—–≈ƒЌ≈¬≈ ќ¬џ… ¬ќ—“ќ 


 

ћусульманський ≤ран та —ередн€ јз≥€

 

¬иникненн€ новоперськоњ народност≥. ƒержава —аман≥д≥в

ƒержава √азнев≥д≥в

—ельджуцький султанат

ƒержава хорезмшах≥в

ƒержава ’улагуњд≥в

¬иникненн€ новоперськоњ народност≥. ƒержава —аман≥д≥в (875 - 999).  рах зороастр≥йськоњ ≥мпер≥њ —асан≥д≥в став не просто загибеллю черговоњ середньов≥чноњ ≥мпер≥њ. «никла перська державн≥сть, а з нею перси втратили й своЇ культурне обличч€, рел≥г≥ю, самосв≥дом≥сть, нав≥ть частину побутових традиц≥й. Ќац≥€ великих пол≥тик≥в, полководц≥в, науковц≥в ≥ людей мистецтва дивовижно кап≥тулювала перед арабо-≥сламською навалою. «ороастризм був знищений €к рел≥г≥€ (бо його мусульмани визнали €зичництвом), а ненависть перс≥в до завойовник≥в про€вилас€ в тому, що б≥льш≥сть ≥ранц≥в прийн€ла шињзм (опозиц≥йний до влади арабських хал≥ф≥в ќмей€д≥в, €к≥ спов≥дували сунн≥зм). «давалос€, що культурно й етн≥чно ѕерс≥€ назавжди розтрощена та н≥коли не п≥дн≥метьс€ з кол≥н, - ≥ тут сталос€ диво. Ќародивс€ новоперський етнос з новоперською мовою й новою перською культурою, €ка, хоча й спиралас€ на ≥слам, не стала жалюг≥дною коп≥Їю арабськоњ.

”же за правл≥нн€ хал≥фа аль-ћамуна (813 - 833) аббасидський намiсник ’орасану “ах≥р перетворивс€ на фактично незалежного в≥д Ѕагдада правител€ сх≥дних пров≥нц≥й хал≥фату. ¬ друг≥й половин≥ ≤’ ст. в ’орасан≥ актив≥зувалис€ хариджити, ≥ на хвил≥ боротьби з ≥сламськими Їретиками володарем рег≥ону став колишн≥й м≥дник —аффар (Ућ≥дникФ), €кий, будучи персом, спочатку очолив рух антихариджитських газ≥ (Уборц≥в за в≥руФ), а пот≥м скинув “ах≥рид≥в, захопивши вс≥ њхн≥ земл≥.

∆ахливий войовник —аффар не знав поразок, його жорсток≥сть наводила страх на п≥дданих ≥ ворог≥в, а перед смертю (878) в≥н нав≥ть замахнувс€ на Ѕагдад. ¬ ≤ран≥ й —ередн≥й јз≥њ вирувала пол≥тична анарх≥€, коли Ќасра ≥бн јхмеда з роду —аман≥д≥в јббасиди затвердили своњм ем≥ром у Ѕухар≥.

 

¬ перш≥ стол≥тт€ ≥сламу пан≥вним етносом хал≥фату були араби, але в ѕерс≥њ њхн≥ гареми заполонили перс≥€нки, ≥ за 2 - 3 покол≥нн€ переможц≥ розчинилис€ в переможених, а онуки араб≥в, вихован≥ перс≥€нками, знову в≥дчули себе персами. —початку це про€вилос€ на окрањн≥ хал≥фату - в Ѕухар≥, де —аман≥ди (правили тут у 875 - 999 рр.) назвалис€ нащадками —асан≥д≥в (по ж≥ноч≥й л≥н≥њ) й оголосили себе нац≥ональними перськими володар€ми, хоча й ≥сламського в≥роспов≥данн€.

—користавшись занепадом Ѕагдадського хал≥фату, —аман≥ди приЇднали до своњх волод≥нь ’орасан ≥ поновили м≥жнародну (в тому числ≥ надзвичайно прибуткову дл€ влади транзитну) торг≥влю. ѕотроху в≥дбудувалась економ≥ка, перси в≥дгодувалис€ й п≥сл€ двох з половиною стол≥ть культурноњ руњни згадали про свою колишню могутн≥сть. ѕравда, в≥дродженн€ нац≥њ - це завжди м≥ф, бо ц≥лком повернути минуле неможливо. ѕерси п≥дзабули свою мову, абсолютно забули писемн≥сть ≥ поголовно зм≥нили в≥ру, прийн€вши ≥слам. ∆алюг≥дн≥ спроби в≥дродити в ’ ст. зороастризм завершилис€ в ≤ран≥ н≥чим, але мусульмани тут уже не були арабами. “ак постав новоперський етнос, про по€ву €кого св≥дчило виникненн€ новоњ перськоњ л≥тературноњ мови - фарс≥ (дар≥ - Удв≥рцеваФ).

ќсновн≥ граматичн≥ ознаки новоперськоњ мови майже не в≥др≥зн€ютьс€ в≥д пехлев≥ (середньоперськоњ), а њњ лексичну серцевину становл€ть власне ≥ранськ≥ слова, тому загалом фарс≥ в≥днос€ть до ≥ндоЇвропейськоњ мовноњ с≥м'њ. ѕроте мала ц€ мова й суттЇв≥ в≥дм≥нност≥, пов'€зан≥ з насл≥дками арабо-≥сламського завоюванн€. ѕо-перше, новоперську лексику майже на 50 % формують слова арабського походженн€ (до €ких п≥сл€ сельджуцького завоюванн€ та воЇн з османами додалис€ шари тюркськоњ лексики). ƒругою €к≥сною ознакою фарс≥ стала писемн≥сть: перси з ≤’ ст. почали писати арабською в'€ззю, додавши до ≥снуючого арабського алфав≥ту к≥лька спец≥альних знак≥в, щоб пристосувати це письмо до фонетичних вимог новоперськоњ мови.

Ќовоперський етнос, €к ≥ його мова, став результатом орган≥чного синтезу ≥ранського та ≥сламського сусп≥льства. ” завойовник≥в перси перейн€ли законодавч≥ основи (шар≥ат) та с≥мейне право, проте основи матер≥альноњ культури, т≥сно пов'€зан≥ з природно-кл≥матичними умовами й географ≥чним розташуванн€м ≤рану, збереглис€ майже без зм≥н в≥д сасан≥дських час≥в. ќрне землеробство й транзитно-посередницька торг≥вл€, €к ≥ ран≥ше, становили фундамент матер≥ального добробуту перс≥в, у тваринництв≥ переважали кон€рство й розведенн€ великоњ та др≥бноњ рогатоњ худоби, а славилис€ ≥ранськ≥ рем≥сники, €к ≥ в минулому, килимами, керам≥кою, зброЇю, карбуванн€м та виробництвом тканини з бавовни, вовни та льону. «нову в≥дродилась ≥ранська ≥ригац≥€ (хоча й не в сасан≥дських масштабах - цьому завадили безперервн≥ в≥йни), з'€вилис€ нов≥ сорти рису, перси знали 100 сорт≥в винограду, активно вирощували ≥ вживали дин≥, кавуни, гор≥хи, ф≥ги, €чм≥нь, пшеницю, ф≥н≥ки, виробл€ли найкращий у св≥т≥ цукор.

≤з зростанн€м матер≥ального добробуту перси звернулис€ до осв≥ти й науки, а панег≥рист –удак≥ (860 - 941) першим почав складати новоперською в≥рш≥, зробивши фарс≥ повнокровною л≥тературною мовою. —аме в Ѕухар≥ —аман≥д≥в народивс€ й почав св≥й творчий шл€х славетний јбу јл≥ ≥бн —≥на (Ївроп. јв≥ценна, 980 - 1037).

ѕроте нав≥ть на тл≥ динам≥чного економ≥чного розвитку сх≥дн≥ традиц≥њ розпод≥лу матер≥альних благ перешкоджали €к≥сному пол≥пшенню життЇвого р≥вн€ б≥льшост≥ п≥дданих, що породило соц≥альн≥ заворушенн€ в саман≥дськ≥й держав≥. ѕопул€рн≥сть серед простолюду здобули егал≥тарн≥ пропов≥д≥ кармат≥в, €к≥ збунтували в 907 р. √ерат ≥ Ќ≥шапур. “радиц≥йне в≥йсько бухарських ем≥р≥в ви€вилос€ безсилим л≥кв≥дувати повстанц≥в, ≥ —аман≥д Ќух (943 - 954) теж створив гвард≥ю з тюркських гул€м≥в. Ѕунти придушили, але ем≥ри швидко перетворилис€ на пол≥тичних мар≥онеток у руках рабськоњ гвард≥њ, й у 999 р. ослаблену саман≥дську державу легко завоювали тюрки —емир≥чч€, €к≥ створили наприк≥нц≥ ’ ст. свою державу в долин≥ р≥чок ≤л≥ та „у. Ќа чол≥ держави став р≥д  арахан≥д≥в.

ѕерси знову втратили свою державн≥сть, але новоперський етнос склавс€, чим —аман≥ди здобули безсмерт€ в ≥стор≥њ.

ƒержава √азнев≥д≥в (977 - 1041). «а час≥в розвалу саман≥дськоњ держави реальними володар€ми Ѕухари стали тюркськ≥ гул€ми, але жага влади та грошей пересварила гвард≥йських генерал≥в ≥ природно, що де€к≥ представники гул€мськоњ верх≥вки змушен≥ були покинути —ередню јз≥ю. ќдин з таких опальних генерал≥в - син колишнього саман≥дського гул€ма —ебук-“ег≥н - ос≥в у √азн≥. ѕ≥дпор€дкован≥ йому 2700 тюркських гул€м≥в-головор≥з≥в становили сол≥дну в≥йськову силу, ≥ в 977 р. в≥н став в≥йськовим диктатором, заснувавши тюрксько-гул€мську за походженн€м династ≥ю √азнев≥д≥в, м≥ць €коњ €скраво про€вилас€ за правл≥нн€ його сина ћахмуда √азнев≥ (√азн≥йського, 998 - 1030). ≤деолог≥ю могутньоњ ≥мпер≥њ становив агресивний ортодоксальний сунн≥зм.

—ултан ћахмуд ви€вив себе неординарним правителем. Ќепереможний войовник, жорстокий тиран, видатний меценат, р≥шучий ≥ невтомний адм≥н≥стратор, лукавий пол≥тик ≥ тонкий дипломат, в≥н наводив жах ≥ водночас викликав повагу сучасник≥в. ’оча на престол ћахмуд ступив у 27 рок≥в, сус≥ди швидко переконалис€, що мають справу Уне з хлопчиком, а з мужемФ.

¬икориставши погром —аман≥д≥в  арахан≥дами, ћахмуд окупував у 999 р. ’орасан та јфган≥стан, у 1017 р. захопив ’орезм.

” Ѕухар≥ ћахмуд запросив до себе на службу за шалену платню јв≥ценну, але той не витримав кривавих злод≥€нь султана ≥ вт≥к до Ѕуњд≥в.

” 1029 р. ћахмуд в≥д≥брав у Ѕуњд≥в –ей,  азв≥н та ≤сфахан, проте основним об'Їктом його агрес≥њ стала багата й пол≥тично роздроблена (а тому в≥йськово безсила) ѕ≥вн≥чна ≤нд≥€, куди п≥д гаслом газавату (газв - Унаб≥гФ) √азнев≥д зд≥йснив 17 поход≥в.

ѕропаганда джихаду й колосальна ган≥ма забезпечили ћахмудов≥ безперервний приплив бажаючих служити в його непереможн≥й арм≥њ, дес€тки тис€ч раб≥в-≥нд≥йц≥в поповнили продуктивн≥ ресурси султанату, а величезна воЇнна здобич озолотила ф≥нанси, але видатки перекрили будь-€к≥ прибутки.

√азну прикрасили чудов≥ мечет≥ й медресе, дв≥р купавс€ в розкош≥, арм≥€ росла €к на др≥жджах. —лаветний перський поет ‘≥рдоус≥ (934 - 1025) присв€тив ћахмудов≥ свою г≥гантську поему УЎахнамеФ (У нига цар≥вФ), а енциклопедист Ѕ≥рун≥ (972 - 1048), €кий теж творив у √азн≥, прославивс€ ≥ €к ≥сторик, ≥ €к астроном. —ам ћахмуд мав славу знавц€, бо волод≥в арабською мовою. ѕлатили за культурн≥ здобутки п≥ддан≥, €ких Уобдирали наче баран≥вФ, тому все житт€ ћахмуд €к правов≥рний сунн≥т придушував народн≥ бунти, що проходили п≥д рел≥г≥йними гаслами шињзму, хариджизму або карматства. ∆орсток≥сть ћахмуда, владною опорою €кого була войовнича тюркська й афганська м≥л≥таристська знать, затьмарила будь-€к≥ жахи, проте знедолен≥ виробники знову й знову бунтували, не в змоз≥ платити шален≥ податки.

Ћише державний талант, невтомна енерг≥€ та ц≥лковита в≥дсутн≥сть милосерд€ давали змогу султанов≥ утримувати владу, та смерть деспота стала й смертним вироком його держав≥. —ин ≥ наступник кривавого султана ћасуд (1030 - 1041) не мав жодних зд≥бностей, кр≥м схильност≥ до пи€цтва та розпусти, ≥ в 1040 р. хижацька держава √азнев≥д≥в упала п≥д ударами кочових орд огуз≥в-сельджук≥в - предк≥в туркмен≥в.

—ельджуцький султанат (1040 - 1157) . ≤ран напередодн≥ сельджуцького завоюванн€ не мав Їдиноњ державност≥, але культура тут процв≥тала. ¬ жанрах новоперськоњ поез≥њ творили: син раба ‘аррух≥ (? - 1037/1038), зв≥льнений за неперевершений талант л≥рика; визнаний ще за житт€ Уцарем поет≥вФ ”нсур≥ (970/980 - 1039/1040); в≥чно життЇрад≥сний панег≥рист ћенучехр≥ (? - 1041) ≥ майстер еп≥ко-героњчного в≥ршуванн€ јсад≥ “ус≥ (’≤ ст.). ƒо числа арх≥тектурних шедевр≥в належать соборн≥ мечет≥  азв≥на, јрд≥стана та ≤сфахана, прикрашен≥ стр≥лчастими арками й вигадливим рослинним узором, вплетеним у геометричну с≥тку монохромного декору, а вершиною ≥рано-шињтськоњ культовоњ арх≥тектури стали: усипальн€ ≥мама –ези в ћешхед≥ та стр≥лопод≥бний баштовий мавзолей у √омбеде- абус≥. ѕалаци –е€, —аве, Ќ≥шапура прикрашалис€ наст≥нним живописом на сюжети полюванн€, придворного житт€ тощо. јле пол≥тична роздроблен≥сть робила ѕерс≥ю легкою здобиччю дл€ ≥ноземц≥в, ≥ в ’≤ ст. над ус≥м ≤раном запанували тюрки.

« тюрками ≥сламський св≥т познайомивс€ вже давно: з ними торгували й воювали, але найб≥льшоњ слави зажили тюркськ≥ гул€ми. ѓх поважали за войовнич≥сть, мужн≥сть, рел≥г≥йний фанатизм (абсолютна б≥льш≥сть тюрк≥в ставала сунн≥тами), пр€моту й чесн≥сть, та до цих рис треба додати в≥льнолюбство, холоднокровну жорсток≥сть, надзвичайну злопам'€тн≥сть ≥ мстив≥сть та майже поголовну в≥дсутн≥сть пот€гу до Укультурних здобутк≥в цив≥л≥зац≥њФ - витонченоњ поез≥њ, л≥ричноњ музики, вишуканоњ њж≥, лазн≥ тощо. ’итр≥ ≥сламськ≥ пол≥тики мр≥€ли використати Упростодушних, диких ≥ неосв≥ченихФ тюрк≥в €к дисципл≥нованих ≥ непереможних, але контрольованих владою во€к≥в, та житт€ швидко розв≥€ло ц≥ ≥люз≥њ.

—початку тюрки захопили владу в р€д≥ ≥сламських держав, залишаючис€ формально рабами-гвард≥йц€ми (так сталос€ в державах јббасид≥в, —аман≥д≥в, ‘ат≥м≥д≥в, јйюб≥д≥в тощо), але Уапетит приходить п≥д час њдиФ, ≥ на рубеж≥ ’ - ’≤ ст., коли сунн≥тський ≥слам прийн€ла б≥льш≥сть кор≥нних тюркських племен —тепу, на Ѕлизькому —ход≥ з'€вилис€ перш≥ справд≥ тюркськ≥ держави.

ƒо агрес≥њ тюрк≥в п≥дштовхнула також посуха, що сп≥ткала ¬еликий —теп у ’ - ’≤ ст. “рава й вода стали деф≥цитом, ≥ тюркськ≥ племена, щоб д≥стати дозв≥л жити в межах крањн ≥сламу, змушен≥ були теж прийн€ти ≥слам, а пот≥м, переконавшис€ у в≥йськово-пол≥тичному безсилл≥ б≥льшост≥ мусульманських владик, сам≥ вз€лис€ за державотворенн€.

ѕершим був союз племен €гма, чиг≥ль ≥ карлук на чол≥ з династ≥Їю  арахан≥д≥в. ” 999 р. вони зруйнували державу —аман≥д≥в. „астина тюркомовних племен п≥дтримувала в ц≥й боротьб≥ —аман≥д≥в, з €кими ран≥ше дуже виг≥дно торгувала, ≥ крах держави бухарських ем≥р≥в став дл€ них смертним вироком. –€туючись в≥д помсти непереможних  арахан≥д≥в, ц≥ тюрки т≥кали хто куди. Ѕуло серед цих гнаних племен ≥ заколотне крило огуз≥в (прототуркмен≥в), вождем котрого в ’ ст. став —ельджук ≥бн “угак з роду киник - засновник династ≥њ —ельджук≥д≥в, ≥м'€ €кого поступово поширилос€ на вс≥ об'Їднан≥ —ельджуком племена.

ƒо по€ви в ≤ран≥ тюрки-сельджуки були типовими кочовиками, жили родами й племенами з ч≥тко визначеною спадковою степовою знаттю, пасли коней, верблюд≥в, к≥з, бик≥в, овець (у тому числ≥ ц≥нних курдючних ≥ каракульових), займались облавним полюванн€м ≥ обм≥нювали продукц≥ю тваринництва на зерно й вироби ремесел у ос≥лих сус≥д≥в.

Ќавала  арахан≥д≥в залишила сельджук≥в без пасовисьок, без мирних ос≥лих сус≥д≥в ≥ без перспектив на майбутнЇ в —ередн≥й јз≥њ, тому вони попросилис€ п≥д ск≥петр √азнев≥д≥в. ” 1035 р. √азнев≥д ћасуд необачно дозволив 4 тис. тюркських с≥мей поселитись у ѕ≥вн≥чному ’орасан≥, намагаючис€ використати њх €к прикордонну варту проти можливоњ агрес≥њ  арахан≥д≥в. ѕроте сельджук≥в ви€вилос€ значно б≥льше, а податкова свавол€ та здирства газнев≥дських чиновник≥в викликали обуренн€ в≥льнолюбних ≥ гордих степовик≥в, ≥ в 1038 р. вони повстали. ƒл€ зал€куванн€ ћасуд наказав стратити к≥лькох своњх гул€м≥в (огуз≥в за походженн€м - њх розтоптали слоном), а пот≥м рушив у каральний пох≥д 50 бойових слон≥в ≥ 100-тис€чне в≥йсько Уособистоњ гвард≥њ й р≥зного набродуФ1. ¬ битв≥ з 16-тис€чною к≥ннотою сельджук≥в б≥л€ ƒенданакана (поблизу ћерва) в 1040 р. частина тюркських гул€м≥в, невдоволена масуд≥вським деспотизмом, приЇдналас€ до повстанц≥в, а голодну р≥зноплем≥нну газнев≥дську арм≥ю завз€т≥ огузи розбили вщент. ¬ождь сельджук≥в “огрул-бек ћухаммед демонстративно с≥в п≥сл€ перемоги на трофейний масуд≥вський трон ≥ оголосив себе султаном (султан - УвладаФ).

“епер сельджуки показали, на що вони здатн≥. ѕравл≥нн€ “огрул-бека (1040 - 1063) стало епохою безперервних воЇнних перемог войовничих тюрк≥в над р≥зноплем≥нними арм≥€ми розпещених мусульманських володар≥в. ” 1043 р. сельджуки захопили ’орезм, пот≥м окупували весь ≤ран, у 1050 р. знищили в район≥ ¬ананда в≥рмено-грузинське в≥йсько, вигнали в 1055 р. з Ѕагдада Ѕуњд≥в, п≥сл€ чого зал€каний хал≥ф аль- ањм в≥ддав за “огрул-бека свою дочку й затвердив за ним ус≥ мислим≥ титули св≥тського правител€ вс≥х мусульман. «а правл≥нн€ наступного султана јльп-јрслана (1063 - 1072) до складу сельджуцькоњ держави силою приЇднали ¬≥рмен≥ю, јзербайджан, —х≥дну √руз≥ю, —ир≥ю, ѕалестину (останню в≥двоювали у ‘ат≥м≥д≥в), а п≥сл€ розгрому 80-тис€чного в≥зант≥йського в≥йська (куди входили загони ≥ноземних найманц≥в, у тому числ≥ русич≥в) ≥мператора –омана ≤V ƒ≥огена (1067 - 1071) при ћаназкерт≥ (1071) ≥ ћала јз≥€ стала вотчиною тюрк≥в. ” 1072 р. јльп-јрслан загинув у черговому поход≥.

—ельджуцьк≥ завоюванн€ супроводжувалис€ надзвичайними зв≥рствами, терором, тотальним грабунком, масовий голод ≥ чума спустошили б≥льш≥сть близькосх≥дних м≥ст. Ќе дивно, що великий перський поет-≥смањл≥т Ќас≥р ’осров (1004 - 1075) назвав огуз≥в Утравою б≥ди, що виросла на берегах ƒжейхуну (јмудар'њ)Ф2. јле в≥йна в≥йною, а правити приЇмн≥ше багатою крањною, ≥ за царюванн€ султана ћел≥к-шаха (1072 - 1092) —ельджук≥ди вжили р€д кардинальних заход≥в дл€ оздоровленн€ економ≥чного житт€. –еал≥затором новоњ пол≥тики Уконструктивного деспотизмуФ став славетний в≥зир јбу јл≥ ’асан “ус≥, в≥домий в ≥стор≥њ п≥д почесним титулом Ќ≥зам аль-ћульк (У”пор€дник державиФ, 1017 - 1092).

ƒокор≥нного перерозпод≥лу на користь державних (ардал-мамлака) або султанських (хасса) земель зазнав аграрний фонд. ѕ≥д прапором войовничого сунн≥зму суттЇво скоротили вакфн≥ волод≥нн€ шињтського духовенства, а ≥кта €вл€ла собою лише право збиранн€ податк≥в з вид≥лених земель зам≥сть безпосереднього грошового утриманн€ без гарант≥й власност≥ на ц≥ пожалуванн€ (ч≥тко в традиц≥€х соц≥ально-економ≥чноњ структури сх≥дного типу). Ќа купецьких шл€хах в≥дбудували хани й караван-сарањ (Уготел≥Ф). ƒл€ кер≥вництва державою в≥дродили розгалужений бюрократичний апарат, централ≥зовано в≥дбудували ≥ригац≥йну систему, а дл€ зм≥цненн€ пол≥тичноњ централ≥зац≥њ ћел≥к-шах зав≥в власну гвард≥ю гул€м≥в. ѕоб≥доносн≥ сельджуцьк≥ генерали (јк —онкор, Ѕурсук, ’умар-“ег≥н, —ав-“ег≥н) приЇднали до султанату —ередню јз≥ю, знищивши залишки  арахан≥д≥в, а невтомний Ќ≥зам аль-ћульк нав≥в пор€док у д≥ловодств≥.

—ельджуцька столиц€ ≤сфахан стала св≥товим центром наук ≥ культури. ћедресе Ѕагдада, ћосула, Ѕасри, ƒамаска, Ќ≥шапура, јмула, Ѕалха, ћерва, √ерата перейшли на нову програму навчанн€, €ка готувала квал≥ф≥кованих чиновник≥в, а не голих науковц≥в (так≥ медресе на честь славетного в≥зира прозвали н≥зам≥й€). —ельджуцьк≥й епос≥ належать ≥мена великого ≥сторика Ѕейхак≥ (’≤ ст.), ф≥лософа аль-√азал≥ (1058 - 1111), математика, астронома й поета ќмара ’а€ма (? - 1123), прозањка ”нсура аль-ћаал≥ (1021 - 1098) ≥ ц≥ла низка поет≥в: панег≥рист ≥ гедон≥ст —анањ (1070 - 1140), л≥рик јттар (1119 - ?), поет, перекладач з арабськоњ јнсар≥ (1006 - 1088), сатирик —узан≥ (1086/90 - 1173) ≥ вже згаданий фанатик-≥смањл≥т Ќас≥р ’осров (1004 - 1072).

Ќав≥ть дв≥ еп≥дем≥њ чуми (1076 ≥ 1085) не похитнули стаб≥льн≥сть султанату, €кому певний час данину в 360 тис. золотих сплачувала нав≥ть ¬≥зант≥€. ‘антастичний р≥чний бюджет —ельджук≥д≥в у 215 млн золотих динар≥в був зал≥зною запорукою в≥д будь-€ких катакл≥зм≥в, а вр≥вноважен≥сть ≥ м'€к≥сть ћел≥к-шаха (що мав УприЇмну зовн≥шн≥сть, повну тал≥ю, високу шию ... носив округлу бороду й вусаФ ≥ був Унайб≥льшою перлиною в намист≥ сельджуцьких владикФ3) з лишком покривалис€ жорсток≥стю, енерг≥Їю та непохитною волею Ќ≥зам аль-ћулька (€кий Удосконало знав науку письма ... ≥ переважав попередн≥х ≥ наступних в≥зир≥в р≥зноман≥тн≥стю своњх знань та осв≥тоюФ4).

ќднак процв≥танн€ ≥мпер≥њ ви€вилос€ нетривалим. ≈тно-рел≥г≥йна строкат≥сть, м≥жетн≥чн≥ конфл≥кти, нер≥вном≥рн≥сть економ≥чного розвитку рег≥он≥в султанату, невдоволенн€ сельджуцькоњ знат≥ максимальною централ≥зац≥Їю, султанським деспотизмом ≥ обмеженн€м њхн≥х прив≥лењв - усе це зробило внутр≥шню структуру колосальноњ клаптиковоњ ≥мпер≥њ надзвичайно крихкою, а жахлива руйн≥вна д≥€льн≥сть ≥смањл≥т≥в-н≥зарит≥в стала катал≥затором державного розвалу.

‘≥дањ ’асана ас-—абаха розв'€зали ц≥леспр€мований терор проти найталановит≥ших ≥ найенерг≥йн≥ших державних та в≥йськових д≥€ч≥в —ельджуцького султанату. ≤ндив≥дуальн≥ вбивства - таЇмн≥ й публ≥чн≥ - парал≥зували нормальну роботу управл≥нських структур. Ѕути зд≥бним пол≥тиком, полководцем, дипломатом, науковцем, чиновником, ≥деологом у держав≥ —ельджук≥д≥в дор≥внювало смертному вироку, в≥д €кого не р€тувала ан≥ охорона, ан≥ високий соц≥альний статус. ” 1092 р. в≥д отруЇного кинджала чергового смертника-ф≥да€ впав Ќ≥зам аль-ћульк, а ћел≥к-шах того ж року неспод≥вано захвор≥в ≥ таЇмниче помер (можливо, його теж отруњли нео≥смањл≥ти). ¬ 1101 - 1107 рр. невелик≥, але добре озброЇн≥ загони н≥заритських фанатик≥в к≥лька раз≥в нападали на ≤сфахан (!), але свою стлицю сельджуки в≥дсто€ли. ѕ'€тдес€ти рок≥в геноциду щодо державноњ ел≥ти вистачило, щоб владу в ≥мпер≥њ остаточно захопили самодури й егоњсти, €к≥ перетворили св≥тову державу на пол≥гон усобиць та взаЇмознищенн€. —усп≥льство парал≥зували жах ≥ шпигуноман≥€, та ще й хрестоносц≥ завдали сельджукам к≥лька ≥стотних удар≥в.

≤мпер≥€ розвалювалас€, незалежними в≥д центру стали сельджуцьк≥ нам≥сники  ерману, –уму й ≤раку, €к≥ теж проголосили себе султанами, а сини пок≥йного ћел≥к-шаха розв'€зали кривав≥ усобиц≥ за престол. ѕеремогу в ц≥й р≥занин≥ здобув —анджар (1118 - 1157) - останн≥й великий —ельджук≥д, владу котрого визнали ≤ран, ’орасан, ’орезм ≥ ћавераннахр.

Ќовий султан перен≥с столицю до ћерва (дал≥ в≥д страх≥тливих ≥смањл≥т≥в), де збудував к≥лька мечетей, медресе, обсерватор≥ю, 10 б≥бл≥отек ≥ оточив њх неприступними мурами. ¬ умовах в≥дносноњ пол≥тичноњ стаб≥л≥зац≥њ потроху в≥дродилась економ≥ка (лише дв≥ч≥ - в 1138 й 1149 рр. - державу вражали жахливий голод ≥ неврожай). ¬≥дновилас€ торг≥вл€ з ƒалеким —ходом, ≤нд≥Їю, —х≥дною ™вропою, «ах≥дною јз≥Їю. ѕодатков≥ збори стаб≥л≥зували ф≥нанси, а дл€ заспокоЇнн€ знат≥ майже на повну њхню власн≥сть перетворили формальн≥ ≥кта.

√нучкою пол≥тикою поступок ≥ заохочень —анджар припинив процес розвалу, багдадський хал≥ф аль-ћустаршид (1118 - 1135) знову надав великому сельджуцькому володарю низку пишних титул≥в (Унайвеличн≥ший султан, султан над султанами, найвеличн≥ший шаханшахФ тощо). —анджар почав нав≥ть силою повертати п≥д св≥й ск≥петр Убунт≥вливихФ сельджуцьких султан≥в заходу, але хрест на цьому нетривкому й хиткому в≥дродженн≥ великосельджуцькоњ могутност≥ поставили кара-кидан≥ (кара-китањ) - залишки монголомовних кидан≥в, €к≥ п≥сл€ знищенн€ њхньоњ держави (≥мпер≥њ Ћ€о, 907 - 1125) чжурчжен€ми й китайц€ми не п≥дкорилис€ чужоземц€м ≥ на чол≥ з вождем ™люй ƒаши втекли з ѕ≥вн≥чного  итаю через ™н≥сей та ѕ≥вденний јлтай у степи —х≥дного “уркестану й —емир≥чч€.

” 1137 р. Учорних кидан≥вФ спробували зупинити  арахан≥ди, €к≥ п≥сл€ погрому з боку перших —ельджук≥д≥в визнавали себе њхн≥ми васалами, але в битв≥ б≥л€ ’оджента кара-кидан≥ легко перемогли.

—анджар вир≥шив використати Усв€щенну в≥йнуФ з €зичником гур-ханом (У≥мператоромФ кара-кидан≥в) дл€ п≥двищенн€ свого авторитету в мусульманському св≥т≥ й орган≥зував цей пох≥д з помпою ≥ безл≥ччю пан≥сламських об≥ц€нок.  р≥м профес≥онал≥в-гул€м≥в, його арм≥ю поповнили дес€тки тис€ч добровольц≥в-газ≥ (Уборц≥в за в≥руФ), ≥ коли в 1141 р. в  атаванському степу б≥л€ —амарканда сельджуки зустр≥ли ворога, арм≥€ султана нал≥чувала до 100 тис. во€к≥в. јле й гур-хан ™люй ƒаши не га€в часу.

¬ арм≥ю кара-кидан≥в влилис€ дес€тки тис€ч тюркських кочовик≥в, невдоволених султанським всевладд€м ≥ чиновницьким здирством (самих карлук≥в до гур-хана приЇдналос€ 50 тис. - а це були к≥нн≥ во€ки з народженн€). ™люй ƒаши орган≥зував стаб≥льне забезпеченн€ в≥йська њжею, фуражем, а во€ки —анджара або грабували, або голодували.

—или арм≥й були приблизно однаковими, та гур-хан використав у битв≥ улюблений кидан€ми обх≥дний маневр ≥ тактику раптовоњ атаки, ≥  атаванська битва завершилас€ ц≥лковитим жахливим розгромом величезноњ рат≥ —х≥дно-—ельджуцького султанату (к≥льк≥сть загиблих мусульман становила в≥д 30 до 70 тис. во€к≥в). —анджар залишивс€ без арм≥њ, а його авторитет харизматичного загально≥сламського л≥дера лопнув €к мильна булька.

Ќамагаючис€ виправити ситуац≥ю, султан вв≥в надзвичайн≥ податки дл€ в≥дновленн€ арм≥њ, але п≥ддан≥ його Уне зрозум≥лиФ й повстали, причому в 1153 р. збунтувалис€ нав≥ть огузи (колишн≥ одноплем≥нники —ельджук≥в).  аральний пох≥д на огуз≥в проваливс€, сельджуцьку арм≥ю знищили, а —анджар потрапив до огуз≥в у полон, п≥сл€ чого дик≥ кочовики прокотилис€ вогн€ною руйн≥вною лавиною через п≥в-≤рану. ћерв, Ќ≥шапур, “ус, ƒжувейн, ≤сфарањн були стерт≥ з лиц€ земл≥, населенн€ вир≥зане або продане в рабство, культурн≥ ц≥нност≥ знищен≥.

¬ 1156 р. —анджар ут≥к з полону, але, зламаний морально й ф≥зично, помер у 1157 р., а його нам≥сники, розр≥знен≥ племена огуз≥в ≥ загони сел€н розв'€зали в крањн≥ в≥йну вс≥х проти вс≥х. ≤мпер≥€ ¬еликих —ельджук≥в перестала ≥снувати.

 ривавий морок панував над ≤раном 40 рок≥в, аж доки —ередн€ јз≥€ й ≤ран знову не були об'Їднан≥ в Їдину державу - ≥мпер≥ю хорезмшах≥в.

ƒержава хорезмшах≥в (1172 - 1220). ѕ≥сл€  атаванськоњ битви б≥льша частина земель —ередньоњ јз≥њ потрапила в залежн≥сть в≥д кара-кидан≥в, проте пануванн€ чужинних монголомовних кочовик≥в гн≥тило м≥сцеве населенн€ (народи тюркських та ≥ранських мов), тому спок≥йне житт€ завойовникам не судилос€. ƒо цього треба додати ем≥рськ≥ чвари та граб≥жницьк≥ наб≥ги огуз≥в. ∆итт€ ћавераннахру перетворилос€ на суц≥льне пекло, ≥ коли п≥д гаслом Усв€щенноњ в≥йниФ з Унев≥рнимиФ кара-кита€ми почав набирати сили володар ’орезму “екеш (1172 - 1200), його п≥дтримала абсолютна б≥льш≥сть утомлених безвладд€м середньоаз≥ат≥в.

«≥бравши п≥д своњ прапори дес€тки тис€ч знедолених ≥ доведених до в≥дчаю мусульманських фанатик≥в, хорезмшах “екеш не без зусиль витиснув кара-кидан≥в з ћавераннахру та посилив оборонн≥ споруди навколо хорезм≥йськоњ столиц≥ ”ргенча (√урганджа). ”сп≥хи у зв≥льненн≥ мусульман —ередньоњ јз≥њ в≥д усобиць ≥ гнобленн€ Унев≥рнихФ забезпечили “екешов≥ високий авторитет у мусульманському св≥т≥, а населенн€ сус≥дн≥х крањв, стомлене пол≥тичною анарх≥Їю, прагнуло спокою й покладало над≥њ на ’орезм. ” цьому був секрет карколомних експанс≥он≥стських усп≥х≥в “екеша та його наступник≥в.

ѕрот€гом 1187 - 1193 рр. владу хорезмшаха визнали ћерв, Ќ≥шапур ≥ —ерахс, у 1194 р. - «ах≥дний ≤ран. ≤з шаленим опором хорезм≥йц≥ з≥ткнулис€ т≥льки в горах √уру (суч. п≥вденний зах≥д јфган≥стану), де панувала гул€мська за походженн€м м≥л≥таристська династ≥€ √урид≥в.

“екеш помер, але його син ≥ спадкоЇмець ћухаммед ≥бн “екеш (1200 - 1220) не поступавс€ в енерг≥њ перед батьком. ” 1207 р. в≥н захопив Ѕухару, зв≥дки атакував ≥ розтрощив у 1210 р. б≥л€ р. “алас в≥йсько кара-кидан≥в (€к≥ мусили визнати себе хорезм≥йськими васалами); в 1215 р. був завойований јзербайджан, а за 1215 - 1216 рр. ћухаммед ≥бн “екеш добив √урид≥в, залишки €ких остаточно перебралис€ до ≤нд≥њ (де створили ƒел≥йський султанат).

«а правл≥нн€ ћухаммеда ≥бн “екеша держава хорезмшах≥в охопила територ≥њ в≥д г≥р «агросу до р≥чки ≤нд, в≥д  асп≥ю та јралу до ѕерськоњ затоки (кр≥м волод≥нь непок≥рних ≥ жахливих н≥зарит≥в), ставши найб≥льшою ≥мпер≥Їю ≥сламу. ”суненн€ роздробленост≥ спри€ло економ≥чному в≥дродженню, поновилас€ торг≥вл€, а частину гранд≥озноњ воЇнноњ здобич≥ використали дл€ централ≥зованоњ в≥дбудови ≥ригац≥йноњ системи (особливо в кор≥нних земл€х ’орезм≥йського оазису).  олосально зб≥льшилас€ площа зрошуваних земель, поширювалис€ канали й к€ризи (п≥дземн≥ зрошувальн≥ канали-труби), а з ними й пос≥ви пшениц≥, €чменю (Ухл≥ба б≥днихФ), рису, винограду, динь, грецького гор≥ха, ф≥г, бавовнику (зам≥сть застар≥лого льону). –емесла прославилис€ виробництвом килим≥в, тканин (шовк, парча, вовна, бавовна, льон), керам≥ки (посуд ≥ облицьовувальна плитка з фа€нсу), вироби з метал≥в, к≥стки, шк≥ри або дерева, кв≥тковими есенц≥€ми. ÷ентрами ремесел ≥ торг≥вл≥ (в тому числ≥ фантастично прибутковоњ караванноњ) знову стали ”ргенч, Ѕухара, —амарканд, Ќ≥шапур, –ей, ≤сфахан, Ўираз, √ерат, “ус, Ѕалх,  ум, ’амадан, ‘аса,  азерун, јхваз, “устер, порт —≥раф на берез≥ ѕерськоњ затоки тощо (њхнЇ населенн€ становило ≥нод≥ по 200 - 300 тис. мешканц≥в).

” часи ¬еликого ’орезму жили й творили видатн≥ поети Ќ≥зам≥ (1141 - 1209) та ’аган≥ (’≤≤ ст.), €ких вважаЇ своњми класиками јзербайджан, але писали вони на фарс≥. —правжн≥м дивом ≥ горд≥стю тогочасноњ перськоњ арх≥тектури визнано У упол јл≥д≥вФ у  ум≥ - прикрашений вигадливою р≥зьбою по цегл≥ Умавзолей ‘ат≥миФ. ѕродуктивно працювали медресе й б≥бл≥отеки ’амадана, –е€, —ави, ≤сфахана, ћерва, Ќ≥шапура тощо.

јле м≥ць ≥ процв≥танн€ колосальноњ ≥мпер≥њ залишалис€ дуже хиткими. —троката хорезм≥йська держава не мала Їдиноњ етн≥чноњ або господарськоњ основи, а коли задоволен≥ розгромом Унев≥рнихФ газ≥ роз≥йшлис€ по дом≥вках, арм≥ю почали формувати з найманц≥в-тюрк≥в (переважно кангл≥в_ - печен≥г≥в, кипчак≥в - половц≥в або карлук≥в). —таб≥льн≥сть, що спиралас€ на шабл≥ хорезм≥йських головор≥з≥в, ви€вилас€ нетривкою. «начно культурн≥ш≥ в≥д тюркських во€к≥в перси, араби, таджики дуже хворобливо сприймали безпардонне володарюванн€ зухвалих тюркських найманц≥в, а коли ц€ ненависть проривалас€, повстанц≥ шматували своњх Узахисник≥вФ живими (так було п≥д час антихорезм≥йського повстанн€ в —амарканд≥). ”сп≥шн≥ в≥йни, економ≥чне п≥днесенн€, розкв≥т торг≥вл≥ спри€ли певному пол≥пшенню матер≥ального добробуту населенн€ в самому ’орезм≥йському оазис≥, але на решт≥ земель лише начальство сипало грошима - б≥льш≥сть жила впроголодь (бо податки с€гали до 2/3 врожаю(!).  р≥м етн≥чних ≥ соц≥альних суперечностей, державу роз'њдали рел≥г≥йн≥ конфл≥кти: м≥ж шињтами й сунн≥тами (хорезмшахи спов≥дували сунн≥зм), м≥ж шаф≥њтами й хан≥ф≥тами, не припинили свою руйн≥вну пропаганду й р≥зноман≥тн≥ сектанти (насамперед ≥смањл≥ти р≥зних гатунк≥в). Ќав≥ть серед пол≥тичноњ верх≥вки не було Їдност≥: кангли конфл≥ктували з туркменами, УкупецькаФ парт≥€ з Ув≥йськовоюФ тощо.

¬край невдалою сл≥д визнати й зовн≥шню пол≥тику, що њњ в≥в наприк≥нц≥ царюванн€ хорезмшах ћухаммед.

—початку в≥н посваривс€ з багдадським хал≥фом ан-Ќас≥ром (1180 - 1225), назвавс€ √аз≥ (Уборцем за в≥руФ) й прокл€в Уволодар€ правов≥рнихФ (обвинувативши його зокрема у Усвербл€чц≥ сластолюбстваФ), але каральний пох≥д 1217 р. проти Унеправильного хал≥фаФ проваливс€: 100-тис€чне хорезм≥йське в≥йсько вимерзло в горах, а решту дик≥ непок≥рн≥ курди вир≥зали.

¬ 1216 р. на кордонах ’орезму з'€вилис€ монголи „≥нг≥с-хана, €к≥ добивали тут своњх кровних ворог≥в мерк≥т≥в, ≥ на р.≤рг≥з≥ ћухаммед неспод≥вано атакував монгол≥в, по€снюючи це рел≥г≥йним обов'€зком газ≥ в боротьб≥ з Унев≥рнимиФ. ¬ 1219 р. в≥н же наказав вир≥зати й розграбувати в ќтрар≥ багатий караван, €ким „≥нг≥с-хан хот≥в поновити виг≥дну дл€ себе торг≥влю через У¬еликий шовковий шл€хФ. «дивований такою повед≥нкою, каган в≥др€див в ”ргенч посольство, але монгольських дипломат≥в хорезмшах наказав убити, а к≥лькох вигнати голими в степ. “акого монголи не прощали, ≥ коли „≥нг≥с-хан дов≥давс€ про жахливий злочин, в≥н написав ћухаммедов≥ короткого листа: У“и хот≥в в≥йни, ти њњ отримаЇш!Ф - та, згорнувши в≥йни на ≥нших фронтах, наказав атакувати ≥мпер≥ю хорезмшах≥в.

ћухаммед ≥бн “екеш мав 400-тис€чне в≥йсько й невичерпн≥ ресурси, але ви€вив абсолютно непритаманн≥ йому без≥н≥ц≥ативн≥сть ≥ безпорадн≥сть. –озпорошивши своњ сили по м≥стах та фортец€х, в≥н покинув —ередню јз≥ю, ≥ прот€гом 1219 - 1223 рр. монголи захопили б≥льш≥сть м≥ст ≥мпер≥њ та знищили њхн≥ гарн≥зони один по одному. –оздерта суперечност€ми держава хорезмшах≥в розвалилас€ вмить, а перел€каний ћухаммед сховавс€ в≥д непереможних монгол≥в на пустельному остр≥вц≥ посеред  асп≥йського мор€, де й помер у 1220 р. в колон≥њ хворих на проказу. ¬еликий ’орезм упав.

Ѕоротьбу з агресором спробував орган≥зувати син ≥ спадкоЇмець престолу ”ргенча хорезмшах ƒжелаль ад-д≥н ћекбурни (1221 - 1223), але, розбитий монголами, в≥н ут≥к до ≤нд≥њ, зв≥дки хорезм≥йц≥в за зв≥рства вигнали в ≤ран. ѕот≥м у пошуках грошей енерг≥йний хорезмшах не ≥снуючоњ вже держави спалив та розграбував √руз≥ю й ¬≥рмен≥ю ≥, врешт≥-решт, втративши вс≥х союзник≥в, знову опинивс€ в 1231 р. в≥ч-на-в≥ч з монголами, €к≥ наздогнали невтомного хорезмшаха-авантюриста в горах  урдистану. У“од≥ татари, що примусили його покинути батьк≥вщину, напали на нього, погнали до јм≥да (суч. ƒ≥€рбак≥р) ≥ завдали жорстокоњ поразки його в≥йськуФ5. ¬ ц≥й битв≥ й загинув син туркменки ƒжелаль ад-д≥н, а ≤ран та —ередн€ јз≥€ опинились у склад≥ св≥товоњ ћонгольськоњ ≥мпер≥њ.

ƒержава ’улагуњд≥в (1263 - 1353). ћонгольське завоюванн€ «ах≥дноњ јз≥њ завершив один з онук≥в „≥нг≥с-хана ’улагу, Удл€ котрого люд€н≥сть ≥ пощада були абсолютно чужими пон€тт€ми, але €кий под≥бно до свого жахливого предка вм≥в володарювати й наказуватиФ6. ¬ 1256 р. його во€ки знищили паразитичну державу н≥зарит≥в, у 1258 р. л≥кв≥дували Ѕагдадський хал≥фат јббасид≥в, але подальшому просуванню непереможних монгольських орд завадила смерть великого кагана ћунке (1259). ’улагу сам мр≥€в пос≥сти його м≥сце ≥ з частиною в≥йська сп≥шно вирушив до ћонгол≥њ, а своњм заступником на час в≥дсутност≥ залишив дов≥реного полководц€  ≥тбугу (наймана христи€нсько-нестор≥анського в≥роспов≥данн€), проте дл€ усп≥шного продовженн€ завоювань розпорошених сил не вистачило.

¬ католицьк≥й ™вроп≥ хана ’улагу та його дружину ƒокуз-хатун (керањтку й теж христи€нку-нестор≥анку) оголосили новими  ост€нтином ≥ ™леною, в≥таючи усп≥хи монгол≥в у боротьб≥ з мусульманами, а њхн≥ завоюванн€ назвали новим Ухрестовим походомФ. —л≥дом за Ѕагдадом упали ≥нш≥ ≥сламськ≥ фортец≥ рег≥ону (’алеб-јлеппо, ƒамаск, ’ама, ’омс, Ѕан≥€с), але хрестоносн≥ рицар≥ ѕалестини зл€калис€ таких могутн≥х Усоюзник≥вФ ≥ не надали п≥дтримки Ужовтим хрестоносц€мФ, мовл€в, Уборотис€ з турками разом з такими союзниками-варварами насправд≥ те ж саме, що виган€ти б≥са силою ¬ельзевулаФ7. “их же, хто вважав головним ворогом мусульман ≥ п≥дтримав монгол≥в у боротьб≥ за зв≥льненн€ У√робу √осподньогоФ (€к-от Ѕоемунд јнт≥ох≥йський), - в≥длучили в≥д церкви. ¬ тилу  ≥тбуги повстала 5-м≥льйонна православна √руз≥€, невдоволена засилл€м христи€н-нестор≥ан, а з п≥вноч≥ загрожувала «олота ќрда, де монгольський хан Ѕерке в≥дкрито схил€вс€ до мусульманства. ѕ≥дтримали завойовник≥в лише в≥рмени-моноф≥зити.

¬ такому оточенн≥ 20-тис€чне в≥йсько монгол≥в не мало шанс≥в на усп≥х, та вони дес€тками рок≥в не знали поразок ≥ €вно переоц≥нили свою м≥ць. «а зраду ≥дењ УЇдиного хрестового походу —ходу й «аходуФ  ≥тбуга розгромив хрестоносне графство —≥дон, але у вересн≥ 1260 р. його арм≥ю в битв≥ при јйн-ƒжалул≥ знищили мамлюки ( ≥тбуга потрапив у полон, де йому в≥друбали голову). ѕ≥сл€ грудневоњ (1260) поразки при ’омс≥ (в≥д тих самих мамлюк≥в) монгольськ≥ завоюванн€ в «ах≥дн≥й јз≥њ припинилис€.

’улагу не зум≥в вплинути на вибори нового кагана. «а володарюванн€ над завойованими на ƒалекому —ход≥ земл€ми почалас€ в≥йна хан≥в јр≥гбуки та ’уб≥ла€, в €к≥й перем≥г узурпатор ’уб≥лай (1260 - 1294). Ќового кагана не ц≥кавили далек≥ земл≥, €к≥ в≥н усе одно не м≥г контролювати, ≥ в 1263 р. ’уб≥лай надав ’улагу титул ≥льхан (Уулусний ханФ), оф≥ц≥йно визнавши незалежний статус монгольського ≤рану. ”творилас€ держава ’улагуњд≥в (1263 - 1353), що охопила ≤ран, ≤рак, јфган≥стан, ¬≥рмен≥ю, јзербайджан, б≥льшу частину јнатол≥њ,  урдистан та п≥вдень —ередньоњ јз≥њ. ¬асалами ’улагуњд≥в пер≥одично ставали √руз≥€, “рапезунд ≥  ≥пр.

ћонгольське завоюванн€ стало нелегким випробуванн€м дл€ рег≥ону. ¬дес€теро скоротилис€ площ≥ оброблюваних земель, жахливу р≥занину пережили ћерв, Ѕалх, √ерат, –ей, “ус, Ќ≥шапур,  азв≥н, ’амадан, ћарага, јрдеб≥ль, Ѕухара, ”ргенч, —амарканд, Ѕагдад, ƒамаск тощо. —отн≥ тис€ч людей були перетворен≥ на раб≥в, а розгром ≥ригац≥йноњ системи внасл≥док навали кочовик≥в спричинив занепад р≥льництва й голод. ∆ахливих утрат зазнала культура. ѕроте не треба забувати, що перси давно не були хаз€€ми у власн≥й крањн≥, де правили тюрки; ≥ тотальна р≥занина теж не була дл€ них новиною. “ому навала монгол≥в б≥льш≥стю населенн€ сприймалас€ просто €к зам≥на одних чужоземних гнобител≥в на ≥нших, тим паче що монголи знищили ненависн≥ дл€ б≥льшост≥ перс≥в-шињт≥в-≥мам≥т≥в хал≥фат јббасид≥в, тюрксько-сунн≥тську диктатуру та жахливого ≥смањл≥тського монстра н≥зарит≥в.

ћонгол≥в прокл€в видатний перський ф≥лософ (м≥стик-гуман≥ст) ≥ поет –ум≥ (1207 - 1273), але рад≥сно в≥тав ≥нший славетний поет ≤рану —аад≥ (1203/10 - 1292) - неперевершений л≥рик ≥ прозањк (творець зб≥рки У√ул≥станФ - У в≥тникФ, людина бурхливоњ б≥ограф≥њ; об'њздив увесь ≥сламський св≥т, потрапл€в у полон до ≥ндус≥в та хрестоносц≥в) ≥ водночас автор панег≥ричноњ елег≥њ на честь здобутт€ монголами Ѕагдада. “од≥ ж творили: поет-м≥стик ≤рак≥ (’≤V ст.), ≥смањл≥т поет-гульт€й Ќ≥зар≥ (? - 1320), прозањки јуф≥ (’≤≤ - ’≤≤≤ ст.) ≥ —амарканд≥. јвторитет Ќас≥ра ад-д≥на “ус≥ (1201 - 1277) - придворного поета й астролога ’улагуњд≥в - у питанн€х астроном≥њ, математики, медицини й астролог≥њ дес€тил≥тт€ми вважавс€ незаперечним дл€ науковц≥в Ѕлизького —ходу. ≤сторичну науку ѕерс≥њ прославили апологет монгольських завоювань јта ћел≥к ƒжувейн≥ (автор титан≥чноњ прац≥ У“ар≥х≥ джахангушайФ - У≤стор≥€ св≥топокорител€Ф, 1260_р., присв€ченоњ „≥нг≥с-хану) й видатний пол≥тик та ≥сторик за сум≥сництвом –ашид ад-д≥н (його Уƒжам≥ ат-“авар≥хФ - У«б≥рка л≥топис≥вФ, 1310 р. - охоплюЇ ≥стор≥ю держави ’улагуњд≥в та вс≥х ≥нших в≥домих тогочасним персам народ≥в в≥д «ах≥дноњ ™вропи до  итаю).

’оча початков≥ насл≥дки монгольськоњ навали були вкрай т€жкими, надал≥ ≥льхани зал≥зною рукою припинили в рег≥он≥ усобиц≥, стаб≥л≥зували податкову систему, в≥дновили торг≥влю, а виробник≥в зв≥льнили в≥д др≥б'€зкового чиновницького регламентуванн€ (бо степовики не л≥зли в не зрозум≥л≥ дл€ них землеробськ≥ справи, задовольнившис€ безпереб≥йним надходженн€м податей та ло€льн≥стю населенн€ до ханськоњ влади). ѕроте ≥стор≥€ монгольського пануванн€ в ≤ран≥ була нетривалою.

–озпад великоњ ћонгольськоњ ≥мпер≥њ законом≥рно завершивс€ м≥жханськими в≥йнами, ускладненими тим, що окрем≥ улусн≥ володар≥ швидко ви€вили р≥зну рел≥г≥йну ор≥Їнтац≥ю. ’улагу був шанувальником ћайтрейњ (Ѕудди майбутнього), в його в≥йськовому оточенн≥ переважали христи€ни-нестор≥ани, а верх≥вку бюрократ≥њ ≥льхан намагавс€ формувати з письменних китайц≥в-конфуц≥анц≥в (щоб чиновники були квал≥ф≥кованими, але чужими дл€ б≥льшост≥ п≥дданих); тим часом золотоординський хан Ѕерке (1258 - 1266) п≥дтримував сунн≥тський ≥слам.  р≥м того, за запов≥том „≥нг≥с-хана ≤ран належав нащадкам його старшого сина ƒжуч≥, тобто саме володар€м «олотоњ ќрди, тому в≥йни ƒжуч≥д≥в з ’улагуњдами стали неминучими.

јпогей г≥гантського протисто€нн€ - зимова битва в Ўирванськ≥й долин≥ (1261), де, €кщо в≥рити середньов≥чним ≥сторикам, проти 350-тис€чного в≥йська Ѕерке виcто€ла 300-тис€чна арм≥€ ’улагу. ѕеремогу в жахлив≥й р≥занин≥ здобув ≥льхан - Ухоробрий та в б≥йц≥ сильний, в≥дзначивс€ в ц≥й битв≥, показав себе зд≥бним землею волод≥ти й в≥нець носитиФ8. Ќе витримавши психолог≥чно, во€ки «олотоњ ќрди (монголи, кипчаки й русич≥) Укинулис€ т≥кати через “ерек, п≥д ними провалилас€ крига, ≥ безл≥ч во€к≥в потонулаФ9. ƒобити золотоординц≥в завадив њхн≥й союзник - мамлюцький ™гипет, що скував ≥н≥ц≥ативу ’улагуњд≥в.

¬оювали ’улагуњди ≥ з улусом ƒжагата€, але тут бойов≥ д≥њ завершилис€ вн≥чию: 1273 р. ≥льхан јбака (1265 - 1282) захопив Ѕухару, на що ƒжагатањд ƒува в 1295 р. в≥дпов≥в спустошенн€м ’орасана.

Ћише союз ≥з “рапезундом (пот≥м ¬≥зант≥Їю) та мир на сх≥дних рубежах дали ’улагуњдам змогу певний час утримувати державн≥ кордони, але внутр≥шн€ криза не залишила монголам шанс≥в на тривке пануванн€ в рег≥он≥.

¬ороже ставленн€ шињт≥в до влади ≥нов≥рц≥в наростало, а масла у вогонь додав ≥льхан √ейхату (1291 - 1295), €кий, п≥дбурюваний китайськими радниками, теж почав (€к ≥ юаньськ≥ ≥мператори  итаю) активно друкувати паперов≥ грош≥ зам≥сть дзв≥нкоњ монети (ген≥альний винах≥д ≥мпер≥њ —ун). Ќеконтрольована ем≥с≥€ довела до апогею господарський розвал, на що в≥дпов≥ли бунтами сел€ни ѕ≥вденного ≤рану (Ћур≥стану). ѕотр≥бн≥ були терм≥нов≥ стаб≥л≥зац≥йн≥ реформи, €к≥ спробував провести ≥льхан √азан (1295 - 1304).

√азан-хан почав царюванн€ з того, що прийн€в разом з в≥йськом ≥слам (незгодним в≥друбали голови), п≥сл€ чого в≥зирем призначили славетного ≥сторика –ашида ад-д≥на. ¬ крањн≥ в≥дновили карбуванн€ золотих ≥ ср≥бних монет та вилучили з об≥гу знец≥нен≥ пап≥рц≥, скоротили й спростили податки, а тим, хто п≥дн≥мав ц≥лину, дарували значн≥ податков≥ п≥льги. „≥тко розмежували юрисдикц≥ю монгольського (державного) й мусульманського (господарського й крим≥нального) права. «а дев'€ть рок≥в реформ було дос€гнуто певне в≥дродженн€ економ≥ки, трохи н≥велювавс€ етно-рел≥г≥йний конфл≥кт влади й п≥дданих, а доходи держави зб≥льшилис€ з 17 до 21 млн динар≥в на р≥к (що все одно було вп'€теро менше в≥д домонгольських час≥в).

√азан-хан помер в≥д алкогол≥зму, але його наступник ќлджейту (’удабенде, 1304 - 1316) не став зм≥нювати реформац≥йний курс ≥, хоча мав уразлив≥ м≥сц€ (вино, наркотики, гаремн≥ вт≥хи тощо), здобув ц≥лковиту п≥дтримку перс≥в тим, що в≥дкрито прийн€в шињзм.

ѕри дворах ≥льхан≥в процв≥тали науки й мистецтва. ¬ крањн≥ працювали ≥сторики ¬ассаф (? - 1328) ≥  азв≥н≥ (’≤V ст.). ¬ершиною класичноњ перськоњ поез≥њ визнано ’аф≥за (1300 - 1389), сучасниками €кого були поети-м≥стики Ўаб≥стар≥ та јухад≥, романтик —альман —аведжи, л≥рик  ≥рман≥. Ўедевр арх≥тектури €вл€Ї собою восьмигранна купольна мечеть ≥льхана ќлджейту-’удабенде в —ултан≥њ (’≤V ст.), а в “ебриз≥ зусилл€ми уйгурських ≥мм≥грант≥в у ’≤V ст. зародилас€ перша в мусульманському ≤ран≥ школа пол≥хромноњ м≥н≥атюри, в традиц≥€х €коњ вт≥ливс€ вплив далекосх≥дних естетичних канон≥в.

“а коли ≥льхан ќлджейту помер (1316), перебравши з насолодами, держава ’улагуњд≥в швидко занепала. —теповики так ≥ не стали дл€ перс≥в УсвоњмиФ, а ≥слам≥зац≥€ й перетворенн€ держави гордих кочовик≥в на типову султанську деспот≥ю вкрай не сподобалис€ монгольськ≥й верх≥вц≥, що €комога приватизувала своњ ≥кта, дл€ €ких вибила податковий ≥мун≥тет.

ѕосиленн€ сепаратизму спустошило ≥льхан≥вську державну скарбницю, що змусило владу знову п≥двищувати податки. ¬р€тувати державу шл€хом в≥йськовоњ диктатури спробував за правл≥нн€ јбу —ањда Ѕахадур-хана (1316 - 1335) його всесильний в≥зир, безстрашний воЇначальник „обан. ѕроте ≥льхан смертельно бо€вс€ свого Ублагод≥йникаФ ≥ в 1327 р. п≥дступно його знищив разом ≥з синами. ћогутнього „обана не стало, јбу —ањд присв€тив житт€ поез≥њ та ж≥нкам, закинувши державн≥ справи, а коли його в 1335 р. отруњла мстива дочка „обана (’атун), в ≥мпер≥њ ’улагуњд≥в настав повний розвал. Ќа уламках колишньоњ великоњ держави утворилис€ дес€тки незалежних ≥ ворогуючих м≥ж собою династ≥й (ƒжелањриди, ћузаффариди,  урти тощо), а в ’орасан≥ спалахнуло в 1337 р. персо-шињтське визвольне повстанн€ сарбадар≥в (Ув≥шальник≥в, несамовитихФ, 1337 - 1381), €к≥ й стали могильниками ’улагуњд≥в.

≤дейним прапором сарбадарського повстанн€ був агресивний антимонгольський шињзм, а вожд€ми-≥деологами цього протокомун≥стичного руху стали: шињтсько-м≥стичний шейх-пропов≥дник ’ал≥фе, його наступник шейх ’асан ƒжур≥ та Упоети злидн≥вФ: апологет егал≥таризму ≥бн ям≥н (? - 1368), викривач розтл≥нноњ верх≥вки й приб≥чник народного бунту ”бейд «акан≥ (? - 1370) та найекзотичн≥ший поет-сел€нин ≥бн ’усам  ух≥стан≥, €кий, за легендою, писав своњ в≥рш≥ на держаках лопат. Ќа в≥двойованих земл€х запанували сел€нськ≥ традиц≥њ егал≥таризму, податки заф≥ксували на р≥вн≥ 3/10 в≥д урожаю, вс≥ сарбадари (включаючи правител€) носили однаково простий од€г (з вовни, а не шовку), арм≥ю становило народне ополченн€, а в будинках начальства (в тому числ≥ вожд€) щоденно влаштовувалис€ дл€ вс≥х бажаючих сп≥льн≥ трапези.

” 1337 р. повстанц≥ в≥дбили —абзавар (зробивши його своЇю столицею), пот≥м захопили Ќ≥шапур, ћерв та √урган. ќстанн≥й хулагуњдський ≥льхан “уга-“имур вир≥шив придушити бунт хитр≥стю ≥, запросивши в 1353 р. сарбадарських л≥дер≥в на бенкет, наказав њх знищити. јле ≥льхан прогадав: на бенкет≥ сарбадарський ем≥р ях'€  ераб≥ сам зар≥зав “уга-“имура. “ак перервалас€ династ≥€ ’улагуњд≥в, а в ’орасан≥ на п≥встол≥тт€ запанували сарбадари (1337 - 1381).

≤ран ≥ —ередн€ јз≥€ знову опинилис€ в умовах тотальноњ роздробленост≥ та ц≥лковитоњ пол≥тичноњ анарх≥њ, в≥йни тривали безупинно, але невдовз≥ цей кривавий морок здавс€ веселою прогул€нкою, бо в —ередн≥й јз≥њ з≥йшла з≥рка жахливого “имура.


1÷ит. за: јгаджанов —.√. √осударство —ельджукидов и —редн€€ јзи€ в ’≤ - ’≤≤ вв. ћ., 1991. —.239.

2÷ит. за: “ам само. —.71.

3÷ит. за: “ам само. —.91.

4ћунтанджабад-ƒин Ѕади јтабек ал-ƒжувейни. —тупени совершенствовани€ катибов (јтабад ал-катаба) / ѕер. с перс. √.ћ.  урпалидиса. ћ., 1985. —.24 - 25.

5 иракос √андзакеци. »стори€ јрмении // “ер-ћкртич€н Ћ.’. јрм€нские источники о —редней јзии V≤≤≤ - ’V≤≤≤ вв. ћ., 1985. —.68.

6ћюллер ј. »стори€ ислама с основани€ до новейших времен / ѕер. с нем.: ¬ 4 т. —ѕб., 1986. “.3. —.248.

7“ам само. —.259.

8 нига ћарко ѕоло / ѕер. со старофр. ».ѕ.ћинаева. ћ., 1955. —.231.

9÷ит. за: √ордеев ј.ј. «олота€ ќрда и зарождение казачества. ћ., 1992. —.67 - 68.

 

¬. ј. –убель ≤—“ќ–≤я —≈–≈ƒЌ№ќ¬≤„Ќќ√ќ —’ќƒ”
 ињв. ¬идавництво Ћиб≥дь. 1997.



–†–µ–є—В–Є–љ–≥@Mail.ru

|–У–Ы–Р–Т–Э–Р–ѓ –°–Ґ–†–Р–Э–Ш–¶–Р –°–Р–Щ–Ґ–Р –С–Ы–Ш–Ц–Э–Ш–Щ –Т–Ю–°–Ґ–Ю–Ъ|

ѕод каким названием выпускаетс€ противораковый витамин в17 B17-ћј√ј«»Ќ.
ridgid-russia.ru
инвестиции в апартаменты в санкт петербурге
project-o.ru