≥чч€. ѕеретворившис€ за житт€ одного покол≥нн€ з принижених васал≥в або цив≥л≥зац≥йних пров≥нц≥ал≥в на Упан≥в св≥туФ, араби в≥дчули себе надлюдьми, свою рел≥г≥ю й культуру - найвищими, свою зброю та в≥йськове мистецтво - найкращими у св≥т≥.

як≥сно новим стало господарське житт€. ¬ межах хал≥фату, що розкинувс€ на трьох континентах, араби познайомилис€ з цитрусовими, €к≥ запозичили з ≤нд≥њ, - й найкращим плодом вони тепер вважали лимон. –озширивс€ д≥апазон городн≥х культур, а Унайкращим овочемФ визнали цикор≥й. ” захоплених рег≥онах з'€вилас€ нова рег≥ональна спец≥ал≥зац≥€: ™гипет давав зерно, рис, льон, бавовну й цукрову тростину; ѕ≥вн≥чна јфрика - маслини; —ир≥€ та ѕалестина - виноград, фрукти й цукрову тростину; јрав≥€ - ф≥н≥ки й ладан; ≤рак - пшеницю та €чм≥нь; ≤ран та јзербайджан - бавовну, городн≥ й баштанн≥ культури та б≥лий мов сн≥г цукор. ѕовсюдно поширилос€ кон€рство. Ѕагдадськ≥ килими, сир≥йськ≥ тканини, Їрусалимськ≥ дзеркала, золототкана матер≥€ “ун≥су, арав≥йська фарба ≥ндиго, шк≥ри јрав≥њ, пап≥р, скло та збро€ ƒамаска славилис€ на весь св≥т ≥ активно йшли на експорт, за що араби отримували: пр€нощ≥, алое, коштовне кам≥нн€ та ц≥нну деревину з ≤нд≥њ й ѕ≥вденно-—х≥дноњ јз≥њ; шовк, порцел€ну й мускус з  итаю; слонову к≥стку й нев≥льник≥в з јфрики; раб≥в з≥ —тепу та —х≥дноњ ™вропи тощо. Ѕагдад, ƒамаск,  ањр, Ѕухара, —амарканд, Ѕасра, јлександр≥€, јден €к ≥сламськ≥ м≥ста перетворилис€ на центри св≥товоњ торг≥вл≥. ≤ все це за житт€ трьох покол≥нь!

ѕроте етн≥чн≥ процеси, що њх пережив хал≥фат, ви€вл€лись ≥нод≥ неспод≥ваними.  оран дозвол€Ї чолов≥ков≥ мати до чотирьох дружин ≥ безл≥ч наложниць залежно в≥д його ф≥зичних ≥ ф≥нансових можливостей, а також соц≥ального статусу, тому мусульманськ≥ завоюванн€ часто супроводжувалис€ вир≥занн€м чолов≥к≥в ≥ захопленн€м ж≥нок, €ких д≥лили м≥ж собою переможц≥.

«вичайно, арабська с≥м'€ була патр≥архальною, ≥ ж≥нка в н≥й мала набагато менше прав пор≥вн€но з чолов≥ком. ” суд≥ голос чолов≥ка дор≥внював двом ж≥ночим, вона зобов'€зана була слухати й поважати чолов≥ка (батька, старшого сина), за провину або внасл≥док ф≥нансовоњ скрути чолов≥к м≥г њњ вигнати, вона ховала на вулиц≥ обличч€ в≥д сторонн≥х, та й сам ≥нститут гаремноњ пол≥гам≥њ може розц≥нюватис€ €к приниженн€ ж≥нки. Ќа в≥дм≥ну в≥д бедуњнок або Їмен≥ток, €к≥ вели все господарство, ж≥нку тепер майже ц≥лком вилучили з виробничоњ сфери, залишивши њй вихованн€ д≥тей ≥ побутов≥ турботи (особливо в родинах соц≥ально-майновоњ верх≥вки), а з цим Уканули в ЋетуФ вс≥ њњ колишн≥ Ув≥льност≥Ф. ¬т≥м, думка про те, що ж≥нка за ≥сламу - зразок забитост≥ - не зовс≥м правильна. ѕор≥вн€но з до≥сламськими часами дружина д≥стала ч≥ткий юридичний статус, за нею завжди збер≥гавс€ њњ посаг, њњ не можна було вигнати без причини, тим паче продати, €кщо вона мусульманка. „олов≥к повинен був повн≥стю утримувати своњх ж≥нок, ублажати њх ф≥зично й матер≥ально, а в раз≥ проблем дружина йшла до мулли (рел≥г≥йно-духовного мусульманського насто€тел€ й наставника), ≥ той примушував чолов≥ка прид≥л€ти ж≥нц≥ належну увагу (ц≥ Уп≥льгиФ не поширювалис€ т≥льки на нев≥льниць). Ќе дивно, що б≥льш≥сть ж≥нок на ≥сламському середньов≥чному —ход≥ була ц≥лком задоволена житт€м, а де€к≥ ставали нав≥ть правительками держав.

Ѕагатшою стала арабська кухн€, а з цим забулис€ жахлив≥ випадки зариванн€ бедуњнами своњх дочок живими в землю, бо не було чим њх годувати. ўоправда, ≥слам запровадив певн≥ харчов≥ табу (на мертвечину, алкоголь, свинину тощо), але, €кщо в≥рити джерелам, сприйн€ли араби не все: зокрема, вина вони пили чимало й охоче. «аборонив  оран ≥ содом≥ю, але цей гр≥х, перейн€тий арабами в розбещених в≥зант≥йц≥в, збер≥гс€ в ≥сламських м≥стах. ўо ж до лесб≥€нства, то воно процв≥тало в гранд≥озних гаремах мусульманськоњ пол≥тичноњ верх≥вки.

Ќа нових земл€х, особливо в м≥стах, поступово розвалилас€ м≥цна бедуњнська родоплем≥нна система, а канони степовоњ доблест≥, гордост≥, в≥льнолюбства та взаЇмодопомоги загинули п≥д тиском бюрократичноњ деспот≥њ та безконтрольного всевладд€ пол≥тичноњ верх≥вки. –одинн≥ зв'€зки заступив непотизм, доблесть зм≥нилас€ користолюбством, горд≥сть -    рабол≥пством перед начальством, в≥льнолюбство - пот€гом до розкош≥ та життЇвих ут≥х, а взаЇмодопомога - Укачанн€м правФ перед владою. Ћише Удик≥, неосв≥чен≥ й нецив≥л≥зован≥Ф бедуњни, €к≥ не купилис€ на граб≥жницьк≥ трофењ й залишилис€ жити в пустел≥, зберегли св≥й ментал≥тет недоторканим.

«а все треба платити. ѕеремоги наповнили арабськ≥ гареми перс≥€нками, Урум≥йкамиФ, в≥рменками, грузинками, УфранкамиФ, тюрчанками, слов'€нками, ≥нд≥йками, берберками, Уз≥нджанкамиФ, аб≥сс≥нками, согд≥йками тощо, але доки чолов≥ки воювали або вершили державн≥ справи, д≥тей виховували матер≥ - й кожна, звичайно, в традиц≥€х свого народу. Ќасл≥дки цих неконтрольованих шлюб≥в ви€вилис€ жахливими. –≥дн≥ брати (через батька, але народжен≥ та вихован≥ р≥зними матус€ми) д≥ставали абсолютно р≥зне вихованн€ ≥ засвоювали р≥зний стереотип повед≥нки, що робило њх абсолютно чужими один одному й батьков≥. —ин гречанки полюбл€в вино й ф≥лософ≥ю, Уз≥нджанкиФ (африканки) - мелодичн≥ п≥сн≥ й ритми Утамтам≥вФ, син слов'€нки вмивавс€ п≥д проточною водою, а син зах≥дноЇвропейки - бовтавс€ в тазу, син перс≥€нки любив азартн≥ ≥гри, а син тюрчанки - скакати на кон€х тощо, ≥ за стол≥тт€ Їдн≥сть арабського етносу розвалилас€ на шматки. ѕ≥ддан≥ хал≥фа перестали в≥дчувати себе етн≥чною сп≥льнотою й р≥залис€ м≥ж собою тотальн≥ше, н≥ж з Унев≥рнимиФ, а м≥сце етн≥чноњ ознаки заступила рел≥г≥йна належн≥сть. ѕон€тт€ Ув≥тчизнаФ зам≥нилос€ на пон€тт€ УдержаваФ, а патр≥отизм поступивс€ м≥сцем в≥дданост≥ правителю - ≥ це стало к≥нцем пануванн€ УчистихФ араб≥в у власн≥й держав≥. ѓхн≥ традиц≥њ панували в л≥тератур≥, науц≥, од€з≥, естетиц≥ в≥д јтлантики до ≤ндськоњ долини, в≥д —ередземномор'€,  авказу та —ередньоњ јз≥њ до порт≥в —х≥дноњ јфрики й н≥гер≥йських степ≥в, але арабська войовнич≥сть, степова дружба й кровна помста стали надбанн€м легенд, а народ в≥льних род≥в-бедуњн≥в перетворивс€ на неспок≥йних, ≥нод≥ бунт≥вливих, але врешт≥-решт зал€каних ≥ пок≥рних п≥дданих всесильного владики.

јрав≥€ на св≥танку середньов≥чч€. « давнини пол≥тичний, соц≥ально-економ≥чний та культурний розвиток на теренах јрав≥йського п≥вострова в≥дбувавс€ вкрай нер≥вном≥рно. ѕ≥вн≥чн≥ араби жили родоплем≥нними кочовими й нап≥вкочовими об'Їднанн€ми, €к≥ ще не вийшли за меж≥ вожд≥вства (Уч≥фдомуФ). “ак≥ об'Їднанн€, чисельн≥сть кожного з €ких через сувор≥ природно-кл≥матичн≥ умови не перевищувала 600 ос≥б (б≥льша к≥льк≥сть на такому б≥дному ландшафт≥ не могла прогодуватис€), очолювалис€ нап≥ввиборними-нап≥вспадковими вожд€ми, €к≥ мали титул сейњд (УораторФ), що значною м≥рою по€снюЇ джерело њхнього пол≥тичного авторитету. ƒержавоутворююч≥ процеси й господарська еволюц≥€ за цих обставин просувалис€ вкрай пов≥льно, а нетривал≥ й хитк≥ м≥жплем≥нн≥ союзи бедуњн≥в формувалис€ так само блискавично, €к ≥ розвалювалис€. ћетою цих союз≥в були наб≥ги на сус≥да дл€ умиканн€ тварин, ж≥нок ≥ д≥тей, €ких пот≥м повертали за викуп. Ћише колективна взаЇмодопомога, родинна сол≥дарн≥сть ≥ закон кривавоњ помсти стримували розгнуздане насилл€, що царювало у в≥дносинах м≥ж бедуњнськими племенами, тому вбивати ворог≥в п≥д час УспортивнихФ граб≥жницьких наб≥г≥в не рекомендувалос€.

¬ рел≥г≥йному житт≥ бедуњн≥в панувало €зичництво, ускладнене строкатим культово-плем≥нним сепаратизмом. Ўанувалис€ боги стих≥й та астральн≥ божества, бет≥ли (сторч поставлен≥ кам'€н≥ брили), ≥снував культ предк≥в (≥ мертвих узагал≥) з елементами фетишизму й тотем≥зму, процв≥тали знахарство й мистецтво р≥зноман≥тних заклинань. Ѕогам ≥ духам приносили жертви, але вираженоњ касти культового жрецтва ще не ≥снувало.

«овс≥м ≥ншою була ситуац≥€ на ос≥ло-торговельному п≥вдн≥ јрав≥њ. “ут шален≥ торгов≥ прибутки та досконала культура ≥ригац≥йного землеробства, оплотом €кого була гранд≥озна ћарибська гребл€ (600 м завдовжки, 15 м заввишки), збудована ще в V≤≤ ст. до н.е., забезпечили виробництво високого в≥дсотка додаткового продукту, а це актив≥зувало державоутворююч≥ процеси. ѕоступово серед низки клаптикових карликових державок рег≥ону (—аба,  атабан, ћањн, јусан, ’адрамаут) п≥дн€лос€ на рубеж≥ н.е. ’≥м'€ритське царство (утворене в 115 р. до н.е.), столицею €кого став «афар.

” рел≥г≥йному житт≥ Їмен≥т≥в панував пол≥тењзм, але особливо шанувавс€ бог ћ≥с€ц€ аль-ћаках.

ўе одним осередком державоутворюючих процес≥в в араб≥в стала п≥вн≥чна окрањна јрав≥њ, де на кордон≥ з –имською ≥мпер≥Їю та ≤раном виникали ≥люзорн≥ царства. Ќа початку нашоњ ери найв≥дом≥шими серед них були Ќабатейське царство (столиц€ ѕетра) й царство ѕальм≥ра, але вони постали в результат≥ скор≥ше пол≥тичного впливу ≥ штучного втручанн€ сус≥д≥в, н≥ж внутр≥шн≥х державницько-економ≥чних процес≥в. ÷≥ державки-сател≥ти н≥коли не мали стаб≥льноњ пол≥тичноњ й економ≥чноњ структури, залишалис€ нетривкими й аморфними утворенн€ми, €к≥ дуже р≥дко в≥д≥гравали самост≥йну роль у пол≥тиц≥, а араби-бедуњни взагал≥ не сприймали њх серйозно.

¬ рел≥г≥йному житт≥ набатењв-пол≥тењст≥в ознак верховного божества поступово набував бог ƒушара (Увладика г≥рськоњ крањниФ), а серед пальм≥рц≥в дедал≥ б≥льшого авторитету набирали елл≥н≥стичн≥ боги (јполлон, √ермес, Ћето тощо).

“акою була ситуац≥€ в јрав≥њ на початку нашоњ ери - ситуац≥€, €ку можна назвати рел≥ктом стародавнього св≥ту, але середньов≥чч€ зруйнувало цю хитку р≥вновагу.

ѕодв≥йний погром ≤удењ римл€нами (66 - 73 та 132 - 135 рр.) спричинив масову втечу Їврењв ≥з Уземл≥ об≥тованоњФ, зокрема до рел≥г≥йно терпимоњ јрав≥њ. ÷е ускладнило рел≥г≥йну ситуац≥ю на п≥востров≥ (тут з'€вивс€ ≥удањзм ≥ поширились ≥дењ монотењзму), а Їврењ, прибравши частково трансарав≥йську караванну торг≥влю до своњх рук, не забули, хто њх вигнав з батьк≥вщини, й п≥дтримували вс≥х ворог≥в –иму, а пот≥м - ¬≥зант≥њ.

ƒругого удару по давньоарабських пол≥тико-рел≥г≥йних традиц≥€х завдала христи€н≥зац≥€ –имськоњ ≥мпер≥њ на початку ≤V ст. «м≥нивши своњ античн≥ культи на прозел≥тичне христи€нство, «ах≥д посилив не лише в≥йськово-економ≥чну, а й ≥деолог≥чну експанс≥ю в јрав≥њ, п≥дтримуючи м≥сцевих христи€н у боротьб≥ за торговельн≥ шл€хи з ≤нд≥Їю та  итаЇм (насамперед проти перськоњ караванно-шовковоњ гегемон≥њ).

“рет≥м ударом стало утворенн€ та посиленн€ зороастр≥йськоњ ≥мпер≥њ —асан≥д≥в, дл€ €ких боротьба за арав≥йську торг≥влю становила питанн€ й пол≥тичне, й ф≥нансове, а в союз≥ з нею виступили Їврейськ≥ купц≥.

ўе одна сила, €ка ви€вила за≥нтересован≥сть в арав≥йських справах, - јксум (держава на терен≥ сучасноњ п≥вн≥чноњ ≈ф≥оп≥њ), котрий п≥сл€ прийн€тт€ христи€нства моноф≥зитського напр€му став природним союзником христи€нського –иму (¬≥зант≥њ) й запеклим ворогом перс≥в та ≥удењв у рег≥он≥.

«а к≥лька дес€тил≥ть јрав≥€ перетворилас€ на ≥деолог≥чний вулкан, осередок пол≥тико-рел≥г≥йних теч≥й ≥ суперечностей, ускладнених економ≥кою. ѕриморськ≥ араби давно славилис€ €к чудов≥ мореплавц≥ й корабели, њхн≥ судна ходили до ћадагаскару, ≤нд≥њ, —уматри й  итаю, а основним сухопутним торговельним шл€хом була славетна Удорога ладануФ - караванний шл€х з ™мену через ћекку ( ам'€ниста јрав≥€) до ѕальм≥ри, зв≥дки араби розвозили по св≥ту зах≥дноарав≥йськ≥ шк≥ри, ср≥бло, ф≥н≥ки й найкращий у св≥т≥ ≥зюм; африканських раб≥в та золото; пр€нощ≥, слонову к≥стку й тканини ≤нд≥њ; бахрейнськ≥ перли та китайський шовк. Ќазад купц≥ везли античн≥ тканини, сукно, пап≥рус, скл€ний посуд, металев≥ вироби, зброю та предмети розкош≥, а також маслинов≥ ол≥ю й зерно, €к≥ швидко збували бедуњнам на €рмарках ћекки, Ўабви, “≥мни, яс≥ла, яср≥ба, “ањфа, —ани, јдена тощо. јраби сумл≥нно берегли своњ купецьк≥ секрети, контролювали св≥товий ринок перцю й кориц≥, вдало п≥дриваючи сасан≥дську монопол≥ю на торг≥влю шовком. ѕроте кожен посередник УнакручувавФ ц≥ну, що не влаштовувало споживач≥в (насамперед «ах≥д), а перси хворобливо сприймали заз≥ханн€ на њхню гегемон≥ю, тому в умовах пол≥тичноњ строкатост≥ та ≥дейного розбрату довго це тривати не могло.

ѕершими почали скорочувати к≥льк≥сть торговельних посередник≥в римл€ни: в 106 р. ≥мператор “ра€н знищив Ќабатейське царство, перетворивши його на римську пров≥нц≥ю јрав≥ю, п≥сл€ чого х≥м'€ритськ≥ цар≥ ™мену оголосили себе Удруз€ми та союзниками –имуФ (тобто васалами –имськоњ ≥мпер≥њ). ¬ ≤≤ ст. н.е. римл€ни ледве не стали володар€ми јрав≥њ, але ≈деська катастрофа 260 р. п≥д≥рвала њхн≥ авторитет ≥ м≥ць та розв≥€ла в≥дчутт€ непереможност≥ римських лег≥он≥в. ≤мпер≥ю тод≥ вр€тував цар ѕальм≥ри ”зейна (римл€ни звали його ќденат), €кий в≥дкинув перс≥в, за що отримав в≥д вд€чного ≥мператора √алл≥Їна царську корону, але у 266 р. нал€кан≥ зростаючим авторитетом арабського шейха-цар€ римл€ни його отруњли. ќп≥р –иму очолили вдова ќдената Ѕат-—еб≥н (лат. «еноб≥€) та њњ син ¬ахбаллат, €ким удалось окупувати ненадовго ™гипет ≥ б≥льшу частину ћалоњ јз≥њ, та у 273 р. оновлена й возз'Їднана јврел≥аном ≥мпер≥€ вит≥снила араб≥в з≥ своњх сх≥дних пров≥нц≥й ≥ знищила ѕальм≥ру.

ѕошматована чварами јрав≥€ вступила в середньов≥чч€ €к пол≥гон, на €кому билис€ за гегемон≥ю дв≥ супердержави рег≥ону_ - –им та ≈ран-шахр.

ƒо≥сламська јрав≥€. « точки зору кл≥мату ≤ тис. н.е. пройшло в јрав≥њ п≥д знаком поступового й нев≥дворотного зб≥льшенн€ опад≥в, джерелом €ких були мусонн≥ в≥три ≤нд≥йського океану, але €кщо дл€ ≥змањл≥т≥в це стало благом (зелен≥ла пустел€, зростали бедуњнськ≥ отари худоби, а з ними посилювалас€ кочова пол≥тико-економ≥чна м≥ць), то дл€ Їмен≥т≥в - трагед≥Їю. ≤ригац≥йна система, на €к≥й базувалос€ м≥сцеве землеробство, була розрахована на певну к≥льк≥сть води, а коли маса опад≥в перевищила м≥стк≥сть канал≥в ≥ водоймищ, гребл≥ не витримали. ’≥м'€ритськ≥ владики, €к≥, скориставшис€ римо-пальм≥рськими в≥йнами, зв≥льнилис€ близько 300 р. в≥д римського протекторату, мусили зосередити максимальн≥ зусилл€ на збереженн≥ господарськоњ ≥нфраструктури, проте виробництво неухильно падало, ≥ з в≥дносно перенаселеного ™мену почавс€ масовий в≥дт≥к людей на п≥вн≥ч.

«устр≥ч Їмен≥т≥в з бедуњнами не можна назвати мирною, але на боц≥ кахтан були елементи державност≥, досконала збро€, грош≥, зароблен≥ на торг≥вл≥, та лють людей, у €ких немаЇ виходу. ÷ього тиску ≥змањл≥ти не витримали, й де€к≥ п≥вденн≥ арабськ≥ племена ос≥ли в јрав≥йських степах, пот≥снивши бедуњн≥в.

¬они принесли з собою традиц≥њ державотворенн€ й досконал≥ш≥ ремесла, але сприйн€ли бедуњнськ≥ канони життЇустрою, а коли в справи втрутилис€ могутн≥ сус≥ди, в јрав≥њ знову з'€вилис€ номадичн≥ протодержави. ѕерси й в≥зант≥йц≥ мр≥€ли використати ц≥ арабськ≥ племена €к прикордонну варту та в≥йськового сател≥та дл€ боротьби з конкурентами, й п≥вденн≥ за походженн€м племена лахм, гассан та кинда створили на цьому хиткому грунт≥ своњ ефемерн≥ вожд≥вства: в друг≥й половин≥ ≤≤≤ ст. Ћахм≥ди (столиц€ - м.’≥ра б≥л€ давнього ¬авилона), €к≥ п≥зн≥ше прийн€ли христи€нство нестор≥анського напр€му (прокл€те у ¬≥зант≥њ), стали в≥рними союзниками —асан≥д≥в; √ассан≥ди (‘≥н≥к≥€, ѕалестина, —инай) обрали моноф≥зитське христи€нство й сперлис€ на п≥дтримку ¬≥зант≥њ;  индити укр≥пилис€ в ÷ентральн≥й јрав≥њ та спробували здобути ц≥лковиту державну незалежн≥сть.

ѕлемена кахтан утворили на п≥востров≥ чотири держави (’≥м'€р, Ћахм, √ассан ≥  инда), але жодн≥й ≥з них не судилос€ перерости в загальноарав≥йську пол≥тичну сп≥льн≥сть.

«б≥льшенн€ опад≥в спричинило в 450 р. перший прорив г≥гантськоњ ћарибськоњ гребл≥. √ранд≥озна ≥ригац≥йна катастрофа п≥д≥рвала основи м≥сцевого землеробства й тимчасово знелюднила б≥льш≥сть Їменських земель. ÷ар≥ ’≥м'€ру були ще досить могутн≥ми, щоб примусити своњх п≥дданих ≥ васал≥в €кнайшвидше в≥дбудувати ≥ригац≥йн≥ споруди, але в≥дродити њх ц≥лком сил не вистачило. «анепад господарства та зниженн€ життЇвого р≥вн€ породили ≥деолог≥чну кризу, знев≥ру людей щодо сили своњх бог≥в, €к≥ не р€тували б≥льше ™мен в≥д катастрофи, й урешт≥-решт це спричинило зм≥ну в≥ри. ƒедал≥ б≥льший авторитет у рег≥он≥ здобували ≥удањзм та христи€нство (з €кими люди пов'€зували спод≥ванн€ на краще), але це не принесло ™мену злагоди. Ѕоротьба м≥сцевих христи€н (за п≥дтримки јксуму й ¬≥зант≥њ) з м≥сцевими ≥удањстами (п≥дтримуваними Їврейськими купц€ми й —асан≥дами) була шаленою. ¬ 516 р. п≥сл€ смерт≥ цар€-христи€нина ћаад≥кар≥ба (ставленика аксум≥т≥в) шл€хом перевороту царем ’≥м'€ру став ёсуф јсар ясар (араб. «ура «у-Ќувас - У«авитий, з кучер€миФ), €кий прийн€в ≥удањзм ≥ влаштував у держав≥ погром та р≥занину христи€н. ѕерша спроба реваншу з боку христи€н завершилас€ невдачею: 15-тис€чне в≥йсько аксум≥т≥в заблукало в пустел≥ й загинуло в≥д спраги, а оп≥р христи€н ™мену «у-Ќувас потопив у кров≥, спаливши живими ≥н≥ц≥атор≥в повстанн€ разом з мощами Їпископа ѕавла. “а коли в≥зант≥йський ≥мператор ёст≥н≥ан ≤ в≥др€див еф≥опам на допомогу досв≥дчених флотоводц≥в-радник≥в, нагаша-нагашт (Уцар цар≥вФ) јксуму  алеб ≈лла-јцбиха збудував флот (70 великих ≥ 100 малих корабл≥в) ≥ в 525 р. перекинув своЇ 13-тис€чне в≥йсько до ™мену морем. ” тил ёсуф јсар ясару вдарили кинда, €ким ≥удењ заважали брати мито з купц≥в, тому влада ≥удењв у ’≥м'€р≥ впала. «у-Ќувас загинув, його с≥м'ю еф≥опи продали в рабство, а в крањн≥ знову запанувало христи€нство. ¬ 30-х роках V≤ ст. аксумський нам≥сник у ™мен≥ јбраха оголосив незалежн≥сть ’≥м'€ру в≥д ≈ф≥оп≥њ, але аксум≥ти-завойовники зберегли владу, а христи€нство залишилос€ пануючим культом у ѕ≥вденн≥й јрав≥њ, що його й згубило.

¬ 542 р. вода знову прорвала ћарибську греблю. «авойовники посп≥хом њњ залатали руками насильно моб≥л≥зованих Їмен≥т≥в, але в 570 р. сталас€ нова катастрофа.  рањна залишилас€ без родючих грунт≥в, населенн€ масово ем≥грувало на п≥вн≥ч, а Уўасливу јрав≥юФ вперше вразив голод - ≥ все це Їмен≥ти пов'€зали з пануванн€м христи€нства й аксум≥т≥в-завойовник≥в.

ќстаннього удару кв≥туч≥й ѕ≥вденноарав≥йськ≥й цив≥л≥зац≥њ завдали перси: в 575 р. сасан≥дське в≥йсько злочинц≥в на чол≥ з ¬ахр≥зом розгромило й вигнало з јрав≥њ еф≥оп≥в, пок≥нчивши й ≥з м≥сцевими христи€нами. ѕерси, €ких Їмен≥ти спочатку рад≥сно зустр≥ли та п≥дтримали повстанн€м €к визволител≥в в≥д прохристи€нськоњ кривавоњ диктатури аксум≥т≥в, перемогли ц≥ною ц≥лковитого знищенн€ м≥сцевоњ ≥ригац≥йноњ цив≥л≥зац≥њ та штучного припиненн€ трансокеанськоњ арабськоњ торг≥вл≥. ѕерськ≥ нам≥сники правили ™меном до 628 р., й прот€гом ус≥х цих рок≥в —асан≥ди залишалис€ повними монопол≥стами в сх≥дно-зах≥дн≥й торг≥вл≥. ∆ивот≥в лише УЎл€х ладануФ (з ™мену через ћекку до —ередземномор'€), але стратег≥чний пот≥к шовку йшов т≥льки караванами через ≤ран. Ќа цьому базувалас€ могутн≥сть ≥мпер≥њ ’осрова ≤ јнуширвана та його найближчих наступник≥в, але дл€ арабських мореходц≥в, јксуму та ¬≥зант≥њ це означало крах ус≥х спод≥вань.

Ќе кращою ви€вилась ≥ дол€ держав, створених Їмен≥тами на п≥вноч≥ та в центр≥ јрав≥њ.

ƒержава Ћахм≥д≥в, заснуванн€ €коњ традиц≥€ в≥дносить до 252 р. й пов'€зуЇ з ≥менем вожд€ јмра ≥бн јд≥€, спиралас€ на допомогу перс≥в. ѕрот€гом тривалого часу Ћахм≥ди залишалис€ €зичниками й нав≥ть не гребували людськими жертвопринесенн€ми, що врещт≥-решт збентежило перс≥в-зороастр≥йц≥в. Ўаханшах Ўапур ≤≤ (309 - 379) приструнчив бунт≥вливого васала, але п≥сл€ його смерт≥ Ћахм≥ди знову розширили свою автоном≥ю, а за час≥в правл≥нн€ одноокого Ќумана ≤ (V ст.) укр≥пилис€, збудувавши соб≥ нову неприступну фортецю-ставку ’аварнак (б≥л€ столиц≥ ’≥ри). ѕ≥сл€ усп≥шного завершенн€ буд≥вництва њњ автора - в≥зант≥йського арх≥тектора —≥н≥мара - скинули за наказом Ќумана ≤ з кр≥посноњ ст≥ни, щоб в≥н не розкрив фортиф≥кац≥йн≥ таЇмниц≥ ’аварнака можливим ворогам Ћахм≥д≥в.

јпогею могутност≥ держава Ћахм≥д≥в дос€гла за правл≥нн€ ћунз≥ра ≤≤≤ ≥бн Ќумана (505 - 554), €кий поширив своњ волод≥нн€ на частину ÷ентральноњ јрав≥њ, регул€рно грабував сх≥дн≥ пров≥нц≥њ ¬≥зант≥њ та в≥в незалежну в≥д —асан≥д≥в пол≥тику, ставши не васалом, а союзником ≈ран-шахру. ѕерсам це не подобалос€, але в часи смертельного двобою з ¬≥зант≥Їю вони змирилис€, та коли п≥сл€ смерт≥ ћунз≥ра ≤≤≤ лахм прийн€ли христи€нство (нестор≥анського напр€му), терпець урвавс€, ≥ в 602 р. —асан≥д ’осров ≤≤ ѕарв≥з п≥дступно знищив правл€чу лахм≥дську династ≥ю.

ќстанн≥й Ћахм≥д Ќуман V був виродливим, малорослим, його обличч€ покривали потворн≥ червон≥ пл€ми й струпи, зате в≥н мав вишуканий естетичний смак, любив ж≥нок, вино й поез≥ю ≥ вир≥зн€вс€ зал≥зною волею та нестримним характером. ѕерси його бо€лис€, тому хитр≥стю запросили в 602 р. до “≥сфона, де за наказом шаханшаха цар€ Ќумана V розтоптали слоном. ѕ≥сл€ царськоњ смерт≥ 11 його брат≥в перегризлис€ за владу, й держава Ћахм≥д≥в розпалас€.

√ассан≥ди, держава €ких склалас€ в ≤≤≤ ст., прийн€ли христи€нство (моноф≥зитського напр€му) значно ран≥ше за Ћахм≥д≥в ≥ спиралис€ на п≥дтримку ¬≥зант≥њ.

јпогей могутност≥ √ассан≥д≥в теж припав на V≤ ст., коли њхньоњ п≥дтримки дуже потребували в≥зант≥йц≥. ёст≥н≥ан ≤ ¬еликий нав≥ть дарував √ассан≥ду ’ар≥су V ≥бн ƒжабал≥ јль-јраджу (У ульгавомуФ) титул патриц≥€ за перемогу над Ћахм≥дами, п≥сл€ €коњ новоспечений патриц≥й продав у рабство 20 тис. полонених, але б≥льшу славу √ассан≥ди здобули не на Упол≥ бран≥Ф, а завд€ки меценатству, зокрема п≥дтримц≥ поет≥в, €к≥ дес€тками товпилис€ при њхньому двор≥.

ƒв≥ч≥ гассан≥дськ≥ владики в≥дв≥дували  онстантинополь (у 563 р. ’ар≥с V, у 580 р. - його син ћунз≥р), де на них чекала пишна зустр≥ч, але посиленн€ васала-союзника й тут непокоњло сюзерена, тому в 581 р. останнього гассан≥дського цар€ ћунз≥ра ≥бн ’ар≥са в≥зант≥йц≥ п≥дступно заарештували, звинуватили в зрад≥ й заслали на —ицил≥ю. ÷арство √ассан≥д≥в за в≥дсутност≥ законного спадкоЇмц€ розт€гли м≥ж собою 15 шейх≥в.

ќстанньою впливовою державою араб≥в до≥сламських час≥в було царство  инда (÷ентральна јрав≥€, ≤≤≤ - V≤ ст.), €ке не т≥льки проводило ц≥лком самост≥йну пол≥тику, а й зум≥ло примирити з владою п≥вденних пришельц≥в кор≥нних бедуњн≥в (племена бекр, тагл≥б тощо), купивши њхню прихильн≥сть ≥деЇю сп≥льного пограбунку багатих п≥вн≥чних сус≥д≥в (≤рану та ¬≥зант≥њ). ÷е, правда, не завадило племенам бекр ≥ тагл≥б пер≥одично воювати м≥ж собою (кривава помста!), але за правл≥нн€ енерг≥йного ’ар≥са ≥бн јмра (V - V≤ ст.) кинда грабували вс≥х ≥ вс€, навод€чи жах на сус≥д≥в. Ћише завд€ки колосальному напруженню сил Ћахм≥ди розбили агресора, а ’ар≥са ≥бн јмра в 529 р. п≥ймали й стратили за наказом жахливого ћунз≥ра ≤≤≤.

—ин ’ар≥са ≤мру аль- айс (500 - 540) державних талант≥в батька не мав, тому в≥дродити могутн≥сть кинда не зум≥в, зате прославивс€ €к поет (сп≥вець ж≥ночоњ вроди й сексу) та ловелас, д≥ставши пр≥звисько Ублукаючий царФ. «ак≥нчив ≤мру аль- айс своЇ житт€ при двор≥ великого ёст≥н≥ана в  онстантинопол≥, де поета-розпутника задушили за те, що в≥н спокусив саму дочку гр≥зного ≥мператора. ѕравл€ча династ≥€ киндит≥в перервалась, а держава розвалилась у чварах Їмен≥т≥в ≥з бедуњнами.

¬с≥ осередки державотворенн€, €к≥ постали в јрав≥йських п≥сках зусилл€ми Їмен≥т≥в, упали, сам≥ пришельц≥ остаточно Убедуњнозувалис€Ф, а Їменськ≥ ≥ригац≥€ та торг≥вл€ зовс≥м занепали. «давалос€, що араби назавжди залишатьс€ нап≥вдикою, безправною й нап≥вголодною перифер≥Їю Уцив≥л≥зованого св≥туФ, але самих арав≥йц≥в, ≥ насамперед ≥змањл≥т≥в, це не влаштовувало. Ќа п≥востров≥ кип≥ло житт€ й вирували пристраст≥, приходили й стикалис€ р≥зн≥ рел≥г≥њ, творили сотн≥ поет≥в.

—еред них, кр≥м ≤мру аль- айса, варто вид≥лити јмра ≥бн  ульсума (? - 600) та ’ар≥са ≥бн ’≥лл≥зу (V≤ ст.), €к≥ осп≥вували кожен своЇ плем'€, славл€чи його усп≥хи в минулому та бажаючи перемог надал≥. “арафа ≥бн аль-јбд (538 - 561) та Ћаб≥д ≥бн –аб≥а (? - 661) сп≥вали диф≥рамби патр≥архальн≥й старовин≥ та плакалис€, що Уне та нин≥ молодьФ, а ≥згоњ салук≥ (Упоети-розб≥йникиФ): Ўанфара (початок V≤ ст.), “ааббата Ўарран (перша половина V≤ ст.), ”рва ≥бн аль-¬ард (V≤ - V≤≤ ст.), €ким категорично не подобавс€ ≥снуючий св≥т, волали, що в≥н переповнений злом. јнтара ≥бн Ўаддад (525 - 615) вихвал€в в≥йськову доблесть, ќмей€ ≥бн јбу-с-—альт (? - 630) шукав ≥стину, а перш≥ панег≥ристи (й тому - довгожител≥) Ќаб≥га аз-«уб'€н≥ (535 - 604), «ухайр ≥бн јбу —ульма (530 - 627) та јша ћаймун ≥бн  айсаль-Ѕекр≥ (530 - 629) славили своњх меценат≥в-покровител≥в.

Ќ≥коли ан≥ до, ан≥ п≥сл€ арав≥йська земл€ не народжувала такоњ к≥лькост≥ ген≥њв в≥ршованих р€дк≥в, а про њхн≥й вплив на маси св≥дчить той факт, що конкуренц≥њ з боку поет≥в бо€лис€ нав≥ть рел≥г≥йн≥ пророки (хан≥фи), включаючи самого ћухаммеда, €кий казав словами  орану:

У≤ поети - за ними йдуть заблудн≥.

’≥ба ти не бачиш, що вони вс≥ма долинами блукають

≥ що вони говор€ть те, чого не робл€тьФ, -

та об≥ц€в њм м≥сце в пекл≥

                 (сура 26 (ѕоети): в≥рш 224 - 226).

 р≥м ≥удейського яхве, христи€нськоњ “р≥йц≥ (в халкедон≥т≥в), ’риста-бога (в моноф≥зит≥в) або ’риста-людини (в нестор≥ан), ≥снували культи небесних св≥тил (—онце, ћ≥с€ць, ¬енера, —уз≥р'€ ѕле€д тощо), бога дружби ¬адда, бога блукаючих отар —уви, бога дощу ягуса, бога перепони яука, божественного орла Ќасра, богин≥ дол≥ ћанат, богинь родючост≥ й земл≥ аль-Ћат та –уди, всемогутньоњ ”ззи. ћонотењсти-хан≥фи закликали в≥рити в Їдиного бога –ахмана-милостивого, а фетишисти зверталис€ до культу величезних поставлених на ребро кам'€них брил: „орного  амен€ св€тилища  ааба (УкубФ) у ћецц≥, „ервоного  амен€ п≥вденноарав≥йського м≥ста √айман або Ѕ≥лого  амен€ св€тилища  ааба в аль-јбалат≥ (п≥вденн≥ше ћекки). ƒо цього треба додати загальносем≥тський культ Ќеба, культи предк≥в, мертвих, кровну помсту й т. ≥н. Ќапруженн€ пристрастей, €ке великий рос≥йський сходознавець Ћ.ћ.√ум≥льов назвав пас≥онарн≥стю (в≥д лат. passio - Упристрасть, жагаФ), клекотало в арабах (особливо в ≥змањл≥тах), живот≥нн€ здавалос€ њм г≥ршим за смерть, ≥ в умовах загибел≥ вс≥х Їмен≥тських за походженн€м держав бедуњни вз€ли свою долю у власн≥ руки.

ўе до по€ви ≥сламу сус≥ди змогли в цьому переконатись. ” 570 р. (можливо, в 560 р.) аксум≥ти јбрахи спробували захопити ћекку, де були розгромлен≥ племенем курейш, а в 611 р. (або в 604 р.) союз бедуњнських племен на чол≥ з бекр розтрощив перс≥в у битв≥ б≥л€ «у- ари, зупинивши сасан≥дську агрес≥ю на п≥востр≥в, €ка розпочалас€ п≥сл€ знищенн€ ними держави Ћахм≥д≥в.

Ќе вистачало лише сили, €ка б об'Їднала вс≥х араб≥в дл€ справ гранд≥озних ≥ жахливих. “акою силою став ≥слам.

«ародженн€ ≥сламу. —творенн€ загальноарабськоњ держави. «асновником ≥сламу вважаЇтьс€ ћухаммед ≥бн јбдаллах (570 - 632) - виходець ≥з роду хашим бедуњнського ≥змањл≥тського племен≥ курейш, €ке складалос€ з дес€ти род≥в.

Ќародивс€ майбутн≥й ѕророк ≥ ѕосланець Їдиного бога јллаха в м≥ст≥ ћекка в р≥к, коли аксум≥ти јбрахи спробували завоювати ћекку, але були побит≥ й вигнан≥ в ™мен.

…ого батьк≥вщина ћекка €вл€ла собою один з найб≥льших торговельних пункт≥в «ах≥дноњ јрав≥њ, центральний перевалочний пункт Удороги ладануФ. —аме через ћекку йшли на п≥вн≥ч каравани з≥ шк≥рами, ср≥блом, ≥зюмом та ф≥н≥ками јрав≥њ; ладаном та алое ™мену; золотом ≥ темношк≥рими рабами јфрики; пр€нощами, слоновою к≥сткою й тканинами ≤нд≥њ та шовком  итаю. ѓм назустр≥ч везли в≥зант≥йськ≥ й перськ≥ тканини та сукно, скл€ний посуд, зброю, цукор, предмети розкош≥, маслинову ол≥ю та зерно. «емл≥ навколо ћекки неродюч≥, тому р≥льництва тут не було, зате торг≥вл€ давала фантастичн≥ прибутки, м≥сцеве джерело постачало питну воду, а ремесло, ос≥ле тваринництво й процв≥таюче лихварство доповнювали картину господарського житт€.

ƒругим джерелом доходу й авторитету м≥ста було м≥сцеве св€тилище - храм „орного  амен€  ааби, €кий шанувавс€ вс≥ма арабами. Ќавколо чорного базальту метеоритного походженн€ (головноњ св€тин≥  ааби) сто€ли зображенн€ багатьох €зичницьких арав≥йських бог≥в, тому прочани з ус≥х куточк≥в јрав≥њ, що наводн€ли ћекку, теж вносили свою лепту в процв≥танн€ м≥ста, назва €кого походить в≥д п≥вденноарав≥йського слова макраб (Усв€тилищеФ).

Ќа св≥танку середньов≥чч€ владикою мекканського оазису було багате й могутнЇ плем'€ Їмен≥т≥в джурхум (хузай), €ке заволод≥ло ним у результат≥ великоњ п≥вн≥чноњ експанс≥њ п≥вденноарав≥йських племен ≤≤≤ - V ст. ўо ж до решти племен, €к≥ мешкали навколо (курейш, сакиф тощо), то вони жили досить б≥дно за рахунок здаванн€ внайми своњх верблюд≥в дл€ караванноњ торг≥вл≥ або грабуванн€ купц≥в на Удороз≥ ладануФ та прочан до храму  ааби. ¬решт≥-решт нап≥вголодне й принижене ≥снуванн€ курейшитам набридло, ≥ њхн≥й вождь  усай удавс€ до хитрощ≥в. —початку в≥н обпоњв до нест€ми вожд€ хузањт≥в јбу √убшана й виторгував у нього за додаткову скл€нку алкоголю ключ≥ в≥д  ааби, а пот≥м, спираючис€ на св≥й авторитет насто€тел€ шанованого храму, з≥брав ус≥ частини племен≥ курейш п≥д свою руку й вигнав джурхум≥т≥в з ћекки. «ахопивши владу,  усай проголосив закони, побудував б≥л€  ааби власну резиденц≥ю й започаткував давньомекканську курейшитську протодержаву, в≥дновивши в ћецц≥ владу бедуњн≥в-≥змањл≥т≥в. ¬≥дтeпер курейшити стали контролювати  аабу (рел≥г≥йний центр €зичницькоњ јрав≥њ) й усю ћекку (один ≥з найважлив≥ших ≥ найприбутков≥ших центр≥в караванноњ торг≥вл≥), що значно посилило в≥йськово-економ≥чний, пол≥тичний та рел≥г≥йний авторитет племен≥, найбагатшою ≥ наймогутн≥шою паростю €кого був торговельно-лихварський р≥д ќмей€д≥в.

 

ћухаммед з роду ’ашим≥т≥в вважавс€ нащадком  уса€ у п'€тому покол≥нн≥, був далеким родичем ќмей€д≥в (через сп≥льного прапрад≥да). ќтже, в≥н належав до бедуњнськоњ аристократ≥њ, але дитинство та юнацтво майбутнього ѕророка не були усипан≥ тро€ндами. —вого батька, др≥бного купц€ јбдаллаха, в≥н не знав зовс≥м, шести рок≥в утратив мати (јм≥ну), €ка залишила по соб≥ 5 верблюд≥в, к≥лька овець та одну рабиню, а через 3 - 4 роки помер його д≥д јбд аль-ћуталл≥б. ¬иховав ≥ поставив на ноги ћухаммеда д€дько јбу “ал≥б, €кому майбутн≥й ѕророк пас овець.

 

—тавши дорослим, ћухаммед працював караванником у багатоњ вдови ’ад≥дж≥, в≥дв≥дав —ир≥ю, де познайомивс€ з христи€нськими монахами, а 25-ти рок≥в одруживс€ на 40-р≥чн≥й ’ад≥дж≥, €ка на той час уже мала трьох д≥тей в≥д своњх попередн≥х чолов≥к≥в. ќдруженн€ дало ћухаммеду ф≥нансову забезпечен≥сть, а бес≥ди з христи€нськими монахами, хан≥фами, ≥уде€ми виховали його переконаним монотењстом. ’ад≥джа (њњ ћухаммед дуже поважав ≥ шанував до самоњ смерт≥) подарувала молодому чолов≥ков≥ к≥лька д≥тей, але вижила лише хвороблива й меланхол≥чна дочка ‘ат≥ма, €ка, ставши дружиною јл≥ ≥бн јбу “ал≥ба (двоюр≥дного ћухаммедового брата), опинилас€ згодом у самому центр≥ рел≥г≥йно-династичних суперечок.

ћухаммед був стрункою, костистою, середнього зросту широкогрудою людиною, Уна тулуб≥ сид≥ла великих розм≥р≥в голова з високим в≥дкритим лобом. –озк≥шне, дещо кучер€ве волосс€, довга широка борода чорного €к смола кольору... обл€мовували худе обличч€ св≥тлого в≥дт≥нку... вкритого здоровим, €скравим рум'€нцем. «-п≥д чорних, дугою зрослих бр≥в, з-п≥д довгих в≥й с€€ли нестримним блиском велик≥ чорн≥ оч≥. ¬иразн≥сть, котру вони надавали всьому обличчю, посилювалас€ ще б≥льше довгастим, ледь вигнутим носом... ¬ особистому сп≥лкуванн≥... в≥н збер≥гав люб'€зн≥сть ≥ вибачлив≥стьФ3. Ќе дивно, що ’ад≥джа втратила голову в≥д такого красун€ (за арабськими канонами).

ћухаммед був дуже вразливою, меланхол≥чною особою, в≥н легко розпалювавс€ й так само легко проймавс€ знев≥рою, вир≥зн€вс€ псих≥чною невр≥вноважен≥стю, ≥нод≥ впадав у транс, що межував з еп≥лепс≥Їю, а з 610 р. в такому стан≥ на нього почали сходити Убожественн≥ прозр≥нн€Ф, зг≥дно з €кими Їдиний бог јллах обрав його своњм мед≥умом, пророком ≥ посланцем (расулом), устами котрого в≥щуватиме люд€м свою волю. ћухаммед був неписьменним, але в≥щуванн€, €к≥ в≥н проголошував у стан≥ трансу, €вл€ли собою римовану прозу (садж).

“ри роки ћухаммед розпов≥дав про своњ вид≥нн€ лише в ≥нтимному кол≥, але п≥д тиском невблаганних Убожественних наказ≥вФ почав пропов≥дувати ≥дею монотењзму проти €зичництва й ≥долопоклонства, наважившис€ постати перед мекканц€ми €к посланець бога јллаха. ¬≥н пропов≥дував повне Їдинобожж€, к≥нець св≥ту ≥ —трашний —уд, ≥дею пекла й раю та вважав ус≥х монотењст≥в (христи€н, ≥удењв, р≥зноман≥тних хан≥ф≥в) своњми Їдинов≥рц€ми.

ѕершими в його божественну сутн≥сть пов≥рили дружина ’ад≥джа й кузен јл≥, а пот≥м до них приЇдналис€ дес€тки посл≥довник≥в, €ких переконали запальн≥ промови пророка. —еред них були: багатий купець јбу Ѕекр - людина спок≥йна й розумна, пр€ма й над≥йна, доброзичлива, але тверда у в≥р≥ €к скел€, що п≥дтримувала в раз≥ потреби меланхол≥ка ћухаммеда; войовничий головор≥з —а'д ≥бн јбу ¬аккас; ќсман ≥бн јффан з високошановного роду ќмей€д≥в; викуплений ≥з рабства еф≥оп Ѕ≥лаль, €кий завд€ки гучному голосу став першим муедз≥ном (кликаючим на молитву); ќмар ≥бн ’аттаб - двометровий г≥гант, що поЇднував у соб≥ ф≥зичну силу, р≥шуч≥сть, см≥лив≥сть ≥ прозорлив≥сть - полум'€ний таран пророка.

—вою рел≥г≥ю ћухаммед називав ≥слам (Упок≥рн≥стьФ), посл≥довник≥в-правов≥рних - мусульманами (Упок≥рними (богу)Ф), а вимагав в≥д них: в≥ри в Їдиного бога јллаха й посланницьку м≥с≥ю ћухаммеда; щоденноњ п'€тиразовоњ молитви (намаз), на €ку мусульман скликав Ѕ≥лаль; та зак€ту - Уподаток на б≥днихФ, що вносивс€ в касу общини з розрахунку 2,5 % в≥д к≥лькост≥ майна (а не доходу) правов≥рного. ѕ≥зн≥ше до них додавс€ п≥ст прот€гом м≥с€ц€ рамадану (навесн≥), коли не можна њсти, пити й дивитис€ на ж≥нок, доки св≥тить сонце. ¬ богословському план≥ вимагалас€ в≥ра в Їдиного Ѕога, в ангел≥в, божественне прозр≥нн€, у пророк≥в ≥ —трашний —уд. «а це мусульманам дозвол€лос€ мати до чотирьох дружин ≥ безл≥ч наложниць, а п≥сл€ смерт≥ на них чекали райськ≥ кущ≥ з вином ≥ гур≥€ми (в≥чно чистими д≥вами, €к≥ хочуть ≥ вм≥ють €к н≥хто ублажати справжн≥х праведник≥в). ƒо традиц≥йних рел≥г≥йних запов≥дей не красти й не розпуcничати ћухаммед додав заборону пити вино, њсти свинину й мертвеччину, вбивати своњх д≥тей (чим гр≥шили ран≥ше нап≥вголодн≥ бедуњни) й утримувати мусульман у рабств≥. ≤брах≥ма (јвраама), ћусу (ћойсе€) та ≤су (≤суса ’риста) ћухаммед вважав своњми попередниками ≥ Їдинов≥рц€ми.

ќмей€ди на чол≥ з јбу —уф'€ном виступили категоричними противниками ≥сламу, побоюючис€, що пропов≥д≥ монотењзму та засудженн€ ≥долопоклонства спричин€ть пад≥нн€ культу  ааби з њњ ≥стуканами, а це викличе занепад ход≥нн€ на прощу, п≥д≥рве рел≥г≥йно-пол≥тичний авторитет ќмей€д≥в ≥ врешт≥-решт призведе до краху њхньоњ влади, втрати багатства й могутност≥. ѕроте покарати ћухаммеда хашим≥ти (хоч ≥ здеб≥льшого немусульмани) не дали: спрацював принцип родовоњ корпоративност≥. «а це мекканське жрецтво оголосило хашим≥там бойкот, але серед мусульман були представники вс≥х мекканських род≥в - ≥ бойкот проваливс€. Ќов≥ адепти рознесли ≥дењ ћухаммеда по вс≥й јрав≥њ й нав≥ть в ≈ф≥оп≥ю, а принципи родоплем≥нноњ взаЇмодопомоги й кровноњ помсти скували руки ќмей€дам, та все ледь не загинуло в 619 р., коли помер глава роду хашим≥т≥в, д€дько пророка јбу “ал≥б, €кий до к≥нц€ захищав плем≥нника в≥д нападок, хоча й не став мусульманином.

Ќовий глава роду прокл€в ћухаммеда за те, що той гарантував јбу “ал≥бов≥ пекло (бо д€дько помер €зичником). Ѕез родовоњ п≥дтримки ћухаммед став людиною поза законом ≥ к≥лька рок≥в жив на меж≥ смерт≥ п≥д захистом не закон≥в, а лише соратник≥в. “а коли небезпека перевищила захисн≥ можливост≥ мусульман, пророка змусили ем≥грувати; й ул≥тку 622 р. в≥н зд≥йснив х≥джру (Упереселенн€Ф) до яср≥ба (м≥сто трохи п≥вн≥чн≥ше), де три племен≥ з п'€ти спов≥дували ≥удањзм (ћухаммед вважав њх тод≥ Їдинов≥рц€ми), а серед двох ≥нших (аус та хазрадж) племен багато хто вже прийн€в ≥слам. ”клавши з ≥удањстами союзницький догов≥р, ћухаммед став реальним л≥дером яср≥ба, а м≥сто д≥стало нову назву ћедина (ћадинат ан-Ќаб≥ - Ућ≥сто ѕророкаФ). ћусульмани молилис€ тепер, дивл€чис€ в б≥к ™русалима, та невдовз≥ з'€сувалос€, що ≥удањсти ћухаммеда своњм не визнають ≥, б≥льше того, насм≥хаютьс€ з його Урел≥г≥йноњ безграмотност≥Ф, що породило ≥сламо-≥удейський конфл≥кт. ћусульмани перемогли, ≥удењв вигнали, вир≥зали або поневолили, а ћухаммед почав в≥йну з ћеккою.

—творивши з правов≥рних моб≥льн≥ бойов≥ загони, в≥н наказав грабувати каравани купц≥в ≥ прочан, перер≥завши та парал≥зувавши Удорогу ладануФ. ÷е залишило ћекку без доход≥в ≥ продовольства, а прорвати блокаду мекканц€м не вдалос€. ≤ хоча п≥сл€ поразки в битв≥ при Ѕадр≥ (624) €зичники ћекки вз€ли реванш при ”худ≥ (625), ледь не вбивши ѕророка, того самого року в Убитв≥ б≥л€ ровуФ мусульмани здобули ц≥лковиту перемогу.

¬≥йна знесилила й виснажила обидв≥ сторони, ≥ тод≥ перем≥г компром≥с. ћекканськ≥ жерц≥ прийн€ли ≥слам ≥ визнали ћухаммеда посланцем Їдиного јллаха, але за це  аабу оголосили центральним храмом ≥сламу, а „орний  ам≥нь - св€тинею, €ку послав на землю јллах. «береглась ≥ система ход≥нн€ на прощу (хадж) до УкубаФ (це стало св€щенним обов'€зком кожного мусульманина), але вже п≥д ≥сламськими прапорами, а молитис€ мусульманам ѕророк наказав сто€чи на кол≥нах обличч€м на ћекку (а не на ™русалим). ” 629 р. ћухаммед сам зд≥йснив показовий хадж до  ааби, а в 630 р. вс≥ поганськ≥ ≥доли в храм≥ були знищен≥. ¬ ћецц≥ запанував ≥слам, к≥лькох найуперт≥ших €зичник≥в обезглавили, й нав≥ть јбу —уф'€н оф≥ц≥йно став мусульманином.

ћусульманська община (умма) захопила контроль над Удорогою ладануФ, а ћухаммед над≥слав шести правител€м сус≥дн≥х держав (сасан≥дському шаханшаху, в≥зант≥йському ≥мператору, нагаша-нагашту јксуму, губернатору ™гипту, гассан≥дському кн€зю та вождю племен≥ хан≥фа в ѕ≥вденно-—х≥дн≥й јрав≥њ) листи з наказом прийн€ти ≥слам, а коли т≥ в≥дмовилис€, под≥лив св≥т на дар аль-≥слам (Уземл€ ≥сламуФ) ≥ дар аль-харб (Уземл€ в≥йниФ), причому на останню мусульмани повинн≥ були поширювати ≥слам ус≥ма засобами, включаючи джихад (газават - Усв€щенну в≥йнуФ). ”часть у в≥йн≥ з Унев≥рнимиФ стала рел≥г≥йним обов'€зком кожного правов≥рного, а смерть у бою давала перепустку до раю. ≤слам остаточно в≥докремивс€ в≥д ≥нших монотењстичних рел≥г≥й. ћухаммеда оголосили Упечаткою пророк≥вФ (тобто останн≥м ≥ найвагом≥шим пророком), а  аабу зробили центральним ≥сламським св€тилищем - ћасджид аль-’арам (У«апов≥дна мечетьФ). ћухаммед назвав це в≥дновленн€м монотењзму ≤брах≥ма (јвраама), €кий Ї давн≥шим, а тому ≥стинн≥шим в≥д ≥удањзму та христи€нства, ≥ вз€вс€ за поширенн€ ≥сламу на весь св≥т.

”же в 629 р. б≥л€ ћути мусульмани з≥ткнулис€ з в≥зант≥йц€ми, але зазнали поразки. Ќаступним був ™мен, де п≥сл€ смерт≥ в 628 р. —асан≥да ’осрова ≤≤ ѕарв≥за перськ≥ нам≥сники втратили п≥дтримку в≥д метропол≥њ - ѕ≥вденна јрав≥€ стала ≥сламською. ўо ж до в≥йськовоњ здобич≥ (ган≥ма), то њњ розпод≥л€ли просто: 1/5 йшла ѕророку (держав≥), а решту д≥лили переможц≥ (причому к≥ннотник отримував втроЇ б≥льше в≥д п≥хотинц€). «агибл≥ в бо€х за в≥ру д≥ставали перепустку до раю й прав на ган≥му не мали.

«ростанн€ пол≥тичного й економ≥чного потенц≥алу, п≥дтримка впливових мекканських жерц≥в, чутки про незл≥ченну здобич, €к≥ прит€гували жад≥бних до багатства бедуњн≥в, культове осв€ченн€ та задоволенн€ природноњ людськоњ (особливо чолов≥чоњ) агресивност≥: €к сексуальноњ (пол≥гам≥€), так ≥ соц≥альноњ (джихад) - усе це забезпечило ≥сламу безл≥ч прихильник≥в по вс≥й јрав≥њ, а те, що заради цього треба було розбити своњх ≥дол≥в, п'€ть раз≥в на день молитис€ й платити зак€т, не дуже обт€жувало. Ќеспроможн≥сть розколотих племен протисто€ти монол≥тним р€дам ≥сламських фанатик≥в про€вилас€ швидко, ≥ за р≥к - два п≥сл€ завоюванн€ ћекки майже вс€ јрав≥€ п≥дкорилас€ ћухаммеду, а племена формально прийн€ли ≥слам. “епер ћухаммед м≥г замахнутис€ на б≥льше, почавши готувати пох≥д на п≥вн≥ч (проти ¬≥зант≥њ й перс≥в), але в розпал≥ п≥дготовки ѕророк захвор≥в ≥ 8 червн€ 632 р. помер в≥д плевриту. ѕророка поховали в ћедин≥, де його могила одразу стала св€тинею мусульманства.

Ѕ≥льш≥сть бедуњнських племен, €к≥ прийн€ли нову в≥ру не серцем, а формально, в≥дпала в≥д ≥сламу. «≥ смертю ћухаммеда припинилис€ Убожественн≥ в≥щуванн€Ф, державного апарату не було, системи владного успадкуванн€ - теж. ћолода держава й в≥ра знову зависли на краю загибел≥. Ќа п≥вн≥чному заход≥ јрав≥њ почав своњ пропов≥д≥ УлжепророкФ “альха, в ™мен≥ - архањст јйхала аль-јсвад, серед бедуњнського племен≥ там≥м з'€вилас€ Улжепророчиц€Ф —аджах, а серед хан≥фа (сх≥д п≥вострова) - УлжепророкФ ћаслама (ћусейл≥ма).


1÷ит. за: јхмад ибн ћаджид.  нига польз об основах и правилах морской науки / ѕер. с араб. “.ј.Ўумовского. ћ., 1985. —.35.

2 нига “ыс€чи и одной ночи / ѕер. с араб. ћ.Ћ.—алье: ¬ 8 т. ћ., 1958. “.2. —.113.

3 ћюллер ј. »стори€ ислама с основани€ до новейших времен / ѕер. с нем.: ¬ 4 т. —ѕб., 1895. “.1. —.103.

 

¬. ј. –убель ≤—“ќ–≤я —≈–≈ƒЌ№ќ¬≤„Ќќ√ќ —’ќƒ”
 ињв. ¬идавництво Ћиб≥дь. 1997.



–†–µ–є—В–Є–љ–≥@Mail.ru

|–У–Ы–Р–Т–Э–Р–ѓ –°–Ґ–†–Р–Э–Ш–¶–Р –°–Р–Щ–Ґ–Р –С–Ы–Ш–Ц–Э–Ш–Щ –Т–Ю–°–Ґ–Ю–Ъ|

–екомендуем сайт promkomplekt-sib.ru дл€ покупки металлоконструкций.