—–≈ƒЌ≈¬≈ ќ¬џ… ¬ќ—“ќ 


 

јрабо-мусульманський хал≥фат

 

јрабський хал≥фат за правл≥нн€ перших (праведних) хал≥ф≥в l ’ал≥фат ќмей€д≥в (ƒамаський хал≥фат)

’ал≥фат јббасид≥в (Ѕагдадський хал≥фат)

јрабський хал≥фат за правл≥нн€ перших (праведних) хал≥ф≥в. ¬ умовах абсолютно кризовоњ ситуац≥њ новий л≥дер умми потребував повноњ дов≥ри й п≥дтримки з боку правов≥рних мусульман, тому набрав чинност≥ демократичний принцип, ≥ новим ≥сламським вождем обрали јбу Ѕекра, але новим пророком в≥н стати не м≥г, бо це б суперечило постулатов≥ ≥сламу про ћухаммеда €к УпечаткуФ (тобто останнього з пророк≥в). “ож мусульманська пол≥тико-державна думка розродилас€ концепц≥Їю хал≥фа (УзаступникаФ) пророка ≥ в ц≥й ≥постас≥ - л≥дера мусульманськоњ общини (й пол≥тичного, й рел≥г≥йного).

ѕравл≥нн€ першого хал≥фа јбу Ѕекра було недовгим (632 - 634), але роль, €ку в≥н в≥д≥грав у цементуванн≥ ≥сламського державного орган≥зму, важко переоц≥нити. як давн≥й соратник ≥ тесть ћухаммеда в≥н мав колосальний авторитет, а сувор≥сть тверезого пол≥тика й одностайна п≥дтримка мусульман-фанатик≥в дала йому в руки зброю, проти €коњ роз'Їднан≥ бедуњни знову не висто€ли. „ерез р≥к весь п≥востр≥в спов≥дував ≥слам, Улжепророк≥вФ л≥кв≥дували, але хал≥ф чудово розум≥в, що примирити гордих бедуњн≥в з новою владою й новою рел≥г≥Їю зможуть лише багата воЇнна здобич, обширн≥ завоюванн€ з ус≥ма здобутками, €к≥ вони приносили переможц€м у середн≥ в≥ки (грош≥, ж≥нки, раби, земл≥ тощо). ¬же в 633 р. арабське плем'€ шейбан на чол≥ з аль-ћусанною ≥бн ’ар≥сом удерлос€ до перськоњ ћесопотам≥њ й захопило ’≥ру (колишню столицю Ћахм≥д≥в). “од≥ ж мединц≥ вперше атакували в≥зант≥йську —ир≥ю, але б≥льшого старий јбу Ѕекр зробити не встиг, померши в 634_ р. в≥д гар€чки (на смертному одр≥ рекомендував обрати своњм наступником ќмара). ƒругим хал≥фом був обраний зал≥зний ќмар ≥бн аль-’аттаб (634 - 644), ≥ в його правл≥нн€ хал≥фат став ≥мпер≥Їю.

јрабам протисто€ли дв≥ наймогутн≥ш≥ ≥мпер≥њ тогочасного св≥ту, тому масштабн≥ арабськ≥ завоюванн€ здаютьс€ дивом. ¬≥зант≥€ мала майже 20 млн населенн€ ≥ 120-тис€чне в≥йсько найманц≥в-профес≥онал≥в, а ≥мператор ≤ракл≥й (610 - 641) про€вив себе талановитим ≥ енерг≥йним правителем та полководцем. “акими ж приблизно силами волод≥ли —асан≥ди. Ќаселенн€ јрав≥њ нал≥чувало тод≥ 5 млн, тому дл€ зовн≥шн≥х воЇн хал≥фат м≥г вид≥лити не б≥льше за 80 тис. во€к≥в. јрабське озброЇнн€ значно поступалос€ в≥зант≥йському або перському: в араб≥в була запалювальна сум≥ш, але вони не мали облогових знар€дь. ¬оювали араби спочатку п≥шки, зд≥йснюючи марш≥ на в≥слюках чи верблюдах (бо кон≥ залишалис€ розк≥шшю). Ћише розбагат≥вши, араби створили свою непереможну к≥нноту, тому спочатку к≥льк≥сна й €к≥сна перевага була на боц≥ ворог≥в, але ≥ ¬≥зант≥€, й ≤ран знесилились у в≥йнах м≥ж собою. ¬≥зант≥ю виснажувала боротьба зеленоњ й блакитноњ Упарт≥йФ, христи€н з ≥нов≥рц€ми, халкедон≥т≥в з моноф≥зитами й нестор≥анами, а гн≥т УромењвФ над коптами ™гипту, араме€ми —ир≥њ, берберами й вандалами ѕ≥вн≥чноњ јфрики тощо зробив ц≥ народи скор≥ше союзниками, н≥ж ворогами араб≥в.

¬нутр≥шн€ ситуац≥€ в держав≥ —асан≥д≥в була ще г≥ршою. Ќаселенн€ ™гипту, ѕалестини, ƒвор≥чч€ в етн≥чному та рел≥г≥йному в≥дношенн€х значно в≥др≥зн€лос€ в≥д пануючих в ≥мпер≥€х етнос≥в, тому прих≥д араб≥в апатично сприйн€ло не €к завоюванн€ й трагед≥ю, а €к просту зм≥ну володар≥в, причому нов≥ стали менше брати податк≥в. јле головною причиною перемог була пас≥онарн≥сть, жадоба до ган≥ми й фанатизм араб≥в, народу-воњна, €кому не могли протисто€ти ополченн€ з представник≥в розбещених верх≥вок та арм≥њ профес≥йних найманц≥в, котр≥ б≥льше дбали про своњ грош≥ й житт€, н≥ж про перемогу та державу. ќсь чому за правл≥нн€ ќмара араби, вирвавшис€ за меж≥ п≥вострова, п≥дкорили весь Ѕлизький —х≥д.

ќтже, араби були народом-воњном, а пас≥онарн≥сть подес€терила њхн≥ сили, €ких вистачило вести в≥йну одразу на двох фронтах. ѕерш≥ усп≥хи на перському фронт≥ нав≥€ли впевнен≥сть арабському в≥йськов≥ ’ал≥да ≥бн аль-¬ал≥да, €кого за лют≥сть, непереможний полководницький дар ≥ жахливу жорсток≥сть звали Умечем јллахаФ.

ѕроте на в≥зант≥йському фронт≥ справи йшли спочатку погано, тому в травн≥ 634 р. за наказом ќмара жахливого ’ал≥да перекинули з 3000 доб≥рноњ к≥нноти до —ир≥њ. јраб≥в у ѕерс≥њ очолив ≥нший жахливий войовник —а'д ≥бн јбу ¬аккас, ≥ проти такоњ двоголовоњ г≥дри ворог не всто€в.

” серпн≥ 636 р. в битв≥ б≥л€ р.ярмук (√≥Їромакс) вир≥шилас€ дол€ ѕалестини й —ир≥њ. ≤мператор ≤ракл≥й вид≥лив дл€ в≥дс≥ч≥ арабам 80 тис. во€к≥в (з них 40 тис. - в≥рмени й араби-христи€ни гассан≥дського кн€з€ ƒжабала ≥бн аль-≈йхама) на чол≥ з вельможею ‘едором —акеллар≥Їм (У—карбникомФ). ћусульман нал≥чувалос€ вдвоЇ менше, але це були сувор≥ воњни, а очолював њх могутн≥й ’ал≥д ≥бн аль-¬ал≥д. Ѕездарний —акеллар≥й вишикував свою п≥хоту г≥гантським пр€мокутником, поставивши на флангах к≥нноту, й повторились античн≥  анни. √ассан≥дська й в≥рменська союзна к≥ннота не витримала та втекла, лег≥онер≥в араби оточили й вир≥зали до останнього, а —акеллар≥й загинув. ƒамаск,  есар≥€, ™русалим, ’алеб, јнт≥ох≥€ впали одне за одним. јле зростаючий авторитет гр≥зного ’ал≥да нал€кав ќмара, й хал≥ф зн€в Умеча јллахаФ з посади головкома, призначивши командувачем арабських сил у —ир≥њ не дуже енерг≥йного, зате спок≥йного й пок≥рливого јбу ”бейда.

¬ 640 р. 4 тис. во€к≥в арабського племен≥ акк на чол≥ з јмром ≥бн аль-јсом вдерлис€ в ™гипет, €кий вони називали Украњною, найбагатшою добром ≥ найслабшою в битвах та в≥йн≥"1.

¬≥зант≥йц≥ спочатку зупинили агресора, але хал≥ф ќмар в≥др€див ≥ще 4 тис. во€к≥в, а в тилу УромењвФ повстали копти. јмр - Унизькорослий, з великою головою, нависаючим лобом, широким ротом, великою бородою, широкими плечима, великими руками й ногами"2 - виступив перед своњми во€ками з палкою промовою, прин≥с у жертву барана ≥ пов≥в араб≥в у генеральну битву б≥л€ оазису √ел≥опол≥с.

ƒва тижн≥ тривала сер≥€ боњв, у €ких в≥зант≥йц≥в розбили вщент, а у вересн≥ 642 р. (п≥сл€ дев'€ти м≥с€ц≥в облоги) впала јлександр≥€. ¬ полум'њ цього завоюванн€ згор≥ла найб≥льша у св≥т≥ јлександр≥йська б≥бл≥отека, але загибель славетного книгосховища тогочасних араб≥в не вразила. 6-м≥льйонний ™гипет став пров≥нц≥Їю хал≥фату, а в 643 р. на правому берез≥ Ќ≥лу јмр заклав свою резиденц≥ю - м≥сто ‘устат (суч. —тарий  ањр).

ўе траг≥чн≥шою ви€вилас€ дол€ ≈ран-шахру. ѕерське стотис€чне в≥йсько араби на чол≥ з —а'дом ≥бн јбу ¬аккасом (40 тис. во€к≥в) розтрощили на початку 637 р. б≥л€  ад≥с≥њ. “≥сфон упав, а воЇнна здобич мусульман становила 900 млн дирхем≥в: кожен араб-переможець отримав ган≥му в розм≥р≥ 12 тис. дирхем≥в (!).

ќстаточного удару —асан≥дам мусульмани завдали в 642 р. при Ќехавенду (п≥вденн≥ше ’амадана), де 60 тис. перс≥в-ополченц≥в з≥брав досв≥дчений полководець ‘ерузан. ƒл€ перс≥в це був останн≥й шанс зберегти свою державу ≥ вр€туватис€ в≥д мусульманського поневоленн€.  ривава несамовита р≥занина ≥з 40-тис€чним арабським в≥йськом Ќумана ≥бн ћукарр≥на тривала три дн≥. Ќуман загинув ≥, здавалос€, перси в≥зьмуть реванш, але в критичний момент битви араби отримали п≥дкр≥пленн€, а з ним - перемогу. ќдин за одним упали –ей (“егеран),  ум,  азв≥н, «енджан, ’амадан,  ашан, ≤сфахан ≥ нарешт≥ ≤стахр (ѕерсепол≥с - давн€ столиц€ ѕерсиди).

≈ран-шахр перестав ≥снувати €к держава. ќстанн≥й —асан≥д ™здигерд ≤≤≤ був убитий у 651 р. б≥л€ ћерва, а спроби його сина спертис€ на допомогу тюрк≥в та китайц≥в зазнали невдач≥.

Ќа захоплених земл€х араби заснували нов≥ м≥ста ( уфа, Ѕасра тощо), вс≥ завойован≥ державн≥ земл≥ оголосили пр€мою власн≥стю хал≥фа (тобто ≥сламськоњ держави), а мусульманам волод≥ти земл€ми на завойованих територ≥€х ќмар заборонив, вважаючи, що так вони втрат€ть свою войовнич≥сть ≥ степову доблесть. Ќа нових п≥дданих-немусульман наклали харадж (земельний податок) ≥ джизью (подушну подать) на користь хал≥фату, €к≥ залишалис€ б≥льшими в≥д зак€ту та ушру (земельний податок з мусульман), але ви€вилис€ меншими в≥д того, що здирали перси й в≥зант≥йц≥. «а п≥дданими-≥нов≥рц€ми збер≥галис€ њхнЇ майно, храми й право на богослуж≥нн€, а €кщо ≥нов≥рець приймав ≥слам (дл€ цього треба було визнати, що немаЇ бога, кр≥м јллаха, а ћухаммед - посланець јллаха, ≥ пройти обр€д обр≥занн€), то в≥н ставав абсолютно р≥вним своњм завойовникам, здобував податков≥ п≥льги та статус пан≥вного етносу у хал≥фат≥. ѕроте спочатку бажаючих прийн€ти ≥слам серед ≥нов≥рц≥в було мало, бо Уновий мусульманинФ одразу втрачав право на волод≥нн€ землею в захоплених кра€х.

«а дес€тир≥чч€ омар≥вського правл≥нн€ хал≥фат перетворивс€ на найб≥льшу державу рег≥ону, а останн≥м важливим внутр≥шньопол≥тичним актом великого ќмара було введенн€ в д≥ю нового ≥сламського календар€, в≥дправною точкою €кого став р≥к х≥джри (622).

¬≥д т€жких державних справ хал≥ф геть облис≥в, але здоров'€ його ще не п≥дводило. ÷ей двометровий г≥гант продовжував вести простий ≥ здоровий спос≥б житт€, покидаючи пер≥одично столичну ћедину дл€ оздоровленн€ в сухому (≥ справд≥ корисному) пустельному пов≥тр≥, мало спав, њв просту њжу, носив грубий од€г, а бороду, €ку виб≥лила сивина, вперто фарбував у чорний кол≥р, щоб вигл€дати молодшим за своњ роки.

ѕравити другий хал≥ф збиравс€ ще довго, але в 644 р. раб перс-христи€нин ‘≥руз накинувс€ з кинджалом на ќмара, коли той моливс€ в мединськ≥й мечет≥, ≥ заколов хал≥фа, ш≥сть раз≥в встромивши в його т≥ло кинджал з подв≥йним лезом. ”бивцю-смертника невдовз≥ вп≥ймали й стратили разом з дружиною й дочкою, але суворого, справедливого, прозорливого й енерг≥йного правител€ не стало, а новим, трет≥м хал≥фом ћекка обрала ќсмана ≥бн јффана з роду ќмей€д≥в (спрацювали мекканська корпоративн≥сть ≥ те, що ќсман був з€тем ѕророка).

’ал≥фство ќсмана (644 - 656) почалос€ на хвил≥ гранд≥озних зовн≥шньопол≥тичних усп≥х≥в: араби дозавоювали ≤ран, ¬≥рмен≥ю, √руз≥ю, захопили Ћ≥в≥ю й “р≥пол≥тан≥ю. ¬т≥люючи в житт€ ≥дею ќмара, мусульмани руками копт≥в в≥дбудували канал, що з'Їднував Ќ≥л з „ервоним морем (цей канал ≥снував за фараон≥в, але пот≥м його занесли п≥ски через погане догл€данн€). “епер дешева Їгипетська пшениц€ пр€мувала морем в јрав≥ю (де були проблеми з харчуванн€м унасл≥док розвалу господарства), а назустр≥ч њй рухалис€ транспорти з мусульманськими во€ками. ќсман налагодив бюрократичне управл≥нн€ завойованими територ≥€ми, запровадивши посади нам≥сник≥в (ем≥р≥в). «а час≥в його правл≥нн€ були бережно з≥бран≥, кодиф≥кован≥ й записан≥ групою науковц≥в на чол≥ ≥з «ейдом ≥бн —аб≥том ус≥ Убожественн≥ одкровенн€Ф ѕророка ћухаммеда - так склавс€ канон≥чний список  орану (Учитанн€, декламац≥€Ф) ≥з 114 глав. ѕ≥зн≥ше створили —унну - оф≥ц≥йну б≥ограф≥ю ѕророка, опис його д≥€нь ≥ вчинк≥в (записаних з≥ сл≥в його родич≥в ≥ соратник≥в), €к вз≥рець дл€ нащадк≥в ≥ посл≥довник≥в. ќпов≥д≥, з €ких складалас€ —унна, д≥стали назву хад≥си, а глави римованого  орану називалис€ сурами й под≥л€лис€ на а€ти (Ув≥рш≥Ф).

ќсман був поважною людиною, але наст≥йливост≥ йому €вно бракувало, а хибно тлумачена родова корпоративн≥сть спонукала його позн≥мати з ус≥х впливових державних ≥ в≥йськових посад реальних творц≥в арабськоњ могутност≥, зам≥нивши њх своњми родичами ќмей€дами. «абули закон ќмара про заборону волод≥ти мусульманам землею на Унових територ≥€хФ, а це породило там масову ≥слам≥зац≥ю ≥нов≥рц≥в (тод≥ меншими ставали податки), що п≥д≥рвало державн≥ ф≥нанси. ÷≥ мусульмани здеб≥льшого не були щирими, бо прийн€ли ≥слам ≥з суто матер≥альних м≥ркувань, формально, а не серцем. « ≥ншого боку, розклалась арабська бюрократична верх≥вка в пров≥нц≥€х, законно й незаконно захоплюючи земл≥. “а й сам ќсман любив жити шикарно (в≥н був багатим купцем у минулому), тому в≥д≥йшов в≥д аскетично побутових традиц≥й перших хал≥ф≥в.

ѕри мединському двор≥ знову з'€вилис€ заборонен≥ й прокл€т≥ ѕророком музика, танц≥, вино, поез≥€ тощо. ћедину наводнили шањри (в≥щуни), мутр≥би (сп≥ваки) й рав≥њ (розпов≥дач≥ переказ≥в), а в резиденц≥њ хал≥фа знову звучали касида (поема), х≥джа (сатирична п≥сн€), хида (караванна п≥сн€), наух (елег≥€), март≥€ (плач) тощо.

’ал≥ф ≥з приб≥чниками неприховано порушував пости й харчов≥ заборони, а його родич≥ набивали скрин≥, грабуючи пров≥нц≥њ, розкв≥тло хабарництво, ≥ в 656 р. мусульмани-ортодокси в≥дкрито запропонували ќсманов≥ зв≥льнити кр≥сло хал≥фа. ќсман наказав њх четвертувати, але фундаментал≥сти про це д≥зналис€, повстали й у червн≥ 656 р. схопили та зар≥зали старезного хал≥фа, кров €кого зросила список  орану, що лежав перед ним.

√аслом повсталих, ≥деологами €ких виступили араб јбу «арр аль-√≥фар≥ та ≥слам≥зований Їврей јбдаллах ≥бн —аба, стало поверненн€ влади найближчим родичам ѕророка, з €ких п≥д рукою опинивс€ јл≥ ≥бн јбу “ал≥б - кузен ≥ з€ть ћухаммеда, чолов≥к його улюбленоњ дочки ‘ат≥ми. …ого й оголосили мусульманськ≥ фундаментал≥сти четвертим хал≥фом (656 - 661). ѕриб≥чники јл≥ назвалис€ шињтами (шиат јл≥ - Упарт≥€ јл≥Ф).

ѕроте далеко не вс≥х араб≥в задовольнив кривавий прих≥д до влади, ≥ насамперед це стосувалос€ ќмей€д≥в, €ких очолив сир≥йський нам≥сник ћуав≥€ ≥бн абу —уф'€н, що правив у ƒамаску й мав у розпор€дженн≥ 60-тис€чне в≥йсько. «акривавлену сорочку ќсмана й  оран, политий його кров'ю, виставили на центральн≥й площ≥ ƒамаска, а ћуав≥€ оголосив в≥йну вбивц€м хал≥фа, закликавши знищити њх. “ам, де панували ќмей€ди (—ир≥€, Ѕасра, ѕалестина), приб≥чникам јл≥ влаштували криваву баню. Ќав≥ть у ћецц≥ новому хал≥фов≥ стало незатишно, й јл≥ перен≥с оф≥ц≥йну столицю хал≥фату в  уфу (≤рак), де з≥брав 15 - 20 тис. соратник≥в.

Ќа араб≥в чекала громад€нська в≥йна, в €к≥й б≥лим прапорам ќмей€д≥в протисто€ли зелен≥ прапори шињт≥в. ѕроте першими, хто виступив проти јл≥, стали мединц≥, €ких повела в б≥й Умати правов≥рнихФ, честолюбна вдова ѕророка й дочка јбу Ѕекра јйша (вона сама мр≥€ла про владу).  риваву битву б≥л€ ’урейби (п≥вдень ≤раку, листопад 656 р.) прозвали Уверблюжим боЇмФ, бо јйша керувала своњми во€ками, сид€чи на верблюд≥. јл≥ перем≥г. јйшу полонили й вислали до ћекки, а јл≥ став володарем јрав≥њ й ≤раку.  ≥льк≥сть шињтського в≥йська дос€гла 70 тис. б≥йц≥в, коли в червн≥ 657 р. воно з≥ткнулос€ б≥л€ —≥фф≥ни (п≥вденний правий берег ™вфрату в його верх≥в'€х) ≥з 60-тис€чною арм≥Їю ќмей€д≥в.

 ≥льк≥сна перевага, моральне п≥днесенн€ п≥сл€ перемоги над јйшею, хал≥фський титул - усе було на боц≥ јл≥, ≥ битва почалась усп≥шно дл€ шињт≥в, але син јбу “ал≥ба ви€вивс€ людиною нер≥шучою, ≥ цим скористалис€ ќмей€ди. ¬ критичний момент на трет≥й день битви сир≥йськ≥ араби нанизали на своњ списи аркуш≥  орану, вињхали так назустр≥ч шињтам ≥ запропонували розв'€зати суперечку з допомогою третейського суду (мовл€в, так≥ питанн€ маЇ вир≥шувати јллах, а не люди зброЇю), ≥ јл≥ на своЇ горе з цим погодивс€. “акий поворот викликав серед УзеленопрапорнихФ розчаруванн€ в јл≥ €к л≥дер≥, ≥ 12 тис. во€к≥в покинули його таб≥р та обрали нового хал≥фа (р€дового воњна јбдуллу ≥бн ¬ахба), назвавшис€ хариджитами (аль-хаваридж - Ут≥, що в≥докремилис€, що п≥шли, бунт≥вники, в≥дщепенц≥Ф).

ќсман≥вська кров т€ж≥ла над хал≥фом, тому суд в≥н програв, п≥сл€ чого звернувс€ до хариджит≥в по п≥дтримку, а коли д≥став категоричну в≥дмову - оточив ≥ вир≥зав у 658_р. вс≥х Ув≥дщепенц≥вФ (у живих залишилос€ т≥льки восьмеро, €к≥ не дали загинути хариджитському рухов≥). «а цю р≥занину в с≥чн≥ 661 р. хариджит-смертник ≥бн ћулджам розрубав череп м'€кот≥лого хал≥фа јл≥ в  уф≥ п≥д час молитви, ≥ через два дн≥ огр€дний з€ть-кузен ѕророка в≥ддав јллахов≥ душу. …ого могила в Ќеджеф≥ (≤рак) стала одн≥Їю ≥з св€тинь дл€ шињт≥в, куди вони зд≥йснюють хадж пор€д з ћеккою (до ћекки кожен мусульманин маЇ прибути хоч раз за житт€, €кщо маЇ на це грош≥).

ќстанн≥м лег≥тимним конкурентом ћуав≥њ залишивс€ безвольний ≥ не схильний до пол≥тики старший син јл≥ (онук ѕророка!) ’асан ≥бн јл≥, але його в≥дмову в≥д боротьби за владу хитрий ќмей€д купив грошима, над≥славши ’асанов≥ пергамент ≥з текстом в≥дмови в≥д хал≥фства, куди запропонував онуков≥ ѕророка власноручно вписати суму Ув≥дкупнихФ. ’асан так ≥ зробив - ≥ залишивс€ в живих.

ћуав≥€ знав, з ким маЇ справу. ’асан про€вив себе абсолютно безхарактерною людиною, в €коњ надм≥рна побожн≥сть дивовижно поЇднувалас€ з неаби€ким сластолюбством, за що його прозвали аль-ћ≥тлак (У–озриватель шлюб≥вФ). як щирий мусульманин ’асан завжди мав чотирьох дружин, але часто њх м≥н€в, ≥ за житт€ його дружинами побували 70 ж≥нок. ѕродавши хал≥фство за 5 млн дирхем≥в (ср≥бних монет), наступн≥ роки в≥н пров≥в тихо, в багатому спогл€дальному неробств≥.

” 661 р. Їдиним хал≥фом ус≥х араб≥в залишивс€ ћуав≥€ ≥бн јбу —уф'€н з роду ќмей€д≥в, €кий заснував династ≥ю, що правила арабами майже стол≥тт€ (661 - 750). —толицею хал≥фату став ƒамаск.

’ал≥фат ќмей€д≥в (ƒамаський хал≥фат). «асновник ƒамаського хал≥фату ћуав≥€ ≥бн јбу —уф'€н був талановитим ≥ гр≥зним пол≥тиком, €кий не гребував жодними засобами дл€ дос€гненн€ своЇњ мети - стаб≥льност≥ хал≥фату та омей€д≥вськоњ династ≥њ.

√аслом його правл≥нн€ (661 - 680) став принцип Умилост≥ або батогаФ, ≥ хоча хал≥ф був далеким в≥д завз€тоњ неприборканост≥, тим паче в≥д безц≥льноњ жорстокост≥, про€ви непокори каралис€ дуже жорстоко. —воњх ворог≥в ћуав≥€ завжди намагавс€ насамперед купити, але €кщо цей шл€х не давав результат≥в, у х≥д ≥шли шален≥ репрес≥њ, опорою €ких, кр≥м в≥йська, стала колосальна пол≥ц≥€ (варта), створена за наказом хал≥фа в кожному великому м≥ст≥ (т≥льки в Ѕаср≥ к≥льк≥сть охоронц≥в пор€дку становила 4 тис. стражник≥в). У¬олодарюванн€ ћуав≥њ зм≥цнювалос€ р≥шуче. ¬≥н примушував народ до покори, старанно караючи та виймаючи меч; хапали з приводу найменшоњ недов≥ри, карали на основ≥ п≥дозри. «а весь час його правл≥нн€ люди бо€лис€ його, €к вогню, доки скр≥зь не запанував спок≥й"3.

як≥сного оздоровленн€ зазнав державний орган≥зм хал≥фату. ƒл€ в≥дродженн€ економ≥ки ћуав≥€ не лише не зб≥льшив, а подекуди нав≥ть зменшив побори (в прошињтському бунт≥вливому ≤рац≥ майже вдвоЇ), але ф≥нансов≥ проблеми розв'€зував ус≥ма можливими методами (збираючи, наприклад, дес€тки тис€ч золотих ≥з христи€нських церков Уза протегуванн€Ф). „иновницький апарат почали формувати з прагматик≥в-спец≥ал≥ст≥в, нав≥ть христи€н (!), €кщо вони добре зналис€ на м≥сцевих пор€дках. ’ал≥фат здобув ф≥нансовий суверен≥тет: почалос€ карбуванн€ власних грошей (золотих динар≥в ≥ ср≥бних дирхем≥в). ќмей€ди нав≥ть спробували поновити завоюванн€, але, вирвавшис€ на простори јнатол≥њ, не змогли подолати оп≥р в≥зант≥йц≥в, €ким активно допомагало м≥сцеве населенн€.

Ќа в≥дм≥ну в≥д —ир≥њ, ѕалестини й ™гипту, де УромењФ сприймалис€ м≥сцевими коптами й араме€ми €к колон≥затори, ћала јз≥€ була тод≥ кор≥нною землею грек≥в, де араб≥в-сем≥т≥в зустр≥ли вороже, €к Уварвар≥вФ, а без п≥дтримки населенн€ усп≥х арабам не судивс€.

¬ 674 р. величезний флот ќмей€д≥в на чол≥ з яз≥дом (сином ћуав≥њ) обложив  онстантинополь, та п'€ть рок≥в в≥йни не принесли мусульманам переможних лавр≥в: у 678 р. њхн≥й флот в≥зант≥йц≥ спалили Угрецьким вогнемФ (решту флоту згубила жахлива бур€), а сухопутна арм≥€ в пан≥ц≥ покинула негостинну јнатол≥ю, втративши 30 тис. во€к≥в.

ѕроте гранд≥озного буд≥вництва ћуав≥€ не в≥в, дв≥р ≥ сам хал≥ф жили досить скромно (за сх≥дними м≥рками, звичайно), тому грошей синов≥ јбу —уф'€на вистачало, тож коли стаб≥л≥зац≥йн≥ реформи завершилис€, нав≥ть смерть ћуав≥њ не спричинила крах династ≥њ, хоча його спадкоЇмц≥ значно поступалис€ йому волею й державницькими талантами.

¬≥дчуваючи наближенн€ смерт≥, старезний ћуав≥€ п≥д загрозою страти наказав ус≥м арабам прилюдно прис€гнути його синов≥ яз≥ду €к спадкоЇмцю хал≥фського престолу. Ќезгодним в≥друбали голови, ≥ в 680 р. перший ќмей€д помер з≥ спок≥йним серцем, але його смерть спробували використати јл≥ди. Ќайнебезпечн≥шим дл€ хал≥фа яз≥да (680 - 683) став шињтський бунт в ≤рац≥, €кий очолив другий син јл≥ та ‘ат≥ми, р≥дний онук ѕророка ’усейн - енерг≥йний ≥ честолюбний, €к≥сно в≥дм≥нний характером в≥д старшого брата ’асана. ¬≥н з≥брав у  уф≥ 12 тис. приб≥чник≥в ≥ п≥д зеленими прапорами рушив на ƒамаск. ќмей€ди в≥дпов≥ли швидко й жорстоко: б≥л€  ербели (ѕ≥вн≥чний ≤рак) њх зустр≥в найкращий полководець Уб≥лопрапорнихФ ќмар, син —а'да ≥бн јбу ¬аккаса (переможц€ й геро€  ад≥с≥њ). ѕовстанц≥в оточили й поголовно знищили, а ’усейна солдати ќмара в буквальному розум≥нн≥ колективно пошматували (бо н≥хто ≥ндив≥дуально не хот≥в брати на себе в≥дпов≥дальн≥сть за смерть онука ѕосланц€ јллаха).

ѕовстали не лише шињти. яз≥д не був войовником, зате полюбл€в майже все, що заборон€в  оран (вино, музику, поез≥ю, азартн≥ ≥гри тощо), тому проти нього повстали ћекка й ћедина (!), де мусульмани-ортодокси обрали в 680_ р. хал≥фом јбдаллаха ≥бн аз-«убейра (онука першого хал≥фа јбу Ѕекра), в 684 р. повстали п≥д червоними прапорами хариджити на п≥вдн≥ ≤раку, а в 685 р. знову збунтувалис€ шињти  уфи (њх очолив ћухтар ≥бн јбу ”бейд). яз≥д потрапив у патову ситуац≥ю, вих≥д з €коњ вкрив його в≥чною ганьбою.

¬ каральну експедиц≥ю проти св€тих м≥ст ≥сламу в≥др€дили 12 тис. головор≥з≥в, €ким виплатили Удл€ ентуз≥азмуФ подв≥йну прем≥ю, а очолив њх фанатичний €зичник (!) ћусл≥м ≥бн ”кба з бедуњнського племен≥ мурра, що сильно потерп≥ло за час≥в ≥слам≥зац≥њ јрав≥њ в≥д правов≥рних. ѕомста була жахливою: в 683 р. розлютована солдатн€ вз€ла штурмом ћедину, де переможц≥ буйствували три дн≥ €к справжн≥ завойовники. √ород€н вир≥зали або обернули на персональних раб≥в хал≥фа. ¬ облогу вз€ли ћекку, €ку обстр≥л€ли палаючою р≥диною: в≥д вогн€ного пекла лопнув „орний  ам≥нь  ааби (!). јле в тому самому роц≥ яз≥д (€кому не сповнилос€ ще й 40 рок≥в) раптово помер в≥д пересиченн€ вином, њжею та ж≥нками.

…ого старша вдова походила з п≥вденноарав≥йського племен≥ кельб, тому, спираючис€ на Їмен≥т≥в, звела на трон свого малол≥тнього сина (ћуав≥€ ≤≤), та проти цього виступило п≥вн≥чноарабське плем'€ кайс. ћолодого хал≥фа отруњли (?), п≥сл€ чого кайсити й кельб≥ти орган≥зували б≥йню в центр≥ ƒамаска. “е ж саме зробили в ≤рац≥ племена тем≥м ≥ азд. ’ал≥фат розвалювавс€, ≥ лише об≥ц€нками ≥ Умиротворчим д≥алогомФ хал≥ф ћерван ≤ (684 - 685) припинив безглузду р≥занину.

¬озз'Їднанн€ держави завершив хал≥ф јбд аль-ћел≥к (685 - 705), €кий згуртував ус≥х сир≥йських араб≥в навколо б≥лих прапор≥в ≥деЇю боротьби ≥з схизматиками (хариджитами й шињтами). “ак остаточно сформувалас€ на грунт≥ УборотьбизмуФ парт≥€ в ≥слам≥, €ка д≥стала назву сунн≥т≥в (в≥д слова —унна, що св≥дчить про особливост≥ њхньоњ ≥деолог≥чноњ доктрини).

“ри початков≥ теч≥њ в ≥слам≥ (сунн≥ти, шињти, хариджити) склалис€ €к пол≥тичн≥ угрупованн€, але з часом в≥дм≥нност≥ ви€вилис€ ≥ в ≥деолог≥чних концепц≥€х р≥зних мусульманських фракц≥й.

—унн≥ти (приб≥чники ќмей€д≥в) вважали, що не лише  оран, а й —унна в повному обс€з≥ маЇ бути покладена в основу житт€ кожного правов≥рного. ” V≤≤≤ - ≤’ ст. всередин≥ сунн≥зму вид≥лилис€ чотири основн≥ теч≥њ (хан≥ф≥ти, шаф≥њти, мал≥к≥ти й ханбал≥ти), €к≥ в≥др≥зн€лис€ тонкощами тлумаченн€  орану й —унни та прийн€тт€м за авторитет Удумки вченихФ (≥джма), Усусп≥льноњ корист≥Ф (≥ст≥слаха), Унововведенн€Ф (б≥да), Уособистоњ думкиФ (рай), Уаналог≥њФ (ки€с). ѕроте вс≥ чотири теч≥њ вважались у сунн≥т≥в однаково правов≥рними та визнаними, що даЇ п≥дставу розгл€дати сунн≥зм €к Їдину мусульманську школу.

Ўињти (приб≥чники јл≥д≥в) ц≥лковито визнавали  оран, але, на в≥дм≥ну в≥д сунн≥т≥в, у 115 сурах (у  оран≥ сунн≥т≥в - 114 сур), а в —унн≥ вважали ц≥лком правдивими й тому св€щенними лише т≥ положенн€, що базувалис€ на авторитет≥ с≥м'њ ѕророка (записан≥ з≥ сл≥в родич≥в ћухаммеда). ’ад≥си, записан≥ за словами соратник≥в, але не родич≥в ѕророка, шињти св€щенними, авторитетними й обов'€зковими дл€ виконанн€ не вважали, проте мали своњ перекази про ѕророка (јхбар), €к≥, звичайно, не визнавалис€ сунн≥тами (бо там стверджувалос€, що ѕророк запов≥дав, аби його спадкоЇмц€ми були лише јл≥ди).

ѕол≥тичну базу шињзм обмежував чистим с≥мейно-династичним лег≥тим≥змом (тому шињти боролис€ проти Уузурпатор≥вФ ќмей€д≥в на боц≥ пр€мих нащадк≥в ѕророка).  р≥м того, одн≥Їю з дружин јл≥ стала дочка останнього сасан≥дського шаханшаха …Їздигерда ≤≤≤, що спри€ло поширенню шињзму в ≤ран≥, де јл≥ вбачавс€ б≥льш≥стю перс≥в УзаконнимФ правителем ≥ спадкоЇмцем володар≥в ≈ран-шахру та ще й мучеником ≥ ворогом ненависних ќмей€д≥в - хал≥ф≥в араб≥в, €к≥ завоювали й зруйнували перед цим перську ≥мпер≥ю зороастр≥йц≥в. ¬ очах шињт≥в лише јл≥ди могли бути законними хал≥фами вс≥х Управов≥рнихФ, але за умов, коли реально хал≥фат перебував у руках ќмей€д≥в, посада шињтського л≥дера стала називатис€ ≥мам (Укеруючий молитвоюФ), €кий, на в≥дм≥ну в≥д сунн≥т≥в (де ≥мам - це лише обраний людьми рел≥г≥йний предсто€тель), став дл€ шињт≥в нап≥вбожественним ≥ харизматичним нащадком ѕророка, св≥тським ≥ духовним вождем. —в€тин€ми, до €ких зд≥йснюють хадж шињти, окр≥м ћекки й ћедини, стали Ќеджеф (де похований јл≥) й  ербела (де похований його син ’усейн) в ≤рац≥.

“ретю теч≥ю в ≥слам≥ утворили хариджити, €к≥, буквально тлумачачи  оран, вважали доброчесн≥сть вищою €к≥стю людини й тому обстоювали необмежену виборн≥сть хал≥фа общиною мусульман. ” питанн€х в≥ри хариджити виступали поборниками УчистотиФ ≥сламу та вир≥зн€лис€ скрупульозним виконанн€м ус≥х рел≥г≥йних настанов. —унн≥т≥в ≥ шињт≥в вони вважали в≥ров≥дступниками, бо в≥ра, за њхн≥ми переконанн€ми, визначаЇтьс€ д≥€ми, а вбивство в≥ров≥дступник≥в (включаючи хал≥ф≥в) стало рел≥г≥йним обов'€зком у хариджизм≥. ∆ертвою хариджит≥в упав хал≥ф јл≥, з не меншою завз€т≥стю вони бились ≥з сунн≥тами, спираючись на свою базу аль-Ѕатањх (у болотах ѕ≥вденного ≤раку в район≥ Ѕасри).

«годом хариджити теж почали дробитис€ на секти, €ких усього нал≥чують до 20. Ќайвпливов≥шими серед них були азрак≥ти, ≥бад≥ти, суфрити.  р≥м ≤раку й ≤рану, хариджити поширили активн≥сть на јрав≥ю, а п≥сл€ продовженн€ ≥сламських завоювань - на ѕ≥вн≥чну јфрику, та жодноњ повнокровноњ держави створити так ≥ не спромоглис€: цьому перешкодили досить поширен≥ серед хариджит≥в ≥дењ зр≥вн€л≥вки, а також крайн≥й фанатизм, нетерпим≥сть та жорсток≥сть до вс≥х, хто не сприймав њхн≥х настанов.

 оли в 685 р. хал≥фа ћервана задушила подушкою вноч≥ власна дружина - горда бедуњнка, невдоволена чолов≥ком, - на плеч≥ його 40-р≥чного сина јбда аль-ћел≥ка (У–аба ЅогаФ) зваливс€ важкий т€гар. ’ал≥фат перебував у безладд≥, але цей побожний, високоосв≥чений, мудрий ≥ жорстокий хал≥ф (€кий ще й писав чудов≥ в≥рш≥) в≥дродив мусульмано-сунн≥тську могутн≥сть, використовуючи методи свого д≥да ћуав≥њ й спираючис€ на фанатик≥в-виконавц≥в.

…ого каральним мечем став нам≥сник ≤раку й ≤рану аль-’аджжадж ≥бн ёсуф, €кому јбд аль-ћел≥к надав найширш≥ повноваженн€. —початку в 687 р. жахливими репрес≥€ми придушили шињтський бунт у  уф≥, а л≥дера шињт≥в ћухтара пошматували. –≥шуче припинив хал≥ф ≥ смути серед родич≥в, власноручно заколовши кузена јмра ≥бн —ањда. ¬ Ћ≥ванських горах поголовно вир≥зали або виселили в пустельн≥ степи повсталих христи€н (мардањт≥в), п≥сл€ чого јбд аль-ћел≥к зосередив ус≥ сили проти мл€вого Ухал≥фа ћеккиФ ≥бн аз-«убейра.  оли кривавий аль-’аджжадж у 689 р. обложив ћекку, зал€кан≥ мекканц≥ швидко кап≥тулювали, а Уантихал≥фФ јбдаллах ≥бн аз-«убейр за порадою своЇњ 100-р≥чноњ матер≥ кинувс€ в атаку й загинув у бою. ќстанн≥ми залишилис€ хариджити, що знову збунтували ≤рак ≥ половину ≤рану, але аль-’аджжадж ≥ тут не зупинивс€ перед найкривав≥шим терором. « полонених зн≥мали шк≥ру або забивали до смерт≥ ки€ми, а тих, хто здававс€ ≥ приймав сунн≥зм, - прощали. ƒо 697 р. повстанн€ придушили, стративши загалом 130 тис. Убунт≥вник≥вФ.

«алишки неспокою були остаточно л≥кв≥дован≥ в 704 р.: хал≥фат ќмей€д≥в вступив у пер≥од внутр≥шньоњ стаб≥льност≥, зовн≥шнього блиску та нових масштабних завоювань.

¬≥дродженн€ державноњ Їдност≥ вимагало в≥дпов≥дного монументального вт≥ленн€, ≥ јбд аль-ћел≥к розпочав зд≥йсненн€ гранд≥озних арх≥тектурних проект≥в, €к≥ продовжили його посл≥довники.  оран заборон€Ї зображувати живих тварин ≥ людей, вважаючи це ≥долопоклонством, тому живопис в арабо-мусульманському сусп≥льств≥ великого поширенн€ не д≥став, обмежившись орнаментальним розписом ст≥н, де геометричн≥ ф≥гури й рослинний орнамент чергувалис€ ≥з стил≥зованими узорчастими написами (арабески). «ате арх≥тектуру таке художнЇ оздобленн€ зробило пишною ≥ вражаючою. ¬ ™русалим≥ на гол≥й скел≥, де колись сто€в зруйнований римл€нами —оломон≥в ’рам ≥ куди, за легендою, ангели приносили свого часу ћухаммеда, јбд аль-ћел≥к наказав спорудити восьмигранний храм-мечеть У упол скел≥Ф з мозањчним склеп≥нн€м та мармуровими колонами. Ќаступний хал≥ф аль-¬ал≥д ≤ (705 - 715) перетворив церкву —в. …оанна ’рестител€ (де м≥ститьс€ його могила) - найб≥льший христи€нський храм ƒамаска - на гранд≥озну мечеть, €ка п≥сл€ реконструкц≥њ стала називатис€ Ућечеть ќмей€д≥вФ. ƒамаських хал≥ф≥в славили поети-панег≥ристи аль-‘араздак (641 - 732), ƒжар≥р ≥бн јтт≥€ (653 - 733) ≥ нав≥ть христи€нин-сир≥Їць аль-јхталь (640 - 710).

–озбудувавши з в≥рних виконавц≥в державний апарат, ќмей€ди потребували кошт≥в, ≥ јбд аль-ћел≥к знайшов чудовий вих≥д: л≥кв≥дував податков≥ п≥льги дл€ новомусульман-неараб≥в. « них теж почали ст€гувати харадж (зв≥льнивши лише в≥д джизьњ), ф≥нанси стаб≥л≥зувалис€, а пан≥вним етносом хал≥фату стали виключно араби - мусульмани-сунн≥ти. ’ал≥фат остаточно набрав рис арабо-≥сламськоњ монарх≥њ, п≥сл€ чого поновив завоюванн€.

” 696 р. впав  арфаген, в≥зант≥йц≥ майже припинили оп≥р арабам у ѕ≥вн≥чн≥й јфриц≥, в≥ддавши њњ непереможним мусульманам. Ћише останки —в. јврел≥€ јвгустина вивезли до ™вропи.

ќп≥р мусульманам спробували чинити м≥сцев≥ розр≥знен≥ племена бербер≥в, але висто€ти проти численн≥ших, краще озброЇних ≥ орган≥зованих завойовник≥в не зум≥ли, а масована мусульманська пропаганда й в≥дпов≥дна ≥слам≥зац≥€ бербер≥в остаточно зруйнувала њхню оборону. Ћ≥дер берберського руху за незалежн≥сть поганська жриц€ аль- ах≥на (У¬≥щункаФ) мужньо загинула в бою (703), а Усини —ахариФ купилис€ на об≥ц€нки багатоњ здобич≥ та посмертного раю й приЇдналис€ до своњх поневолювач≥в, щоб разом продовжити завоюванн€.

ќстанн≥м оплотом опору агресоров≥ була в≥зант≥йська фортец€-порт —еута. ќборону очолив Їврейський купець ёл≥ан, €кому ≥мператор ёст≥н≥ан ≤≤ дарував титул патриц≥€, але не прислав п≥дкр≥плень, тому ёл≥ан, шукаючи союзник≥в, в≥др€див посольство до христи€н-в≥зигот≥в ≤спан≥њ. ƒо складу посольства ёл≥ан включив р≥дну дочку Ћакабу (‘лор≥нду), щоб вивезти њњ з приреченого м≥ста. јле останн≥й король в≥зигот≥в –одер≥х (–одр≥го, 709 - 711) славивс€ невгамовним сластолюбством ≥, побачивши красуню Ћакабу, коли та оголена плескалась у басейн≥, в≥н силою вз€в њњ до свого УгаремуФ й зробив наложницею. ƒов≥давшис€ про це, розлютований ёл≥ан здав —еуту арабам без бою й нав≥ть вид≥лив мусульманам корабл≥ дл€ завоюванн€ ≤спан≥њ.

¬ 711 р. 300 араб≥в та 7 тис. бербер≥в-мусульман на чол≥ з “ар≥ком ≥бн «≥€дом удерлис€ на ѕ≥ренењ. јгресора п≥дтримав ќломунд, син попереднього в≥зиготського корол€ ¬≥т≥зи (701 - 709), €кого скинув ≥ вбив узурпатор –одер≥х. ” битв≥ б≥л€ м≥стечка ’ерес-де-ла-‘ронтера, що тривала с≥м д≥б (!), арм≥ю корол€ –одер≥ха розпорошили, сам в≥н загинув. « полонених “ар≥к к≥лькох зварив живими, а решту в≥дпустив, ≥ вони рознесли жах по всьому корол≥вству. ќдин за одним упали ≈с≥х, јрч≥дона, ≈льв≥ра,  ордова й, нарешт≥, столичний “оледо (браму по-зрадницькому в≥дкрили Їврењ, €ких пересл≥дував у минулому –одер≥х).

” 712 р. на п≥дтримку вторгненню прибув омей€дський нам≥сник ѕ≥вн≥чноњ јфрики ћуса ≥бн Ќусайр (640 - 716) ≥з 18-тис€чним в≥йськом, що заздрив масштабним завоюванн€м “ар≥ка. ≤ в 713 р., дозавоювавши Ўедуну,  армону й —ев≥лью, мусульмани завершили поневоленн€ ≤спан≥њ. «упинив великий зах≥дний пох≥д араб≥в лише франкський войовник  арл ћартелл, що розбив арабський авангард у битв≥ при ѕуатьЇ (733). Ќаступн≥ франксько-арабськ≥ в≥йни завершилис€ вн≥чию, тому «ах≥дна ™вропа мусульманського завоюванн€ уникла.

ƒругим напр€мком агрес≥њ став сх≥д. ѕрот€гом 705 - 717 рр. в≥йсько арабського полководц€  утейби ≥бн ћусл≥ма, зламавши оп≥р м≥сцевих кн€зьк≥в, захопило ’орезм ≥ ‘ергану, а в 712 р. ≥хшид (УцарФ) —огду й —амарканду √урек визнав себе васалом хал≥фа, затиснений м≥ж дикими войовничими тюрками й могутн≥ми ќмей€дами. ¬ 712 р. арабо-мусульмани вдерлис€ в ≤нд≥ю, захопивши —≥нд (долину низини р≥чки ≤нд). Ћише хазари й в≥зант≥йц≥ в ћал≥й јз≥њ витримали шалений натиск.

” 717 р. араби знову вз€ли в облогу  онстантинополь, але њхн≥й г≥гантський флот УромењФ спалили Угрецьким вогнемФ. «алишившись без п≥дтримки, агресор пережив п≥д ст≥нами в≥зант≥йськоњ столиц≥ сувору зиму. —еред мусульман почавс€ голод, во€ки њли трупи своњх загиблих соратник≥в, але облогу не зн≥мали, та навесн≥ в≥зант≥йц≥ знову спалили нову арабську ескадру з ус≥ма припасами, а в тил арабам ударили православн≥ болгари (Їдинов≥рц≥ грек≥в). —тановище агресора стало критичним, ≥ в серпн≥ 718 р., втративши понад 100 тис. во€к≥в, араби зн€ли облогу. ќстаннього удару ворогов≥ завдав василевс Ћев ≤≤≤ ≤савр (717 - 741) у сухопутн≥й битв≥ при јкроњн≥ в 741 р., п≥сл€ €коњ ћала јз≥€ м≥цно закр≥пилас€ за ¬≥зант≥Їю. «ате араби п≥дкорили ¬≥рмен≥ю,  артл≥,  авказьку јлбан≥ю, п≥сл€ чого через ƒербенд ≥ ƒар'€льську ущелину мусульмани спробували вдертись у —х≥дну ™вропу, де в 40-р≥чн≥й кривав≥й в≥йн≥ њх ц≥ною великих зусиль зупинили хазари.

ћасов≥ завоюванн€ перетворили араб≥в на Упан≥в св≥туФ. ѓхн≥ гареми переповнили полон€нки (дл€ нагл€ду за €кими мусульмани перейн€ли у в≥зант≥йц≥в огидний ≥нститут Ївнух≥в). ѕор€д з ћеккою, ћединою й ƒамаском центрами ≥сламськоњ цив≥л≥зац≥њ стали Ўираз,  уфа, Ѕасра, –амла, ‘устат,  айруан. –азом з арабською л≥тературою ≥ рел≥г≥Їю арабська мова запанувала €к оф≥ц≥йна, казенна мова д≥ловодства в≥д —ередньоњ јз≥њ до ≤спан≥њ, а ≤рак, —ир≥€, ™гипет, ѕ≥вн≥чна јфрика зазнали суц≥льноњ араб≥зац≥њ.

Ѕурхливо розвивалас€ система осв≥ти, фундамент €коњ становили медресе (рел≥г≥йн≥ навчальн≥ заклади), де пор€д ≥з теолог≥Їю та ф≥лософ≥Їю вивчалис€ точн≥ й природнич≥ науки. ѕочаткову осв≥ту в м≥стах давали приватн≥ вчител≥, а в селах ≥ др≥бних м≥стечках - м≥сцев≥ мулли. ќкремо д≥€ла система неарабомовних шк≥л серед завойованих народ≥в - в≥рмен, грузин≥в, грек≥в тощо.

Ўедеврами омей€дськоњ арх≥тектури стали: мечеть  уфи (V≤≤ ст.), мечеть јмра у ‘устат≥ (V≤≤ ст.), замок  усейр јмра (розписаний христи€нськими живописц€ми) та фортец€ ћушатта в …ордан≥њ (поч. V≤≤≤ ст.).

«усилл€ми рел≥г≥йних д≥€ч≥в јбу ’ан≥фи (? - 767) ≥ ћал≥ка ≥бн јнаса (713 - 795) у сунн≥зм≥ в≥докремилис€ дв≥ рел≥г≥йн≥ теч≥њ, перша з €ких (хан≥ф≥зм) п≥зн≥ше закр≥пилас€ в ≤нд≥њ (суч. ѕакистан) ≥ ™гипт≥, а друга (мал≥к≥зм) - в ≤спан≥њ, ™гипт≥ й ѕ≥вн≥чн≥й јфриц≥.

’ал≥фат ќмей€д≥в здававс€ непохитним, але його соц≥альна база (араби-мусульмани, насамперед сир≥йськ≥) залишалас€ вузькою, а б≥льш≥сть л≥дер≥в були кривавими ≥нтриганами.  ≥льк≥сть невдоволених пост≥йно зростала, причому в р≥зних прошарках сусп≥льства.

ѕророк ћухаммед стверджував, що перша крапл€ вина губить людину, але при двор≥ ƒамаска вино лилос€ р≥кою. ƒл€ цього брали чималенький жбан вина, опускали туди пальц≥, струшували з них першу краплю вина, а жбан випивали, бо, мовл€в, про решту Украпель винаФ ћухаммед н≥чого не казав. ѕророк прокл€в поет≥в ≥ музику з танц€ми, але при двор≥ ќмей€д≥в славилис€ сп≥ваки й композитори ≥бн —урайдж, ћел≥к ат-“ањ, ≥бн јйша, сп≥вачка ƒжам≥ле, музикознавець ёсуф аль- ат≥б, музиканти-негри ћаабад та ≥бн ћ≥сджах, сол≥сти-перси —ањб  асир та ћусл≥м ≥бн ћухриз. ”се це виводило з р≥вноваги мусульман-ортодокс≥в.

ћусульман-неараб≥в обдурили об≥ц€нками про р≥вн≥сть ус≥х мусульман, але з арабами в правах не зр≥вн€ли, надавши њм статусу мавал≥ (Укл≥Їнт≥вФ) ≥ здираючи харадж; сотн≥ тис€ч (!) немусульман, €к≥ чинили оп≥р агрес≥њ, обернули на раб≥в. (Ћише в ѕ≥вн≥чн≥й јфриц≥ ћуса ≥бн Ќусейр зробив рабами 300 тис. в≥зант≥йц≥в ≥ бербер≥в). Ўаленими ворогами ќмей€д≥в залишалис€ шињти й хариджити. Ќевгамовне марнотратство хал≥ф≥в ƒамаска розорило скарбницю. ѕочали вводити додатков≥ побори, а це остаточно зруйнувало продуктивн≥ ресурси й владний авторитет династ≥њ, ще б≥льше зменшило бюджетн≥ надходженн€. ‘≥нансова криза спонукала хал≥фа ’≥шама (724 - 743) ввести за несплату податк≥в прилюдне катуванн€ й тюремне ув'€зненн€, але це, не додавши грошей, викликало в≥дкрите невдоволенн€ й масов≥ бунти: согд≥йц≥в (728_ - _737), бербер≥в (734_ - _743), шињт≥в  уфи (744), хариджит≥в ƒвор≥чч€ (744_ - _747). ƒо цього треба додати чергову криваву чвару кайсит≥в з кельб≥тами в самому ƒамаску, коли за 35 рок≥в п≥сл€ смерт≥ хал≥фа аль-¬ал≥да ≤ (705 - 715) влада п'€ть раз≥в переходила в≥д одноњ плем≥нноњ кл≥ки до ≥ншоњ.

ћусульманам оф≥ц≥йно дозволили волод≥ти земл€ми поза јрав≥Їю, а це п≥дн€ло на новий щабель хабарництво й здирство чиновник≥в ус≥х ранг≥в. “ак пор€д ≥з саваф≥ (державною землею хал≥фа) на нових земл€х з'€вилис€ мульк (приватн≥ волод≥нн€) й ≥кта (скадков≥ земельн≥ д≥л€нки, що п≥дл€гали державному оподаткуванню, але њх можна було продавати).

ѕ≥сл€ смерт≥ ’≥шама (743) кайсити знову зчепилис€ з кельб≥тами, внасл≥док чого за р≥к (743_ - _744) на престол≥ зм≥нилис€ чотири хал≥фи, а коли нарешт≥ Уволодарем правов≥рнихФ став у 744 р. енерг≥йний, хитрий ≥ жорстокий ћерван ≤≤ (744_ - _750), династ≥ю вже не можна було вр€тувати. ѕроти прогнилого ƒамаського хал≥фату п≥дн€лис€ мусульмани-ортодокси, шињти, хариджити, пригноблен≥ народи, обдурен≥ неомусульмани, а справжн≥м Учорним днемФ ќмей€д≥в стало 9 червн€ 747 р., коли в ћерв≥ колишн≥й раб, а тепер таЇмний ем≥сар јббасид≥в перс јбу ћусл≥м п≥дн€в чорний прапор, €кий символ≥зував траур за јл≥ та ’усейном ≥ став оф≥ц≥йним кольором јббасид≥в.

јббасиди в≥дл≥чували св≥й родов≥д в≥д д€дька ѕророка ћухаммеда аль-јббаса јбд аль-ћуталл≥ба (? - 653), €кий вир≥зн€вс€ неаби€кою гнучк≥стю й ун≥кальним пол≥тичним нюхом. ÷≥ корисн≥ зд≥бност≥ передавалис€ нащадкам. —початку јббасиди в≥рно служили ќмей€дам, але коли престол ƒамаска захитавс€, а хал≥ф аль-¬ал≥д прилюдно образив јббасида ћухаммеда ≥бн јл≥ (правнука јббаса), той зв'€завс€ з јл≥дами. ѕол≥тична хитр≥сть та ≥нтриганство дали јббасидам змогу в≥дтиснути јл≥д≥в в≥д кер≥вництва антиомей€дським рухом ≥ таЇмно стати коло керма впливовоњ п≥дп≥льноњ пол≥тичноњ орган≥зац≥њ з центром у  уф≥. –озпливчасте гасло Удодержуватис€  орану й —унниФ забезпечило јббасидам широку п≥дтримку серед антиомей€дськоњ опозиц≥њ, й за наказом јббасида ≤брах≥ма ≥бн ћухаммеда його ем≥сари розпочали в 747 р. повстанн€.

’ал≥ф ћерван ≤≤, д≥знавшис€ про заколот, наказав отруњти ≤брах≥ма (749), але його брат јбу-ль-јббас јбдаллах уник страти й став пол≥тичним л≥дером антиомей€дського повстанн€.

–озгромивши омей€дського нам≥сника ’орасану Ќасра ≥бн —ай€ра, Учорн≥Ф здобули в 749 р.  уфу, де в≥льнов≥дпущеник јбу —алама спробував передати владу јл≥дам, але јббасиди руками јбу ћусл≥ма знищили конкурент≥в.

” листопад≥ 749 р.  уфа прис€гнула јбу-ль-јббасу €к хал≥фу.

¬ир≥шальну битву на р. ¬еликий «аб (б≥л€ ћосула) ћерван ≤≤ програв на початку 750 р., а через п≥вроку його вп≥ймали й знищили в ™гипт≥. ѕереможц≥ вир≥зали вс≥х ќмей€д≥в, кр≥м јбд ар-–ахмана, €кий ут≥к до ≤спан≥њ, де заснував окрему в≥д јббасид≥в ≥сламську державу ≥з столицею в  ордов≥.

ѕрийшовши до влади, јбу-ль-јббас оголосив амн≥ст≥ю пок≥рним (ставши ас-—аффах - У“ой, що даруЇ гр≥хиФ) й обнародував пол≥тичну програму јббасид≥в, €ка пол€гала в перетворенн≥ арабо-мусульманського хал≥фату на теократичну ≥сламську ≥мпер≥ю. “аким був результат масового персько-шињтського руху, на хвил≥ €кого јббасиди здобули владу.

 

’ал≥фат јббасид≥в (Ѕагдадський хал≥фат) . јббасиди використали м≥ну, закладену п≥д хал≥фат рел≥г≥йно-династичними чварами. Ўињти, базою €ких стали ≤ран ≥ ’орасан, намагалис€ знищити Уузурпатор≥вФ ќмей€д≥в ≥ повернути владу родов≥ ѕророка, а також л≥кв≥дувати владну монопол≥ю араб≥в, зам≥нивши њњ суто рел≥г≥йною ≥сламською державою. ÷ьому спри€ли активне поширенн€ ≥сламу серед перс≥в та розмит≥сть арабського етносу внасл≥док поповненн€ гарем≥в ≥ноземками. ѕрийшовши до влади, јббасиди оголосили, що не будуть в≥др≥зн€ти шињт≥в в≥д сунн≥т≥в, мусульман-араб≥в в≥д мусульман-неараб≥в, ≥ закликали вс≥х Управов≥рнихФ до загального Їднанн€, але, в≥дтиснувши јл≥д≥в, заклали ще одну бомбу п≥д хал≥фат - бомбу, що спрацювала п≥зн≥ше.

ќпорою новоњ династ≥њ одразу став шињтсько-аббасидський ≤рак, тому володарюванн€ —аффах розпочав перенесенн€м столиц≥ хал≥фату з ƒамаска в ≥ракське м≥сто јнбар. ƒругий акт становило сп≥льне з јл≥дами знищенн€ ќмей€д≥в, трет≥й - силове поширенн€ влади на вс≥ ≥сламськ≥ земл≥, але довести справу до к≥нц€ јбу-ль-јббас не встиг, бо в 754 р. 30-р≥чний хал≥ф раптово помер од в≥спи.

ƒругим аббасидським хал≥фом став його старший брат јбу ƒжафар на пр≥звисько аль-ћансур (УЌепереможний, €кому допомагаЇ јллахФ, 754 - 775).

«м≥ну хал≥фа спробували використати јл≥ди, повставши в 754 р., та звалити аль-ћансура вони не змогли. јбу ƒжафара недаремно називають Уген≥альним нег≥дникомФ. —аме такий обдарований пол≥тик, побожний лицем≥р, п≥дступний та хитрий ≥нтриган, жорстокий володар без т≥н≥ сумн≥в≥в м≥г навести пор€док у хаос≥, де вир≥з<F51008M>а ли один одного перси й араби, шињти, сунн≥ти й хариджити, приб≥чники јббасид≥в, јл≥д≥в ≥ ќмей€д≥в, тому удар по јл≥дах був нищ≥вним. ѕ≥сл€ поразки б≥л€ м.Ќ≥з≥б≥с (754) жертвами терору стали сотн≥ тис€ч (!) справжн≥х ≥ ймов≥рних приб≥чник≥в УзеленопрапорнихФ, а сам р≥д јл≥д≥в майже поголовно пустили п≥д н≥ж: з њхн≥х набальзамованих труп≥в похмурий аль-ћансур зробив музей мум≥й, €кими милувавс€ в години гордин≥. Ћише к≥льком јл≥дам пощастило вимолити пощаду й л≥ченим одиниц€м - утекти. —еред останн≥х був ≤др≥с, €кий знайшов пор€тунок серед бербер≥в ѕ≥вн≥чноњ јфрики, заснувавши на крайньому заход≥ ћагрибу державу ≤др≥сид≥в.

ќстанньою серйозною небезпекою дл€ јббасид≥в залишивс€ јбу ћусл≥м, €кий спочатку прив≥в њх до влади, а пот≥м замирив ’орасан ≥ —ередню јз≥ю й активно вир≥зав јл≥д≥в.  оли в 751 р. полководець јбу ћусл≥ма «≥€д ≥бн —ал≥х, скориставшис€ п≥дтримкою тюрк≥в-карлук≥в, розгромив у гранд≥озн≥й битв≥ на р. “алас (“араз) танське (китайське) в≥йсько √ао —€ньчжи, авторитет колишнього перса-раба дос€г апогею. ÷€ перемога остаточно закр≥пила превалюванн€ ≥сламу в —ередн≥й јз≥њ. ¬≥д полонених китайц≥в мусульмани дов≥далис€ про секрет паперовиробництва й налагодили випуск власного паперу в ѕерс≥њ, ≤рац≥ й —ир≥њ. јле аль-ћансура непокоњла зростаюча попул€рн≥сть та владн≥ можливост≥ јбу ћусл≥ма, тому в 755 р. його запросили до палацу хал≥фа й п≥дступно вбили.

—мерть јбу ћусл≥ма викликала дек≥лька перських нац≥онально-визвольних бунт≥в (на чол≥ з —унбадом ћагом (755), п≥д кер≥вництвом ”стада —≥са (767)), але њх своЇчасно придушили.

« ≥менем аль-ћансура пов'€зане заснуванн€ славетноњ столиц≥ јббасидського хал≥фату м≥ста Ѕагдад (УЅогоданнийФ) у 762 р. на берез≥ р. “игр поблизу в≥д руњн старовинного ¬авилона та сасан≥дського “≥сфона ( тесифона). Ѕагато запозичили в перс≥в јббасиди в план≥ державно-пол≥тичного устрою. ѕри двор≥ ввели в д≥ю сасан≥дськ≥ (й нав≥ть ахемен≥дськ≥) традиц≥њ, збер≥гши оф≥ц≥йний статус арабськоњ мови, залучили на службу багато письменних перс≥в ≥ хорасанц≥в (≥ шињт≥в, ≥ сун≥т≥в), а серед пол≥тичноњ верх≥вки правою рукою хал≥ф≥в стали представники перського роду колишн≥х жерц≥в Ѕармек≥д≥в (нащадк≥в балхського мага Ѕармека), що спри€ло примиренню перс≥в з арабською династ≥Їю. јраби втратили статус апр≥ор≥ пан≥вного етносу хал≥фату, бо вс≥х мусульман зр≥вн€ли в правах. ƒл€ повс€кденного кер≥вництва розгалуженим державним апаратом ввели посаду в≥зира (першого м≥н≥стра хал≥фату), а з метою забезпеченн€ ≥нформац≥йного простору в≥дродили €к≥сну поштову службу (теж запозичили в перс≥в). ƒл€ боротьби з ≥накомисленн€м створили в 783/784 р. справжню ≥нкв≥зиц≥ю, глава €коњ мав титул Уката з≥ндик≥вФ (Учаклун≥вФ). «м≥на династ≥њ спричинила втрату ≤спан≥њ, але держава јббасид≥в залишалас€ св≥товою ≥мпер≥Їю, €ку омивали 6 мор≥в ≥ 2 океани, а продуманий терор, припиненн€ чвар, п≥двищенн€ виконавськоњ дисципл≥ни, рел≥г≥йна демагог≥€ й наведенн€ елементарного пор€дку спри€ли господарському в≥дродженню крањни.

ƒо 400 млн дирхем≥в зб≥льшилис€ державн≥ доходи, ≥ бюджет знову отримав позитивне сальдо. ’ал≥фат (особливо Ѕагдад ≥з 300-тис€чним населенн€м) став ареалом св≥товоњ торг≥вл≥, куди йшли товари з усього св≥ту. ѕр€нощ≥, ц≥нна деревина, коштовност≥ й фарби з ≤нд≥њ та ≤ндонез≥њ; шовк, порцел€на й мускус ≥з  итаю; олово —≥аму; перли, д≥аманти, смарагди, сапф≥ри й руб≥ни Ўр≥-Ћанки; €шма ћавераннахру (—ередн€ јз≥€); б≥рюза ≤рану; г≥рський кришталь ¬≥рмен≥њ; мальд≥вськ≥ кокоси; тюркськ≥ та слов'€нськ≥ хутро й нев≥льники обм≥нювалис€ тут на рис, овоч≥, льон ≥ пап≥рус ™гипту; пап≥р, скло й метали —ир≥њ; цукор ’узистану; зал≥зо  ермана й ‘ергани; арабську зброю; шовк, пахощ≥ й фрукти ѕерс≥њ; килими Ѕагдада, а найб≥льшу славу здобули м≥сцев≥ тканини, назви €ких стали ≥нтернац≥ональними: атлас (гладенький шовк), дама (тонке полотно з ƒамаска), балдах≥н (багдадська тканина) тощо. ѕоширилос€ виробництво барвник≥в ≥ кв≥т≥в.

ѕерманентна в≥йна з ¬≥зант≥Їю тривала (у форм≥ м≥сцевих граб≥жницьких наб≥г≥в), але масштабних воЇн перш≥ хал≥фи јббасиди не вели, бюджет залишавс€ стаб≥льним, зупинилос€ пад≥нн€ життЇвого р≥вн€, а це нав≥ть за в≥дносно невисоких податк≥в п≥дтримало державн≥ ф≥нанси.

“ривожним сигналом дл€ влади послужила актив≥зац≥€ маздак≥тських пропов≥дник≥в, €к≥ пропонували втомленим люд€м прост≥ рецепти розв'€занн€ вс≥х проблем: впровадженн€ тотальноњ соц≥альноњ та майновоњ р≥вност≥ через насильницький перерозпод≥л майна в≥д багатих - б≥дним. –езультатом демагог≥чних заклик≥в та об≥ц€нок стало гранд≥озне повстанн€ в ћавераннахр≥, €ке очолив вал€льник вовни або виб≥льник тканин, чаклун ≥ в≥щун ’ашим ≥бн ’ак≥м на пр≥звисько аль-ћуканна (У«акритий покриваломФ), бо на люд€х в≥н завжди ховав обличч€ п≥д златотканим запиналом. —воњм попередником-пророком ћуканна оголосив загиблого јбу ћусл≥ма (в канцел€р≥њ €кого недовго служив др≥бним секретарем) ≥ в 776 р. п≥дн€в дес€тки тис€ч знев≥рених людей на повстанн€. —тавкою ћуканни стала фортец€ —онам (б≥л€ суч.  еша).

«а час повстанн€ (776 - 783) маздак≥ти, €к≥ виступили тут п≥д б≥лими прапорами, розбили к≥лька аббасидських арм≥й, а в 778 - 779 рр. њх п≥дтримали Учервонопрапорн≥Ф маздак≥ти в прикасп≥йському √урган≥. Ћише жорстокий ≥ на горе повсталих дуже талановитий хал≥фський полководець —ањд аль-’ар≥ши придушив спочатку УчервонихФ, а на початку 780-х рок≥в поступово л≥кв≥дував ≥ Уб≥лихФ маздак≥т≥в. ћуканна, оточений ворогами в √ерат≥, Уп≥д≥йшов до печ≥, зн€в св≥й од€г ≥ кинувс€ у вогонь... “ому в≥н ≥ спалив себе, щоб народ думав, що ћуканна п≥дн€вс€ на небо, щоб привести зв≥дти ангел≥в... ≥ щоб, таким чином, в≥ра його залишилас€ у св≥т≥"4. –ештки опору јббасиди придушили жахливими репрес≥€ми.

–озкв≥т Ѕагдадського хал≥фату припав на правл≥нн€ ’аруна ар-–ашида (Уѕр€муючогоФ, 786 - 809), €кий здобув престол, знищивши старшого брата хал≥фа ’ад≥ (785 - 786), котрий, у свою чергу, намагавс€ отруњти р≥дну мати. Ѕармек≥ди були в≥рною опорою хал≥фа, господарство й чиновницький апарат (зал€каний терором) функц≥онували досить стаб≥льно, а в≥йсько, кероване талановитим генералом ’арсамом ≥бн јй€ном, усп≥шно л≥кв≥дувало вс≥ негаразди (зокрема, бунт≥вливих бедуњн≥в јрав≥њ). ¬оЇн хал≥фат майже не в≥в, а т≥, що в≥в, були переможними: у 806 р. мусульманський флот блискавично окупував  ≥пр, захопивши 16 тис. полонених.

—лави хал≥фат зажив завд€ки культурним ≥ науковим здобуткам св≥тового р≥вн€. —лаветним правником епохи став јбу ёсуф якуб (V≤≤≤ - ≤’ ст.). —ир≥йська родина христи€н Ѕахт≥шо (один з €ких - √еорг≥й - вил≥кував хал≥фа аль-ћансура в≥д виразки шлунка) прот€гом семи покол≥нь становила хребет арабськоњ медицини, використовуючи у своњй практиц≥ досконалу систему д≥агностики (за пульсом), трави, м≥нерали, г≥мнастику ≥ д≥Їтолог≥ю. ѕридворний л≥кар хал≥фа ’аруна ар-–ашида перс ≥бн ћасавейх почав масово перекладати арабською медичн≥ трактати грек≥в. ” V≤≤≤ - ≤’ ст. зусилл€ми поета-редактора јбу “аммама побачила св≥т зб≥рка давньоарабськоњ поез≥њ У’амасаФ (УƒоблестьФ), а трохи ран≥ше склали аналог≥чну УћуаллакатФ (УЌанизанеФ). Ќайвидатн≥шими поетами епохи стали: в≥льнодумець јбу Ќувас (? - 810), що осп≥вував коханн€, вино та радощ≥ т≥лесних ут≥х; аскет ≥ переконаний песим≥ст јбу-ль-јтах≥€ (? - 828), €кий, будучи гончарем, писав на дозв≥лл≥ в≥рш≥ й викривав у них розбещен≥сть хал≥фського двору. Ѕагдад прикрасили ун≥кальн≥ арх≥тектурн≥ пам'€тки, серед них: Уѕалац «еленого куполаФ й Уѕалац в≥чност≥Ф - оф≥ц≥йн≥ резиденц≥њ багдадських хал≥ф≥в.

ѕроте, скориставшись здобутками попередник≥в, ’арун ар-–ашид започаткував ≥ занепад хал≥фату. Ўукаючи п≥дтримки рел≥г≥йних авторитет≥в, хал≥ф спри€в масовому поширенню п≥льгового, неоподатковуваного церковного ≥сламського землеволод≥нн€ (вакф). ¬тративши етн≥чну ц≥л≥сн≥сть, базовану на пануванн≥ араб≥в, хал≥фат залишивс€ <%2>без боЇздатноњ монол≥тноњ арм≥њ (ополченн€ араб≥в €к<%0> пан≥вного народу-воњна), тому дл€ зб≥льшенн€ в≥йська умовою волод≥нн€ ≥кта зробили не сплату податк≥в, а службу держав≥, що в комплекс≥ зменшило бюджетн≥ надходженн€ майже на 40 % (!). ” р≥льництв≥ з'€вилас€ рег≥ональна спец≥ал≥зац≥€ (™гипет давав зерно, рис, льон, бавовну та цукрову тростину; ѕ≥вн≥чна јфрика - маслини; —ир≥€ та ѕалестина - виноград, фрукти й цукрову тростину; јрав≥€_ - ф≥н≥ки; ≤рак - пшеницю та €чм≥нь; ≤ран ≥ јзербайджан - бавовну, городн≥ та баштанн≥ культури; а арабськ≥ скакуни поширилис€ всюди). јле виробництво зростало дуже пов≥льно, процв≥тала лише торг≥вл€; купц≥ наживали шален≥ багатства (до 40 млн дирхем≥в!) шл€хом обдиранн€ виробника. ƒв≥р хал≥фа купавс€ в розкош≥, надм≥рн≥й нав≥ть дл€ —ходу, а величезний гарем (де на утриманн€ кожноњ ≥з сотень наложниць вид≥л€ли до 100 золотих динар≥в на день5) Уз'њвФ бюджет.

Ўукаючи союзник≥в проти ¬≥зант≥њ, ’арун ар-–ашид уклав союз ≥з франкським ≥мператором  арлом ¬еликим (768 - 814), €кому в дар прислав слона (!), але до сп≥льних операц≥й справа не д≥йшла, ≥ п≥сл€ поразки ≥мператора Ќ≥к≥фора б≥л€ ƒор≥лењ УромењФ зупинили араб≥в у район≥ јнк≥ри (суч. јнкара). якщо ж урахувати, що дружиною в≥зант≥йського василевса Ћьва ≤савра була хазарська кн€жна, зрозум≥ло, чому активн≥сть араб≥в одразу скували наб≥ги в≥зант≥йських союзник≥в хазар≥в з п≥вноч≥.

Ќайбезглузд≥шим актом безвольного, але кривавого ’аруна ар-–ашида стало знищенн€ Ѕармек≥д≥в, €ке хал≥ф зд≥йснив п≥д надуманим приводом у 803 р. –одину вчорашн≥х всесильних чиновник≥в п≥сл€ страшних тортур вир≥зали поголовно, главу роду в≥зира ях'ю живим прибили цв€хами до брами Ѕагдада, на €к≥й в≥н сконав у жахливих муках, а њхнЇ майно конф≥скували, чим тимчасово залатали д≥рку в бюджет≥. ѕроте грош≥ швидко ск≥нчилис€, а талановитих адм≥н≥стратор≥в знищили, що спричинило ц≥лковитий розлад у державному д≥ловодств≥.  оли у 809 р. 45-р≥чний хал≥ф ’арун ар-–ашид помер в≥д Ушвидкоплинноњ хворобиФ, €ка стала насл≥дком безладного житт€ та ласолюбних надм≥рностей, в≥н залишив спадкоЇмц€м незак≥нчену жевр≥ючу в≥йну, розорен≥ ф≥нанси й безконтрольний державний апарат, на що нашарувавс€ розклад усередин≥ арабського етносу.

Ќеконтрольована гаремна пол≥гам≥€ перетворила монол≥тний арабо-мусульманський етнос на строкату сукупн≥сть ворожих субетнос≥в. “акий народ не м≥г б≥льше тримати владу в хал≥фат≥, €кий став неоднор≥дною теократичною ≥мпер≥Їю. ≤з торг≥вл≥ араб≥в вит≥снили в≥рмени й ≥удењ, з науки та д≥ловодства - перси, з виробництва - маси раб≥в-полонених, а також куплених африканських раб≥в (з≥ндж≥в), €ких використовували €к слуг, Ївнух≥в, гаремних одал≥сок ≥ масово у виробнич≥й сфер≥ - на зрошувальних роботах, у копальн€х, рем≥сничих майстерн€х, на пасовиськах ≥ в сад≥вництв≥. ѕол≥тику почали вершити сам≥ нап≥вкровки.

ѕ≥сл€ смерт≥ ар-–ашида його сини на смерть зчепилис€ за владу. ¬≥йна, насичена зрадами, ≥нтригами й зв≥рствами, тривала п'€ть рок≥в, у н≥й брали участь арм≥њ в дес€тки тис€ч во€к≥в, а перем≥г син нев≥льниц≥-перс≥€нки аль-ћамун (813 - 833), €кий знищив свого попередника - старшого брата, сина арабки хал≥фа аль-јм≥на (809 - 813). јраби збунтували Ѕагдад, шињти повстали в  уф≥, копти - в ™гипт≥, та найб≥льшу небезпеку становило повстанн€ хуррам≥т≥в (Увеселих, буйнихФ) п≥д червоними прапорами. ѓхньою ≥деолог≥Їю став жахливий маздак≥зм. –ух УчервонихФ охопив (816 - 837) ѕ≥вденний јзербайджан ≥ «ах≥дний ≤ран, а очолив його фанатик Ѕабек, що вважав себе харизматичною особою й називав своњми попередниками пророк≥в јдама, ≤су, ћухаммеда, ћаздака, јбу ћусл≥ма та ћуканну.  ≥льк≥сть його приб≥чник≥в пост≥йно зростала, а дезор≥Їнтована, дезорган≥зована, нап≥врозвалена хал≥фська арм≥€ ви€вилас€ безсилою. Ќав≥ть зменшенн€ податк≥в з 1/2 до 2/5 урожаю не згасило розпал повстанн€, але п≥д≥рвало ф≥нанси хал≥фату.

ЌайбоЇздатн≥шою частиною аббасидського в≥йська були флот ≥ регул€рна гвард≥€ профес≥онал≥в, €к≥ служили за грош≥, але њхн€ к≥льк≥сть залишалас€ невеликою. ќполченн€ арабських племен (джунд), €к≥ ран≥ше завоювали половину св≥ту, втратили боЇздатн≥сть унасл≥док розкладу арабського етносу, а юрби Уборц≥в за в≥руФ (добровольц≥в, що служили за частку в≥д ган≥ми) формувалис€ переважно з декласованих елемент≥в ≥ теж високими бойовими €кост€ми не вир≥зн€лис€.

ўоправда, у 831 р. Утрадиц≥йнеФ в≥йсько придушило бунт Їгипетських копт≥в, п≥сл€ чого збезлюдн≥ла дельта Ќ≥лу занепала, що остаточно п≥д≥рвало ф≥нанси хал≥фату. ¬с≥ спроби хал≥фа аль-ћамуна (813 - 833) л≥кв≥дувати хуррам≥т≥в результат≥в не дали, тому його наступник аль-ћутас≥м (833 - 842) змушений був реформувати в≥йсько.

ѕрофес≥йну арм≥ю почали формувати з гул€м≥в (Уюнак≥вФ)_ - раб≥в (!), €ких тис€чами купували або захоплювали в земл€х јфрики, —х≥дноњ ™вропи та ÷ентральноњ јз≥њ, виховували фанатиками ≥сламу й хал≥фату, навчали воювати, караючи за бо€гузтво й даруючи за в≥рну службу матер≥альний ≥ соц≥альний добробут. –аби-гвард≥йц≥ (тюрки, слов'€ни, бербери, негри тощо), не пов'€зан≥ з м≥сцевим населенн€м, були зобов'€зан≥ своњм прив≥лейованим статусом виключно хал≥фов≥, особистими рабами €кого гул€ми вважалис€. “ому спочатку це зм≥цнило централ≥зовану владу та дало реальн≥ плоди у в≥йнах.

 р≥м гул€м≥в, з €ких формували гвард≥йську к≥нноту, збереглис€ й загони чистих найманц≥в (насамперед ≥з прикасп≥йських горц≥в - дейлем≥т≥в), але вони служили виключно в п≥хот≥.

«а чотири роки полководець-гул€м аль-јфшин розгромив хуррам≥т≥в ≥ захопив у полон Ѕабека, вир≥завши 80 тис. його посл≥довник≥в, п≥сл€ чого у 838 р. Ѕабека за хал≥фським наказом п≥сл€ жахливих тортур четвертували разом ≥з братом јбдаллахом. “рохи ран≥ше, в≥дчуваючи своЇ безсилл€ перед зал≥зними полками профес≥йних головор≥з≥в, Ѕабек уклав антиаббасидський союз ≥з в≥зант≥йським ≥мператором ‘еоф≥лом (829 - 842), персами-зороастр≥йц€ми та христи€нськими кн€з€ми ¬≥рмен≥њ й  авказькоњ јлбан≥њ, але вс≥х њх непереможн≥ гул€ми розгромили. “ак само жорстоко придушили повстанн€ циганського племен≥ зутт у ѕ≥вденному ≤рац≥ (820 - 838), сир≥йц≥в п≥д проводом јбу ’арба (840 - 842), а трохи п≥зн≥ше - в≥рменських горц≥в —асуну (851 - 855).

ƒинастично-рел≥г≥йн≥ чвари та соц≥альн≥ катакл≥зми п≥д≥рвали державну Їдн≥сть хал≥фату. —л≥дом за омей€дською ≤спан≥Їю в≥д јббасид≥в в≥дпав ћагриб (династ≥€ ≤др≥сид≥в, 788 - 974), лише формально залежними в≥д багдадського престолу стали де€к≥ ем≥ри (Унам≥сникиФ): “ах≥риди ’орасану (821 - 873), —аман≥ди ћавераннахру (821 - 999), јглаб≥ди “ун≥су й јлжиру (800 - 909), —аффариди —≥стану (861 - 900), “улун≥ди ™гипту (868 - 905). ”с≥ вони ном≥нально визнавали свою залежн≥сть в≥д хал≥фа, ≥нод≥ надсилали йому частину податкових збор≥в, але стали абсолютно незалежними в питанн€х внутр≥шнього управл≥нн€ та частково зовн≥шньоњ пол≥тики.

” 875 р. в≥дродилос€ в≥рменське царство Ѕагратид≥в. ” пр€мому управл≥нн≥ јббасид≥в залишилис€ т≥льки ≤рак, «ах≥дний ≤ран, јрав≥€, —ир≥€, —х≥дне —ередземномор'€, але на цих земл€х гул€ми навели пор€док, ≥ тимчасове припиненн€ воЇн та чвар дало новий поштовх розвитков≥ арабськоњ культури в ≤’ - ’ ст.

” ≤’ ст. остаточно оформилис€ дв≥ пров≥дн≥ теч≥њ сунн≥зму: ханбал≥зм (засн. јхмед ≥бн ’анбаль (? - 855)), що поширивс€ на —ир≥ю, ≤рак та јрав≥ю, й шаф≥њзм (засн. ћухаммед аш-Ўаф≥њ (? - 820)), ареалом €кого стали Ќижн≥й ™гипет, ’≥джаз, ѕ≥вденна јрав≥€, —х≥дна јфрика й ѕалестина. ’ал≥ф аль-ћамун заснував у Ѕагдад≥ Уƒар аль-’икмаФ (УЅудинок наукиФ) - синтез академ≥њ, б≥бл≥отеки, обсерватор≥њ та колег≥њ перекладач≥в. ¬ ≥нд≥йц≥в араби запозичили цифрову систему з використанн€м нул€, а на рубеж≥ ≤’ - ’ ст. арабською мовою переклали астроном≥чн≥ й географ≥чн≥ трактати ѕтолеме€ (≤≤ ст. н.е.). ¬ галуз≥ астроном≥њ й математики прославили своњ ≥мена аль-Ѕаттан≥ (≤’ ст.) ≥ аль-’орезм≥ (≤’ ст.); географ≥њ - ≥бн ’ордадбех (≤’ ст.), аль-≤стахр≥ (’ ст.), ≥бн ’аукаль (’ ст.) та аль-ћукаддас≥ (’ ст.); медицини - јбу Ѕекр ар-–аз≥ (? - 925); ф≥лософ≥њ_ - аль- ≥нд≥ (≤’ ст.) та аль-‘араб≥ (’ ст.); теолог≥њ - аль-јшар≥ (X ст.) та аль-ћатур≥д≥ (X ст.). ¬ ’ ст. зусилл€ми поета јбу-ль-‘араджа ≤сфаханського побачила св≥т ще одна зб≥рка староарабськоњ поез≥њ У итаб аль-аган≥Ф (У нига п≥сеньФ). —еред видатних ≥сторик≥в епохи варто вид≥лити арабомовних перс≥в: панег≥риста великих арабських завоювань аль-Ѕелазур≥ (? - 892), ≥сторика Ѕагдада ≥бн јбу “ах≥ра “айфура (≤’ ст.), автора першоњ в арабськ≥й ≥стор≥ограф≥њ У¬сесв≥тньоњ ≥стор≥њФ аль-якуб≥ (? - 892) та творц€ колосальноњ ≥сторико-географ≥чноњ енциклопед≥њ аль-ћасуд≥ (’ ст.), а вершиною аббасидськоњ ≥сторичноњ думки визнано прац≥ ат-“абар≥ (? - 923) - автора гранд≥озного й неперевершеного за масштабами ≥сторичного зводу У≤стор≥€ пророк≥в ≥ цар≥вФ. ѕри багдадському двор≥ уславилис€ сп≥ваки й музиканти ≤брах≥м та ≤схак ћосульськ≥, «альзаль, ≤брах≥м ≥бн аль-ћахд≥ (V≤≤≤ - ≤’ ст.).

Ќа ≤’ - ’ ст. припадаЇ розкв≥т арабськоњ класичноњ поез≥њ. —еред сотень поет≥в вид≥л€ютьс€ суворий воњн јбу ‘≥рас (? - 968), панег≥рист ≥ сатирик аль-ћутаннаб≥ (? - 965) - син водоноса, в≥рш≥ €кого завд€ки примхливому кучер€вому стилю здобули повсюдну попул€рн≥сть. “од≥ ж складалас€ класична арабська проза, €ку прославили маками (новели) аль-’амадан≥ (? - 1008).

ѕихат≥сть гул€м≥в (≥ноземц≥в та ще й раб≥в!) нервувала гордовитих багдадських араб≥в, що розучилис€ дисципл≥новано воювати, але, €к ≥ ран≥ше, в≥дчували себе Упанами св≥туФ. јль-ћутас≥м не став чекати конфл≥кт≥в ≥ перен≥с свою оф≥ц≥йну резиденц≥ю до кв≥тучоњ —амарри (прим≥ська резиденц≥€ хал≥ф≥в у трьох дн€х шл€ху в≥д Ѕагдада), де придворн≥ арх≥тектори збудували розк≥шну ставку дл€ хал≥фа. “а тепер Уволодар правов≥рнихФ остаточно залишивс€ в≥ч-на-в≥ч з гул€мами, а гвард≥йц≥ в≥дчули себе Їдиною силою при двор≥, вже не вважали своњм обов'€зком пок≥рно служити своњм хаз€€м. якщо за правл≥нн€ аль-ћутас≥ма гвард≥€ однозначно була фактором централ≥зац≥њ й стаб≥л≥зац≥њ режиму, то його наступникам пощастило менше: гул€ми сам≥ почали диктувати умови хал≥фам ≥ м≥н€ти правител≥в на св≥й розсуд, що спричинило ц≥лковиту династичну чехарду.

’ал≥ф аль-ћутевакк≥ль (847 - 861) спробував роз≥грати карту ≥слам≥зму, аби п≥дн€ти св≥й авторитет ≥ згуртувати п≥дданих-мусульман, нацьковуючи њх на ≥нов≥рц≥в (з≥мм≥ - Унев≥рнихФ). ’ристи€н та ≥удењв зобов'€зали носити од€г т≥льки жовтого кольору, користуватис€ лише дерев'€ними стременами. ¬ хал≥фат≥ поруйнували безл≥ч церков ≥ синагог, удвоЇ зб≥льшили джизью, але й це не вр€тувало Уволодар€ правов≥рнихФ.

” 861 р. гул€ми зар≥зали хал≥фа аль-ћутевакк≥л€, €кий чергового разу в≥дмовивс€ зб≥льшити њм виплати. «а наступн≥ 10 рок≥в Упретор≥анц≥Ф м≥н€ли хал≥ф≥в ще чотири рази, п≥сл€ чого јббасиди перетворилис€ на безправних мар≥онеток гул€мських генерал≥в. ƒоходи держави падали, видатки на виплати зростали (р≥чна зарплата 70 тис. гул€м≥в становила 2 млн золотих динар≥в, що вдвоЇ перевищувало вс≥ доходи хал≥фату), вдес€теро скоротилис€ золото-ср≥бн≥ запаси хал≥фськоњ скарбниц≥, а останнього удару по залишках стаб≥льност≥ в Ѕагдадському хал≥фат≥ завдали нов≥ повстанн€ та руйн≥вн≥ д≥њ рел≥г≥йно-Їретичних сект.

” 869 р. на солончаках навколо Ѕасри повстали темно-шк≥р≥ раби-з≥ндж≥.

« другоњ половини 1 тис. до н.е. внасл≥док непродуманих масштабних ≥ригац≥йних нововведень почалос€ поступове п≥дтопленн€ ≥, €к результат, засолоненн€ грунт≥в благодатноњ ћесопотам≥њ. «а час≥в јббасид≥в на безпл≥дн≥ солончаки перетворилас€ значна частина ≤раку, особливо в район≥ тигро-Ївфратськоњ дельти, тому саме тут хал≥фат зосередив дес€тки тис€ч з≥ндж≥в, €ким наказали з≥брати й вивезти п≥д пекучим сонцем усю с≥ль, щоб в≥дродити родюч≥сть м≥сцевих грунт≥в. –обота ви€вилас€ жахливою (с≥ль вињдала оч≥, руки, не вистачало води, а з бол≥т навколо Ѕасри приходили еп≥дем≥њ), њњ результативн≥сть - нульовою (бо сол€ний пил та найдр≥бн≥ш≥ кристалики побачити й вибрати руками чи лопатами неможливо). ∆ертви серед нещасних раб≥в перевищили будь-€к≥ побоюванн€, й у 869 р. доведен≥ до в≥дчаю з≥ндж≥ повстали п≥д кер≥вництвом фанатичного ворога јббасид≥в хариджита јл≥ ≥бн ћухаммеда аль-Ѕаркуњ. ƒо з≥ндж≥в приЇдналис€ де€к≥ племена арав≥йських бедуњн≥в, €к≥ мр≥€ли про воЇнн≥ трофењ й багатства. —п≥льними зусилл€ми повстанц≥ захопили Ѕасру, пот≥м весь ѕ≥вденний ≤рак, вир≥заючи непок≥рливих, грабуючи й перетворюючи на раб≥в полонених, за що хал≥фськ≥ во€ки з полонених з≥ндж≥в зн≥мали шк≥ру живцем.

∆орсток≥сть ≥ завз€т≥сть ц≥Їњ в≥йни з обох стор≥н вийшли за будь-€к≥ меж≥, й лише вир≥завши вс≥х повстанц≥в (€ким не було куди т≥кати в чуж≥й дл€ них крањн≥), оп≥р з≥ндж≥в зламали у 883 р. ѕроте у 890 р. ≤рак знову залили кров'ю - тепер повстали кармати, €к≥ ном≥нально вважалис€ в≥дгалуженн€м шињт≥в, але реально спов≥дували жахливе вченн€ самознищенн€ ман≥хейського типу.

ўе в середин≥ V≤≤≤ ст. у шињзм≥ ставс€ перший розкол. ” 765 р. помер шостий ≥ останн≥й загальношињтський ≥мам ƒжафар ас-—адик, старший ≥ оф≥ц≥йний син-спадкоЇмець €кого ≤смањл помер ще за житт€ батька в 762 р. Ѕ≥льш≥сть шињт≥в по смерт≥ ƒжафара визнали своњм сьомим ≥мамом його другого сина ћусу аль- азима (? - 799), лог≥чно вважаючи, що мертвець не може бути живим ≥мамом (њх стали називати шињти-≥мам≥ти); проте не вс≥ погодилис€ з порушенн€м св€щенного права старшого сина ≤смањла на ≥мамат: вони обрали сьомим ≥мамом його сина (онука ƒжафара) ћухаммеда ≥бн ≤смањла, тому д≥стали назву шињти-≥смањл≥ти.

≤смањл≥т≥в одразу почали пересл≥дувати й сунн≥ти, й ≥мам≥ти, тому ≥з самого зародженн€ секта д≥€ла в п≥дп≥лл≥ ≥, виникнувши €к пол≥тико-династична парт≥€, змушена була творити власну ≥деолог≥ю, остаточним кодиф≥катором €коњ став м≥д≥йський перс, л≥кар-окул≥ст за фахом јбдаллах ≥бн ћаймун (? - 874/875).

”ченн€ ≥смањл≥т≥в досить складне й мало в≥доме, бо складаЇтьс€ з частини, доступноњ вс≥м сектантам, ≥ УтаЇмного знанн€Ф, €ким волод≥ли лише обран≥, ел≥та секти, але основн≥ його тези - в≥дом≥.

≤смањл≥ти д≥л€ть ≥стор≥ю людства на цикли, початок кожного з €ких знаменувавс€ приходом нат≥ка - чергового пророка: јдам, Ќух (Ќой), ≤брах≥м (јвраам), ћуса (ћойсей), ≤са (≤сус), ћухаммед.  ожному з пророк≥в допомагав св≥й сам≥т (УмовчунФ): јарон у ћуси, апостол ѕетро в ≤си, јл≥ в ћухаммеда та ц≥ла низка ≥мам≥в. Ќа в≥дм≥ну в≥д сунн≥т≥в, €к≥ теж визнавали цих пророк≥в, але вважали ћухаммеда останн≥м пророком, ≥смањл≥ти чекали майбутнього приходу ще одного - аль- ањма (мес≥њ), котрий розкриЇ повн≥стю божественну ≥стину й керуватиме св≥том до —удного ƒн€, в €кому в≥зьме участь. ѕеклом ≥смањл≥ти називали незнанн€, раЇм - абсолютне п≥знанн€, а наш поганий св≥т вважали ≥люз≥Їю, в≥ддзеркаленн€м ≥ншого, правильного св≥ту, в €кому, що властиво кожному дзеркалу, праве та л≥ве м≥н€ютьс€ м≥сц€ми (панують там убог≥ й гнан≥ на цьому св≥т≥, а хал≥фи, ем≥ри, лихвар≥, судд≥ та ≥нш≥ представники поганоњ кривавоњ неправедноњ влади стають рабами, слугами, мучениками тощо). ўоб потрапити в задзеркальний св≥т, адептам пропонували в≥рно служити в ≥смањл≥тськ≥й общин≥, самов≥ддано виконувати будь-€к≥ накази сектантськоњ верх≥вки, а дл€ знищенн€ неправедного ≥снуючого бутт€ л≥кв≥довувалис€ будь-€к≥ морально-етичн≥ гальма й оголошувалос€ допустимим усе, що спри€Ї загибел≥ реального св≥ту (неправда, вбивство, насильство, п≥дступн≥сть, зрада тощо). —еред сектант≥в пропагувались ≥дењ соц≥альноњ й майновоњ р≥вност≥, практикувалис€ колективн≥ трапези з орг≥€ми.

ѕ≥сл€ смерт≥ ћухаммеда ≥бн ≤смањла частина ≥смањл≥т≥в оголосила його останн≥м сьомим ≥мамом (бо число 7 вважалос€ в ≥смањл≥т≥в св€щенним) ≥ почала чекати ћухаммеда €к аль- ањма (мес≥ю). «а це вони д≥стали назву ас-саб≥€ (УсемеричникиФ). “ривалий час њхн€ пропаганда залишалас€ малорезультативною, та коли ≤рак залили кров'ю, УсемеричникиФ використали в≥дчай знев≥рених людей: у 890 р. пропов≥дник-сектант ’амдан  армат п≥дн€в повстанн€, €ке п≥дтримали дес€тки тис€ч знедолених, що купилис€ на демагог≥чну пропаганду кармат≥в (так стали називатис€ ас-саб≥€).

ѕ≥втора дес€тил≥тт€ в ≤рац≥ (а пот≥м ≥ в —ир≥њ) вирував кривавий смерч, €кий хал≥фськ≥ гул€ми спромоглис€ загасити лише в 906 р. ц≥ною жорстокого терору.

–озгромлен≥ кармати в≥дступили до Ѕахрейну ≥, закр≥пившись тут, створили власну державу з центром у м≥ст≥ аль-јхса (Ћахса). ѓњ заснував јбу —ањд аль-ƒжаннаб≥ у 899 р. Ѕахрейнська держава кармат≥в на два стол≥тт€ стала прокл€тт€м ≥сламського св≥ту. ¬она €вл€ла собою демократичну рабовласницьку бандитсько-хижацьку державу, де 20 тис. пануючих кармат≥в-во€к≥в жили ц≥лком на державний кошт на комун≥стичних засадах, а 30 тис. раб≥в (куплених ≥ захоплених у граб≥жницьких наб≥гах на сус≥д≥в) та воЇнна здобич забезпечували њм матер≥альний добробут. ћечетей кармати не мали й не будували, ворогами вважали вс≥х не≥смањл≥т≥в, а њхн€ рел≥г≥€ нагадувала скор≥ше войовничий атењзм, н≥ж теолог≥чну доктрину (њњ розробкою та поширенн€м займалас€ продумана осв≥т€нська система - ат-тал≥м).

 ривав≥ наб≥ги кармат≥в, њхн€ нестримна, не обмежена мораллю жорсток≥сть наган€ли жах на весь ≤рак ≥ —ир≥ю, в Ѕагдад≥ на н≥ч закривали браму й виставл€ли варту на мурах. ќсобливо розперезалис€ кармати за правл≥нн€ јбу “ах≥ра —улеймана (914 - 943) - сина засновника держави. —початку вони захопили ≥нд≥йський ћультан, де варварськи повбивали вс≥х мешканц≥в ≥ зруйнували славетний арх≥тектурний ансамбль храму јд≥тьњ, а в 930 р. вдерлис€ до ћекки, вир≥зали прочан ≥ викрали св€щенний кам≥нь  ааби. јбу “ах≥р наказав розпил€ти його пополам ≥ зробив ≥з нього п≥дставки у власному туалет≥, засв≥дчивши повний розрив з ≥сламом. Ћише в 951 р. за напол€ганн€м фат≥м≥дського хал≥фа аль-ћансура (глави вс≥х ≥смањл≥т≥в, 945 - 952) „орний  ам≥нь повернули в ћекку за викуп.

Ѕахрейнська держава кармат≥в тихо померла наприк≥нц≥ ’≤ ст., коли тюрки-сельджуки силою припинили карматськ≥ наб≥ги, позбавивши державу-паразита економ≥чноњ бази.

ѕовстанн€ кармат≥в спробували п≥дтримати сир≥йськ≥ ≥смањл≥ти, €к≥ продовжували обирати ≥мам≥в п≥сл€ смерт≥ ћухаммеда ≥бн ≤смањла, але њхнЇ повстанн€ (900 - 902), очолене ≥слам≥зованим ЇвреЇм ”бейдаллахом, провалилось, а його кер≥вник змушений був т≥кати до ѕ≥вн≥чноњ јфрики, де заснував ≥смањл≥тський хал≥фат (скор≥ше антихал≥фат) ‘ат≥м≥д≥в.

јббасиди втрачали не лише владу, а й авторитет, ≥ в середин≥ ’ ст. крах њхньоњ св≥тськоњ влади оф≥ц≥йно оформили дик≥ горц≥ з ƒейлему (прикасп≥йський ѕ≥вн≥чний ≤ран), €ких араби називали Унайг≥ршим народом у св≥т≥, найхитр≥шим, найшк≥длив≥шим та найжорсток≥шим"6. ќчолила великодержавний рух дейлем≥т≥в династ≥€ Ѕуњд≥в (Ѕувейх≥д≥в), €к≥ спов≥дували шињзм ≥мам≥тського напр€му. —користавшис€ етно-пол≥тичним ≥ господарським занепадом хал≥фату, жорсток≥ гор€ни-дейлем≥ти поставили на початку ’ ст. п≥д св≥й контроль «ах≥дний ≤ран (включаючи Ўираз, ≤сфахан, –ей ≥ ’амадан), а в 945 р. захопили Ѕагдад, окупувавши весь ≤рак. јббасидам залишили рел≥г≥йну шану €к Ухал≥фам правов≥рнихФ, њхн≥ ≥мена продовжували вигукувати на молитв≥ та карбувати на монетах, але будь-€коњ пол≥тичноњ влади јббасид≥в позбавили. ¬сю пол≥тичну, економ≥чну й в≥йськову владу зосередили у своњх руках Ѕуњди, глава €ких Уд≥ставФ в≥д зал€каного хал≥фа титул Уем≥ра ем≥р≥вФ, а на жалюг≥дне матер≥альне утриманн€ двору јббасид≥в дейлем≥ти вид≥лили 5 тис. динар≥в на р≥к.

јпогею могутност≥ держава Ѕуњд≥в (935 - 1055) дос€гла за правл≥нн€ ем≥ра на ≥м'€ јдуд ад-даула ‘енна ’осров (949 - 983), владу €кого визнали ≤рак, «ах≥дний ≤ран ≥ вс€ јрав≥€ (!). «а наказом цього енерг≥йного правител€ по вс≥й ћесопотам≥њ в≥дбудували й розширили за рахунок державних кошт≥в (!) ≥ригац≥йну систему. Ѕула заф≥ксована жорстка норма податк≥в ≥з сел€н. ∆орстоко карав ем≥р за некомпетентн≥сть ≥ хабарництво. Ўвидко занепадав за його правл≥нн€ Ѕагдад, де сид≥ли безвладн≥ јббасиди (населенн€ Убогоданного м≥стаФ скоротилос€ вдес€теро), зате розкв≥тнув Ўираз, у €кому јдуд ад-даула розташував свою столицю.

ћасована ≥ригац≥€ спри€ла поширенню нових сорт≥в високоврожайного рису, динь, грецького гор≥ха, ф≥г та винограду (сто сорт≥в!). ѕор€д з €чменем ≥ пшеницею поширенн€ набув бавовник (витиснувши льон), а ф≥н≥ки  ерману й тростинний цукор ’узистану визнавалис€ в ’ ст. найкращими у св≥т≥. Ўираз, –ей, ’амадан, ≤сфахан славилис€ виробництвом тканин (шовк, парча, вовна, бавовна), Ѕагдад ≥ Ўираз давали ун≥кальн≥ килими, –ей та ≤сфахан прославили керам≥ка ≥ фа€нс, ’амадан - дзеркала, вироби з метал≥в, ебенового дерева, шк≥ри (сап'€н) та слоновоњ к≥стки, а тро€ндов≥ ол≥њ «ах≥дного ≤рану експортувалис€ в ус≥ куточки св≥ту.

Ќе припинивс€ в часи Ѕуњд≥в розвиток арабськоњ культури. ѕри дворах Ѕуњд≥в жив ≥ творив уродженець Ѕухари славетний л≥кар, ф≥лософ, природознавець, поет ≥ музикознавець јбу јл≥ ≥бн —≥на (Ївроп. јв≥ценна, 980 - 1037) - автор енциклопедичного трактату У анон л≥карськоњ наукиФ. Ќайвидатн≥шим аббасидським поетом визнано сл≥пого јбу-ль-јла аль-ћаар≥ (? - 1057) - поета-ф≥лософа й скептика, в≥рш≥ €кого вир≥зн€ютьс€ тугою й тонким гумором. ѕор€д з поез≥Їю розвивалас€ класична арабська проза, €ку прославили маками (новели) аль-’амадан≥ (? - 1008) та л≥тературна зб≥рка У“ис€ча й одна н≥чФ, формуванн€ €коњ почалось у ’ ст. в ≤рац≥, а завершилось у ’V ст. в ™гипт≥. ≤сторик ћ≥скавейх (? - 1030) створив першу в арабськ≥й науц≥ св≥тську концепц≥ю всесв≥тньоњ ≥стор≥њ, а класичну арабську ф≥лософ≥ю й теолог≥ю збагатив метаф≥зик-ар≥стотел≥ст аль-’айсам (? - 1039). ƒо них треба додати географа аль-≤стахр≥ й математика Ќасав≥, котрий вв≥в в арабську науку ≥нд≥йськ≥ цифри. Ќа весь св≥т славилас€ ширазька дв≥рцева б≥бл≥отека. “акими були останн≥ спалахи аббасидськоњ культури.

ѕроте строката буњдська держава так ≥ не набула внутр≥шньоњ стаб≥льност≥. ѓњ роз'њдала надзвичайна етн≥чна, культурна, мовна й рел≥г≥йна р≥зноман≥тн≥сть, а вороже ставленн€ п≥дданих до Удиких ≥ жорстокихФ дейлем≥т≥в зовс≥м не спри€ло розбудов≥ державност≥. Ќа це нашарувалис€ династичн≥ конфл≥кти всередин≥ буњдськоњ родини (€к≥ п≥сл€ смерт≥ јдуда ад-даули н≥коли не вщухали) та зовн≥шньопол≥тичн≥ проблеми.  онфл≥кт Ѕуњд≥в (шињт≥в-≥мам≥т≥в) ≥з ‘ат≥м≥дами (≥смањл≥тами), ћахмудом √азнев≥ та тюрками-сельджуками (сунн≥тами) - н≥коли не вгасав, ≥ в 1055 р. настала розплата.

—пираючис€ на п≥дтримку невдоволених буњдським засилл€м сунн≥т≥в, у 1055 р. Ѕагдад захопили тюрки-сельджуки. ќстанн≥й Ѕуњд ћел≥к-–ах≥м потрапив у полон (де помер у 1058 р.), а вд€чний аббасидський хал≥ф аль- ањм (1031 - 1075) затвердив за сельджуцьким л≥дером “огрул-беком титул султана (Увлада, могутн≥стьФ).

—ельджуки були сунн≥тами, але статус јббасид≥в в≥д цього не зм≥нивс€. Ѕагдадський хал≥ф залишивс€ оф≥ц≥йним рел≥г≥йним л≥дером ус≥х мусульман, проте св≥тським правителем Уус≥х правов≥рнихФ оф≥ц≥йно проголосили султана-—ельджук≥да, в руках €кого зосередилас€ реальна пол≥тична й економ≥чна влада. Ћише в середин≥ ’≤≤ ст. внасл≥док розвалу —ельджуцького султанату јббасиди повернули соб≥ св≥тську владу над ≤раком, а коли в 1171_р. сунн≥зм знову запанував у ™гипт≥, рел≥г≥йно-пол≥тичний авторитет багдадських хал≥ф≥в почав швидко зростати, чому спри€ло загально≥сламське Їднанн€ перед загрозою з боку хрестоносноњ ™вропи.

¬≥дбудувавши потроху арм≥ю, управл≥нський апарат, п≥дкопивши грошей, енерг≥йний аббасидський хал≥ф ан-Ќас≥р (1180 - 1225) спробував в≥дродити велику багдадську державн≥сть, але боротьба з могутн≥ми султанами ’орезму не дала результат≥в. ” 1217 р. ћухаммед хорезм-шах (1200 - 1220), прокл€вши хал≥фа, спробував захопити Ѕагдад. √аслом цього походу стало поверненн€ хал≥фату јл≥дам, та в горах «агросу стотис€чне хорезм≥йське в≥йсько накрили раптов≥ морози й сн≥гопади. “их, хто вр€тувавс€ в≥д мороз≥в, вир≥зали войовнич≥ курди, €к≥ не п≥дкор€лис€ н≥кому.

∆ад≥бний та недов≥рливий ан-Ќас≥р д≥€в жорстоко й усп≥шно, активно спекулював на гаслах Усв€щенноњ в≥йни з нев≥рнимиФ вс≥х мастей, створив на кшталт хрестоносних орден≥в ≥з фанатик≥в-сунн≥т≥в в≥йськово-рел≥г≥йний орден ах≥њв (Убрат≥вФ). Ўпигуни, агенти й платн≥ ≥нформатори хал≥фа наводнили ≥сламський св≥т. ѕол≥тична стаб≥л≥зац≥€ спри€ла в≥дродженню трансконтинентальноњ караванноњ торг≥вл≥, й, незважаючи на в≥йни, повен≥, неврожањ, еп≥дем≥њ чуми й в≥спи, в≥дродилис€ з руњн  уфа, ’≥лла, ¬ас≥т, Ѕасра, а Ѕагдад знову став густонаселеним м≥стом, де хал≥ф аль-ћустанс≥р (1226 - 1242) заснував славетне медресе аль-ћустанс≥р≥Ї та збудував пишну Ућечеть хал≥ф≥вФ.

ѕроте сил хал≥фату €вно не вистачило, щоб чинити оп≥р монголам, €к≥ пронеслись у ’≤≤≤ ст. вогн€ним вихорем через усю ™враз≥ю. ќстанн≥й багдадський хал≥ф аль-ћустас≥м (1242 - 1258) любив музику, але про€вив себе абсолютним н≥кчемою в пол≥тиц≥. …ого в≥зир ≥бн аль-јлькам≥ пропонував кап≥тулювати без бою, щоб виторгувати в ’улагу-хана прийн€тн≥ умови, в≥йськовий м≥н≥стр јйбек закликав битис€ до к≥нц€, а безвольний хал≥ф не зробив н≥чого. ¬ с≥чн≥ 1258 р. монголи розпорошили хал≥фське в≥йсько, а 10 лютого 1258 р. Ѕагдад упав. ћусульман Ѕагдада монголи р≥зали й грабували п'€ть дн≥в, бо€гузливого аль-ћустас≥ма спочатку примусили видати вс≥ таЇмн≥ скарбосховища, а коли гори золота, ср≥бла й коштовних камен≥в перейшли до ’улагу-хана, хал≥фа немилосердно знищили, а його резиденц≥ю в≥ддали нестор≥анському патр≥архов≥. ’ал≥фат јббасид≥в припинив ≥снуванн€.

√нучк≥ нащадки јббаса втекли до ™гипту, де жили на утриманн≥ в мамлюцьких султан≥в, осв€чуючи њхню владу Ухал≥фською благодаттюФ, та коли в 1517 р. ™гипет захопили турки-османи, останнього јббасида ћутевакк≥л€ ≤≤≤ примусили передати хал≥фський титул османському султанов≥ —ел≥му ≤ явузу. ѕомер безд≥тний ћутевакк≥ль ≤≤≤ у 1538 р. в  ањр≥, а з ним згас ≥ р≥д јббасид≥в.


1јбд ар-–ахман ибн јбд ал-’акам. «авоевание ≈гипта, ал-ћагриба и ал-јндалуса / ѕер. с араб. —.Ѕ.ѕевзнера, ћ., 1985. —.76.

2 “ам само. —.78.

3ћюллер ј. »стори€ ислама с основани€ до новейших времен / ѕер. с нем.: ¬ 4 т. —ѕб., 1895. “.2. —.7.

4ћухаммед ан-Ќаршахи. »стори€ Ѕухары // ’рестомати€ по истории ———– с древнейших времен до 1861 года. ћ., 1987. —.45.

5 нига “ыс€чи и одной ночи / ѕер. с араб. ћ.Ћ.—алье: ¬ 8 т. ћ., 1959. “.3. —.348.

6јт-“анухи, јбу јли аль-ћухассин. «анимательные истории и примечательные событи€ из рассказов собеседников / ѕер. с араб. ».ћ.‘ильштинского. ћ., 1985. —.40.

 

¬. ј. –убель ≤—“ќ–≤я —≈–≈ƒЌ№ќ¬≤„Ќќ√ќ —’ќƒ”
 ињв. ¬идавництво Ћиб≥дь. 1997.



–†–µ–є—В–Є–љ–≥@Mail.ru

|–У–Ы–Р–Т–Э–Р–ѓ –°–Ґ–†–Р–Э–Ш–¶–Р –°–Р–Щ–Ґ–Р –С–Ы–Ш–Ц–Э–Ш–Щ –Т–Ю–°–Ґ–Ю–Ъ|

ќфициальный сайт дл€ теб€ стабильные выигрыши: вз€л знаменитые.
¬ продаже - шильды, цены ниже! Ќеликвидные остатки
parallaks.com