—–≈ƒЌ≈¬≈ ќ¬џ… ¬ќ—“ќ 


 

ћусульманський ≤ран та —ередн€ јз≥€
(зак≥нченн€)

 

ƒержава “имура ≥ “имурид≥в

≤ран п≥сл€ “имурид≥в

ƒержава —ефев≥д≥в

—ередн€ јз≥€ п≥сл€ “имурид≥в

ƒержава “имура ≥ “имурид≥в (1370 - 1500). “имур (У«ал≥знийФ, 1336 - 1404), виходець з монголо-тюркського роду Ѕарлас, народивс€ в м. еш (суч. Ўахр≥с€бз, п≥вденн≥ше —амарканда). …ого р≥д по ж≥ноч≥й л≥н≥њ вважавс€ нащадком найжорсток≥шого „≥нг≥сового сина ƒжагата€. “имур спадково об≥ймав посаду кешського нам≥сника, але дитинство та юнацтво майбутнього св≥топ≥дкорювача припало на Усмутн≥ часиФ тотальноњ анарх≥њ, тому свою Утворчу б≥ограф≥юФ в≥н почав у 1358 р. з УпосадиФ отамана банди розб≥йник≥в, €к≥ вдало грабували сус≥д≥в. Ќевдовз≥ в нього з'€вивс€ друг-союзник - спадковий ем≥р —амарканда ’усейн (такий самий хижак ≥ головор≥з), з €ким вони удвох к≥лька рок≥в тероризували весь ћавераннахр (У рањну, що за р≥коюФ, тобто —ередню јз≥ю).

” 1362 р. п≥д час одноњ з таких бандитських вилазок “имур був т€жко поранений, суглоби правоњ руки й правоњ ноги неправильно зрослис€ й стали нерухомими, а його к≥ст€к вразив к≥стковий туберкульоз, але вольового “имура це не збентежило. У¬≥н був струнким ≥ великим, високого зросту, €к нащадок давн≥х велетн≥в, з могутньою головою й лобом, кремезний т≥лом ≥ сильний... кольором шк≥ри б≥лий та рум'€ний, без темного в≥дт≥нку; широкоплечий, з м≥цними членами, сильними пальц€ми й довгими стегнами, пропорц≥йноњ статури, довгобородий, але з вадою у прав≥й ноз≥ й руц≥; з очами, сповненими похмурого вогню, та гучним голосом. —траху смерт≥ в≥н не знав... не любив насм≥шок ≥ неправди, був недоступним дл€ жарт≥в ≥ забав, зате бажав чути завжди одну правду, €кщо нав≥ть вона йому неприЇмна; невдача н≥коли його не гн≥тила, а усп≥х н≥коли не веселивФ1. “имур так ≥ не навчивс€ читати й писати, але волод≥в перською мовою.

Ѕезмежний бандитизм у —ередн≥й јз≥њ тривав, а вожд≥ його (“имур ≥ ’усейн) в≥дкрито назвались ем≥рами. “акий стан речей не влаштовував улусних монгольських хан≥в ƒжагатањд≥в, ≥ в 1365 р., спираючис€ на в≥рн≥ йому кочовища ћогол≥стану (—х≥дного  азахстану), ƒжагатањд  абул-шах зд≥йснив у рег≥он≥ масову каральну акц≥ю. ” дводенн≥й битв≥ б≥л€ Ўашу (суч. “ашкент) джагатањдськ≥ монголи завдали поразки хусейно-тимур≥вським бандам, л≥дери €ких ледь утекли. ѕроте ƒжагатањди в≥дверто ненавид≥ли й христи€нство, й ≥слам; ≥ цю карту вир≥шив роз≥грати “имур (€кого п≥сл€ важкого пораненн€ прозвали “имур Ћенг - У«ал≥зний  ульгавецьФ).

ѕроти новоњ монгольськоњ навали повстав народ, ≥ п≥д ст≥нами —амарканда простолюд (на чол≥ з бавовном'€кою јбу Ѕекром  елев≥), наелектризований мусульманськими пропов≥дниками (серед €ких вид≥л€вс€ студент медресе ћаул€н-заде), розгромив агресора. ћонголи в≥дступили назавжди, а ем≥ри повернулис€ до —амарканда й п≥дступно знищили вс≥х повстанських кер≥вник≥в (кр≥м ћаул€н-заде). ѕо зак≥нченн≥ б≥йки “имур тут же њњ в≥дцуравс€, й, обвинувативши в усьому ’усейна, вигнав його з м≥ста при п≥дтримц≥ населенн€, а в 1370 р. добив ≥ знищив свого колишнього союзника в Ѕалху. “имур став п≥д титулом ем≥ра ц≥лковитим володарем ћавераннахру ≥з столицею в —амарканд≥. ƒал≥ почалис€ його славетн≥ завоюванн€, усп≥х €ким забезпечили: в≥йськовий талант полководц€, сунн≥тський фанатизм, колосальна воЇнна здобич, неймов≥рна жорсток≥сть та масова п≥дтримка абсолютноњ б≥льшост≥ середньоаз≥ат≥в, добробут котрих суттЇво зб≥льшивс€, бо “имур розумно под≥ливс€ частиною ган≥ми з п≥дданими (≥ за ц≥ крихти Уз панського столуФ самаркандц≥ боготворили ем≥ра, УзабуваючиФ про джерело цих багатств, а поет ’ат≥ф≥ сп≥вав йому диф≥рамби). ѕол≥тичним гаслом жахливого самаркандського ем≥ра стала неперевершена фраза: У¬есь прост≥р населеноњ частини св≥ту не вартий того, щоб мати двох цар≥вФ2.

ѕершою жертвою мстивого “имура стали ƒжагатањди: њхнЇ царство було знищено, караванн≥ шл€хи розорен≥, а купц≥в примусили ходити через —амарканд. ѕот≥м ем≥р втрутивс€ в ханськ≥ чвари в «олот≥й ќрд≥, €ку п≥сл€ поразки на  уликовому пол≥ в≥д московського кн€з€ ƒмитр≥€ ƒонського (1380) роздирали усобиц≥. ¬ 1381 р. “имур посадив на золотоординський трон свого УпротежеФ “охтамиша.

Ќаступною здобиччю У«ал≥зного  ульгавц€Ф став роздроблений та послаблений ≤ран, причому тут завоюванн€ супроводжувалис€ зв≥рствами, перед €кими меркнуть ус≥ кривав≥ злод≥€нн€ араб≥в, тюрк≥в та монгол≥в.

” —абзавар≥ 2 тис. полонених живими замурували в м≥ських ст≥нах, в ≤сфахан≥ з 70 тис. череп≥в знищених город€н спорудили посеред м≥ста к≥лька жахливих веж, а мешканц≥в Ўираза вир≥зали поголовно (лише поетов≥ ’аф≥зу “имур подарував халат ≥ в≥дпустив).

ѕ≥сл€ трьох поход≥в весь ≤ран, ’орезм ≥ јфган≥стан визнали пануванн€ “имура.

ћасовий приплив ган≥ми й данини в≥д завойованих народ≥в дав можлив≥сть швидко реконструювати й розширити ≥ригац≥ю ћавераннахру, а —амарканд перетворивс€ на св≥товий центр науки й культури. Ќа кров≥ й гор≥ сус≥д≥в зростав добробут у кор≥нних земл€х ем≥рату.

—амаркандськ≥ арх≥тектори, до €ких приЇдналис€ полонен≥ майстри з ≤рану, јзербайджану, јфган≥стану, ≤раку, —ир≥њ, ≤нд≥њ, прикрасили тимур≥вську столицю безц≥нними арх≥тектурними дивами. —еред них: мавзолей Ўах-≥-«≥нда (УЎах живийФ, XIV - XV ст.), в €кому вражаЇ сп≥в≥снуванн€ простоњ, лакон≥чноњ арх≥тектурноњ форми з найтоншим узором полив'€ноњ кахл≥; гранд≥озна —оборна ћечеть Ѕ≥б≥-’аним (1399 - 1404), розрахована на 2 тис. (!) молитвеник≥в; масштабна усипальн€ “имурид≥в √ур-≈м≥р (1403 - 1404) тощо. “имур≥вську батьк≥вщину  еш прикрасив величний јк-—арай (УЅ≥лий ѕалацФ).

” самий розпал в≥йни в ≤ран≥ незалежн≥сть спробував вибороти “охтамиш: у 1383 р. золотоординц≥ зд≥йснили наб≥г на ’орезм, а в 1385 р. захопили “ебриз, де влаштували шалену р≥занину. јле колишн≥й васал €вно переоц≥нив своњ сили: усп≥шн≥ в≥йни дали в руки “имура незл≥ченн≥ багатства, ≥ за щедру платню в його арм≥ю дес€тками тис€ч ≥шли досв≥дчен≥ во€ки-профес≥онали.

” 1392 р. “имур вогнем ≥ мечем пройшов ¬≥рмен≥ю, јзербайджан та √руз≥ю, а в 1395 р. наздогнав 90-тис€чну арм≥ю “охтамиша б≥л€ р≥чки “ерек. ¬и€вивши неаби€кий дар полководц€, “имур розтрощив золотоординц≥в за 3 години (!)3, а пот≥м, пересл≥дуючи “охтамиша, добив його безпосередньо в кор≥нних степах ќрди (межир≥чч€ ¬олги й ƒону), розоривши Уза компан≥юФ ™лець на –ус≥. “охтамиш ут≥к до Ћитви, а “имур продовжив завоюванн€.

” 1398 р. страх≥тливого погрому зазнав ƒел≥йський султанат, зв≥дки ем≥р вив≥з нечуван≥ багатства, пот≥м “имур в≥д≥брав у мамлюк≥в —ир≥ю, а потому вдерс€ в меж≥ ќсманськоњ “урецькоњ ≥мпер≥њ.

ѕихатий турецький султан Ѕа€зид ≤ (1389 - 1402) написав “имуров≥ образливого листа, в €кому пооб≥ц€в збезчестити весь гарем ем≥ра, на що спок≥йний самаркандець в≥дпов≥в лакон≥чно (У¬≥н збожевол≥вФ) ≥ моб≥л≥зував у пох≥д арм≥ю в 150 тис. головор≥з≥в-профес≥онал≥в плюс 32 бойових слони (≥нд≥йськ≥ трофењ).

“урецьк≥ €ничари поразок ран≥ше не знали, але в≥йськ у Ѕа€зида було не б≥льше 70 тис., а вишколом ≥ жорстокою завз€т≥стю гул€ми ем≥ра не поступалис€ п≥хотинц€м султана. ¬ битв≥ б≥л€ јнгори (суч. јнкара) в 1402 р. арм≥€ Ѕа€зида не витримала удару Утимур≥вц≥вФ.  орпус €ничар≥в оточили й вир≥зали, а султан потрапив у полон.

“имур посадив султана в кл≥тку й возив за собою €к тварину, аж доки той не помер, таЇмно добувши й прийн€вши отруту. ѕот≥м У«ал≥зний  ульгавецьФ за к≥лька дн≥в здобув штурмом —м≥рну (€ку хрестоносц≥-йоанн≥ти вдало захищали в≥д турк≥в 20 рок≥в), а коли за к≥лька дн≥в до м≥сцевоњ бухти прибули корабл≥ венец≥анц≥в ≥ генуезц≥в з резервами та припасами, Утимур≥вц≥Ф закидали њх за допомогою катапульт в≥друбаними головами Урицар≥в ордену —в. …оаннаФ.

«а 35 рок≥в свого царюванн€ (1370 - 1405) “имур створив шл€хом кривавих завоювань колосальну ≥мпер≥ю в≥д –ус≥ до ≤нд≥йського океану, в≥д —ир≥њ до р.≤нд та китайських кордон≥в, але мр≥€в в≥н про св≥тове пануванн€ й тому обрав наступною жертвою м≥нський  итай.

ѕриводом до агрес≥њ стала надумана теза про нелег≥тимн≥сть м≥нськоњ династ≥њ, €ка прийшла до влади, скинувши монгольську династ≥ю ёань, ≥ “имур, €к дальн≥й нащадок „≥нг≥с-хана, вз€вс€ виправити цю Унесправедлив≥стьФ.

ћасштаби п≥дготовки походу не залишали Уѕ≥днебесн≥йФ жодних шанс≥в. “имур з≥брав та озброњв 200-тис€чне в≥йсько й уже виступив у пох≥д, мр≥ючи стати володарем ус≥Їњ јз≥њ, але в ќтрар≥ У«ал≥зного  ульгавц€Ф вразила лихоманка, ≥ 18 лютого 1405 р. страх≥тливого ем≥ра-войовника не стало.

≤мпер≥€ “имура була приречена. —творена на кров≥ й к≥стках, вона трималас€ виключно в≥йськовим та адм≥н≥стративним даром засновника, одне ≥м'€ котрого викликало жах. …ого смерть стала сигналом до розвалу, арм≥€ почала розб≥гатис€, тюрки ворогували з персами, шињти - з сунн≥тами, ѕ≥д контролем султана Ўахруха (сина й спадкоЇмц€ “имура, 1405 - 1447) оф≥ц≥йно залишилис€ ≤ран ≥ —ередн€ јз≥€, але сил ≥ талант≥в тримати в руках Усв≥тову ≥мпер≥юФ в нового володар€ не вистачило. …ого столицею став в≥дбудований √ерат.

«м≥нивши пол≥тичну тактику, Ўахрух спробував спиратис€ не на в≥йсько та саме насильство, а на квал≥ф≥кованих перських чиновник≥в ≥ мусульманське духовенство. Ѕули зменшен≥ та заф≥ксован≥ податки, припинилис€ завоюванн€, але забути тимур≥вськ≥ злод≥€нн€ перси не могли.

” 1406 р. збунтувавс€ ћазендаран, пот≥м у ’орасан≥ повстали хуруф≥ти (Ул≥терникиФ) - крайн≥ шињти-≥мам≥ти, €к≥ оголосили “имурид≥в уособленн€м зла, прокл€тим јллахом, ≥ т.≥н., а сам≥ п≥д егал≥тарними гаслами почали чекати близького приходу махд≥. ’уруф≥ти ввели принцип тотальноњ сп≥льност≥ майна (що часом поширювалось ≥ на ж≥нок), а в пол≥тиц≥ вдалис€ до ≥ндив≥дуального терору. («окрема, в 1427 р. Ўахруха ледь не заколов хуруф≥т јхмед Ћур пр€мо в мечет≥ √ерата.) ўе одне крило крайн≥х шињт≥в п≥д кер≥вництвом ћухаммеда ћушаши (УѕроменистогоФ) повстало в 1441 - 1442 рр. у ’уз≥стан≥. ѓхн€ ≥деолог≥€ й методи боротьби продовжували сарбадарськ≥ традиц≥њ.

Ўахрух не зум≥в упоратис€ з волод≥нн€ми й под≥лив ≥мпер≥ю на пров≥нц≥њ, куди призначив майже незалежних губернатор≥в. јле й це владу “имурид≥в в ≤ран≥ не вр€тувало. ѕ≥сл€ смерт≥ Ўахруха (1447) тимуридськ≥ волод≥нн€ в ѕерс≥њ поступово були завойован≥ туркменами, а останн≥м оплотом “имурид≥в залишивс€ ћавераннахр, де спочатку €к уд≥льний ем≥р, а пот≥м €к незалежний султан правив син Ўахруха великий просв≥титель ”луг-бек (1409 - 1449).

ќнук “имура ”луг-бек не ви€вив схильност≥ до ратноњ справи. …ого роботою було бюрократичне кер≥вництво державою, а хоб≥ - науки й мистецтва. ¬ —амарканд≥ в цей час на майдан≥ –ег≥стан було збудоване славетне медресе, на окрањн≥ м≥ста - ун≥кальна обсерватор≥€, ще одне медресе за наказом ”луг-бека спорудили в Ѕухар≥ (арх≥тектор ≤смањл ≤сфахан≥). ”луг-бек захоплювавс€ астроном≥Їю, знав перську та арабську мови, писав в≥рш≥ й полюбл€в музику, танц≥ тощо.

“а в роду “имура такий правитель не м≥г мати авторитету, ≥ ф≥нал царюванн€ султана-просв≥тител€ ви€вивс€ траг≥чним. ” 1448 р. його власн≥ сини очолили заколот, б≥льша частина арм≥њ покинула правител€-миротворц€ (бо без воЇн ≥ ган≥ми солдати втрачали матер≥альн≥ стимули до служби). ¬ 1449 р. залишки ур€дових в≥йськ були знищен≥, п≥сл€ чого ”луг-бека зар≥зав власними руками син јбд аль-Ћат≥ф. ўе п≥встол≥тт€ ≥снувала держава “имурид≥в, пошматована усобиц€ми, але в 1499 - 1500 рр. њњ агон≥ю припинила навала узбек≥в.

 

ќстанн≥ми спалахами велична тимуридська культура завд€чуЇ поетам ≥ мислител€м јл≥шеру Ќавоњ (1441 - 1501) та јбд ар-–ахману ƒжам≥ (1414 - 1492) ≥ ц≥л≥й низц≥ ≥сторик≥в: ћ≥рхонду, ’аф≥з≥ јбру та јбд ар-–≥за —амарканд≥.

≤ран п≥сл€ “имурид≥в. ѕозбувшис€ тимуридського €рма, ≤ран залишавс€ культурною та економ≥чно спокусливою дл€ загарбник≥в крањною. —в≥товоњ слави зажила ширазька школа пол≥хромноњ живописноњ м≥н≥атюри, €ку в XV ст. вир≥зн€ли надзвичайна пишн≥сть, €скрав≥сть, багатство композиц≥њ й нестандартний колорит. ƒо шедевр≥в арх≥тектури можна в≥днести мечеть √аухар-шад у ћешхед≥, побудовану в 1418 р. св≥тилом перськоњ арх≥тектури  авамом ад-д≥ном Ўираз≥ (автором ≥дењ купола на перехресних арках, ? - 1440), та покриту ун≥кальним полив'€ним декором Ѕлакитну мечеть “ебриза (1465), створену за проектом Ќ≥матулли, сина Ѕавваба. ѕроте владиками в ≤ран≥ знову були не перси.

—користавшис€ тотальною кризою ≥мпер≥њ “имура п≥сл€ смерт≥ њњ засновника, в 1410 р. незалежн≥сть в≥д “имурид≥в здобув союз туркменських (огузьких) племен  ара  оюнлу (У„орний ЅаранФ - зображенн€ св€щенного чорного барана прикрашало њхн≥й державно-бойовий прапор). ќчолило цей союз сунн≥тське плем'€ бахарлу, а творцем держави  ара  оюнлу (1410 - 1468) став  ара ёсуф, €кий спочатку волод≥в земл€ми навколо озера ¬ан. ѕ≥сл€ р€ду усп≥шних воЇн з розпорошеними тимуридськими загонами Учорнобаранн≥Ф окупували јзербайджан, ¬≥рмен≥ю й ≤рак, а за правл≥нн€ султана ƒжаханшаха  ара  оюнлу (1436 - 1467) нав≥ть ненадовго захопили «ах≥дний ≤ран з √ератом.

ѕроте, виборовши владу над обширними територ≥€ми,  ара  оюнлу не стали д≥литис€ нею (≥ здобиччю) з ≥ншими туркменськими племенами, що викликало њхнЇ Усправедливе обуренн€Ф, ≥ в спину Учорним баранамФ ударили јк  оюнлу (Уб≥лобаранн≥Ф), кор≥нн≥ кочовища €ких розташовувалис€ у верх≥в'€х “игру. ќб'Їднавши навколо прапора, на котрому красувавс€ б≥лий баран, ус≥х невдоволених огуз≥в, вождь нового хижацького союзу ”зун ’асан јк  оюнлу (1453 - 1478) спочатку виснажив УчорнихФ граб≥жницькими наб≥гами, а пот≥м завдав вир≥шального удару. ¬ битв≥ б≥л€ јрдеб≥л€ (1468) в≥йсько  ара  оюнлу було знищене, а њхн≥й останн≥й л≥дер јбу —ањд потрапив у полон, де йому в≥дт€ли голову. “епер уже јк  оюнлу поставили п≥д св≥й контроль јзербайджан, ¬≥рмен≥ю, «ах≥дний ≤ран, ≤рак ≥  урд≥стан, але њхн€ держава (1468 - 1502) теж не стала м≥цною.

’ижацьк≥ граб≥жницьк≥ банди Убаран≥вФ (€к чорних, так ≥ б≥лих) довершили докор≥нне спустошенн€ ћесопотам≥њ й «ах≥дного ≤рану, але, розграбувавши народ, кочов≥ огузи так ≥ не зум≥ли без належноњ рел≥г≥йно-≥деолог≥чноњ або державно-орган≥зац≥йноњ опори надовго втримати владу в землеробському шињтському оточенн≥ перс≥в. —уттЇвих утрат зазнали Уб≥лобаранн≥Ф в≥д турк≥в-осман≥в, €к≥ в 1473 р. розтрощили к≥нноту јк  оюнлу вогнем артилер≥њ при “ерджан≥ (на ™вфрат≥). Ќав≥ть антиосманський союз з ¬енец≥Їю не вр€тував ”зун ’асана. Ќовим об'Їднувачем ≤рану й остаточним могильником Уб≥лих баран≥вФ став своЇр≥дний рел≥г≥йно-пол≥тичний блок —ефев≥д≥в з кизилбашами (УчервоноголовимиФ).

 

ƒержава —ефев≥д≥в (1502 - 1736). Ќа меж≥ XV - XVI ст. ≤ран €вл€в собою в пол≥тичному план≥ надзвичайно неcт≥йку сукупн≥сть р≥зноман≥тних ≥ вкрай ворожих одне одному державних утворень. ” ’орасан≥ володарював рел≥кт тимуридськоњ епохи султан ’усейн Ѕейкари (1469 - 1506), Їдн≥сть туркменських кочовик≥в јк  оюнлу (що панували в ≤рац≥ й «ах≥дному ≤ран≥) розпорошилас€ на дес€тки др≥бних султанат≥в, а в шињтському јзербайджан≥ (в район≥ м≥ста јрдеб≥ль) набирали сили —ефев≥ди.

ўе наприк≥нц≥ ’≤≤≤ ст. в умовах монгольського гнобленн€ один з багатих сунн≥тських шейх≥в —еф≥ ад-д≥н ≤схак (1252 - 1334), курд за походженн€м, заснував на кшталт христи€нських жебрацьких орден≥в м≥стичний сунн≥тський орден дерв≥ш≥в (Ужебрак≥в, прохач≥в, б≥дн€к≥вФ) —ефев≥Ї, що мр≥€в про вигнанн€ з рег≥ону монгол≥в-≥нов≥рц≥в. “а коли через ≤ран кривавою лавиною прокотилис€ правов≥рн≥ мусульманськ≥ арм≥њ “имура, а пот≥м запанували туркмено-огузьк≥ УбараниФ (теж сунн≥ти), —ефев≥ди прийн€ли шињзм ≥мам≥тського напр€му, €кий в≥дтепер став прапором антиогузькоњ та антитимуридськоњ боротьби.

” XV ст. сефев≥дськ≥ дерв≥ш≥-шињти розгорнули в ≤ран≥ масштабну пропаганду. –одов≥ земл≥ клану —ефев≥ гарантували йому м≥н≥мальну матер≥альну базу, але дл€ влади на середньов≥чному —ход≥ була потр≥бна сила, ≥ вона в≥дшукалас€ в особ≥ тюркських кочових племен шамлу, румлу, устаджлу, текелю, афшар, каджар ≥ зулькадар, €к≥ наст≥льки довго жили в шињтському оточенн≥, що Їдин≥ з тюрк≥в прийн€ли ≥слам шињтсько-≥мам≥тського напр€му. ћешкали вони в —х≥дн≥й јнатол≥њ та ѕ≥вденному јзербайджан≥, а свою узагальнену назву кизилбаш (Учервона головаФ) д≥стали за 12 пурпурних стр≥чок, €к≥ вони нашивали на власн≥ шапки (на честь 12 ≥мам≥в, що њх визнавали ≥мам≥ти на в≥дм≥ну в≥д ≥смањл≥т≥в). ≈тнологи називають ц≥ племена кочовими азербайджанц€ми.

—пираючис€ на св≥й рел≥г≥йний авторитет ≥ в≥йськову силу кизилбаш≥в, €к≥ визнали себе муридами (Уучн€ми, посл≥довникамиФ) —ефев≥д≥в, ардеб≥льськ≥ шейхи почали ≥нтенсивно розширювати своњ волод≥нн€, використовуючи прошињтськ≥ симпат≥њ, що панували здавна серед мешканц≥в ≤рану й јзербайджану. ѕерш≥ усп≥хи залишалис€ досить скромними, ≥ т≥льки коли в 1495 р. орден очолив молодий (14-р≥чний) енерг≥йний ≤смањл, —ефев≥ди почали творити ≥мпер≥ю.

 

≤смањл був р≥зносторонньо розвиненою особою - талановитий полководець, класик азербайджанськоњ поез≥њ (писав п≥д псевдон≥мом ’атањ), см≥ливий воњн, тонкий пол≥тик, енерг≥йний адм≥н≥стратор. «а таким л≥дером ≥шли, а дл€ додаткового згуртуванн€ соратник≥в молодий шейх зд≥йснив п≥д гаслом Уборотьби за в≥руФ к≥лька наб≥г≥в на православн≥ √руз≥ю й “рапезунд та €зичник≥в-черкес≥в. ¬о€ки здобули необх≥дний досв≥д, в≥дчули смак перемоги та приваблив≥сть воЇнноњ здобич≥, ≥ в 1500 р. ≤смањл розпочав масштабну в≥йну за рег≥ональне пануванн€.

 

—початку були розорен≥ Ѕаку й Ўемаха, пот≥м в≥д јк  оюнлу очистили јзербайджан, а в 1502 р. у зв≥льненому в≥д туркмен≥в “ебриз≥ ≤смањл назвавс€ шаханшахом (Уцарем цар≥вФ), поклавши початок династ≥њ та тюрксько-перськ≥й держав≥ —ефев≥д≥в (1502 - 1736), пан≥вною рел≥г≥Їю €коњ став шињзм ≥мам≥тського напр€му. ѕроти кизилбашо-сефев≥дського в≥йськово-пол≥тично-рел≥г≥йного блоку спробували виступити јк  оюнлу, та населенн€ активно п≥дтримало ≤смањла, ≥ в битв≥ б≥л€ ’амадана (1503) строкате ополченн€ Уб≥лих баран≥вФ було остаточно знищене. «а 1503 - 1509 рр. шаханшах захопив ¬≥рмен≥ю, ≤рак, ≤ран ≥  урд≥стан (проте центром молодоњ ≥мпер≥њ залишивс€ јзербайджан, а столицею - “ебриз).

Ќаступним ворогом стали узбеки (сунн≥ти), чий л≥дер хан ћухаммед Ўейбан≥ (1499 - 1510) окупував ’орасан, та в гранд≥озн≥й битв≥ б≥л€ ћерва (1510) ордам середньоаз≥атських кочовик≥в дали в≥дс≥ч: Ўейбан≥ загинув, а з порубаних узбецьких гол≥в шах наказав спорудити жахливий м≥нарет.

—творенн€ м≥цноњ шињтськоњ ≥мпер≥њ занепокоњло сунн≥тську державу турк≥в-осман≥в. ѕр€мому з≥ткненню —ефев≥д≥в з османами передувала р≥зн€ шињт≥в у “уреччин≥ (загинуло 40 тис. ос≥б) та сунн≥т≥в в ≤ран≥, п≥сл€ €коњ гр≥зний турецький султан —ел≥м ≤ (1512 - 1520) розпочав пох≥д на сх≥д.

 изилбаш≥ €вл€ли собою неперевершену к≥нноту, але проти найкращоњ в тогочасних арм≥€х св≥ту турецькоњ артилер≥њ це не допомогло. јрм≥њ султана й шаха були к≥льк≥сно однаковими (по 120 тис. во€к≥в), та в гранд≥озн≥й битв≥ на „алдиранському пол≥ (1514 р., ѕ≥вденний јзербайджан) сефев≥дська кавалер≥€ не витримала разючого вогню турецькоњ картеч≥. јтака к≥нноти захлинулас€, ≥ почавс€ розгром: турки рубали т≥каючих, пораненого ≤смањла вр€тував чудовий к≥нь, а шахський гарем (!) потрапив у полон до осман≥в. ѕереможц≥ розграбували “ебриз ≥, добивши кизилбаш≥в при  очх≥сар≥ (1515), в≥д≥брали у —ефев≥д≥в ѕ≥вн≥чний ≤рак. Ќадал≥ непереможний —ел≥м ≤ напав на ™гипет (де знищив державу мамлюк≥в), перемога над €ким передавала п≥д його контроль багат≥ земл≥ (а не розорений в≥йнами ≤ран) та св€щенн≥ м≥ста ≥сламу ћекку й ћедину - ≥ це вр€тувало шињтську ≥мпер≥ю, а в 1517 р., скориставшис€ в≥дсутн≥стю основних турецьких сил, ≤смањл ≤ захопив —х≥дну √руз≥ю.

ќтже, держава —ефев≥д≥в висто€ла, а њњ перший шах ≤смањл (1502 - 1524) завершив правл≥нн€ на мажорн≥й нот≥.

≤мпер≥€ —ефев≥д≥в стала одн≥Їю з найб≥льших в ≥сламському св≥т≥.  р≥м јзербайджану, до њњ складу вв≥йшли ≤ран, ¬≥рмен≥€, б≥льша частина територ≥њ  урд≥стану й √руз≥њ, ’орасан ≥ «ах≥дний јфган≥стан, проте пан≥вним етносом спочатку були виключно азербайджанськ≥ кочовики-кизилбаш≥ (шабл€ми котрих ≥ була створена шињтська ≥мпер≥€), серед €ких вид≥л€лис€ 114 родовитих с≥мей степовоњ аристократ≥њ - з них виходили полководц≥, нам≥сники, сановники та ≥нша державна ел≥та.

ќсновою економ≥ки в XVI ст. залишалось ≥ригац≥йне землеробство. —ел€ни вважалис€ юридично в≥льними, але власноњ земл≥ та води вони майже не мали, ≥, користуючись ними на правах р≥зноман≥тноњ оренди, платили ренту-податок та виконували трудову повинн≥сть. ≤з немусульман брали також подушну подать (джизью) та вродливих д≥вчат у гареми шаха та його приб≥чник≥в. јграрний фонд включав прив≥лейован≥ земельн≥ волод≥нн€ кочових племен (юрт) ≥ шињтського духовенства (вакф), невеликий приватний сектор (союргаль), шахський родовий домен (хассе) ≥ колосальний державний сектор (д≥ван≥), з €кого —ефев≥ди вид≥л€ли (за типом ранньомусульманських ≥кта) земельн≥ пожалуванн€ за службу - т≥уль (без прав власност≥). “≥уль передбачав жалуванн€ ренти ≥з земель (на час служби), користувач т≥улю не мав права визначати й збирати податки з сел€н - це робили державн≥ чиновники.

ѕодатки за час≥в ≤смањла ≤ залишалис€ невеликими (1/6 врожаю), що дало можлив≥сть певною м≥рою реан≥мувати занедбан≥ продуктивн≥ ресурси рег≥ону, але втрата гарему на пол≥ „алдирану погано пожартувала з династ≥њ, бо шах мусив заводити нових ж≥нок ≥ д≥тей-спадкоЇмц≥в уже на схилку рок≥в. ≤ коли в 1524 р. ≤смањл помер, його спадкоЇмцев≥ “ахмаспу ≤ (1524 - 1576) сповнилос€ т≥льки 10 рок≥в. —еред кизилбашськоњ знат≥ почались усобиц≥ за право володарювати в≥д ≥мен≥ неповнол≥тнього шаха. Ќаростав ≥ азербайджано-перський конфл≥кт, бо серед перс≥в вирувало невдоволенн€ пануванн€м Удиких ≥ безграмотнихФ тюрк≥в (нав≥ть рел≥г≥йна шињтська сп≥льн≥сть не змогла загасити цей конфл≥кт). ”собиц≥ та свавол€ кизилбашськоњ верх≥вки спричинили зб≥льшенн€ податк≥в, а коли вони дос€гли 60%, господарство не витримало: в крањн≥ розпочалис€ голод ≥ антисефев≥дськ≥ бунти, чим одразу скористалис€ турки. ¬ безперервних в≥йнах —ефев≥ди втратили ≤рак (включаючи св€щенн≥ м≥ста шињт≥в Ќеджеф ≥  ербелу) та частину «акавказз€, а в 1555 р. шах мусив перенести столицю держави в  азв≥н (п≥вденн≥ше  асп≥ю) - дал≥ в≥д османських кордон≥в. Ќав≥ть р≥дний брат јлкас-ћ≥рза (нам≥сник Ўирвана) зрадив шаха й п≥дтримав турк≥в.

“ахмасп ≤ - енерг≥йна та високоосв≥чена людина, автор безц≥нних мемуар≥в - ще в≥дшукував можливост≥, щоб утримувати Їдн≥сть ≥ пор€док у держав≥, але в 1571 р. крањну вразила чума, а п≥сл€ смерт≥ шаха (1576) у шињтськ≥й ≥мпер≥њ запанувала пол≥тична анарх≥€. ѕочавс€ пер≥од смут ≥ боротьби за престол (за €кий р≥залис€ його сини й онуки), що тривав з 1576 до 1587 р. —початку трон калейдоскоп≥чно м≥н€в хаз€њв, а коли шахом став безвольний ≥ нап≥всл≥пий ’одабенде (1578 - 1587), державними справами закерувала його дружина - Уж≥нка енерг≥йна й твердаФ4, - ≥ цим знову скористалис€ сус≥ди. ”збеки в≥двоювали ’орасан (ћерв, Ќ≥шапур, ћешхед), ≥нд≥йськ≥ У¬елик≥ ћоголиФ спустошили й окупували  андагар, а 100-тис€чне османське в≥йсько паш≥ ћустафи, завдавши трьох великих поразок кизилбашам, захопило  урд≥стан, решту «акавказз€ та јзербайджан (колиску сефев≥дськоњ державност≥!). «а цих умов у 1587 р. на престол зусилл€ми двох кизилбашських хан≥в (ћуршид  ул≥-хан та јл≥  ул≥-хан) ступив 16-р≥чний јббас ≤, з правл≥нн€м €кого (1587 - 1629) пов'€заний нетривалий зл≥т сефев≥дськоњ могутност≥.

Ўах јббас ≤ про€вив себе неординарним правителем.

Уќбличч€ його було красивим, ≥ характерною його особлив≥стю був р≥зко виступаючий н≥с та гострий, проникливий погл€д. ¬≥н носив не бороду, а довг≥ вуса. «росту в≥н був малого, але вир≥зн€вс€, мабуть, надзвичайною силою й витривал≥стю, бо все житт€ славивс€ здатн≥стю витримувати злигодн≥ в≥йни та до останн≥х дн≥в в≥ддававс€ улюблен≥й ут≥с≥ - полюваннюФ. јле дом≥нували в його характер≥ зал≥зна, нещадна вол€ та Ужорсток≥сть справжнього персаФ5.

¬же в перш≥ два роки царюванн€ молодий шах ви€вив неаби€к≥ Удержавн≥ талантиФ. —початку в≥н хитр≥стю позбувс€ двох своњх хан≥в-благод≥йник≥в, а в 1590 р. уклав з османами ганебний, але дуже необх≥дний дл€ оздоровчих реформ —тамбульський мир (в≥ддавши туркам ус≥ сп≥рн≥ територ≥њ!). «добувши дорог<F51008M>о ю ц≥ною невелику передишку, јббас ≤ чудово њњ використав, зайн€вшис€ реформами, передус≥м в арм≥њ.

ƒо јббаса сефев≥дське в≥йсько складалос€ з к≥нноти кизилбашських племен, народного сел€нського ополченн€ та невеликоњ шахськоњ гвард≥њ. “ака арм≥€, з одного боку, породжувала в≥дцентров≥ тенденц≥њ серед кизилбашськоњ знат≥, а з ≥ншого - значно поступалась озброЇнн€м ≥ вишколом в≥йську сус≥дньоњ “уреччини.

јббас вз€в курс на створенн€ масштабноњ профес≥ональноњ арм≥њ, обравши за зразок традиц≥њ османського €ничарського корпусу. ¬≥йсько профес≥онал≥в почали формувати на баз≥ рекрутських набор≥в серед юнак≥в, €ких з малих рок≥в виховували в ц≥лковит≥й ≥зол€ц≥њ €к фанатично в≥дданих шињзму та особисто шахов≥ во€к≥в. Ќа њхнЇ озброЇнн€ вогнепальною зброЇю знайшли необх≥дн≥ кошти, ≥ за к≥лька рок≥в з допомогою англ≥йського ≥нструктора –оберта Ўилл≥ —ефев≥ди мали 12 тис. стр≥льц≥в-мушкетер≥в (60 тис. мушкет≥в!), 12 тис. артилерист≥в (500 гармат!) та 10-тис€чний корпус гул€м≥в-к≥ннотник≥в. ¬≥днин≥ не кизилбашська к≥ннота (к≥льк≥сть €коњ скоротили з 80 до 30 тис. вершник≥в), а пост≥йне шахське в≥йсько стало основою сефев≥дськоњ арм≥њ, що значно посилило в≥йськову м≥ць ≥ централ≥зац≥ю держави. «меншенню рол≥ кизилбаш≥в у пол≥тиц≥ спри€ло й перенесенн€ столиц≥ —ефев≥д≥в з  азв≥на в ≤сфахан (1598), де б≥льш≥сть населенн€ становили перси, а також р≥занина, що њњ јббас ≤ влаштував серед невдоволених (у результат≥ в≥д 114 родовитих кизилбашських с≥мей залишилос€ 35, а конф≥скован≥ земл≥ поповнили державний та шахський домени).

—л≥дом за в≥йськовою провели реформу адм≥н≥стративну, ≥ шах почав одноос≥бно й самодержавно призначати вс≥х вищих чиновник≥в, ставши Їдиновладним володарем ≥мпер≥њ (його обмежували лише норми  орану й шар≥ату, за чим сл≥дкувало шињтське духовенство). ƒл€ виконанн€ шахських наказ≥в створили меджл≥с (Уƒержавну –адуФ). ўодо економ≥ки, то шах запровадив Їдину грошову систему, в основу €коњ поклав ср≥бну монету, скромно назвавши њњ аббас≥ (4,6_г ср≥бла). ƒл€ в≥дродженн€ прибутковоњ посередницькоњ торг≥вл≥ державну увагу прид≥лили будуванню й реконструкц≥њ шл€х≥в сполученн€, мост≥в, хан≥в, караван-сарањв тощо - ≥ сол≥дною галуззю господарства знову стала м≥жнародна торг≥вл€ (а не лише ≥ригац≥йне землеробство). –еформи спри€ли економ≥чному п≥днесенню, влада змогла зменшити податки, ≥ працювати стало виг≥дно (про що св≥дчить зникненн€ п≥днев≥льноњ рабськоњ прац≥ у виробничих галуз€х економ≥ки - рабство залишилос€ т≥льки у сферах побутових ≥ гаремних).

ѕор€д з≥ старими культурами перси почали вирощувати оп≥йний мак ≥ тютюн, удосталь стало хл≥ба й бавовнику, а сефев≥дськ≥ тро€ндова ол≥€, шовк, килими, керам≥ка, збро€, порцел€на, парча, оксамит славилис€ на весь св≥т та активно експортувалис€ (™вропа, Ѕлизький —х≥д, –ос≥€, ≤нд≥€,  итай).

√ранд≥озн≥ реформи јббаса ≤ ћ≥рзи (У¬еликогоФ, 1587 - 1629) за к≥лька рок≥в перетворили аморфний нап≥врозвалений ≤ран (€кий б≥льше нагадував ¬еликий јзербайджан) на м≥цну централ≥зовану державу, €ка знову почала Уграти м'€замиФ в зовн≥шн≥й пол≥тиц≥. ”клавши антисунн≥тський в≥йськовий союз ≥з православною –ос≥Їю, јббас ущент розгромив у 1598 р. узбек≥в б≥л€ √ерата й в≥двоював багатий ’орасан (причому в полон потрапив син узбецького хана), пот≥м був окупований Ѕахрейн, а п≥сл€ ретельноњ п≥дготовки в 1603 р. шах розпочав в≥йну з “уреччиною.

ƒвома усп≥шними в≥йнами (1603 - 1612, 1616 - 1618) —ефев≥ди повернули соб≥ јзербайджан, б≥льшу частину «акавказз€,  урд≥стану та ≤рак, а ф≥нальним акордом стало зв≥льненн€ шињтських св€тинь (Ќеджеф,  ербела) ≥ здобутт€ Ѕагдада, де јббас наказав вир≥зати вс≥х сунн≥т≥в.

ѕерсам дуже дошкул€ли португальськ≥ п≥рати, €к≥ заважали нормальн≥й торг≥вл≥ в акватор≥њ ≤нд≥йського океану, ≥, скориставшис€ антипортугальськими настро€ми в јнгл≥њ, јббас купив англ≥йську допомогу перським шовком. ” 1620_ р. Усини туманного јльб≥онуФ пустили на дно португальський флот б≥л€ ƒжаска, а в 1623 р. надали арм≥њ сефев≥дського генерала јлахверд≥-хана пр€му в≥йськову допомогу (бойовими корабл€ми) дл€ в≥двоюванн€ в португальц≥в стратег≥чного порту ќрмуз. «а це англ≥йська ќст-≤ндська компан≥€ д≥стала в ≤ран≥ багато торгових прив≥лењв.

—х≥дною розк≥шшю вражала сефев≥дська столиц€ ≤сфахан (600 тис. мешканц≥в), дл€ процв≥танн€ €коњ шах јббас ≤ силою переселив дес€тки тис€ч квал≥ф≥кованих виробник≥в ≥з в≥двойованих јзербайджану, ¬≥рмен≥њ та √руз≥њ. Ќа центри ремесел ≥ торг≥вл≥ знову перетворилис€  азв≥н, Ўираз,  ум,  ашан, ™зд, ћешхед, “ебриз, јрдеб≥ль, ™реван, Ўемаха.

—правжнього розкв≥ту дос€гла культура, особливо арх≥тектура: м≥ста почали будувати за Їдиним генеральним планом, що передбачав завершен≥ м≥ськ≥ й парков≥ ансамбл≥, а будови вир≥зн€лис€ масивн≥стю й пишним пол≥хромним полив'€ним декором з надзвичайно барвистою кольоровою гамою. ќсобливо цим славивс€ ≤сфахан та ун≥кальний за багатством внутр≥шнього ≥нтер'Їру арх≥тектурно-палацовий ≥ парково-садовий ансамбль усипальн≥ шейха —еф≥ ад-д≥на ≤схака в јрдеб≥л≥, центром €кого став купольний цил≥ндричний мавзолей ≥з суц≥льним узорним полив'€ним облицюванн€м.

ћайстри ≥сфаханськоњ школи живописноњ м≥н≥атюри почали писати психолог≥чн≥ портрети й запозичили (першими на —ход≥) з ™вропи л≥н≥йну перспективу та св≥тлот≥нь. Ќа часи јббаса ≤ припадаЇ житт€ трьох неперевершених живописц≥в: јга –ези (? - 1616), –ези јббас≥ (1575 - 1635) та ћухаммеда «амана (XVII ст.), а ткач, поет ≥ художник √≥€с ад-д≥н з ™зда (XVI - XVII ст.) прославивс€ створенн€м живописних тканин. ¬ершиною поез≥њ аббас≥вського часу визнано творч≥сть јхл≥ Ўираз≥ (XVII ст.).

ќстанн≥м усп≥хом великого јббаса стало здобутт€  андагара, зв≥дки вигнали в 1622 р. гарн≥зон У¬еликих ћогол≥вФ.

Aббaс≥вський ≤ран перебував в апогењ могутност≥, але не все було безхмарним. —трокату ≥мпер≥ю —ефев≥д≥в роздирали етн≥чн≥ й рел≥г≥йн≥ суперечност≥ м≥ж христи€нами та мусульманами, сунн≥тами та шињтами, ≥мам≥тами та ≥смањл≥тами. ѕер≥одично спалахували повстанн€ пригноблених народ≥в (грузин≥в, в≥рмен, афганц≥в тощо), а гранд≥озн≥ реформи, за величезних позитивних здобутк≥в, мали один, але надзвичайно важливий негативний насл≥док - було втрачено етн≥чну Їдн≥сть держави. якщо ран≥ше пан≥вним етносом ≥мпер≥њ виступали азербайджанськ≥ кизилбаш≥, то тепер ус≥ шињти-≥мам≥ти д≥стали юридично р≥вний статус (≥ тюрки, й перси, й нав≥ть колишн≥ христи€ни-ренегати).  изилбашська знать вважала, що њњ невд€чно й несправедливо позбавили пан≥вноњ рол≥ в державному апарат≥ й арм≥њ, перси запевн€ли, що њхн≥ права недостатньо забезпечен≥ пор≥вн€но з Удикими, неосв≥ченими степовикамиФ, а профес≥йна гвард≥€, €к ≥ в ≥нших крањнах —ходу, швидко почала впливати не лише на долю в≥йськових батал≥й - вагомим стало њњ слово в питанн€х династичних чвар та успадкуванн€ престолу. ƒо цих проблем додалис€ стар≥ €к св≥т хвороби вс≥х занадто централ≥зованих держав: хабарництво, приписки, бюрократизм ≥ корупц≥€.

Ќе вр€тувала й м≥жнародна торг≥вл€. ѕ≥сл€ в≥дкритт€ пр€мого морського шл€ху в≥д ™вропи до ≤нд≥њ торговельна монопол≥€ ≤рану €к посередника розв≥€лас€ наче дим, ≥ кошти, що њх вид≥лив јббас ¬еликий на в≥дбудову шл€х≥в сполученн€, не окупилис€. ¬≥д≥грала свою роль ≥ Уреволюц≥€ ц≥нФ (п≥сл€ в≥дкритт€ та пограбуванн€ конк≥стадорами јмерики), €ка в к≥лька раз≥в знец≥нила золото-ср≥бн≥ запаси ≥мпер≥њ.

Ўл€хи на зах≥д перекривала ворожа “уреччина, до того ж перси н≥коли не славилис€ €к мореплавц≥, а –ос≥€ не без зусиль виходила ≥з У—мутних час≥вФ, тому основним торговельним партнером —ефев≥д≥в стала ≥нд≥йська У≤мпер≥€ ¬еликих ћогол≥вФ. јле њњ ринок був вузьким, а ≥нд≥йський експорт значно перевищував те, що м≥г запропонувати б≥дн≥ший ресурсами ≤ран; ≥ негативне зовн≥шньоторговельне сальдо спричинило масовий в≥дплив ср≥бла й золота з ≤рану до ≤нд≥њ (зв≥дки њх висмоктували Ївропейц≥ за вогнепальну зброю та середньоаз≥ати за коней). ѕ≥сл€ наданн€ п≥льг англ≥йським торговц€м серйозним конкурентом ≥ранським рем≥сникам стали дешев≥ Ївропейськ≥ товари, а перських купц≥в ≥ рем≥сник≥в силою об'Їднували в п≥дконтрольн≥ влад≥ корпорац≥њ, де виробникам дихнути не давала тотальна чиновницька др≥б'€зкова регламентац≥€.

ƒо цього треба додати аббас≥вський деспотизм, €кий ще раз п≥дтвердив стару ≥стину, що правитель не може €к≥сно керувати крањною все житт€ й без будь-€кого контролю: стар≥сть не додала розуму ¬еликому јббасов≥.

Ќа схилку рок≥в в≥н впав у ман≥ю пересл≥дуванн€, в крањн≥ узаконили доноси й максимально зб≥льшили таЇмну пол≥ц≥ю, п≥сл€ чергових допов≥дей €коњ лет≥ли з пл≥ч голови нав≥ть беглербег≥в (губернатор≥в пров≥нц≥й). ∆ертвами шахськоњ недов≥рливост≥ стали троЇ його син≥в (одного за наказом јббаса ≤ вбили, двох - осл≥пили). –оздутий державний апарат почав працювати сам на себе, хабарництво й казнокрадство перевершили вс≥ мислим≥ масштаби, грошей у влади хрон≥чно бракувало, пол≥зли догори податки, тож почалис€ й народн≥ бунти.

ўе в 1615 р. повстав цар  ахет≥њ “еймураз, але сефев≥дська в≥йськова машина придушила цей УбунтФ: до ≤рану виселили 100 тис. грузин≥в, а сина “еймураза, щоб покарати батька, оскопили. ¬ 1624 - 1625 рр. збунтувалас€ п≥д гаслами тотального революц≥йного егал≥таризму ¬≥рмен≥€, в 1623 - 1624 рр. знову повстала √руз≥€ (на чол≥ з великим полководцем √еорг≥Їм —аакадзе), а в 1629 р. п≥дн€лис€ шовкороби √≥л€ну.

ѕовстанн€ потопили в кров≥, кожного разу ц≥ною крайн≥х зусиль, а коли јббас ¬еликий помер (1628), престол д≥ставс€ його жорстокому, кровожерливому, але найнездарн≥шому в державних справах синов≥ —еф≥ (1628 - 1641).

«а даними н≥мецького посла јдама ќлеар≥€, шах —еф≥ Упочав своЇ правл≥нн€ безл≥ччю кровопролить ≥ тиранствував так, €к жоден з колишн≥х шах≥в ѕерс≥њ, ... не милував ан≥ друз≥в, ан≥ недруг≥в, ≥ часто з найдр≥бн≥ших причин нещадно катував та вбивав людейФ6.

ћасштабний терор затримав розпад держави, але позбавив ≥мпер≥ю талановитих чиновник≥в ≥ полководц≥в, з числа котрих Унайкращ≥ люди впали жертвами... кровожерливост≥ та жорстокост≥Ф7. ќбезглавлена арм≥€, затероризована репрес≥€ми, стала небоЇздатною, ≥ в 1638 р. турки в≥двоювали ≤рак - перси знову втратили Ѕагдад ≥ своњ шињтськ≥ св€тин≥ (Ќеджеф,  ербела).

Ќаступник —еф≥ јббас ≤≤ (1641 - 1666) закинув державн≥ справи, зосередившис€ на гарем≥ й вин≥, чим скористались ≥нд≥йськ≥ моголи (вони знову захопили  андагар). ј коли на ≥сфаханський престол ступив Усм≥ливий та мудрийФ —улейман ≤ (—еф≥ ≤≤, 1666 - 1694), сил у центральноњ влади дл€ боротьби з сепаратистськими замашками знат≥ вже не було. √рузинський цар √еорг≥й ’≤ демонстративно перестав нав≥ть реагувати на шахськ≥ накази, Учим укинув шаха —улеймана у великий сум та мукиФ8.

≈коном≥чне, пол≥тичне та культурне п≥днесенн€ держави —ефев≥д≥в ви€вилос€ вкрай нетривалим, ≥ наприк≥нц≥ XVII_ст. настав ц≥лковитий розвал, €кий с€гнув апогею за правл≥нн€ безвольного й тупого —ултана-’усейна (1694 - 1722), про котрого рос≥йський посол јртем≥й ¬олинський писав, що Ур≥дко такого дурн€ можна знайти й серед простих, не токмо з коронованихФ9.

ѕри двор≥ панували мулли та гаремна камариль€, податки зросли втроЇ, й тому њх н≥хто не платив, арм≥€ без зарплати розб≥глас€, чиновники жили здирством та хабарами, а серед народу поширювалис€ ≥дењ егал≥таризму. —оц≥ально-економ≥чна система сх≥дного типу в ≤ран≥ зайшла в глухий кут. –озбазаривши ресурси крањни, вона вичерпала своњ можливост≥, посередницька монопол≥€ (€кою жили дес€тки покол≥нь ѕерс≥њ) зникла назавжди, а будь-€к≥ реформи унеможливилис€ державним розвалом, розоренн€м п≥дданих ≥ в≥дсутн≥стю жодноњ ч≥ткоњ програми виходу з кризи. ƒл€ реформ (з урахуванн€м Управа на помилкуФ) потр≥бн≥ кошти, проте традиц≥йне господарство й так працювало на меж≥ можливостей, крањна голодувала, а тому УекспериментуватиФ не могла.

Ќезл≥ченн≥ багатства лежали в перс≥в п≥д ногами - це було Учорне золотоФ - нафта, але про цей Уфонтан грошейФ ≥ранц≥ д≥зналис€ лише у ’’ ст.

“аких випробувань ≥мпер≥€ —ефев≥д≥в не витримала. ¬ичерпавши можливост≥ традиц≥йного розвитку (з усп≥шним використанн€м €ких пов'€зана епоха середньов≥чч€), перси не знайшли нових шл€х≥в сусп≥льноњ еволюц≥њ. ≤ран потрапив у цив≥л≥зац≥йну пастку, ≥ цим скористалис€ сус≥ди, €к≥ почали рвати шињтську ≥мпер≥ю на шматки.

 

” 1722 р. прикасп≥йськ≥ крањ захопив п≥д час свого перського походу рос≥йський ≥мператор ѕетро ≤ (1682 - 1725), «акавказз€ й ѕ≥вн≥чний «ах≥д крањни окупували турки-османи, а б≥льша частина ≤рану потрапила п≥д владу диких афганц≥в, €к≥ т≥льки починали формувати свою державн≥сть.

ўе в 1709 р. афганське плем'€ г≥льзай зв≥льнилос€ в≥д сефев≥дськоњ влади, а в 1722 р. њхнЇ 30-тис€чне в≥йсько на чол≥ з ћ≥р-ћахмудом удерлос€ в ≤ран. ѕерси-шињти намагались орган≥зувати оп≥р афганц€м-сунн≥там, але —ефев≥ди вже не мали важел≥в влади, щоб очолити цей рух та дати в≥дс≥ч загарбникам, ≥ в жовтн≥ 1722 р. п≥сл€ 8-м≥с€чноњ облоги афганц≥ здобули ≤сфахан. —кинувши —ултана-’усейна, ћ≥р-ћахмуд оголосив себе шахом ≤рану, що було карколомним державно-пол≥тичним регресом дл€ ѕерс≥њ (€ка в≥д повнокровноњ державност≥ повернулас€ до стад≥њ вожд≥вства). Ћише син скинутого сефев≥дського шаха “ахмасп ≤≤ чинив оп≥р загарбникам, та суть справи це не зм≥нювало.

 

ѕрисмерки середньов≥чч€ загалом ви€вилис€ кривавими, та трагед≥€ ≤рану пол€гала в тому, що й сил, €к≥ б виступали за нов≥ пор€дки, в крањн≥ не було: постсередньов≥чч€ не стало дл€ ѕерс≥њ початком новоњ культурно-господарськоњ або державно-пол≥тичноњ епохи. Ќа стол≥тт€ ≤ран поринув у перманентно-кризову цив≥л≥зац≥йну стагнац≥ю.

—ередн€ јз≥€ п≥сл€ “имурид≥в. –озгром “охтамиша “имуром (1395) спри€в остаточному розпаду «олотоњ ќрди на р€д незалежних ханств ( азанське, јстраханське,  римське тощо), внасл≥док чого на початку XV ст. свою орду в ћежир≥чч≥ р≥чок ”рал ≥ —ирдар'€ утворили узбеки - строката сукупн≥сть кочових тюркських та монгольських за походженн€м род≥в, сп≥льною мовою €ких став своЇр≥дний тюркський д≥алект.

≈тимолог≥€ назви УузбекиФ остаточно не з'€сована, але б≥льш≥сть науковц≥в пов'€зують њњ з ≥м'€м славетного золотоординського хана ”збека (1312 - 1340), бо в пам'€т≥ м≥сцевих степовик≥в в≥н залишивс€ €к могутн≥й та достойний володар.

Ќа чол≥ узбецького кочового союзу сто€ли Ўейбан≥ди - нащадки Ўейбан≥ (онука „≥нг≥с-хана, улус €кого охоплював у ’≤≤≤ ст. степи навколо р≥чок “обол та ≤ртиш), а остаточна консол≥дац≥€ м≥сцевих тюрко-монгольських род≥в припадаЇ на правл≥нн€ хана јбульхейра (1429 - 1468).

ћетодом зм≥цненн€ загальноузбецькоњ кочовоњ Їдност≥ јбульхейр обрав агрес≥ю проти багатих, але слабо захищених п≥сл€ занепаду тимуридськоњ могутност≥ торгових м≥ст ћавераннахру. ѕроте захопити добре укр≥плен≥ —амарканд, Ѕухару та ‘ергану степовики не зум≥ли (њм бракувало облоговоњ техн≥ки), а ган≥ма в≥д спустошенн€ прим≥ських околиць не задовольн€ла потреби молодоњ хижацькоњ держави. –озбудова елемент≥в державност≥ вимагала кошт≥в, ≥ коли воЇнн≥ походи не принесли јбульхейру ф≥нансового процв≥танн€, в≥н почав зб≥льшувати побори ≥з самих узбек≥в, що влаштовувало далеко не вс≥х.

—початку јбульхейра покинули роди хан≥в √≥ре€ та ƒжан≥бека: вони в≥дкочували на п≥вн≥ч ≥ дали початок нов≥й орд≥ казах≥в, формуванн€ €коњ остаточно завершилос€ на початку XVI ст., а коли войовничий енерг≥йний јбульхейр помер (1468), створене ним ханство тимчасово розпалос€.

Ќовим об'Їднувачем узбек≥в став онук јбульхейра хан ћухаммед Ўейбан≥ - Учесний тюрок, що належав до розр€ду таких людей, €к≥ багато чого дос€гають, €кщо њх помилково не в≥шають дещо ран≥шеФ10. ѕочавши св≥й Ушл€х пол≥тикаФ з керуванн€ бандою в 300 вершник≥в, в≥н, ступаючи по трупах родич≥в (€ких р≥зав п≥дступно й нещадно), швидко став ханом, а в 1499 р. знову спокусив ус≥х узбек≥в ≥деЇю хижацьких наб≥г≥в на п≥вденних сус≥д≥в.

÷ього разу розвал у середовищ≥ ворогуючих м≥ж собою “имурид≥в с€гнув апогею, ≥ прот€гом п'€ти рок≥в Ўейбан≥ оволод≥в —амаркандом, Ѕухарою, “ашкентом та ‘ерганою. Ћише ферганський “имурид Ѕабур чинив пришельц€м упертий оп≥р, та його сил не вистачило дл€ боротьби з ордами кочових узбек≥в, ≥ цей достойний нащадок свого великого пращура (“имура) змушений був т≥кати до  абула. —ередн€ јз≥€ залишилас€ за узбеками.

—проби розвинути усп≥х завоюванн€м ’орасану обернулис€ трагед≥Їю: в 1510 р. в битв≥ б≥л€ ћерва узбецьке в≥йсько знищили сефев≥дськ≥ кизилбаш≥ шаха ≤смањла (1502 - 1524), ћухаммед Ўейбан≥-хан загинув у бою, а в 1512 р. впертий Ѕабур знову в≥двоював —амарканд, але в наступному роц≥ зазнав нищ≥вноњ поразки. —амарканд знову став столицею ханства Ўейбан≥д≥в, а енерг≥йний “имурид надал≥ перен≥с свою активн≥сть в ≤нд≥ю, де в 1524 - 1525 рр. шл€хом завоюванн€ заснував У≤мпер≥ю ¬еликих ћогол≥вФ. ѕеремоз≥ узбек≥в спри€ла масова п≥дтримка вс≥х верств мешканц≥в ћавераннахру (сунн≥т≥в), €ким украй не до вподоби було опинитис€ п≥д владою фанатичних шињт≥в (до €ких належали ≥ —ефев≥д ≤смањл, ≥ “имурид Ѕабур). ѕроте насл≥дком нелегких воЇн став новий розпад узбецькоњ орди. ѓњ частина на чол≥ з ≤льбарсом з роду ядгара, ос≥вши в ”ргенч≥, самост≥йно в≥дсто€ла його в≥д експанс≥њ шињт≥в ≥ п≥сл€ вигнанн€ Ѕабура в≥дмовилас€ коритис€ Ўейбан≥дам. ўо ж до нащадк≥в јбульхейра, то њм дуже дошкул€ли —ефев≥ди. ¬оювати на два фронти не було сил, тому ядгарид≥в залишили в спокоњ, а коли обидв≥ династ≥њ зм≥нили своњ столиц≥ (Ўейбан≥ди ос≥ли в Ѕухар≥, а ядгариди - в ’≥в≥), под≥л —ередньоњ јз≥њ на два ханства (Ѕухарське та ’≥в≥нське) завершивс€ лег≥тимно.

¬ 1598 р. Ўейбан≥д≥в на бухарському престол≥ заступили јштархан≥ди - нащадки астраханських хан≥в, €к≥ в 1567 р. знайшли в Ѕухар≥ притулок (п≥сл€ рос≥йського завоюванн€ 1554 р.), а через 30 рок≥в, породичавшис€ з правл€чою династ≥Їю, мирним династичним шл€хом заволод≥ли ханським троном.

ќс≥вши в —ередн≥й јз≥њ, кочов≥ узбеки швидко злилис€ з м≥сцевим населенн€м, забули степов≥ традиц≥њ та, збер≥гши стару назву, поступово перетворилис€ на етнос мирних купц≥в ≥ землероб≥в. ¬икористовуючи ≥ригац≥йну с≥тку межир≥чч€ —ирдар'њ та јмудар'њ, вони вирощували пшеницю, €чм≥нь, рис, бавовник, просо, мак, процв≥тали шовк≥вництво й городництво, сад≥вництво, виноградарство й розведенн€ баштанних культур, а тваринництво стало прерогативою купц≥в (верблюди) або перетворилос€ на виключно експортний сектор економ≥ки (€к-от кон€рство, ор≥Їнтоване на ≥нд≥йський ринок). Ќа весь св≥т славилис€ середньоаз≥атськ≥ тканини, килими, шк≥р€н≥ вироби та сушен≥ ласощ≥ (урюк, ≥зюм, курага тощо). –озвивалис€ наука й культура.

Ўейбан≥дську епоху прославили видатний м≥н≥атюрист ћузаххиб (XVI ст.), ≥сторики Ѕенањ та ¬ас≥ф≥ (XVI ст.), поет ћушф≥к≥ (? - 1588), а староузбецька поез≥€ XVI≤ ст. в≥дома у св≥т≥ завд€ки поетов≥ ’≥лал≥ (страчений у 1639 р. Уза схильн≥сть до шињзмуФ).

ѕроте св≥това криза традиц≥йних сусп≥льств сх≥дного типу не обминула й —ередню јз≥ю, ≥ з к≥нц€ XVI≤ ст. цив≥л≥зац≥йний розвиток ’≥в≥нського й Ѕухарського ханств впав у стагнац≥ю. ¬ладний деспотизм, майнова й правова незахищен≥сть власник≥в, фанатизм сунн≥тського духовенства (€кий п≥д≥гр≥вало сус≥дство з шињтським ≤раном) завели —ередню јз≥ю в ц≥лковиту державно-пол≥тичну та культурно-господарську безвих≥дь. Ѕухарсько-х≥в≥нськ≥ в≥йни тривали дес€тил≥тт€ми, нормою стали надзвичайн≥ побори, а хрон≥чний деф≥цит кошт≥в у влади породив Удобру ханську традиц≥юФ збирати податки заздалег≥дь (у цьому особливо великих усп≥х≥в дос€г бухарський —убхан  ул≥-хан (1680 - 1702), €кий умудривс€ з≥брати податки на 7 рок≥в (!) наперед). ѕ≥ддан≥ таких володар≥в перетворилис€ на хрон≥чно Унепок≥рних та схильних до бунт≥в ≥ заколот≥вФ11, а внутр≥шню структуру ханств роз'њдали хабарництво й продажн≥сть апарату, перманентн≥ м≥жетн≥чн≥ конфл≥кти (узбек≥в, туркмен≥в, таджик≥в, каракалпак≥в), династичн≥ усобиц≥ та рел≥г≥йний сунн≥тський догматизм. ’рон≥чна нестаб≥льн≥сть, ст≥йке пад≥нн€ життЇвого р≥вн€ та в≥дсутн≥сть будь-€ких реформац≥йних ≥дей - таким був ф≥нал середньов≥чноњ епохи дл€ народ≥в —ередньоњ јз≥њ.


1÷ит. за: ћюллер ј. »стори€ ислама с основани€ до новейших времен /ѕер. с нем.: ¬ 4 т. —ѕб., 1896. “.3. —.295.

2÷ит. за: »стори€ ———– с древнейших времен до конца XVIII века. ћ., 1948. —.240.

3 лавихо, –уи √онсалес де. ƒневник путешестви€ в —амарканд ко двору “имура (1403 - 1406) /ѕер. со староисп. ».—.ћироковой. ћ., 1990. —.144.

4÷ит. за: Ѕушев ѕ.ѕ. »стори€ посольств и дипломатических отношений русского и иранского государств в 1586 - 1612 гг. ћ., 1976. —.57.

5ћюллер ј. ¬каз. прац€. “.3. —.394 - 395.

6÷ит. за: »стори€ стран јзии и јфрики в средние века: ¬ 2 т. ћ., 1987. “.2. —.199.

7 ћюллер ј. ¬каз. прац€. “.3. —.409.

8’ачатур ƒжугаеци. »стори€ ѕерсии // “ер-ћкртич€н Ћ.’. јрм€нские источники о —редней јзии VIII - XVIII вв. ћ., 1985. —.100.

9÷ит. за: »стори€ стран зарубежной јзии в средние века. ћ., 1970. —.584.

10ћюллер ј. ¬каз. прац€. “.3. —.356.

11÷ит. за: –омодин ¬.ј. —редн€€ јзи€ и  азахстан во второй половине XVII и в XVIII в. // ¬семирна€ истори€: ¬ 10 т. ћ., 1958. “.5. —.260.

 

¬. ј. –убель ≤—“ќ–≤я —≈–≈ƒЌ№ќ¬≤„Ќќ√ќ —’ќƒ”
 ињв. ¬идавництво Ћиб≥дь. 1997.



–†–µ–є—В–Є–љ–≥@Mail.ru

|–У–Ы–Р–Т–Э–Р–ѓ –°–Ґ–†–Р–Э–Ш–¶–Р –°–Р–Щ–Ґ–Р –С–Ы–Ш–Ц–Э–Ш–Щ –Т–Ю–°–Ґ–Ю–Ъ|