—–≈ƒЌ≈¬≈ ќ¬џ… ¬ќ—“ќ 


 

≤сламськ≥ держави ѕ≥вн≥чноњ јфрики та ѕ≥ренейського п≥вострова

 

’ал≥фат ‘ат≥м≥д≥в

ƒержава н≥зарит≥в (нео≥смањл≥т≥в)

ƒержава јйюб≥д≥в

ƒержава мамлюк≥в

ƒержава ≤др≥сид≥в

ƒержава јльморав≥д≥в

ƒержава јльмохад≥в

ћусульманська ≤спан≥€ (јндалус≥€)

ƒержава —аадид≥в

’ал≥фат ‘ат≥м≥д≥в (909 - 1171) . ўе в друг≥й половин≥ ≤’ ст., скориставшис€ глобальним послабленн€м Ѕагдадського хал≥фату, фактично незалежним володарем ™гипту стала тюркська династ≥€ “улун≥д≥в (868 - 905), €ку заснував генерал-гул€м јхмед ≥бн “улун (868 - 884). Ќа початку ’ ст. јббасидам пощастило ненадовго повернути соб≥ пр€ме управл≥нн€ над ™гиптом, ем≥ром €кого призначили ферганського ≥хшида (Укн€з€Ф), але в 935 р. ≥хшид ћухаммед ≥бн “угидж (935 - 946) знову здобув фактичну незалежн≥сть в≥д Ѕагдада, спираючис€ на колосальну арм≥ю (понад 400 тис. во€к≥в, з них 8 тис. раб≥в-гвард≥йц≥в).

ћухаммед ≥бн “угидж показав себе енерг≥йним, норовливим та примхливим володарем, славивс€ €к меценат ≥ рел≥г≥йно терпимий мусульманин, полюбл€в ф≥лософськ≥ диспути, п≥дтримував поет≥в ≥ арх≥тектор≥в. јле його спадкоЇмець (јбу ’асан јл≥) ви€вивс€ псих≥чно недоумкуватим. ¬сесильним регентом при двор≥ ≤хшидид≥в став темношк≥рий раб-аб≥сс≥нець, Ївнух (!)  афур (946 - 968), €кого ћухаммед свого часу купив за 10 динар≥в.

—пираючис€ на колосальне в≥йсько,  афур включив до складу держави ≤хшидид≥в (кр≥м ™гипту) —ир≥ю з ƒамаском ≥ ’≥джаз, розбив Ѕуњда —айфа ад-ƒаулу. ѕри його двор≥ певний час жив ≥ творив поет аль-ћутанабб≥ (? - 965), дв≥р купавс€ в розкошах (на що витрачали 0,5 млн золотих динар≥в на р≥к), але марнотратство знекровлювало Їгипетське господарство, ремство наростало нав≥ть серед пок≥рних копт≥в (нащадк≥в давн≥х Їгипт€н), а серед араб≥в ширилос€ невдоволенн€ тим, що державою керуЇ темношк≥рий Ївнух.  афур, шукаючи засоб≥в дл€ зм≥цненн€ власноњ диктатури, звернувс€ до метод≥в багдадських хал≥ф≥в - масово розшир€в рабську гвард≥ю. ¬ ™гипт≥ раб≥в-гвард≥йц≥в стали називати мамлюками (Уп≥двладн≥, рабиФ). ѕроте п≥сл€ смерт≥ в 968 р.  афура н≥що вже не могло вр€тувати приречену ≥хшидидську династ≥ю, коли в ™гипет вдерлись арм≥њ ‘ат≥м≥д≥в.

«асновником династ≥њ ‘ат≥м≥д≥в став ≥слам≥зований перський Їврей-≥смањл≥т, один з л≥дер≥в ≥смањл≥тськоњ общини ”бейдаллах, €кий на початку ’ ст. очолив ≥смањл≥тську пропаганду серед бербер≥в ѕ≥вн≥чноњ јфрики. —в≥й фантастичний родов≥д в≥н вив≥в в≥д ‘ат≥ми (дочки ѕророка) та њњ чолов≥ка јл≥ (четвертого хал≥фа) через ≥мама ƒжафара ас-—адика, але бербери, невдоволен≥ тим, що араби презирливо ставл€тьс€ до них €к до мусульман Удругого сортуФ, не стали перев≥р€ти цю брехливу генеалог≥ю, а з рад≥стю виступили проти чорнопрапорних арабо-аббасидських в≥йськ п≥д б≥лими фат≥м≥дськими прапорами. ¬ 905 р. небезпечного пропов≥дника заарештувала хал≥фська служба безпеки, але антиарабськ≥ настроњ серед бербер≥в далис€ взнаки: в 909 р. ”бейдаллаха зв≥льнили, а в 910 р., захопивши “ун≥с, в≥н оголосив себе аль-ћахд≥ (мес≥Їю, що прийшов установити царство справедливост≥ на «емл≥), ≥мамом ≥ хал≥фом. јббасиди остаточно втратили ѕ≥вн≥чну јфрику, де запанував ≥смањл≥тський Уантихал≥фатФ ‘ат≥м≥д≥в (910 - 1171), основну бойову силу €кого спочатку становили берберськ≥ племена  ≥тама й —анхаджа.

” 914 р. ‘ат≥м≥ди пограбували јлександр≥ю, у 916 р. окупували —ицил≥ю. —или јббасид≥в скували кармати (союзники й формально сектантськ≥ Їдинов≥рц≥ ≥смањл≥т≥в), тому п≥сл€ смерт≥  афура прогнилий ≥хшидидський режим упав майже без опору.

” 969 р. фат≥м≥дська арм≥€, очолена генералом ƒжаухаром (колишн≥м рабом, поводирем €кому символ≥чно служив чорний пес), захопила ™гипет. ‘ат≥м≥дський хал≥ф ћуизз (953 - 975) перетворивс€ на владику вс≥Їњ ѕ≥вн≥чноњ јфрики, а столицею ≥смањл≥тського хал≥фату став  ањр (аль- ах≥ра - Ућ≥сто перемогиФ). «а наступн≥ дес€тил≥тт€ ≥смањл≥ти захопили ѕалестину, частково —ир≥ю, а на початку ’≤_ст. встановили своЇ пануванн€ в ™мен≥. –озливи Ќ≥лу забезпечили держав≥ с≥льськогосподарське процв≥танн€, а митн≥ збори з купц≥в, що плавали м≥ж „ервоним ≥ —ередземним мор€ми через прототип —уецького каналу, гарантували ф≥нансову стаб≥льн≥сть. ƒо цього треба додати вм≥лу рел≥г≥йну пропаганду, м≥ць ≥ грош≥ ≥смањл≥тськоњ секти та занепад авторитету јббасидських хал≥ф≥в, €ких ‘ат≥м≥ди закликали знищити €к узурпатор≥в. √олос незгоди з владними претенз≥€ми Уб≥лихФ ≥смањл≥т≥в спробували подати јл≥ди, але њх примусили замовчати найман≥ фат≥м≥дськ≥ вбивц≥ або терор кармат≥в.

ѕан≥вною ≥деолог≥Їю в держав≥ ‘ат≥м≥д≥в проголосили ≥смањл≥зм, проте сунн≥ти, шињти-≥мам≥ти, христи€ни та ≥удењ зберегли право спов≥дувати власн≥ культи. –ел≥г≥йна в≥ротерпим≥сть, галаслива пропаганда мес≥анськоњ рол≥ династ≥њ, економ≥чна стаб≥льн≥сть, агресивна ≥ вдала зовн≥шн€ пол≥тика (пер≥одично п≥д вплив ‘ат≥м≥д≥в потрапл€ла нав≥ть ћекка!) - все це забезпечило зростанн€ фат≥м≥дськоњ могутност≥ й авторитету в ≥сламському св≥т≥ (особливо на тл≥ безсилих јббасид≥в). –озкв≥т ≥смањл≥тського хал≥фату припав на правл≥нн€ хал≥фа аль-јз≥за (975 - 996), мати €кого була рабинею-христи€нкою (в гарем≥ хал≥фа ћуизза), а його першим м≥н≥стром став талановитий адм≥н≥стратор ≥ ф≥нансист ≥слам≥зований Їврей ≥бн- ≥лл≥с (€кий прославивс€ ще й тим, що мав у гарем≥ 800 ж≥нок). √орд≥стю фат≥м≥дськоњ науки були знаменитий астроном јл≥ ≥бн ёсуф (? - 1009) та славетний математик ≥ ф≥зик-оптик јл≥ аль-’асан ≥бн аль-’айсам (Ївроп. јльхазен, 965 - 1039). ’ал≥ф аль-јз≥з славивс€ €к меценат ≥ книголюб, писав непоган≥ в≥рш≥, а при пишн≥й мечет≥ аль-јзхар (972 р.) у  ањр≥ заснував св≥й Уƒар аль-’икмаФ (УЅудинок знаньФ) - ≥смањл≥тський ун≥верситет з б≥бл≥отекою (600 тис. том≥в) ≥ одночасно центр антиаббасидськоњ пропаганди на противагу багдадському Уƒому знаньФ. јль-јз≥з замахнувс€ на все≥сламське пануванн€ ≥ нав≥ть наказав спорудити золоту кл≥тку, де збиравс€ тримати јббасид≥в, коли т≥ впадуть п≥д тиском Уб≥лопрапорнихФ в≥йськ.

ѕроте нав≥ть в умовах економ≥чного п≥днесенн€, пол≥тичноњ стаб≥льност≥ та в≥йськових усп≥х≥в сх≥дна система розпод≥лу матер≥альних благ (Укожному ст≥льки, ск≥льки йому належить за рангом, а не ск≥льки в≥н заробивФ) тримала абсолютну б≥льш≥сть фат≥м≥дських п≥дданих у вкрай приниженому матер≥альному становищ≥. ™гипет масово експортував зерно, шовков≥, бавовн€н≥ й лл€н≥ тканини, скл€н≥, шк≥р€н≥ й керам≥чн≥ вироби та пап≥р. ‘ат≥м≥дам належала транзитна монопол≥€ в Ївро-≥нд≥йськ≥й торг≥вл≥, але це не гарантувало народов≥ добробут. Ўален≥ грош≥ витрачалис€ на дв≥р, арм≥ю, поет≥в ≥ музикант≥в, науку та дорог≥ пропагандистськ≥ кампан≥њ, а простолюд жив у злидн€х. Ќав≥ть бербери перестали п≥дтримувати ‘ат≥м≥д≥в, бо прих≥д нових володар≥в, що принесли велик≥ рел≥г≥йн≥ спод≥ванн€, не пол≥пшив житт€ цих людей. “ому дедал≥ б≥льше ставало в арм≥њ мамлюк≥в - раб≥в-гвард≥йц≥в на кшталт багдадських гул€м≥в (переважно з тюрк≥в, слов'€н та чорношк≥рих суданц≥в). ”се це ≥н≥ц≥ювало внутр≥шн≥ конфл≥кти, спри€ло послабленню фат≥м≥дськоњ могутност≥ ≥ врешт≥-решт спричинило занепад династ≥њ, €кий прискорив псих≥чно хворий, кривавий, жорстокий та п≥дступний хал≥ф аль-’ак≥м (996 - 1021) - син аль-јз≥за, що став хал≥фом 11 рок≥в. ” хал≥фат≥ ‘ат≥м≥д≥в настали жахлив≥ роки терористичноњ тотал≥тарноњ ≥смањл≥тськоњ диктатури теократичного типу.

¬≥д батька аль-’ак≥м успадкував велик≥ блакитн≥ оч≥ (€к≥ з точки зору араб≥в св≥дчили про сатанинське нутро людини), а Узовн≥шн≥стю ≥ вдачею нагадував €щ≥ркуФ1. ѕрот€гом свого хал≥фства аль-’ак≥м знищив по черз≥ трьох власних прем'Їр≥в, а п≥д тиском крайн≥х фанатик≥в-≥смањл≥т≥в на чол≥ з персом-ф≥лософом ћухаммедом ад-ƒараз≥ (? - 1019) перетворив Уƒар аль-’икмаФ на тотальний центр закордонноњ профат≥м≥дськоњ пропаганди та розпочав репрес≥њ проти ≥нов≥рц≥в. ¬≥дкинувши традиц≥њ в≥ротерпимост≥, п≥дданим-христи€нам наказали пришити на од€г хрести, ≥уде€м - бубонц≥, сунн≥т≥в зобов'€зали спати вдень ≥ торгувати вноч≥, а њхн≥м ж≥нкам заборонили виходити з будинк≥в. ” 1004 р. безумний хал≥ф наказав знищити в  ањр≥ вс≥х собак, заборонив споживати й продавати пиво, вино, мед, виноград ≥ рибу без луски. ¬ хал≥фат≥ зруйнували 30 тис. христи€нських церков ≥ синагог, повирубували фруктов≥ сади й виноградники, а 5 тис. банок меду вилили в Ќ≥л. ∆≥нкам заборонили носити взутт€ ≥ т.д. Ќарод повстав проти сатрапа, але бунт потопив у кров≥ непереможний фат≥м≥дський генерал ‘адл, €кому Увд€чнийФ аль-’ак≥м в≥друбав п≥сл€ перемоги голову. Ќарешт≥ в 1020 р. аль-’ак≥м оголосив себе махд≥ (к≥нцевим уособленн€м божества), що над≥лений правом забирати житт€ та дарувати смерть, бо в≥н успадкував душу јдама ≥ Ї “ворцем ¬сесв≥ту. ≤рон≥€ дол≥ пол€гала в тому, що хал≥ф-безумець славивс€ €к меценат ≥ поет, славетний астроном аль-ёнус присв€тив йому своњ знаменит≥ астроном≥чн≥ таблиц≥. јль-’ак≥м знавс€ в математиц≥ й астроном≥њ, а  ањр у роки його правл≥нн€ прикрасила чудова мечеть (Умечеть аль-’ак≥маФ), але улюбленим зан€тт€м Уживого богаФ стало купити на ринку красиву дитину, погратис€ з нею вдень, а ввечер≥ несп≥шно розр≥зати малюка живцем на шматки, п≥сл€ чого с≥сти на в≥слюка на кличку аль- амр (Ућ≥с€цьФ) та в самотин≥ њздити н≥чним  ањром. ” 1021 р. п≥д час такоњ прогул€нки хал≥ф таЇмниче зник, т≥ла його не знайшли, та коли вит€гли з колод€з€ закривавлений од€г аль-’ак≥ма, його сина «ах≥ра проголосили наступним хал≥фом.

Ќай≥мов≥рн≥ше, аль-’ак≥ма вбили. ўоправда, найближч≥ приб≥чники дали його зникненню м≥стичне по€сненн€ й за€вили, що чекатимуть поверненн€ аль-’ак≥ма €к мес≥њ. ѕроте б≥льш≥сть фат≥м≥дських п≥дданих (нав≥ть серед ≥смањл≥т≥в) була сита безглуздими соц≥альними експериментами, що змусило Украйн≥хФ ≥смањл≥т≥в шукати пор€тунку в горах Ћ≥вану, де вони стали зватис€ друзи (в≥д ≥мен≥ ад-ƒараз≥, €кий хоч ≥ помер ще в 1019_р., але був ≥н≥ц≥атором багатьох хак≥мових УнововведеньФ). ƒрузи й дос≥ живуть замкнено в горах Ћ≥вану, в≥р€ть у безл≥ч таЇмниць, €кими волод≥ють виключно кер≥вники секти, не визнають харчових заборон ≥сламу й чекають на свого мес≥ю аль-’ак≥ма.

Ќаступний хал≥ф «ах≥р (1021 - 1036) повернувс€ до пол≥тики в≥ротерпимост≥, але це вже не могло припинити процес внутр≥шнього розвалу. ƒедал≥ б≥льше влади в хал≥фат≥ захоплювали мамлюки, й за правл≥нн€ аль-ћустанс≥ра (1036 - 1094) фат≥м≥дськ≥ хал≥фи, €к ≥ свого часу јббасиди в Ѕагдад≥, перетворилис€ на безсилих пол≥тичних мар≥онеток гвард≥йськоњ верх≥вки. јль-ћустанс≥р спробував розколоти мамлюк≥в ≥ наказав купувати однакову к≥льк≥сть раб≥в-негр≥в (≥з —удану) ≥ раб≥в-тюрк≥в (тюрк≥в, слов'€н, угро-ф≥н≥в тощо) та зб≥льшити к≥льк≥сть найманц≥в з араб≥в ≥ бербер≥в. ѕроте почалис€ кривав≥ генеральськ≥ чвари, €к≥ переросли в 1062 р. у справжню внутр≥шню в≥йну. ѕеремогу в кривав≥й р≥занин≥ здобули тюрки, €к≥ вир≥зали конкурент≥в, пограбували державну скарбницю ≥ на радощах спалили  ањрську б≥бл≥отеку. ¬ крањн≥ настав семир≥чний неврожай, њњ охопили голод, еп≥дем≥€ чуми, м'€со к≥шок ≥ собак коштувало в  ањр≥ дорожче за перлини, кан≥бал≥зм перетворивс€ на повсюдне €вище. ¬≥д влади ‘ат≥м≥д≥в зв≥льнились јлжир ≥ “ун≥с, в≥дпали бербери, —ицил≥ю захопили хиж≥ нормани, а в —ир≥ю вдерлис€ тюрки-сельджуки (сунн≥ти). ћекка та ћедина знову визнали рел≥г≥йний сюзерен≥тет јббасид≥в.

«а цих обставин владу в держав≥ захопив мамлюцький генерал Ѕадр аль-ƒжамал≥ (в≥рмен за нац≥ональн≥стю), €кий ран≥ше очолював фат≥м≥дську арм≥ю в —ир≥њ. ¬ 1073 р. в≥н запросив увесь мамлюцький генерал≥тет на банкет, де вир≥зав ус≥х за одну н≥ч, а пот≥м жахливими репрес≥€ми поновив дисципл≥ну й пок≥рн≥сть серед тюркських гвард≥йц≥в.

јль-ћустанс≥р надав Ѕадру титули головкома арм≥њ, в≥зира та хат≥ба (другого п≥сл€ хал≥фа рел≥г≥йного авторитету ≥смањл≥зму). Ѕадр (а пот≥м його син Ўаханшах) став непод≥льним хаз€њном хал≥фату, що ж до ‘ат≥м≥д≥в, то њм залишили т≥льки рел≥г≥йний статус ≥смањл≥тського хал≥фа. —итуац≥€ напрочуд нагадувала в≥дносини јббасид≥в з Ѕуњдами та —ельджук≥дами в Ѕагдад≥. ќп≥р спробував чинити спадкоЇмець престолу, старший син хал≥фа Ќ≥зар, але Ѕадр аль-ƒжамал≥ швидко показав, хто Ї справжн≥м хаз€њном у держав≥. «а його наказом у 1090 р. Ќ≥зара знищили, а спадкоЇмцем престолу зал€каний аль-ћустанс≥р призначив ≥ншого сина - мл€вого ћустал≥.

√осподарство поступово стаб≥л≥зувалос€, в ™гипт≥ почали збирати по два врожањ на р≥к (узимку вирощували пшеницю, €чм≥нь, боби, горох, сочевицю, цибулю, часник, конюшину та льон; ул≥тку - дин≥, цукрову тростину, кунжут, бавовник, ≥ндиго, квасолю, баклажани, чорну редьку, р≥пу, салат та капусту). ¬ крањн≥ знову поширивс€ виноград, ф≥н≥ков≥ пальми, апельсини, лимони, ≥нш≥ плодов≥ культури. ƒоходи держави зросли в п≥втора раза, а  ањр оточили новими м≥цними мурами. ™гипетськ≥ ткач≥, миловари, паперовиробники, цукровари, склороби славилис€ на весь св≥т, а в столичному  ањр≥ з'€вилис€ 14-поверхов≥ (!) будинки. —п≥вцем фат≥м≥дськоњ могутност≥ й державност≥, завз€тим пропагандистом ≥смањл≥зму й фанатичним ворогом јббасид≥в став великий перський поет јбу ћун≥ Ќас≥р ’осров (1004 - 1072).

“а, попри усп≥хи, не вс≥ погодилис€ з переворотом, що породило новий розкол в ≥смањл≥тському рус≥. ѕриб≥чники ≥дей Ќ≥зара (н≥зарит≥в), тобто ≥смањл≥т≥в, невдоволених безвладним статусом фат≥м≥дських хал≥ф≥в, очолив ще один кривавий пол≥тик середньов≥чч€ - син перського сел€нина ’асан ас-—абах (аль-’асан ≥бн ас-—абах родом з –е€ - суч. “егеран, 1055 - 1124).

 

ƒержава н≥зарит≥в (нео≥смањл≥т≥в) (1090 - 1256) . Ќа початку своЇњ б≥ограф≥њ ’асан ас-—абах захоплювавс€ математикою ≥ служив чиновником у канцел€р≥њ сельджуцького султана, зв≥дки Увилет≥вФ за ≥нтриганство. —амовпевнен≥сть та колосальне честолюбство й жага помсти сельджукам-сунн≥там висушили його душу, ≥ колишн≥й чиновник-математик став полум'€ним пропов≥дником ≥смањл≥зму, а коли в 1078 р. над його головою зависла сокира сунн≥тських ≥нкв≥зитор≥в - ут≥к до фат≥м≥дського ™гипту, де продовжив навчанн€ й роботу в кањрському Уƒар аль-’икм≥Ф.

ѕ≥сл€ дв≥рцевого перевороту 1090 р. й смерт≥ Ќ≥зара саме ’асан ас-—абах €к запеклий фат≥м≥дський фанатик очолив рух захисник≥в прав пок≥йного Ќ≥зара на хал≥фат, але сил у фанатик≥в не вистачило, а репрес≥њ з боку Ѕадра аль-ƒжамал≥ не давали н≥заритам п≥дстав дл€ оптим≥зму. “ому в≥дбулас€ њхн€ масова втеча в гори «ах≥дноњ ѕерс≥њ, де вони й заснували державу н≥зарит≥в (або нео≥смањл≥т≥в) ≥з центром у неприступн≥й г≥рськ≥й фортец≥ јламут (Уќрлине √н≥здоФ) п≥вн≥чн≥ше  азв≥на.

≤дейне п≥дгрунт€ молодоњ держави становив крайн≥й ≥смањл≥зм, а союзниками виступила частина непримиренного антиаббасидського крила јл≥д≥в (крайн≥х шињт≥в-≥мам≥т≥в), один з €ких теж проголосив себе махд≥, надавши ’асану ас-—абаху статус свого прем'Їра-заступника. јле реальним творцем ≥ л≥дером н≥заритськоњ держави став саме ’асан ас-—абах (€кий д≥став титул Ушейх аль-джибальФ - Устарець гориФ), а зал€кан≥ јл≥ди невдовз≥ продали своњ права на л≥дерство за 3 тис. золотих динар≥в, рад≥ючи, що лишилис€ живими. “ак у руках ’асана опинилас€ влада над розгалуженим проал≥дським п≥дп≥лл€м, €ке посилили нео≥смањл≥тськ≥ фанатики - й утворилас€ сила, перед €кою понад 150 рок≥в тремт≥в ≥сламський св≥т. У√≥рськ≥ старц≥Ф (н≥заритськ≥ вожд≥, €ких загалом зм≥нилос€ в≥с≥м) теж мали своњ таЇмниц≥, але њхн€ активн≥сть б≥льше про€вилас€ на шл€ху пол≥тики, основою €коњ нео≥смањл≥ти вперше зробили ≥ндив≥дуальний терор.

”бивць-терорист≥в готували в г≥рськ≥й фортец≥ Ћамасар, де п≥сл€ спец≥ального навчанн€ (мови, мистецтва вбивати, м≥м≥кр≥њ) та кардинальноњ прон≥заритськоњ Упромивки мозкуФ випускникам-ф≥да€м (Уборц€м за в≥руФ) давали покурити гашишу (сильний наркотик), щоб вони подивилис€ Уп≥д кайфомФ, €ким Ї отой задзеркальний блаженний св≥т, куди можна потрапити в раз≥ смерт≥ при виконанн≥ вол≥ вожд€. ѕ≥сл€ такоњ процедури ф≥дањ-н≥зарити н≥чого не бо€лис€, бо мр≥€ли про смерть, ≥ виконували будь-€к≥ накази кер≥вник≥в секти, д≥ючи €к терористи-смертники.

Ќео≥смањл≥тський монстр наводив жах на весь Уцив≥л≥зований св≥тФ прот€гом ’≤≤ - ’≤≤≤ ст. …ого жертвами стали сотн≥ ворожих н≥заритам полководц≥в, правител≥в, чиновник≥в, науковц≥в. ” б≥льшост≥ Ївропейських мов слово асас≥н (пох≥дне в≥д гашиш) дос≥ означаЇ Уубивц€Ф. ѓх ненавид≥ли, але ще б≥льше бо€лис€, а тому довго н≥хто не м≥г подолати д≥€льн≥сть жахливих сектант≥в. як ракова пухлина, н≥зарити розшир€ли своњ волод≥нн€ в  ух≥стан≥, ‘арс≥, ƒамган≥, јзербайджан≥, будували неприступн≥ фортец≥ в горах ≈льбрусу та готували нових ф≥дањв. “≥льки монгольський хан ’улагу - непереможний нащадок „≥нг≥с-хана - не в≥дступив перед жахливою силою невловимих убивць: у 1256 р. монголи методично знищили вс≥ нео≥смањл≥тськ≥ твердин≥, включаючи јламут. ѕолонених не брали.

ћонголи зв≥льнили св≥т в≥д страх≥тливоњ секти, але њњ осколки розб≥глись ≥ втекли до ≤нд≥њ, де н≥зарити ос≥ли до ’≤’ ст. Ќин≥ нео≥смањл≥тськ≥ общини ≥снують у 20 крањнах св≥ту, включаючи ≤нд≥ю, ≤ран, јфган≥стан,  ен≥ю тощо. ћожливо, асас≥ни ще не перевелис€!

 

ѕол≥тико-рел≥г≥йний розкол породив дв≥ п≥дсекти всередин≥ ≥смањл≥зму: н≥зарит≥в (€ких репрес≥€ми вигнали з ‘ат≥м≥дськоњ держави) й мустал≥т≥в (€к≥ погодилис€ з переданн€м спадкових прав на хал≥фат другому синов≥ аль-ћустанс≥ра - ћустал≥ - та визнали диктаторськ≥ повноваженн€ в≥рмена Ѕадра аль-ƒжамал≥). “а стаб≥л≥зац≥€ фат≥м≥дського державного орган≥зму, зд≥йснена Ѕадром шл€хом жорстоких репрес≥й, природно, ви€вилас€ нетривкою. ≤смањл≥ти знову в≥двоювали в сельджук≥в —х≥дне —ередземномор'€ (включаючи ™русалим), але ц≥ зовн≥шньопол≥тичн≥ усп≥хи перекреслив ѕерший хрестовий пох≥д (1096 - 1099), €кий ознаменував початок воЇнно-колон≥зац≥йного й рел≥г≥йно-експанс≥он≥стського руху Ївропейських феодал≥в Уза визволенн€ √робу √осподнього та ≥нших христи€нських св€тиньФ на Ѕлизькому —ход≥<$Fƒокладно ≥стор≥€ хрестових поход≥в висв≥тлюЇтьс€ у в≥дпов≥дн≥й частин≥ курсу У≤стор≥€ середн≥х в≥к≥вФ, присв€чен≥й р≥зноман≥тним аспектам середньов≥чноњ ≥стор≥њ «ах≥дноњ ™вропи.>.

’рестоносц≥ захопили “р≥пол≥, ≈дессу, јнт≥ох≥ю ≥ в 1099_р. здобули ™русалим. ƒиктатура в≥рменських генерал≥в у  ањр≥ впала, а њњ м≥сце заступило всевладд€ мамлюцьких гвард≥йц≥в, €к≥ ультимативними погрозами прот€гом наступних дес€тил≥ть викачували з безсилих ‘ат≥м≥д≥в нов≥ й нов≥ грош≥, а т≥, у свою чергу, грабували до нитки виробник≥в. Ћише кањрська мечеть аль-јкмар, збудована в 1125 р. з урахуванн€м кавказьких арх≥тектурних канон≥в, зберегла пам'€ть про дом≥нуванн€ в≥рменських генерал≥в у ™гипт≥.

∆итт€ стало нестерпним, агрес≥€ хрестоносц≥в тривала. У‘ранкиФ (зах≥дноЇвропейськ≥ рицар≥) захопили јскалон, √азу, й у 1163 р. король ™русалимського хрестоносного корол≥вства јмальр≥х ≤ (1163 - 1174), перейшовши —уец, вдерс€ в кор≥нний ™гипет. ” 1167 р. в≥дбулас€ повторна агрес≥€. ’рестоносц≥ обложили  ањр ≥ в≥дступили лише тод≥, коли домоглис€ в≥д ‘ат≥м≥д≥в об≥ц€нки виплатити колосальну контрибуц≥ю. ≤смањл≥тськ≥ хал≥фи так ≥ не змогли орган≥зувати достойну в≥дс≥ч агресоров≥ й змушен≥ були п≥ти на союз ≥з сунн≥тами заради антихрестоносного Їднанн€, результатом €кого став крах хал≥фату ‘ат≥м≥д≥в.

—воњм безпосередн≥м союзником ‘ат≥м≥ди обрали нап≥внезалежного сельджуцького нам≥сника ћосулу енерг≥йного атабека (Укн€з€Ф) Ќур ад-д≥на (1146 - 1174), що в≥в Усв€щенну в≥йнуФ з хрестоносц€ми в —ир≥њ. Ќа проханн€ допомоги Ќур ад-д≥н в≥др€див до ™гипту в≥йсько й свого найкращого полководц€ - одноокого курда Ўиркуха, а той вз€в на в≥йну й свого 20-р≥чного плем≥нника на ≥м'€ —алах ад-д≥н ≥бн јйюб (Ївроп. —алад≥н), €кий швидко про€вив ун≥кальн≥ зд≥бност≥ воњна, полководц€ й пол≥тика. —п≥льними зусилл€ми мусульманам поталанило в≥дбитис€, але Ўиркух помер в≥д надм≥рного сластолюбства, й тому вже —алах ад-д≥н, ставши на чол≥ непереможного в≥йська, оф≥ц≥йно л≥кв≥дував у 1171 р. ≥нститут безсилих фат≥м≥дських хал≥ф≥в ≥ поновив у ™гипт≥ пануванн€ правов≥рного сунн≥зму. “епер у руках —алад≥на опинилис€ багатий ™гипет ≥ сильна арм≥€, тому не дивно, що п≥сл€ смерт≥ в≥д серцевого приступу Ќур ад-д≥на —алах ад-д≥н сам оголосив себе султаном, заснувавши династ≥ю ≥ державу јйюб≥д≥в (1171 - 1250), визнала його пануванн€ й —ир≥€.

 

ƒержава јйюб≥д≥в (1171 - 1250). —ултан —алах ад-д≥н ≥бн јйюб (1171 - 1193) - один з найвидатн≥ших пол≥тичних д≥€ч≥в середньов≥чного ≥сламського св≥ту. –евний сунн≥т, цей курд не був фанатиком, непереможний полководець, в≥н не вир≥зн€вс€ надм≥рною жорсток≥стю, будучи талановитим пол≥тиком, в≥н н≥коли не опускавс€ до зради або в≥дкритого обману, маючи, €к сх≥дний деспот, ц≥лковиту владу, матер≥ально жив досить скромно. …ого не кл€ли п≥ддан≥, боготворила арм≥€, бо€лис€ вороги, ≥ нав≥ть у ™вроп≥ —алад≥н здобув повагу й захопленн€ рицар≥в, поет≥в, хрон≥ст≥в ≥ шл€хетних дам. —ам Ѕоккаччо сп≥вав йому диф≥рамби в Уƒекамерон≥Ф.

—початку јйюб≥да спробували знищити асас≥ни, але —алад≥н чудом уник смерт≥, п≥сл€ чого став жити в дерев'€н≥й кл≥тц≥ (з €коњ н≥коли не виходив) при пост≥йн≥й варт≥. ѕравда, каральний пох≥д проти н≥зарит≥в проваливс€, але нал€каний його масштабами У—тарець √ориФ в≥дкликав убивць та залишив сир≥йсько-Їгипетського султана в спокоњ, й тод≥ —алах ад-д≥н вз€вс€ за хрестоносц≥в.

У‘ранкиФ за ц≥ роки вир≥зали к≥лька караван≥в з мусульманськими купц€ми та прочанами, а один з Увоњн≥в христовихФ (–ейнольд де ЎатьЇн, володар фортец≥  рак) умудривс€ захопити в полон ≥ згвалтувати султанську сестру (!). —алах ад-д≥н оголосив джихад ≥ з 30-тис€чним в≥йськом вирушив проти хрестоносц≥в. ” битв≥ при ’≥тт≥н≥ (1187) була знищена вс€ хрестоносна арм≥€, Їрусалимський король √в≥до потрапив у полон, а У—в€те м≥стоФ кап≥тулювало п≥сл€ м≥с€чноњ облоги. ¬≥д такоњ новини в –им≥ помер папа, й лише ¬≥зант≥€ прив≥тала султана з перемогою. ѕот≥м —алах ад-д≥н досить усп≥шно в≥дбивс€ в≥д гранд≥озного третього хрестового походу (1189 - 1192), в €кому брали участь корол≥ јнгл≥њ (–≥чард Ћевове —ерце) й ‘ранц≥њ (‘≥л≥п јвгуст) та ≥мператор У—в€щенноњ –имськоњ ≥мпер≥њ √ерманськоњ нац≥њФ (‘р≥др≥х Ѕарбаросса).  р≥м ™гипту й —ир≥њ, јйюб≥дам п≥дкорилис€  ≥ренањка, “р≥пол≥тан≥€, ’≥джаз, ™мен, Ќуб≥€, ѕ≥вн≥чний ≤рак ≥ б≥льша частина ѕалестини.

«низивши податки, —алад≥н спри€в швидкому господарському в≥дродженню держави, взаЇмовиг≥дн≥ економ≥чн≥ угоди з ¬енец≥Їю й √енуЇю розчистили айюб≥дським товарам (тканини, цукор, масла, зерно) шл€х на Ївропейськ≥ ринки, а мито з транзитних ≥нд≥йських товар≥в (тканини, пр€нощ≥, предмети розкош≥) збагачувало айюб≥дську скарбницю.

јрабо-Їгипетську науку прославили: творець енциклопедичноњ ≥стор≥њ природничих наук аль- ≥фт≥ (’≤≤≤ ст.), автор першоњ у св≥тов≥й науц≥ концепц≥њ легеневоњ циркул€ц≥њ кров≥ ≥бн ан-Ќав≥с (’≤≤≤ ст.), ген≥альний окул≥ст ≥бн ан-Ќак≥д (’≤≤ ст.), видатний ≥сторик ≥бн ’алл≥кан (’≤≤≤ ст.), €кий написав ц≥лий фол≥ант б≥ограф≥й видатних ≥сламських пол≥тик≥в, науковц≥в ≥ рел≥г≥йних д≥€ч≥в (загалом 865 б≥ограф≥й, що вдес€теро б≥льше, н≥ж у ѕлутарха).

ѕроте спадкоЇмц≥ —алах ад-д≥на значно поступалис€ засновников≥ династ≥њ й людськими €кост€ми, й талантами пол≥тика та полководц€. ѕо смерт≥ славетного султана його сини перегризлис€ за владу, держава розпалас€, при дворах, €к ≥ ран≥ше, запанували демонстративна розк≥ш ≥ надм≥рност≥ (заради €ких знову знекровили шаленими податками виробництво), а ™гипет тероризували хрестоносц≥. ¬решт≥-решт це набридло арм≥њ, й пол≥тику вз€ла в своњ руки мамлюцька гвард≥€. ќстанн≥м усп≥хом Їгипетських јйюб≥д≥в був розгром б≥л€ ƒам≥Їтти чергового й останнього (восьмого) хрестового походу, орган≥зованого французьким королем Ћюдов≥ком ≤’. ѕ≥сл€ розгрому арм≥њ Ћюдов≥к потрапив у полон (п≥сл€ чого д≥став пр≥звисько У—в€тийФ) ≥ вибравс€ на волю за колосальний викуп. ѕроте це не вр€тувало айюб≥дську династ≥ю. ” 1250 р. непод≥льними владиками ™гипту стали мамлюки (раби-гвард≥йц≥). ќстаннього айюб≥дського султана (ћуаззама “уран-шаха, 1249 - 1250) мамлюки зар≥зали за спроби обмежити њхн≥ права та поновити султанський деспотизм, п≥сл€ чого в ™гипт≥ запанувала м≥л≥таристська диктатура рабськоњ гвард≥њ на чол≥ ≥з султанами, котрих мамлюки сам≥ саджали на престол в≥йськовими диктаторами (€к у –им≥ епохи Усолдатських ≥мператор≥вФ).

ƒержава мамлюк≥в (1250 - 1517). —початку мамлюцькими султанами ™гипту ставали лише виходц≥ з тюрк≥в, €ких називали мамлюками бахри (тобто Ур≥чковимиФ, бо в≥йськовий таб≥р тюркського корпусу мамлюк≥в був розташований на остров≥ посеред Ќ≥лу). ÷им султанам Уза посадоюФ належали в держав≥ мамлюк≥в значн≥ земельн≥ масиви з родючими грунтами (хасс), а також ус≥ мертв≥ незрошуван≥ земл≥ (мават), але дедал≥ б≥льшими ставали земельн≥ волод≥нн€ мусульманського духовенства (вакф), спадков≥ (≥кта) та приватн≥ д≥л€нки (мульк). ¬≥дсутн≥сть м≥цноњ економ≥чноњ бази робила султан≥в бахри вкрай залежними в≥д мамлюцькоњ гвард≥њ, грошей так≥й влад≥ завжди бракувало, а тому побори з п≥дданих та транзитних купц≥в залишалис€ високими, й лише пост≥йн≥ в≥йни (воЇнна здобич!) п≥дтримували ф≥нансовий ≥м≥дж династ≥њ. ћ≥л≥таризац≥€ мамлюцького ™гипту перевершила будь-€к≥ розумн≥ меж≥, але саме вона давала змогу кањрським султанам прот€гом тривалого часу збер≥гати суверен≥тет власноњ держави й п≥дтримувати в н≥й певну стаб≥льн≥сть, а заради останнього п≥ддан≥ на ≥сламському середньов≥чному —ход≥ готов≥ були багато терп≥ти.

” 1260 р. удару по мамлюках спробували завдати монголи, орган≥зувавши п≥д ег≥дою нестор≥анства Ужовтий хрестовий пох≥дФ, але в битв≥ при јйн-ƒжамут≥ (ѕалестина) мусульмани перемогли. ѕравда, мамлюцький султан  утуз (переможець монгол≥в) недовго св€ткував перемогу: невдовз≥ його знищив друг ≥ соратник Ѕейбарс, €кий ≥ став майже на два дес€тил≥тт€ наймогутн≥шим ≥сламським володарем (1260 - 1277).

 

÷ей рус€вий, з одним блакитним оком ≥ б≥льмом на ≥ншому оц≥ колишн≥й раб-гвард≥Їць, що перетворивс€ на владику, примусив тремт≥ти нав≥ть мамлюк≥в. ≈тн≥чна його належн≥сть мало в≥дома (половчанин або слов'€нин, можливо нав≥ть русич), але €к сх≥дний деспот Ѕейбарс був на своЇму м≥сц≥. ¬ин€ткова жорсток≥сть, п≥дступн≥сть, садистськ≥ схильност≥, хитр≥сть ≥ груб≥сть дала йому змогу м≥цно тримати владу в руках ≥ активно розшир€ти кордони своЇњ держави.

ѕершими жертвами великого войовника стали, звичайно, хрестоносц≥, держави €ких Ѕейбарс скинув у море, причому в полон Уфранк≥вФ (зах≥дноЇвропейц≥в) не брали. ј дал≥ були јнт≥ох≥€, Ќуб≥€, частково Ћ≥в≥€ й “ун≥с, ’≥джаз (включаючи ћекку й ћедину). ¬≥рну опору влади становили зал€кана арм≥€, керована ем≥рами (або бе€ми), та розгалужений бюрократичний апарат на чол≥ з нањбом (першим м≥н≥стром султанату). ” виключну власн≥сть султана перейшла вс€ ≥ригац≥йна система ™гипту.

™гипет став монопол≥стом (у зв'€зку з руйн≥вними насл≥дками монгольських завоювань) в орган≥зац≥њ Ївро-≥нд≥йськоњ транзитноњ торг≥вл≥, а шален≥ ц≥ни в ™вроп≥ на ≥нд≥йськ≥ пр€нощ≥ (без €ких не можна було збер≥гати довго б≥льш≥сть м'€со- й рибопродукт≥в - холодильник≥в тод≥ ще не було) покривали купц€м будь-€к≥ митн≥ побори (доходили до 35 % ц≥ни товару) - ≥ це збагачувало султанську скарбницю. ¬исоке м≥жнародне реноме Їгипетським султанам забезпечували також јббасиди, що знайшли в мамлюк≥в притулок п≥сл€ погрому Ѕагдада монголами. Ќав≥ть страх≥тлив≥ н≥зарити (асас≥ни) визнали себе в 1265 р. васалами Ѕейбарса, а п≥сл€ його смерт≥ мамлюцький султанат ще за ≥нерц≥Їю здобував перемоги прот€гом чверт≥ стол≥тт€, коли бахри п≥дкорили сир≥йське “р≥пол≥, јкку, —≥дон, “≥р, Ѕейрут ≥ в 1303 р. розбили при ћардж ас-—уффар≥ монгольське в≥йсько ’улагуњд≥в.

ѕроте поступово мамлюцька верх≥вка повернула соб≥ минул≥ прив≥лењ, а гвард≥йц≥ перестали бо€тис€ своњх султан≥в, з €ких вибивали чергов≥ грошов≥ подачки. як чужинц≥, мамлюки на земл≥ ™гипту жили лише сьогодн≥шн≥м днем, грабуючи благословенну крањну, аж доки не знедолили знову мирних фелах≥в (Уземлероб≥вФ) ≥ не задавили кв≥тучу торг≥влю дракон≥вськими поборами. ќстанн≥м султаном бахри, €кий спробував повернути соб≥ колишню владу, був Ћаджин (1296 - 1299), за що й поплативс€ головою. Ќаступн≥ султани знову перетворилис€ на безсилих мар≥онеток розгнузданих гвард≥йц≥в. (Ћише 4 султани бахри (з майже тридц€ти) померли власною смертю, будучи на престол≥, решта - або гинула, або втрачала владу в переворотах.) ƒо вс≥х б≥д додалас€ жахлива еп≥дем≥€ чуми 1341 р., що забрала 900 тис. житт≥в (!).

ѕри пишному мамлюцькому двор≥ процв≥тали науки й мистецтва, працювали видатн≥ ≥сторики јбу-ль-‘≥да (? - 1332) та ≥бн ’альдун (? - 1406); султани  алаун (1279 - 1290), Ќас≥р ад-д≥н ћухаммед (1299 - 1309) та ’асан (1347 - 1351) прикрасили  ањр чудовими мечет€ми, що мають њхн≥ ≥мена. “од≥ ж у ™гипт≥ завершили кодиф≥кац≥ю славетноњ зб≥рки казок У“ис€ча й одна н≥чФ.

ѕол≥тична чехарда п≥д≥рвала позиц≥њ тюркських раб≥в-гвард≥йц≥в, ≥ в 1382 р. владу в  ањр≥ вибороли мамлюки бурджи (Убаштов≥Ф, бо њхн≥й таб≥р розташовувавс€ в цитадел≥  ањра) УчеркеськогоФ походженн€. Ќових султан≥в турбувало занепадаюче господарство, ≥ друга мамлюцька династ≥€ (бурджи - 1382 - 1517) вз€ла курс на максимальне розширенн€ рабовласницького сектора у виробнич≥й сфер≥. –аб≥в (з в≥йськовополонених, а здеб≥льшого куплених в јфриц≥, на  авказ≥ ≥ в  риму) дес€тками, сотн€ми тис€ч почали використовувати на пол€х бавовника й цукровоњ тростини, в каменоломн€х ≥ рем≥сничих майстерн€х, €к гаремних одал≥сок, Ївнух≥в ≥ домашню чел€дь.

ћасовий приплив безплатноњ робочоњ сили (€ку примусили працювати жахливими показовими репрес≥€ми щодо непок≥рних ≥ Ул≥нивихФ) фантастично здешевив товари та ненадовго зб≥льшив обс€ги виробництва. ™гипет знову масово продавав тканини, зерно й цукор, купуючи метал «ах≥дноњ, хутро й раб≥в —х≥дноњ ™вропи, слонову к≥стку та нев≥льник≥в јфрики, шовк ≥ порцел€ну  итаю, пр€нощ≥ ≤нд≥њ. ƒоходи держави с€гнули 4,3 млн золотих динар≥в на р≥к.

—в≥й сл≥д у Їгипетськ≥й культур≥ лишив ≥сторик аль-ћакр≥з≥ (? - 1442), а мамлюцьку арх≥тектуру прославили медресе й мечеть султана  ањтбе€ (1468 - 1496) - колосальний Умавзолей хал≥ф≥вФ (мамлюцьких султан≥в). ¬ арм≥њ з'€вилас€ вогнепальна збро€, придбана в ™вроп≥ через венец≥анських купц≥в. Ќав≥ть напад непереможного У«ал≥зного  ульгавц€Ф “имура (1400 - 1405) бурджи пощастило в≥дбити.

ѕроте витрати на в≥йсько й флот, в≥йни й пишний дв≥р, науку й арх≥тектурн≥ дива зростали, а рабськ≥ латифунд≥њ та ергастер≥њ розорили безплатною продукц≥Їю Їгипетських сел€н ≥ рем≥сник≥в. ћамлюки черкеського, тюркського, грецького й татарського походженн€ пер≥одично вир≥зали в  ањр≥ одне одного, а прибул≥ розорен≥ п≥ддан≥ люмпен≥зували м≥сто, ≥ хоча м≥ський кат з ранку до вечора рубав руки злод≥€м, злочинн≥сть не вщухала. ¬ 1422 р.  ањр знову знекровила чума, а коли в 1498 р. португалець ¬аско да √ама в≥дкрив пр€мий шл€х до ≤нд≥њ навколо јфрики, ™гипет утратив митну монопол≥ю. Ќищ≥вного удару Їгипетськ≥й економ≥ц≥ завдало ще й гранд≥озне повстанн€ чорних раб≥в (середина ’V ст.), дес€тки тис€ч €ких працювали на плантац≥€х цукровоњ тростини. ‘≥нансов≥ труднощ≥ змусили султан≥в удатис€ до псуванн€ монети, п≥сл€ чого торг≥вл€ в  ањр≥ занепала, виробництво розвалювалос€, а в ≤нд≥йському океан≥, јрав≥йському й „ервоному мор€х та ѕерськ≥й затоц≥ почалас€ гранд≥озна в≥йна м≥ж португальськими п≥ратами (€ких п≥дтримував корол≥вський дв≥р Ћ≥сабона) й мусульманами (п≥дтримуваними ¬енец≥Їю) за пануванн€ на транзитних купецьких шл€хах. ‘≥нал њњ дл€ мамлюк≥в ви€вивс€ сумним: у 1509 р. њхн≥й флот пустили на дно б≥л€ ƒ≥у (≤нд≥€), а в 1516 р. в ослаблений ™гипет вдерлис€ турки-османи.

ƒолю битви при јлеппо (1516 р.) вир≥шила першокласна турецька артилер≥€, €ка змела вогнем картеч≥ неперевершену черкеську к≥нноту. ћамлюцький султан аль-√ур≥ (1501 - 1516) загинув у бою.

Ќа в≥йну з османами мамлюки з≥брали з населенн€ податки на 9 м≥с€ц≥в наперед, тому турк≥в Їгипт€ни (копти, араби, чорн≥ раби) зустр≥ли €к визволител≥в, в≥дкривши њм у 1517 р. браму  ањра. ќстаннього мамлюцького султана “уман-бе€ (1516 - 1517) за наказом турецького султана —ел≥ма ≤ явуза пов≥сили на центральн≥й брам≥  ањра. ƒержава мамлюк≥в перестала ≥снувати.

“урецьке завоюванн€, звичайно, не означало ц≥лковитий крах арабськоњ культури. јрабськ≥ л≥тератори, науковц≥ й митц≥ ’V≤ - ’V≤≤ ст. не поступалис€ своњм великим попередникам витончен≥стю аргумент≥в, €скрав≥стю мови, образн≥стю, але вс≥ вони р≥зними шл€хами в≥дтворили загальноарабське в≥дчутт€ власного занепаду. Ћише далекий ћагриб (зах≥дна частина ѕ≥вн≥чноњ јфрики) збер≥гав останн≥ традиц≥њ арабо-мусульманськоњ державност≥ доби середньов≥чч€.

 

ƒержава ≤др≥сид≥в (788 - 974). «а правл≥нн€ дамаського хал≥фа ’≥шама (724 - 743) з династ≥њ ќмей€д≥в неомусульман-неараб≥в позбавили вс≥х попередн≥х податкових прив≥лењв, але спроби з≥брати з ≥слам≥зованих бербер≥в ћагрибу харадж (зам≥сть ушру) викликали масове невдоволенн€ ≥ повстанн€ п≥д рел≥г≥йним гаслом хариджизму.  рах династ≥њ ќмей€д≥в магрибц≥ сприйн€ли з п≥днесенн€м, проте јббасиди теж не зажили серед бербер≥в великоњ попул€рност≥, що й використали јл≥ди, частина €ких знайшла в ѕ≥вн≥чн≥й јфриц≥ пор€тунок в≥д терору багдадських карател≥в. “ак у 788 р. в ћагриб≥ з'€вивс€ јл≥д ≤др≥с ≥бн јбдаллах, €кого бербери визнали нащадком ѕророка й законним претендентом на хал≥фат на противагу проперськи настроЇним јббасидам. ” ћагриб≥ запанував шињзм.

≤ бербери, ≥ пришельц≥-араби знайшли в ѕ≥вн≥чн≥й јфриц≥ своњ еколог≥чн≥ н≥ш≥, тому спочатку майже не конфл≥ктували, що забезпечило господарську й пол≥тичну стаб≥льн≥сть теократичн≥й ≥др≥сидськ≥й держав≥ (≤др≥с ≤ - 788 - 792 - назвавс€ ≥мамом). Ѕербер≥в годувала пустел€ —ахара, де вони пасли верблюд≥в ≥ др≥бну рогату худобу та брали мито з купц≥в, що наживалис€ на золото-сол€н≥й та нев≥льнич≥й торг≥вл≥ з чорним —уданом, а араби торгували й вирощували на узбережж≥ —ередземного мор€ бавовник, кмин, ф≥н≥ки й Узерно, що €вл€Ї собою щось середнЇ м≥ж пшеницею й €чменемФ2. —толицею невеликого, але стаб≥льного й багатого ≥мамату став ‘ес, заснований ≤др≥сом ≤.

” 792 р. ≤др≥са ≤ отруњли таЇмн≥ ем≥сари багдадського хал≥фа ’аруна ар-–ашида, та, спираючис€ на бойову м≥ць берберських племен (з €кими ≤др≥сиди нав≥ть породичалис€), ≥мамат активно розшир€в своњ кордони й став одним ≥з центр≥в антиаббасидського руху в ≥сламському св≥т≥. ѕроте рел≥г≥йна концепц≥€ УборотьбизмуФ не може надовго об'Їднувати людей, €кщо вона не маЇ позитивного конструктивного начала, й ≤др≥сиди, Узациклен≥Ф на ≥дењ в≥двоюванн€ в јббасид≥в хал≥фського престолу, не змогли згуртувати своњх строкатих п≥дданих (серед €ких були сунн≥ти, шињти-≥мам≥ти, хариджити, христи€ни, ≥удењ, €зичники, бербери, араби, Їврењ, залишки УромењвФ ≥ Уфранк≥вФ тощо).  р≥м того, берберськ≥ традиц≥њ (а берберками були матер≥ б≥льшост≥ ≥др≥сидських ≥мам≥в) вимагали д≥лити батьк≥вське майно (тобто державу) м≥ж ус≥ма синами, ≥ за правл≥нн€ ћухаммеда аль-ћустанс≥ра (829 - 836) ≥мамат перетворивс€ на федерац≥ю нап≥внезалежних державок, м≥ст ≥ в≥льних племен.

ѕол≥тичн≥ чвари в≥дштовхнули в≥д ≤др≥сид≥в берберськ≥ племена, ≥ коли на рубеж≥ ≤’ - ’ ст. у ѕ≥вн≥чн≥й јфриц≥ з'€вились ≥смањл≥тськ≥ пропов≥дники, бербери п≥дтримали ‘ат≥м≥д≥в. ” 917 р. берберське плем'€ м≥кнаса п≥д б≥лими фат≥м≥дськими прапорами захопило ‘ес, ≥ хоча в 948 р. ≤др≥сиди його в≥двоювали, в≥дродити сильну державу њм уже не судилос€. ¬ 974 р. ≥мам≥тська династ≥€ ≤др≥сид≥в упала, а њњ волод≥нн€ под≥лили м≥ж собою ≥смањл≥ти ‘ат≥м≥ди та кордовськ≥ ќмей€ди јндалус≥њ (≤спан≥њ) - сунн≥ти.

ƒержава јльморав≥д≥в (1050 - 1146). –озгром ≤др≥сид≥в залишив ћагриб пол≥тично незахищеним, ≥ цей вакуум в ’≤ ст. заповнили арабськ≥ племена бедуњн≥в (зокрема плем'€ х≥лаль), €к≥ покинули в≥дносно перенаселену јрав≥ю в пошуках багатств ≥ нових земель, завершивши цим араб≥зац≥ю та сунн≥зац≥ю п≥вн≥чноафриканського середземноморського узбережж€. ѕришельц≥ принесли в ћагриб культури поливного землеробства, рис, цукрову тростину, ≥ндиго, льон ≥ пшеницю, розширились плантац≥њ маслин та бавовнику, почалас€ розробка корисних копалин јтлаських г≥р. Ќав≥ть частина бербер≥в стала ос≥лою: њх назвали зенат (в≥д зейтун - Уоливков≥ посадкиФ).

¬≥д краху ≥др≥сидського ≥мамату виграли вс≥, кр≥м в≥льнолюбних кочових бербер≥в, €к≥ так ≥ залишилис€ мусульманами Удругого гатункуФ, й тод≥ Уволодар≥ —ахариФ сам≥ вз€лис€ за державотворенн€. ќчолили цей рух племена верблюдовод≥в лемтуна, годдала й мессуфа з етн≥чноњ групи санхаджа, а рел≥г≥йно-пол≥тичним вождем в≥йськово-кочовоњ конфедерац≥њ став арабський богослов јбдаллах ≥бн яс≥н (фанатичний сунн≥т-мал≥к≥т), €кого бербери сам≥ запросили €к њхнього вчител€-м≥с≥онера й наставника. —воЇю штаб-квартирою в≥н обрав укр≥плену фортецю (р≥бат) у гирл≥ р≥чки —енегал, зв≥дки й п≥шла назва творц≥в першоњ берберськоњ держави - аль-ћураб≥тун (Улюди з фортец≥Ф - Ївроп. јльморав≥ди).

јльморав≥ди пропагували сунн≥тський фанатизм ≥ аскетизм, вимагали очистити ≥слам в≥д ус≥х некоран≥чних, а тому неприпустимих надуживань (музика, вино, поез≥€, лихварство тощо) й закликали до Усв€щенноњ в≥йниФ з ус≥ма Унев≥рнимиФ. ўоправда, сам јбдаллах ≥бн яс≥н не м≥г служити прикладом мусульманина-аскета, бо Убув одружений з багатьма ж≥нками, в≥н одружувавс€ з к≥лькома щом≥с€чно й розлучавс€ з ними. Ќечувано було, щоб залишалас€ красива ж≥нка, котру б в≥н не зажадав соб≥ в дружиниФ3. јле дл€ кочовик≥в пустел≥ заклик до джихаду мав абсолютно зрозум≥лий практичний зм≥ст - граб≥ж багатих сус≥д≥в, ≥ в 1054 р. берберська верблюжа к≥ннота, озброЇна списами й дротиками, атакувала ос≥лий ћагриб. Ќав≥ть загибель јбдаллаха ≥бн яс≥на не зупинила јльморав≥д≥в, €к≥ в 1062 р. заснували на завойованих земл€х свою столицю (ћарракеш), у 1069 р. захопили ‘ес, а в 1086 р. надали допомогу мусульманам ≤спан≥њ, розгромивши христи€н у гранд≥озн≥й битв≥ б≥л€ «алакки.

јпогею могутност≥ держава јльморав≥д≥в дос€гла за правл≥нн€ ёсуфа ≥бн “ашфина (1087/1088 - 1106) - темношк≥рого, середнього зросту, худорл€вого, майже безбородого, з гачкуватим носом ≥ суворими бровами владики, €кого вир≥зн€ли р≥шуч≥сть, хоробр≥сть, активн≥сть, державний талант, зал≥зне здоров'€ й довгол≥тт€ та побутовий аскетизм. «ахопивши —еуту й “анжер, ёсуф завершив територ≥альну експанс≥ю јльморав≥д≥в ≥, доживши до 100 рок≥в, об'Їднав п≥д ск≥петром јльморав≥д≥в ћагриб ≥ половину ≤спан≥њ, а в≥д багдадського хал≥фа д≥став почесний титул Уем≥ра правов≥рнихФ.

 олосальна воЇнна здобич зн€ла будь-€к≥ ф≥нансов≥ проблеми, ≥ хоча в держав≥ јльморав≥д≥в д≥€ли найнижч≥ в ≥сламському св≥т≥ податки, њхн≥й золотий динар (мураб≥т≥) став найстаб≥льн≥шою та найнад≥йн≥шою валютою рег≥ону. ѕроте наступний Уем≥р мусульманФ јл≥ ≥бн ёсуф (1107 - 1143) не успадкував зд≥бностей батька, не любив в≥йну й зайн€вс€ буд≥вництвом г≥гантських палац≥в ≥ мечетей. ¬идатки росли, ган≥ми не було й тому поповзли вгору податки. Ѕербери знову в≥двернулис€ в≥д такоњ влади, й альморав≥дська арм≥€ стала найманою - профес≥йних головор≥з≥в набрали насамперед з мосараб≥в (араб≥зованих та ≥слам≥зованих христи€н јндалус≥њ). ѓхн≥й терор остаточно посварив јльморав≥д≥в з берберами, ≥ знову спалахнула в≥йна, в €к≥й бербер≥в очолили јльмохади (аль-ћувах-х≥дун - Ут≥, що зм≥цнюють абсолютну Їдн≥сть ЅогаФ).

ƒержава јльмохад≥в (1146 - 1269). ¬ очах бербер≥в јльморав≥ди мали багато Угр≥х≥вФ.  р≥м невдалоњ ф≥нансово-податковоњ пол≥тики та Умосараб≥зац≥њФ в≥йська, вони припинили в≥йни, €к≥ збагачували бербер≥в у попередн≥ дес€тил≥тт€; њхн€ пропаганда велас€ не зрозум≥лою б≥льшост≥ бербер≥в арабською мовою, јллахов≥ ж јльморав≥ди надавали людських атрибут≥в, що ≥сламськ≥ ортодокси визнали поганством. ”край вразливими залишалис€ дл€ бербер≥в проблеми њхнього етн≥чного статусу та г≥дност≥, нехтуваних Уем≥рами правов≥рнихФ. ” ц≥й напружен≥й атмосфер≥ на початку ’≤≤ ст. у ћагриб≥ почав своњ пропов≥д≥ ортодоксальний ≥сламський монотењст ћухаммед ≥бн “умарт (1080 - 1130) - перший видатний мусульманський богослов - виходець безпосередньо з бербер≥в. ¬≥н нав≥ть сунн≥т≥в јльморав≥д≥в вважав в≥дступниками, що впали в €зичництво; ≥ хоча реально це був рух за виключно берберське пануванн€ в пол≥тиц≥ й економ≥ц≥ ћагрибу проти засилл€ араб≥в, мосараб≥в ≥ Унев≥рнихФ, рел≥г≥йним прапором јльмохад≥в стали тотальний монотењзм ≥ в≥дроджен≥ ≥дењ ранньо≥сламського подвижництва та аскетизму. –уш≥йну силу альмохадського руху становили племена бербер≥в-гор€н масмуда з ѕ≥вденного ћарокко. —ебе ≥бн “умарт оголосив Унепогр≥шимим ≥мамомФ ≥, звичайно, махд≥.

Ќазбиравши могутню арм≥ю, ≥бн “умарт у 1130 р. атакував ћарракеш, але помер п≥д час облоги. ћахд≥ не стало, та ортодоксальн≥ монотењсти швидко зор≥Їнтувалис€ й обрали його соратника јбда аль-ћум≥на своњм хал≥фом, €кому й судилос€ завершити в 1146 р. п≥дкоренн€ ћагрибу в≥д јтлантики до “ун≥су. …ого наступники перенесли активн≥сть на ѕ≥ренейський п≥востр≥в, ≥ в 1172 р. останн≥й андалуський ем≥р визнав себе васалом альмохадського хал≥фа. —толицею новоствореного хал≥фату залишивс€ ћарракеш.

јпогею могутност≥ ≥мпер≥€ јльмохад≥в с€гнула за правл≥нн€ якуба аль-ћансура (1184 - 1199), €кий придушив останн≥й оп≥р сунн≥т≥в (≥нсп≥рований недобитими јльморав≥дами за п≥дтримки далеких јббасид≥в ≥ могутнього —алаха ад-д≥на ≥бн јйюба) та зупинив –еконк≥сту (У¬≥двоюванн€Ф ѕ≥ренењв у мусульман) в ≤спан≥њ, розгромивши кастильського корол€ јльфонсу V≤≤≤ (1158 - 1214) в гранд≥озн≥й битв≥ при јларкос≥ (1195_р.). ” держав≥ ввели Їдину грошову систему (золотий юсуф≥ та квадратний ср≥бний дирхем), €ка об'Їднала јндалус≥ю й ћагриб у Їдину ф≥нансову сп≥льноту. ѕроте берберськ≥ спадков≥ традиц≥њ розпод≥лу батьк≥вських волод≥нь м≥ж синами (а њх у гаремах альмохадських хал≥ф≥в ставало дедал≥ б≥льше) розкладали пол≥тичну систему хал≥фату, що швидко далос€ взнаки, а серед мусульман ≤спан≥њ наростало невдоволенн€ пануванн€м Удиких ордФ неосв≥чених ≥ грубих берберських фанатик≥в.

“≥, у свою чергу, презирливо ставилис€ до розпещених араб≥в (њм заборонили писати в≥рш≥ й музику, сп≥вати й танцювати), ≥спанським Ївре€м заборонили займатис€ лихварством. –ел≥г≥йна нетерпим≥сть бол€че вдарила й по культур≥, й по господарству, що використали христи€ни: в 1212 р. в битв≥ при аль-≤каб≥ (Ївроп. Ћас-Ќавас-де-“олоса) вони розбили јльмохад≥в ущент (чому допомогла зрада в бою андалуських во€к≥в), п≥сл€ чого жертвами –еконк≥сти стали Ѕалеарськ≥ острови,  ордова й —ев≥ль€. Ћише чума зупинила непереможн≥ христи€нськ≥ арм≥њ, проте решта мусульманських ем≥р≥в в ≤спан≥њ перестала коритись јльмохадам.

”тративши јндалус≥ю, хал≥фи ћагрибу запан≥кували, знев≥рившис€ в бойових можливост€х берберських племен ≥ рел≥г≥йному вплив≥ крайнього ≥сламського монотењзму. ѕри двор≥ јльмохад≥в з'€вилас€ сво€ рабська гвард≥€ (з негр≥в) ≥ загони тюркських найманц≥в, а в 1230 р. вдарив гр≥м: хал≥ф аль-ћамун склав ≥з себе титул хал≥фа, поновив у крањн≥ оф≥ц≥йне спов≥дуванн€ сунн≥зму ≥, визнавши рел≥г≥йний сюзерен≥тет јббасид≥в, прокл€в саме ≥м'€ махд≥ ≥бн “умарта. јльмохадських шейх≥в, €к≥ спробували протестувати, нещадно знищили, але й це не вр€тувало династ≥ю, могильником €коњ стали нап≥вос≥л≥ бербери зената (землероби й в≥вчар≥). ¬ 1269 р. ћарракеш упав, а останн≥й, тринадц€тий, альмохадський володар јбд аль-¬ахид ≤≤≤ ћутас≥м ут≥к у гори јтласу, де в 1275 р. залишки јльмохад≥в були добит≥ марокканськими арабами.

Ќов≥ владики ћагрибу повернули столицю у ‘ес ≥ знову спробували надати допомогу Їдинов≥рц€м јндалус≥њ, але виснажлива боротьба конкуруючих династ≥й (ћер≥н≥ди, ¬аттасиди) парал≥зувала пол≥тичне житт€ рег≥ону, люди остаточно знев≥рилис€, а р≥зноман≥тн≥ султани (один з €ких - “ашфин (к≥н. ’≤V ст.) - взагал≥ ви€вивс€ недоумкуватим) дружно зб≥льшували подат≥. Ћише початок Ївропейськоњ колон≥альноњ агрес≥њ примусив магрибц≥в схаменутис€.

” 1415 р. португальц≥ захопили перший п≥вн≥чноафриканський порт —еуту, п≥сл€ чого њхн≥ми жертвами стали “анжер ≥ ћасса. ¬ 1492 р. ≤спан≥€ остаточно завоювала √ранадський ем≥рат, ≥ дл€ нењ –еконк≥ста теж плавно перейшла в колон≥альн≥ захопленн€: в 1497 р. ≥спанц≥ окупували марокканський порт ћел≥лью. ¬≥дпов≥ддю ћагрибу на виклик ≥стор≥њ стало створенн€ султанату ћарокко на чол≥ з династ≥Їю —аадид≥в - останнього осколка незалежноњ арабськоњ середньов≥чноњ державност≥.

ћусульманська ≤спан≥€ (јндалус≥€). —тупивши на початку V≤≤≤ ст. на земл≥ ѕ≥ренейського п≥вострова, араби назвали њх јндалус≥Їю (аль-јндалус), пере≥накшивши на св≥й манер слово ¬андалус - рел≥ктову назву ≤спан≥њ в≥д час≥в вандальського пануванн€ на ѕ≥рене€х. «нищивши державу в≥зигот≥в, мусульмани не змогли перебороти оп≥р франк≥в, але ≤спан≥€ на 800 рок≥в потрапила в орб≥ту ≥сламськоњ цив≥л≥зац≥њ.

 ≥лька дес€тил≥ть јндалус≥€ залишалас€ далекою окрањною омей€дського хал≥фату, проте араби-кайсити (≥змањл≥ти) билис€ тут з арабами-Їмен≥тами не менше, н≥ж у столичному ƒамаску. ƒо цього треба додати ворожнечу араб≥в з берберами, мусульман ≥з христи€нами, ускладнену непрогнозованою часом повед≥нкою муваллад≥в (≥слам≥зованих христи€н-ренегат≥в), в≥йнами з христи€нськими сус≥дами й жахливими €зичниками норманами (в≥к≥нгами). ∆итт€ в јндалус≥њ було далеким в≥д райського, але в ќмей€д≥в, €ких п≥сл€ краху ƒамаського хал≥фату нещадно знищували јббасиди й јл≥ди, альтернативи не було, й онук пок≥йного дамаського хал≥фа ’≥шама ќмей€д јбд ар-–ахман ≥бн ћуав≥€ п≥сл€ тривалих небезпечних подорожей прибув у 755 р. до ≤спан≥њ.

Ўанс≥в в≥н мав небагато, але дар пол≥тика, хитр≥сть ≥ жорсток≥сть, ум≥нн€ розбиратис€ у люд€х, крайн€ п≥дступн≥сть ≥ невтомна енерг≥€ не п≥двели молодого ќмей€да. Ќаоб≥ц€вши ≥спанським Їмен≥там Узолот≥ гориФ, јбд ар-–ахман захопив владу, пот≥м, помирившис€ з кайситами (≥змањл≥тами), приструнчив Їмен≥т≥в, на баз≥ антихристи€нського Їднанн€ згуртував ус≥х ≥спанських мусульман (включаючи неараб≥в), а дл€ заспокоЇнн€ Унев≥рнихФ дозволив њм поклон€тис€ своњм богам ≥ розмовл€ти своњми мовами за умови ло€льност≥. ¬ 756 р. јбд ар-–ахман назвавс€ ем≥ром, ставши першим володарем незалежноњ мусульманськоњ ≤спан≥њ. ”творивс€  ордовський ем≥рат (756 - 929) ≥з столицею в  ордов≥. ѕан≥вною рел≥г≥Їю новоствореноњ держави проголосили сунн≥тський ≥слам, мовою культури й д≥ловодства стала класична арабська, другою л≥тературною мовою - латина, а €к жив≥ розмовн≥ говори побутували УварваризованийФ андалуський д≥алект арабськоњ та пол≥д≥алектний романсе - пращур сучасноњ ≥спанськоњ.

јббасиди лише раз спробували повалити владу јбда ар-–ахмана ≤ ад-ƒах≥л€ (Уѕришельц€Ф, 756 - 788), але в битв≥ при  армон≥ (763 р.) в≥йсько УчорнихФ було знищене, а набальзамовану голову вбитого аббасидського генерала јла ≥бн ћугиса звит€жний ќмей€д наказав зашити разом ≥з трофейним чорним прапором у м≥шок ≥ вислати багдадському хал≥фу ћансуру (754 - 775). “ак само безславно завершилась агрес≥€ на ѕ≥ренењ франкського ≥мператора  арла ¬еликого: в 778 р. христи€н зупинили б≥л€ —арагоси й в≥дкинули на п≥вн≥ч, причому в горах ар'Їргард франкського в≥йська на чол≥ з –уотландом Ѕретонським (билинним –оландом) вир≥зали незалежн≥ гор€ни-баски.

¬≥дсто€вши св≥й суверен≥тет, ем≥ри јндалус≥њ придушили смуту, налагодили державне управл≥нн€ (створили розгалужений бюрократичний апарат на чол≥ з Упрем'Їр-м≥н≥стромФ хаджибом - УворотаремФ). Ѕезпечними стали в крањн≥ дороги, розцв≥ли торг≥вл€ й ремесла - виробництво славетноњ толедськоњ стал≥, керам≥ки та андалуських шк≥р. ”сп≥шн≥ в≥йни з Унев≥рнимиФ давали багату ган≥му, а впровадженн€ не знаноњ христи€нами ≥ригац≥њ дало змогу фантастично зб≥льшити виробництво в ≤спан≥њ с≥льськогосподарськоњ продукц≥њ (зерно, виноград, цукрова тростина, рис, бавовник тощо), ≥ хоча податки на сел€н-христи€н становили 2/3 врожаю, це не породжувало масового голоду. «апочаткували мусульмани в ≤спан≥њ й продуктивне тваринництво - в≥дг≥нне в≥вчарство. «ростали андалуськ≥ м≥ста, серед €ких вид≥л€лас€ столична  ордова (200 тис. мешканц≥в), а символом культурного процв≥танн€ стала центральна мечеть  ордови - справжнЇ диво мавританськоњ (арабо-≥спанськоњ) арх≥тектури.

«вичайно, не уник  ордовський ем≥рат смут ≥ чвар, але в ц≥лому житт€ в јндалус≥њ було значно спок≥йн≥шим, н≥ж в ≥нших ≥сламських державах, ≥ багатшим в≥д христи€нськоњ ™вропи.

јпогею могутност≥ мусульманська ≤спан≥€ дос€гла в ’ ст., коли на престол≥ сид≥ли јбд ар-–ахман ≤≤≤ (912 - 961) та його син аль-’акам ≤≤ (961 - 976). ѕерший д≥став у 929 р. титул хал≥фа, заснувавши  ордовський хал≥фат (929 - 1031), установив р≥вноправн≥ дипломатичн≥ зв'€зки з ¬≥зант≥Їю, ‘ранц≥Їю й Ќ≥меччиною, а зал€кан≥ христи€нськ≥ правител≥  астил≥њ, √ал≥с≥њ, Ќаварри та Ћеону принижено слали могутньому хал≥фов≥ щор≥чн≥ УподарункиФ. “од≥ ж була збудована розк≥шна аз-«ахра (л≥тн€ резиденц≥€ кордовських хал≥ф≥в). ѕравл≥нн€ јбда ар-–ахмана ≤≤≤ й аль-’акама ≤≤ - це Узолотий в≥кФ мавританськоњ культури, горд≥стю €коњ стали поети ≥бн ’ан≥ аль-јндалус≥ (? - 973) та ≥бн јбд –абб≥х≥ (860 - 940), музикант «≥р'€б (учень ≤схака ћосульського). ѕроте наступн≥ кордовськ≥ хал≥фи значно поступалис€ державними талантами своњм великим попередникам, ≥ в 981 р. реальним диктатором јндалус≥њ став Увеликий хаджибФ јбу јм≥р аль-ћансур (Ївроп. јльманзор), €кий ув'€знив хал≥фа ’≥шама ≤≤ (976 - 1008) п≥д домашн≥м арештом, а в крањн≥ встановив криваву одноособову диктатуру мусульмано-теократичного характеру.

ƒиктатуру јм≥рид≥в (јльманзора та його нащадк≥в, 981 - 1031) христи€ни назвали похмурими дес€тил≥тт€ми агресивного мусульманства. ¬ јндалус≥њ творили дес€тки видатних арабських ф≥лософ≥в ≥ л≥тератор≥в, кордовська б≥бл≥отека нал≥чувала 400 тис. книг, кордовська мечеть п≥сл€ гранд≥озноњ реконструкц≥њ мала тепер 1400 мармурових колон (!), але все це ф≥нансувала в≥йна, €ка давала јльманзору колосальну здобич (лише на христи€н аль-ћансур зд≥йснив 50 (!) вдалих поход≥в). “а дл€ перемог потр≥бн≥ во€ки-профес≥онали, ≥ в  ордов≥ з'€вилас€ сво€ рабська гвард≥€ (з гал≥с≥йц≥в, кастильц≥в, балканц≥в, баск≥в тощо), во€к≥в €коњ прозвали сакал≥ба (Услов'€ниФ).

ƒоки при влад≥ перебував жорстокий ≥ суворий аль-ћансур, сакал≥ба залишалис€ зразком дисципл≥ни, але в 1002 р. в≥н помер, ≥ в јндалус≥њ теж настали часи Усолдатських ≥мператор≥вФ. ” роки Увеликоњ смутиФ в ≤спан≥њ творили славетн≥ поети ≥бн «айдун (1003 - 1071) ≥ ƒарадж аль- асталл≥ (? - 1030), прозањк-в≥льнодумець ≥бн ’азм (994 - 1063). Ќа хал≥фському ж престол≥ за 25 рок≥в зм≥нилос€ 14 Уволодар≥в правов≥рнихФ, а христи€ни розпочали –еконк≥сту. јвторитет центральноњ влади катастроф≥чно занепадав, ≥ в 1031 р. ≥нститут кордовських хал≥ф≥в було л≥кв≥довано, а јндалус≥€ розпалас€ на безл≥ч др≥бних ем≥рат≥в. –озпорошена мусульманська ≤спан≥€ стала першою жертвою Ухрестоносц≥вФ: у 1085 р. кастильц≥ в≥двоювали “оледо.

≤спанськ≥ мусульмани не могли протисто€ти закованим у зал≥зо христи€нським арм≥€м рицар≥в ≥ звернулис€ по допомогу до войовничих јльморав≥д≥в з ѕ≥вн≥чноњ јфрики. ѕ≥сл€ перемоги мусульман б≥л€ «алакки (1086 р.) –еконк≥сту зупинили, й андалусц≥ знову зосередилис€ на культур≥.

ѕоети ≥бн јбдун та ≥бн  узман (1087 - 1160), астроном јбрахам ≥бн ’≥й€ (? - 1136), ф≥лософи јбрахам ≥бн ≈зра (? - 1167) та ≤Їгуда хал-Ћев≥ (? - 1140) прославили јндалус≥ю на весь ≥сламський св≥т, але жорсток≥, войовнич≥ й неосв≥чен≥ јльморав≥ди не оц≥нили культурн≥ здобутки своњх нових п≥дданих, а без п≥дтримки населенн€ јльморав≥ди не змогли в≥дсто€ти ≥слам на ѕ≥рене€х: у 1118 р. арагонц≥ оволод≥ли —арагосою, а в 1147 р. впав Ћ≥сабон. јндалуськ≥ ем≥ри јльгарви,  ордови, ћурс≥њ знову оголосили кожен свою незалежн≥сть. јльморав≥дська гегемон≥€ в ≤спан≥њ залишилас€ на початку ’≤≤ ст. лише в спогадах.

ѕроте –еконк≥ста тривала, ≥ в 1150 р. андалусц≥ запросили соб≥ на допомогу јльмохад≥в, €ким до 1172 р. п≥дкорилис€ вс≥ мусульманськ≥ ем≥ри п≥вострова. Ѕерберськ≥ фанатики-монотењсти знову розбили христи€н при јларкос≥ (1195 р.), але ≥стор≥€ повторилас€. јльмохадська ≤спан≥€ (1150 - 1212) зовн≥шньо теж вигл€дала центром культури й науки. “ут творили видатн≥ поети й прозањки ≥бн јраб≥ (1164 - 1240) та ≥бн аль-јббар (1198 - 1259), ф≥лософ ≥ л≥кар ≥бн “уфейль (Ївроп. јбубацер, ? - 1185), письменник ’ай€ ≥бн якзан, мислитель ћаймон≥д (1135 - 1204) та найвидатн≥ший мавританський ф≥лософ-ар≥стотел≥ст ≥ природознавець ≥бн –ушд (Ївроп. јверроес, 1126 - 1198), проте јльмохади ви€вилис€ ще дик≥шими й неосв≥чен≥шими, н≥ж њхн≥ попередники јльморав≥ди. –ел≥г≥йний фанатизм ≥ культурна обмежен≥сть Удиких бербер≥вФ н≥€к не уживалис€ з раф≥нованою мавританською культурою, а Їдинов≥рц≥-визволител≥ швидко перетворилис€ на безкультурних ≥ жорстоких карател≥в-мракоб≥с≥в. ѕочалис€ репрес≥њ проти незгодних ≥ в≥льнодумц≥в: у 1190 р. стратили видатного ф≥лософа ас-—ухравард≥, п≥зн≥ше (вже в јфриц≥) јльмохади спалили вс≥ твори ≥бн аль-јббара, а його самого вбили, Узакидавши списамиФ. —лаветного ф≥лософа ≥бн Ѕадджи (Ївроп. јвемпас, ? - 1138) отруњли, а твори јверроеса публ≥чно спалили в 1195 р.

“вердолобий берберський фанатизм розчарував андалусц≥в, ≥ јльмохади залишилис€ сам на сам з –еконк≥стою. –езультатом стала катастрофа при Ћас-Ќавас-де-“олос≥ (1212 р.), де андалусц≥ покинули в розпал битви бербер≥в ≥ втекли, а јльмохади, втративши к≥лька дес€тк≥в тис€ч во€к≥в, мусили залишити ≤спан≥ю.

«а наступн≥ п≥встол≥тт€ христи€ни в≥двоювали ’аен,  ордову, —ев≥лью,  ад≥с, јл≥канте, ћурс≥ю. ¬ руках мусульман зоставалас€ лише √ранада, де правила ем≥рська династ≥€ Ќасрид≥в (1231 - 1492).

√ранадський ем≥рат ви€вивс€ останн≥м спалахом великоњ ≥спано-арабськоњ культури. ѓњ горд≥сть становл€ть: ун≥кальне диво мавританськоњ арх≥тектури палац јльгамра (аль-’амра - У„ервоний палацФ), а також доробок поета й прозањка ≥бн аль-’ат≥ба (1313 - 1347). —аме в мусульманськ≥й √ранад≥ зародилас€ на початку ’≤V ст. корида, без €коњ немислима ≤спан≥€. јле п≥сл€ розгрому мусульман при —аладо (1340 р.) останн≥ бербери покинули ≤спан≥ю, ≥ лише арагоно-кастильськ≥ чвари дали змогу √ранад≥ зберегтис€ ще прот€гом 150 рок≥в €к ем≥рат розпещених, осв≥чених ≥ багатих мусульман та ≥удењв, що добре працювали, виг≥дно торгували, творили шедеври культури, але розучилис€ воювати.

¬ 1492 р. сп≥льне арагоно-кастильське в≥йсько (в 1479 р. јрагон ≥  астил≥€ стали Їдиним корол≥вством ≤спан≥€ шл€хом династичного шлюбу) п≥сл€ виснажливоњ облоги захопило √ранаду. ќстанн≥й Ќасрид јбу јбдаллах ћухаммед ’≤≤ (Ївроп. Ѕоабд≥л) покинув ≤спан≥ю, а вс≥ УмавриФ (араби та Їврењ) були невдовз≥ вигнан≥ в јфрику. јль-јндалус упав.

ƒержава —аадид≥в (1511 - 1659). ” ’V≤ ст. майже вс≥ земл≥ колишнього јрабського хал≥фату под≥лили м≥ж собою —ефев≥дський ≤ран ≥ “урецька ќсманська ≥мпер≥€. Ћише ћарокко зберегло свою незалежн≥сть. ћагрибц≥ втомилис€ в≥д чвар, а загроза опинитис€ жертвою Ївропейськоњ колон≥альноњ експанс≥њ спри€ла поширенню централ≥заторських настроњв. ўо ж до загально≥сламських почутт≥в Їднанн€, то њхньому масовому зростанню спри€в наплив мусульманських ≥мм≥грант≥в з ≤спан≥њ (внасл≥док –еконк≥сти). Ујндалусц≥Ф значно зб≥льшили людськ≥ ресурси рег≥ону, а також принципово актив≥зували рег≥ональне господарське житт€ (останньому спри€в прињзд дес€тк≥в тис€ч квал≥ф≥кованих рем≥сник≥в, досв≥дчених землероб≥в ≥ во€к≥в, купц≥в ≥ лихвар≥в з њхн≥ми кап≥талами, науковц≥в ≥ людей мистецтва). —аме на цьому грунт≥ виникло соц≥альне заворушенн€, результатом €кого ви€вилос€ формуванн€ держави —аадид≥в на чол≥ з однойменною династ≥Їю.

«асновник династ≥њ —аадид≥в - ћухаммед ≥бн јбд ар-–ахман (1511 - 1517) - вважавс€ шерифом (тобто пр€мим нащадком ѕророка ћухаммеда) ≥ здобув попул€рн≥сть та авторитет €к один з вожд≥в антипортугальського джихаду. ѕочатковий результат Усв€щенноњ в≥йниФ був м≥зерним, але гасло газавату знайшло в≥дгук у серц€х дес€тк≥в тис€ч марокканц≥в, ≥ —аадиди за к≥лька рок≥в перетворилис€ на наймогутн≥шу династ≥ю ћагрибу.

«ламавши оп≥р конкурент≥в (насамперед ¬аттасид≥в), сини јбда ар-–ахмана захопили в 1525 р. ћарракеш (зробивши його своЇю столицею), в 1549 р. —аадиди окупували ‘ес, а недовга чвара м≥ж братами-сп≥вправител€ми завершилас€ перемогою хитр≥шого й талановит≥шого в пол≥тиц≥ ћухаммеда аш-Ўейха, €кий, скориставшис€ антипортугальськими настро€ми в јнгл≥њ й √олланд≥њ, отримав в≥д своњх УЇвропейських союзник≥вФ за доступну ц≥ну першокласну вогнепальну зброю. Ќав≥ть турки не змогли поставити на кол≥на м≥цний марокканський султанат, ≥, вигнавши з ѕ≥вн≥чноњ јфрики португальц≥в, ћухаммед аш-Ўейх оголосив себе Уем≥ром мусульманФ, спростив податкову систему, хоч ≥ не зменшив податки, сформував та переозброњв профес≥йну пост≥йну гвард≥ю. ¬ 1549 р. Уем≥р мусульманФ загинув в≥д кинджала турецького шпигуна, але султанат ћарокко вже в≥дбувс€ €к держава.

ƒосить довго —аадиди, використовуючи англо-португальськ≥ та ≥спано-турецьк≥ суперечност≥, вдало уникали зовн≥шн≥х воЇн ≥ зм≥цнювали власну економ≥ку, ф≥нанси й державну централ≥зац≥ю, проте за правл≥нн€ султана јбда аль-ћел≥ка (1576 - 1578) ћарокко знову примусили захищатис€ португальц≥.

¬ 1578 р. молодий португальський король —ебасть€н, начитавшис€ рицарських роман≥в про хрестов≥ походи, авантюрно вдерс€ в ћарокко, мр≥ючи про загальноафриканське пануванн€ ѕортугал≥њ. ¬ битв≥ при ≈ль- сар-ель- еб≥р (јлькасарк≥в≥р) 20-тис€чне в≥йсько Унових хрестоносц≥вФ сп≥ткала ц≥лковита катастрофа. ѕортугальц≥в оточили й знищили, а король —ебасть€н загинув. ѕортугальська експанс≥€ видихлась. ≤спан≥€ й јнгл≥€ активно готувалис€ до в≥йни м≥ж собою (1588 р. - пох≥д У¬еликоњ јрмадиФ), турки масштабно воювали в ™вроп≥ та јз≥њ, а њхн≥ васали алжирськ≥ п≥рати не могли без османськоњ п≥дтримки становити загрозу дл€ ћарокко. “од≥ —аадиди сам≥ спробували перетворитис€ на колон≥затор≥в.

јбд аль-ћел≥к так зрад≥в перемоз≥ над Ухрестоносц€миФ, що серце його не витримало, ≥ султан раптово помер, тому вершки з його перемоги зн€в наступний султан јхмед аль-ћансур (1578 - 1603) - наймогутн≥ший саадидський володар. „астину полонених христи€н султан зв≥льнив за шалений викуп, а решт≥ запропонували або смерть (€ку обрала абсолютна менш≥сть), або ≥слам (€кий прийн€ли майже вс≥) та службу в марокканськ≥й арм≥њ.

¬≥дчувши, що небезпека минула, —аадиди сам≥ розпочали граб≥жницьк≥ в≥йни проти багатоњ золотом зах≥дносуданськоњ ≥мпер≥њ —онгай. ўоправда, перший пох≥д проваливс€: 20-тис€чне марокканське в≥йсько загинуло в п≥сках —ахари в≥д нестач≥ води, але в 1590 р., п≥сл€ ретельноњ п≥дготовки, султан јхмед аль-ћансур наказав повторити агрес≥ю. ƒобре озброЇний та ек≥п≥рований 4-тис€чний марокканський експедиц≥йний корпус (куди, кр≥м араб≥в ≥ бербер≥в, влили Ївропейських найманц≥в та ≥слам≥зованих христи€н-ренегат≥в) очолив досв≥дчений во€к ƒжудар (≥слам≥зований ≥спанець). ѕ≥сл€ великого й важкого переходу через палаючу —ахару з 4 тис. живими лишилас€ чверть, та в битв≥ 1591 р. з 30-тис€чним сонгайським в≥йськом агресори здобули нелегку перемогу (далас€ взнаки перевага њхньоњ вогнепальноњ зброњ перед списами й мечами сонгањв).

«ахопивши «ах≥дний —удан, марокканськ≥ во€ки награбували безл≥ч золота, султанська скарбниц€ ломилас€ в≥д багатств, а м≥сцев≥ продуктивн≥ ресурси поповнилис€ дес€тками тис€ч чорних нев≥льник≥в. ѕроте це був миттЇвий усп≥х, бо сх≥дна деспот≥€ в галуз≥ економ≥ки вм≥Ї чудово забирати й розтринькувати, але значно г≥рше творить. «ламавши механ≥зм золото-сол€ноњ торг≥вл≥, марокканц≥ не створили н≥чого нового, система видобуванн€ й експорту золота ≥з —удану занепала, грош≥ султан промарнотратив на дв≥р, гарем, арм≥ю, арх≥тектурн≥ дива та владн≥ примхи. “е ж, що залишилос€, знец≥нила Уреволюц≥€ ц≥нФ (унасл≥док напливу дешевого золота й ср≥бла з Ївропейських колон≥й в јмериц≥), а б≥льш≥сть марокканських во€к≥в, що служили в завойованих земл€х —удану, померла в≥д неспри€тливого кл≥мату й хвороб. ќстанню над≥ю —аадиди покладали на марокканський цукор, експорт €кого до ™вропи гарантував ран≥ше ф≥нансову стаб≥льн≥сть режимов≥, але по€ва на злам≥ ’V≤ - ’V≤≤ ст. на св≥товому ринку дешевого бразильського цукру (результат безплатноњ рабськоњ прац≥ на безкрањх фазендах п≥вденноамериканських колон≥ст≥в) розорила п≥вн≥чноафриканських цукровиробник≥в.

 олон≥альн≥ потуги не принесли ћарокко процв≥танн€, а в≥дкрити нову епоху без докор≥нноњ ломки традиц≥йних соц≥ально-економ≥чних ≥нститут≥в було неможливим. —х≥дна цив≥л≥зац≥йна структура арабського сусп≥льства наст≥льки вичерпала св≥й потенц≥ал, що реан≥мувати њњ не зум≥в нав≥ть Узолотий дощФ ≥з —удану. ѕроте њњ зм≥на пот€гнула б за собою нов≥ катакл≥зми, а чварами й нестаб≥льн≥стю араби вже були сит≥. ¬с≥ сусп≥льн≥ прошарки залишалис€ за≥нтересованими в стаб≥льност≥, ≥ н≥хто не бажав пом≥чати, що вона переросла в стагнац≥ю.

¬же на початку ’V≤≤ ст. —аадиди залишилис€ без грошей, а з ними втратили й владу. ѕо смерт≥ јхмеда аль-ћансура султанат ћарокко розпавс€; в 1659 р. загинув останн≥й —аадид - јхмед аль-јббас.

¬иходом ≥з кризи в межах традиц≥йних сх≥дних сусп≥льств могла стати лише кривава м≥л≥таристська диктатура. ≤ њњ встановила нова шерифська династ≥€ јлауњт≥в (‘≥лал≥д≥в), €к≥, хоч ≥ були берберами, але дивовижно вели св≥й родов≥д в≥д ’асана (старшого сина четвертого хал≥фа јл≥). «апорукою њхн≥х усп≥х≥в стали пан≥сламська пропаганда й розпалюванн€ мусульманського фанатизму серед сахарських кочовик≥в, €к≥ забезпечили јлауњтам ≥ в≥йськову силу, й грош≥ (в≥д купецького мита й воЇнноњ здобич≥), й моральну п≥дтримку. ¬ 1666 р. јлауњт ћулай ар-–ашид (1664 - 1672) захопив ‘ес ≥ оголосив себе султаном, а його наступник ћулай ≤смањл (1672 - 1727) завершив воЇнним шл€хом возз'Їднанн€ ћарокко.

¬≥йськовий талант, зал≥зна вол€ й жорсток≥сть дали султанов≥ ≤смањлу змогу в≥дновити централ≥зац≥ю, а тотальна м≥л≥таризац≥€ - в≥дсто€ти незалежн≥сть. √вард≥€ темношк≥рих аб≥д≥в (воњн≥в-раб≥в) забезпечила тимчасову стаб≥льн≥сть, але розклад традиц≥йних державно-цив≥л≥зац≥йних ≥нститут≥в св≥дчив про тотальну кризу сх≥дного типу сусп≥льства в ћарокко.

јлауњтську столицю ћекнес оточили м≥цними мурами, але витрати на фортиф≥кац≥йне буд≥вництво й утриманн€ чужинноњ арм≥њ аб≥д≥в остаточно виснажили продуктивн≥ ресурси ћагрибу. ≈коном≥ка в≥д стагнац≥њ перейшла до пад≥нн€, а державн≥ доходи скоротилис€ до 150 тис. л≥вр≥в на р≥к4, що було меншим в≥д бюджету найзубож≥л≥шого Ївропейського монарха. ¬ державному д≥ловодств≥ панував закон хабара, а коли п≥сл€ смерт≥ ћула€ ≤смањла (1720 р.) 700 його син≥в (!) розв'€зали б≥йку за престол, к≥льк≥сть магрибц≥в скоротилас€ на 1/3, а т≥, що вижили, - втратили нав≥ть над≥ю на краще.

јраби прощалис€ ≥з середньов≥чч€м або в кров≥ усобиць, або п≥д ≥ноземним €рмом.


1ќлдридж ƒж.  аир. Ѕиографи€ города / ѕер. с англ. ћ., 1970. —.56.

2÷ит. за:  оролевство ћарокко: —прав. ћ., 1991. —.41.

3÷ит. за:  уббель Ћ.≈. У—трана золотаФ - века, культуры, государства. ћ., 1990. —.74.

4 оролевство ћарокко. —.67.

 

¬. ј. –убель ≤—“ќ–≤я —≈–≈ƒЌ№ќ¬≤„Ќќ√ќ —’ќƒ”
 ињв. ¬идавництво Ћиб≥дь. 1997.



–†–µ–є—В–Є–љ–≥@Mail.ru

|–У–Ы–Р–Т–Э–Р–ѓ –°–Ґ–†–Р–Э–Ш–¶–Р –°–Р–Щ–Ґ–Р –С–Ы–Ш–Ц–Э–Ш–Щ –Т–Ю–°–Ґ–Ю–Ъ|