—–≈ƒЌ≈¬≈ ќ¬џ… ¬ќ—“ќ 


 

ќсманська ≥мпер≥€

 

ѕриродно-кл≥матичн≥ умови јнатол≥њ (ћалоњ јз≥њ)

 рах —ельджуцького султанату в ћал≥й јз≥њ. ¬иникненн€ держави турк≥в-осман≥в

—ередньов≥чний турецький (османський) етнос

‘ормуванн€ ќсманськоњ в≥йськово-експанс≥он≥стськоњ держави. “урецьк≥ завоюванн€ XIV ст.

Ќавала “имура та њњ насл≥дки. –озпад ќсманськоњ держави

¬≥дбудова ќсманськоњ держави

ѕад≥нн€  онстантинопол€. —творенн€ ќсманськоњ ≥мпер≥њ

ќсманська ≥мпер≥€ в епоху розкв≥ту

ќслабленн€ й занепад турецькоњ могутност≥

ѕриродно-кл≥матичн≥ умови јнатол≥њ (ћалоњ јз≥њ). «анепад великосельджуцькоњ могутност≥ п≥сл€ смерт≥ ћел≥к-шаха та Ќ≥зама аль-ћулька (1092) прискорив розпад Їдиного —ельджуцького султанату на ц≥лий р€д незалежних держав, у €ких тюркськ≥ завойовники залишилис€ пан≥вним прошарком населенн€. ќдною з таких держав - уламк≥в колишньоњ великоњ сунн≥тськоњ ≥мпер≥њ став  он≥йський (–умський) султанат у ÷ентральн≥й јнатол≥њ.

јнатол≥йський п≥востр≥в (ћала јз≥€) розташований у зах≥дн≥й частин≥ аз≥атського континенту ≥ €вл€Ї собою таке ж малородюче плоског≥р'€, що й ≤ран. ≤з трьох бок≥в ћалу јз≥ю омивають мор€ („орне, ћармурове, ≈гейське та —ередземне), а в≥д ™вропи њњ в≥докремлюють дв≥ вузьк≥ протоки - Ѕосфор ≥ ƒарданелли. –≥чок тут багато, але розм≥ри њхн≥ досить скромн≥, а судноплавство ними - обмежене. «ате пор≥зан≥ береги јнатол≥њ р€сн≥ли зручними бухтами, €к≥ немов запрошували розвивати мореплавство.

–≥зноман≥тними були анатол≥йськ≥ ландшафти: степове плоског≥р'€ на сход≥ й л≥сист≥ гори заходу, €к≥ перемежалис€ в≥дносно родючими р≥чковими долинами.

—еред природних ресурс≥в, окр≥м соснових ≥ кедрових л≥с≥в, господарську ц≥нн≥сть становили обмежен≥ поклади золота, ср≥бла, свинцю, цинку, м≥д≥, зал≥за; в горах удосталь було буд≥вельного каменю, мармуру, слюди, он≥ксу, трапл€лис€ г≥рський кришталь та вулкан≥чне скло (обсид≥ан), а в де€ких озерах з давн≥х час≥в видобували с≥ль.

–ослинний ≥ тваринний св≥т јнатол≥њ в часи середньов≥чч€ майже не в≥др≥зн€вс€ в≥д ≥ранського (лише аз≥атськ≥ леви й тигри тут не водилис€), кл≥мат був середземноморського типу ≥з властивими йому жарким сухим л≥том та досить теплою вологою зимою. ўо ж до нестач≥ родючих земель, пристосованих дл€ землеробства, то цей недол≥к з лишком покривавс€ надзвичайно вдалим географ≥чним розташуванн€м п≥вострова, €кий самою природою був створений своЇр≥дним мостом м≥ж јз≥Їю та ™вропою. “ому контроль над јнатол≥Їю важко переоц≥нити з точки зору торг≥вл≥ (€к морськоњ, так ≥ караванноњ).

 рах —ельджуцького султанату в ћал≥й јз≥њ. ¬иникненн€ держави турк≥в-осман≥в. « 1116 р. столицею автономного сельджуцького султанату ћалоњ јз≥њ стала  онь€ (зв≥дси походить ≥ назва  он≥йського султанату). “еритор≥ально ц€ тюркська держава охопила переважну частину п≥вострова та частину ¬≥рменського наг≥р'€.

ѕрот€гом ’≤ - ’≤≤ ст. в јнатол≥ю переселилис€ в≥д 0,5 до 1,1 млн тюркських кочовик≥в, що дало поштовх масован≥й тюрк≥зац≥њ п≥вострова. јле, залишившис€ скотар€ми, завойовники знайшли свою, в≥льну до того еколог≥чну н≥шу рег≥ону (г≥рськ≥ пасовиська), що гарантувало њм в≥дносно мирне сп≥в≥снуванн€ з п≥дкореними народами: греками (виноградар€ми й рем≥сниками), в≥рменами (торговц€ми й землеробами), лазами (рибалками й мореплавц€ми) тощо. Ћише з курдами (також тваринниками г≥р) в≥дносини залишались напруженими, хоч нелегкий синтез в≥дбувавс€ й тут.

Ќезважаючи на терор н≥зарит≥в, хрестоносну агрес≥ю, в≥йни з ¬≥зант≥Їю та ворожими тюркськими родами ƒанишмен≥д≥в (€к≥ контролювали п≥вн≥ч јнатол≥њ),  он≥йський, або –умський<$F–умом у «ах≥дн≥й ™вроп≥ називали ¬≥зант≥ю й ћалу јз≥ю (бо в минулому јнатол≥€ належала в≥зант≥йц€м).>, султанат досить довго залишавс€ могутньою державою рег≥ону. ≤ коли в 1176 р. розпутний в≥зант≥йський ≥мператор ћануњл ≤  омн≥н (1143 - 1180) спробував повернути соб≥ контроль над ћалою јз≥Їю, авантюра ск≥нчилас€ дл€ грек≥в катастрофою при ћ≥р≥окефалон≥ (1176). «аманивши УромењвФ у вузьку ущелину ÷ивр≥ца, сельджуки з лук≥в розстр≥л€ли ворога з двох бок≥в майже впритул. ƒно ÷ивр≥ц≥ було забито трупами, а  он≥йський султанат став незаперечним хаз€њном јнатол≥њ.

јпогею могутност≥ сельджуцький –ум дос€г за час≥в царюванн€ султана јла ад-д≥на  ейкубада ≤ (1219 - 1237). …ого влада поширилас€ на всю ћалу јз≥ю й частину  риму (де —ельджук≥ди окупували багатий порт —угдею - суч. —удак), та через п'€ть рок≥в п≥сл€ смерт≥ великого кон≥йського султана на п≥востр≥в удерлис€ могутн≥ монголи, з €кими пов'€заний крах  он≥йського султанату.

¬ир≥шальна битва сталас€ навесн≥ 1243 р. б≥л€ гори  ьоседак (п≥вн≥чний сх≥д ћалоњ јз≥њ). —ултан √≥€с ад-д≥н  ейхосров ≤≤ (1237 - 1245) моб≥л≥зував колосальну арм≥ю (180 тис. во€к≥в), до €коњ, кр≥м тюрк≥в, влилис€ тис€ч≥ найманц≥в-профес≥онал≥в (грек≥в, араб≥в, Уфранк≥вФ, в≥рмен, курд≥в), але жах перед Унепереможн≥стю монгол≥вФ парал≥зував волю сельджук≥в до опору, ≥ 30-тис€чний експедиц≥йний корпус Ѕачу-нойона за п≥дтримки к≥лькох грузинських та в≥рменських кн€з≥в розтрощив строкате сельджук≥дське в≥йсько. —ултанат розпавс€ на п≥втора дес€тки др≥бних Укн€з≥вствФ (бейл≥к≥в), володар≥ €ких пок≥рливо визнавали сюзерен≥тет монгольських ’улагуњд≥в.

ќстанньою спробою возз'Їднанн€ загальноанатол≥йськоњ тюркськоњ державност≥ стало повстанн€ ƒжимр≥ (УѕростолюдинаФ), народне в≥йсько €кого в 1277 р. здобуло  онью та оголосило свого ватажка султаном, але кн€з≥ уд≥л≥в не захот≥ли жертвувати своњми Усуверен≥тетамиФ: в 1278 р. УбунтФ потопили в кров≥, ƒжимр≥ захопили в полон ≥ з живого з≥драли шк≥ру. ј коли в 1307 р. останнього представника династ≥њ ¬еликих —ельджук≥д≥в –уму (√≥€са ад-д≥на ћесуда ≤≤≤) задушили монголи,  он≥йський султанат утратив будь-€к≥ спод≥ванн€ на в≥дродженн€.

—еред бейл≥к≥в, на €к≥ розпавс€  он≥йський султанат, було дек≥лька в≥дносно великих (√ерм≥€н,  араман,  астамону, ћентеше,  арас≥, —арухан), але зародком новоњ могутньоњ ≥мпер≥њ став невеликий ќсманський бейл≥к, розташований у п≥вн≥чно-зах≥дн≥й к≥нц≥вц≥ п≥вострова (столиц€ м.—ьогют). …ого виникненн€ пов'€зують ≥з д≥€льн≥стю вожд€ огузького племен≥ кайи ≈ртогрула (? - 1281/88), €кий, р€туючи своЇ невелике плем'€ (400 - 500 шатр≥в) в≥д монгольського геноциду, вив≥в його в малодоступну дл€ пильного ока ’улагуњд≥в окрањну јнатол≥њ. ÷≥ земл≥ ≈ртогрул д≥став на правах ≥кта в≥д одного з сельджуцьких кн€зьк≥в, але поступово, позбувшис€ обт€жливого сюзерен≥тету, здобув певну автоном≥ю й назвавс€ ем≥ром. ѕомер ≈ртогрул у в≥ц≥ не менше за 90 рок≥в, а його наступником ≥ спадкоЇмцем став Уп≥зн≥й синФ ќсман (1258 - 1326), в≥д ≥мен≥ €кого п≥шла й назва могутньоњ в майбутньому ≥мпер≥њ, й найменуванн€ нового тюркського етносу - турк≥в-осман≥в.

—ередньов≥чний турецький (османський) етнос. ¬иникненн€ турецько-османського етносу стало результатом складного синтезу багатьох етноантрополог≥чних субстрат≥в, але початковими складовими його етногенезу були два основних компоненти: частина огузо-туркменських кочових тюрк≥в (€к≥ в антрополог≥чному план≥ належали до ≥ндосередземноморськоњ г≥лки великоњ Ївропеоњдноњ раси) ≥ м≥сцев≥, завойован≥ сельджуками в јнатол≥њ, народи (Ївропеоњдн≥ греки, в≥рмени, лази, курди тощо).

ѕ≥зн≥ше через Ѕалкани до ћалоњ јз≥њ прибули залишки гуз≥в й печен≥г≥в (≥з степ≥в ѕ≥вденноњ ”крањни), а внасл≥док масштабних турецьких завоювань XIV - XVI ст. суттЇву роль в етн≥чн≥й ≥стор≥њ турк≥в в≥д≥грали украњнц≥, рос≥€ни, болгари, серби, чорногорц≥, албанц≥, румуни, угри, молдавани, ≥нш≥ поневолен≥ народи, а також певна к≥льк≥сть араб≥в, копт≥в, еф≥оп≥в ≥ негр≥в.

« њхнього синтезу склавс€ строкатий етн≥чний симб≥оз, в €кому пан≥вним антрополог≥чним типом став передньоаз≥атський вар≥ант балкано-кавказькоњ г≥лки великоњ Ївропеоњдноњ раси.

ћовою науки й д≥ловодства в тюрк≥в-мусульман спочатку була арабська або фарс≥, але за османських час≥в непод≥льно запанувала старотурецька (староосманська) мова, €ка, збер≥гаючи тюркську лексичну основу та в≥дносно просту тюркську граматичну структуру (6 в≥дм≥нк≥в, 2 числа, 3 часи й 5 стан≥в тощо), ув≥брала велику к≥льк≥сть арабо-перських елемент≥в. ѕисемн≥сть базувалас€ на арабськ≥й в'€з≥.

ќснову соц≥альноњ структури осман≥в становила базована на загально≥сламських канонах патр≥архальна пол≥гамна родина, в €к≥й ж≥нка мала принижений статус. Ўл€х до шлюбу з турчинкою в≥дкривав т≥льки калим (наречений купував соб≥ дружину в њњ батьк≥в), але в османських гаремах абсолютну б≥льш≥сть складали ≥ноземки-наложниц≥ (рабин≥, полон€нки тощо), причому д≥ти в≥д ус≥х (≥ дружин, ≥ одал≥сок) вважалис€ за батьком-турком повноправними й р≥вними османами.

÷е гарантувало високий прир≥ст турецького населенн€ ≥ з лишком покривало демограф≥чн≥ втрати в≥д неск≥нченних воЇн, еп≥дем≥й та усобиць, забезпечувало стаб≥льне зростанн€ середньов≥чного османського етносу. ¬ гаремах процв≥тали жахливий ≥нститут Ївнух≥в ≥ лесб≥€нство, а на сторож≥ сусп≥льноњ морал≥, кр≥м мусульманського права, сто€в звичай кривавоњ помсти.

¬ господарств≥ продуктивно сп≥в≥снували орне землеробство й сад≥вництво (пшениц€, €чм≥нь, овес, бобов≥, цитрусов≥, бавовник, маслини, фрукти, виноград, баштанн≥), кочове й в≥дг≥нне скотарство (кон≥, кози, в≥вц≥, верблюди), торг≥вл€ (особливо транзит та работорг≥вл€) й ремесла (насамперед ткацтво, виробництво килим≥в ≥ зброњ).

 ” традиц≥йн≥й турецьк≥й њж≥ переважали страви борошн€н≥ (корж≥, каш≥, плов), молочн≥ (сир, бринза) та м'€сн≥ (шашлик, кавурма, кебаб - переважно з баранини), а також Уу широкому асортимент≥Ф овоч≥, фрукти, юшки (€к на бульйон≥, так ≥ на молоц≥) та ласощ≥. —еред напоњв найпопул€рн≥шими залишалис€ чай, кава, шербет ≥ кисломолочн≥ айран та йогурт.

ќд€г чолов≥к≥в складавс€ ≥з штан≥в, сорочки, по€са (кушак), короткого жилета й куртки. ѓх завершували чоботи або туфл≥ ≥з загнутими носками на ногах та феска або тюрбан на голов≥. ∆≥ночий од€г передбачав на€вн≥сть шальвар, широкоњ сорочки, широкоњ довгоњ сукн≥ й великоњ хустини на голов≥, а на вулиц≥ все це обов'€зково покривала чадра.

 “ипи житла були р≥зноман≥тними й залежали в≥д кл≥матичних та господарських особливостей.

 очовики жили в шатрах з коз€чоњ вовни, повст€них наметах або юртах, ос≥л≥ землероби - в глинобитних буд≥вл€х ≥з внутр≥шн≥м двориком, а в л≥систих м≥сцевост€х - у зрубах або нап≥вземл€нках. ќбов'€зковим був под≥л житла на чолов≥чу (сел€млик) ≥ ж≥ночу (гарем) половини. ¬нутр≥шнЇ начинн€ складали килими, циновки, низьк≥ столики й л≥жка та скрин≥ дл€ речей, а дл€ опаленн€ й приготуванн€ њж≥ використовували тандир (вогнище до 1 м завглибшки) ≥ мангал (переносну жаровню).

Ѕурхлива ≥стор≥€, в≥йськово-деспотичний характер влади, пост≥йна територ≥альна експанс≥€ та переважно вдал≥ результативн≥ в≥йни виховали в середньов≥чних турках войовнич≥сть, великотурецьку пихат≥сть, неаби€кий пот€г до мирських ут≥х, надзвичайне чиношануванн€ й п≥длабузництво, ст≥йк≥сть у бо€х, але скромне працелюбство, сунн≥тський корпоратив≥зм ≥ фанатизм та надзвичайно зверхнЇ ставленн€ до вс≥х Унев≥рнихФ. ƒо цього треба додати повагу й жах перед будь-€кою владою, шануванн€ багатства (особливо здобутого в≥йною або торг≥влею), горд≥сть за ≥мпер≥ю, надзвичайний практицизм щодо науки й мистецтва та с≥мействен≥сть (≥ в хорошому, ≥ в поганому сенс≥ цього слова).

‘ормуванн€ ќсманськоњ в≥йськово-експанс≥он≥стськоњ держави. “урецьк≥ завоюванн€ XIV ст. —тавши л≥дером свого бейл≥ка, ќсман потрапив у непросту ситуац≥ю. Ќом≥нально в≥н вважавс€ васалом кон≥йського султана —ельджук≥да јла ад-д≥на  ейкубада ≤≤≤ (1284 - 1304), €кий сам, у свою чергу, платив данину монгольським ’улагуњдам; на заход≥ ставала на ноги в≥дновлена ¬≥зант≥€ (де панувало православне христи€нство), а всередин≥ крањни не вс≥х влаштовувала кандидатура ќсмана €к л≥дера. ѕроте в≥н ви€вив себе вкрай жорстоким та обачливим пол≥тиком ≥ завд€ки певному вез≥нню дос€г значних усп≥х≥в.

—початку молодий володар усунув ≥ знищив р≥дного д€дька ƒюндара (можливого конкурента в боротьб≥ за владу), п≥сл€ чого д≥став в≥д сельджуцького султана титул уджбе€ (Уприкордонного бе€Ф). ѕот≥м, роз≥груючи карту ≥сламського джихаду, ќсман назвавс€ газ≥ (Уборцем за в≥руФ), користуючис€ тим, що з ус≥х тюркських кн€з≥вств ћалоњ јз≥њ лише його волод≥нн€ мали сп≥льн≥ кордони з христи€нами. “епер невеликий за територ≥Їю осман≥вський бейл≥к був щедро забезпечений людськими ресурсами: сюди т≥кали тюрки з ≤рану й ≤раку, невдоволен≥ пр€мим монгольським гнобленн€м; фанатики-мусульмани, що мр≥€ли здобути славу й багатства у в≥йнах з Унев≥рнимиФ. ј коли в 1299 р. —ельджук≥да јла ад-д≥на  ейкубада_III вигнали з  оньњ невдоволен≥ п≥ддан≥, ќсман позбувс€ сюзерена. Ћише далеким ’улагуњдам гордий турок змушений був щор≥чно висилати невелику данину, але в оф≥ц≥йних п'€тничних молитвах ф≥гурувало вже т≥льки ≥м'€ ќсмана (що св≥дчило про його неприховане прагненн€ до ц≥лковитоњ незалежност≥).

«а свого правл≥нн€ (1281/88 - 1326) ќсман шл€хом завоювань поширив владу на аз≥атське узбережж€ ћармурового мор€. —пираючис€ на п≥дтримку родоплем≥нноњ верх≥вки, подбав про зм≥цненн€ державноњ централ≥зац≥њ, посилюючи ≥сламо-теократичний аспект влади (дл€ цього довелос€ принести в жертву статус плем≥нного вожд€ кайи). ≤слам≥зац≥њ держави спри€ло створенн€ з мусульманського духовного чиновництва (кад≥) адм≥н≥стративного апарату (€кий поступово, дел≥катно, але нев≥дворотно перебирав на себе повноваженн€ колишн≥х спадкових кочових аристократ≥в), установленн€ т≥сних стосунк≥в ≥з сунн≥тськими орденами дерв≥ш≥в (мевлев≥, бекташи), просунн≥тськими рел≥г≥йно-цеховими братствами (ах≥€ми) город€н - купц≥в та рем≥сник≥в, а також масовий приплив з≥ сходу добровольц≥в-газ≥, не пов'€заних з м≥сцевою турецькою родоплем≥нною структурою. ¬ 1326 р., перебуваючи на смертному одр≥, ќсман одержав зв≥стку, що п≥сл€ 10-р≥чноњ облоги турки здобули багату, уславлену ремеслами й торг≥влею в≥зант≥йську Ѕрусу (турки перейменували њњ на Ѕурсу), що стала османською столицею. ѕомер ќсман з≥ спок≥йним серцем.

„аси осман≥вського правл≥нн€ ос€€ла перша з≥рка середньов≥чноњ турецькоњ поез≥њ - м≥стик-ориг≥нал ёнус ≈мре (? - 1320).

Ќаступник ќсмана ќрхан (1326 - 1362) оголосив нарешт≥ ц≥лковиту незалежн≥сть в≥д монгол≥в, наказавши з 1327 р. карбувати в Ѕурс≥ власну ср≥бну монету акче (1,2 г ср≥бла). —ебе ќрхан почав ≥менувати султаном.

”се його правл≥нн€ пройшло п≥д знаком масштабних завоювань, запорукою €ких стала тотальна м≥л≥таризац≥€ молодоњ держави на основ≥ створенн€ в≥йськово-адм≥н≥стративноњ т≥марноњ системи. ¬ерховним власником або сп≥ввласником ус≥х земель у крањн≥ вважавс€ османський султан, €кий жалував у користуванн€ (без права власност≥) своњм УслужакамФ земельн≥ над≥ли на кшталт ≥сламськоњ ≥кта або в≥зант≥йськоњ прон≥њ. ¬ “уреччин≥ такий прив≥лейований над≥л (за користуванн€ €ким служили, але не платили податк≥в) називавс€ т≥мар, але й користуванн€ ним, ≥ служба (переважно у в≥йську) за нього були спадковими. “ож т≥мар≥оти швидко перетворилис€ на в≥йськовий службовий стан (за типом раннього рос≥йського двор€нства, €понського самурайства або Ївропейського феодального рицарства). –ешта п≥дданих платила султанов≥ ренту-податок, але в раз≥ в≥йни кожен турок м≥г Уп≥дзаробитиФ, бо дл€ зб≥льшенн€ арм≥њ в умовах масштабних бойових д≥й формували додатков≥ ополченськ≥ корпуси €€ (п≥хоти) й мюселлем (к≥нноти), €ким на пер≥од в≥йни держава платила жалуванн€ (1 акче в день), а в раз≥ перемоги додатковим матер≥альним стимулом ставала воЇнна здобич, котру д≥лили за ≥сламськими канонами розпод≥лу ган≥ми. ќстанн≥м актом орхан≥вських в≥йськових реформ стало створенн€ особистоњ султанськоњ гвард≥њ - п≥хотного корпусу €ничар≥в (Їн≥чер≥_ - Унове в≥йськоФ) з числа полонених христи€н, €к≥ погоджувалис€ вивчити турецьку мову й прийн€ти ≥слам - це була типова рабська гвард≥€ на зразок гул€м≥в або мамлюк≥в.

—пираючис€ на силу, ќрхан завершив формуванн€ централ≥зованого розгалуженого бюрократичного апарату на чол≥ з великим в≥зирем, залишки родоплем≥нного сепаратизму остаточно придушили, а турецька держава перетворилас€ на типову сх≥дну деспот≥ю.

’ижа, вкрай м≥л≥таризована османська держава швидко стала в≥чним прокл€тт€м, джерелом неспокою й агрес≥њ дл€ вс≥х оточуючих. «добувши тривалою облогою та змором в≥зант≥йськ≥ Ќ≥кею (тур. ≤зн≥к) та Ќ≥комед≥ю (тур. ≤зм≥д), турки вирвалис€ на берег Ѕосфору; використавши внутр≥шн≥ усобиц≥ й в≥йни серед сус≥дн≥х тюркських бейл≥к≥в, османи об'Їднали п≥д своЇю владою переважну частину «ах≥дноњ јнатол≥њ, а з 1354 р. перенесли агрес≥ю в ™вропу (в 1354 р. внасл≥док жахливого землетрусу розвалилис€ неприступн≥ форти √алл≥пол≥ - тур. √ел≥болу, чим скористалис€ турки, легко захопивши беззахисне м≥сто).

«а правл≥нн€ ћурада ≤ (1362 - 1389) османи здобули непод≥льну рег≥ональну гегемон≥ю на стику ™вропи й јз≥њ.  олосальна воЇнна здобич ≥ митн≥ доходи в≥д транзитноњ торг≥вл≥ озолотили скарбницю. ¬ крањн≥ завершили формуванн€ управл≥нських структур. ѕри султан≥ створили д≥ван (дорадчий орган ≥з представник≥в новоњ чиновницькоњ знат≥), а крањну под≥лили на пов≥ти й пров≥нц≥њ (куди султан за поданн€м в≥зира централ≥зовано призначав в≥йськово-адм≥н≥стративних нам≥сник≥в). ћайнове, с≥мейне й крим≥нальне судочинство в≥ддали сунн≥тському духовенству (улемам), €ке судило за шар≥атом, а формуванн€ державного права започаткували кануни (св≥тськ≥ закони) 1368 й 1375 рр.

–езультати реформ були вражаючими, а на€вн≥сть опорного пункту в ™вроп≥ (√алл≥пол≥) дала туркам можлив≥сть перейти до регул€рних загарбань на Ѕалканах, чому спри€ла розпорошен≥сть м≥сцевих христи€нських правител≥в, €к≥ нав≥ть перед османською загрозою продовжували ворогувати м≥ж собою. ¬ 1362 р. турки в≥д≥брали у в≥зант≥йц≥в јдр≥анополь (тур. ≈д≥рне), куди султан ћурад ≤ перен≥с свою столицю. ѕ≥зн≥ше зал€каний болгарський цар ≤ван Ўишман (1371 - 1393), щоб уникнути османськоњ навали, визнав себе султанським васалом (а його сестра поповнила гарем ћурада ≤).

“емп турецьких завоювань дещо загальмували внутр≥шн≥ османськ≥ усобиц≥. —початку в боротьб≥ за владу ћурад знищив двох р≥дних брат≥в, пот≥м (у 1373 р.) змушений був придушити заколот, очолений його власним сином —авдж≥. јле султан показав, що маЇ зал≥зн≥ нерви й мертву хватку.  оли бунт≥вливого сина вп≥ймали, ћурад наказав виколоти —авдж≥ (р≥дному синов≥!) оч≥ й в≥друбати голову. “епер н≥хто не наважувавс€ бунтувати проти гр≥зного володар€, ≥ той замахнувс€ на вс≥ Ѕалкани.

¬ 1386 р. впала —оф≥€, турки вдерлись у —ерб≥ю, а 15-го червн€ 1389 р. долю Ѕалкан вир≥шила битва на  осовому пол≥, де в≥йськов≥ ћурада протисто€ла союзна арм≥€ серб≥в ≥ босн≥йц≥в, п≥дтримуваних христи€нськими добровольц€ми з √ерцеговини, јлбан≥њ, ѕольщ≥ й ”горщини, на чол≥ з сербським королем Ћазарем. “а султан добре п≥дготувавс€ до в≥йни. …ого в≥йсько було значно б≥льше за христи€нське й краще озброЇне (турки вже мали вогнепальну зброю - гармати й мушкети), тому гранд≥озна р≥занина завершилас€ нищ≥вною перемогою осман≥в.

”р€тувати крањну спробував сербський воЇвода ћ≥лош ќб≥л≥ч. «адумавши вбити султана, цей лжепереб≥жчик Уз лукавством ≥ облудою сказав, що в≥н прийн€в ≥слам, благаючи прийн€ти його в р€ди непереможного в≥йська. ≤ коли його допустили поц≥лувати ногу св≥тлого володар€ (султана ћурада ≤), зам≥сть того, щоб це виконати, безстрашно спр€мував у славне т≥ло €сновельможного султана отруЇний н≥ж, що заховав у рукав≥, ≥, завдавши йому т€жкоњ рани, напоњв його мученицьким шербетомФ1. ћурад сконав, ћ≥лоша €ничари зарубали на м≥сц≥, але нав≥ть самовбивчий героњзм не вр€тував серб≥в: њхнЇ в≥йсько було знищене, а Ћазар потрапив у полон, де втратив голову.

Ќаступним султаном став старший син ћурада Ѕа€зид ≤ …илдирим (УЅлискавкаФ, 1389 - 1402), €кий одразу п≥сл€ перемоги далекогл€дно наказав задушити р≥дного брата, щоб уникнути можливоњ боротьби за престол.

¬≥чно похмурий, украй жорстокий та абсолютно безжал≥сний Ѕа€зид про€вив себе талановитим стратегом ≥ полководцем, кривавим терором проти п≥дданих в≥н добивс€ абсолютноњ пок≥рност≥. „иновницький апарат, зал€каний стратами за непрофес≥онал≥зм, працював €к годинник, арм≥€ ж демонструвала фантастичний героњзм, бо бо€лас€ султана б≥льше, н≥ж ворога. ÷≥лковита централ≥зац≥€ й абсолютний пор€док у держав≥ дали Ѕа€зидов≥ можлив≥сть спок≥йно продовжити завоюванн€, ≥ в≥н остаточно п≥дкорив —ерб≥ю, Ѕолгар≥ю та всю јнатол≥ю. Ѕолгарський цар ≤ван Ўишман потрапив у полон, де був страчений, а на вс≥х завойованих балканських земл€х почалос€ насильницьке отуречуванн€. Ћише гориста јлбан≥€ в≥дбила агрес≥ю. ¬ 1396 р. Ѕа€зид ≤ розпочав перший пох≥д на  онстантинополь, але ¬≥зант≥ю вр€тувала ™вропа.

«ахопивши Ѕалкани, турки вийшли на кордони ”горщини. ”горський король —иг≥змунд Ћюксембурзький (∆игмонд, 1387 - 1437) не мав ≥люз≥й щодо подальших османських нам≥р≥в, а тому енерг≥йно зайн€вс€ орган≥зац≥Їю антитурецького хрестового походу. « благословенн€ папи римського угр≥в п≥дтримали загони рицар≥в ≥з ‘ранц≥њ, јнгл≥њ, Ќ≥меччини, Ѕургунд≥њ, „ех≥њ, ≤тал≥њ, й у 1396 р. Ухрестоносц≥Ф вдерлис€ до турецькоњ Ѕолгар≥њ. Ѕа€зид змушений був зн€ти облогу з  онстантинопол€ й вирушити назустр≥ч арм≥њ —иг≥змунда.

 атолики йшли визвол€ти брат≥в-христи€н в≥д мусульманського €рма, але до православних (болгар, серб≥в, грек≥в тощо) вони ставилис€ не краще, н≥ж турки. “ому не лише османи, а й њхн≥ христи€нськ≥ васали (включаючи сербського кн€з€ —тефана Ћазаревича, сина загиблого на  осовому пол≥ корол€ Ћазар€) активно виступили проти хрестоносц≥в. ≤ хоча католицьк≥ союзники назбирали 60 - 100 тис. во€к≥в, в≥йсько султана ви€вилос€ вдвоЇ б≥льшим.

√ранд≥озна битва сталас€ 25 вересн€ 1396 р. б≥л€ болгарського м≥ста Ќ≥кополе.  ривава р≥занина тривала ц≥лий день, ≥ лише надвеч≥р настав перелом: Ѕа€зид знову перем≥г. —иг≥змунд ут≥к, але абсолютна б≥льш≥сть хрестоносного в≥йська пол€гла на пол≥ бою, а 10 тис. католик≥в потрапили в полон. ∆ахливим ф≥налом битви стало винищенн€ полонених, €ке не припин€лос€ прот€гом наступноњ доби. √одинами хрестоносц€м методично рубали голови. Ќав≥ть де€ким €ничарам стало зле в≥д такоњ кривавоњ процедури, й лише Ѕа€зид, здавалос€, почував себе ц≥лком комфортно. ѕроте й в≥н ви€вивс€ не зал≥зним: надивившис€ на криваву м'€сорубку, УЅа€зид Ѕлискавка впав у тихе божев≥лл€Ф2.

—ултан наказав залишити живими т≥льки 300 найродовит≥ших полонених, €ких п≥зн≥ше обм≥н€в у французького корол€  арла VI (1380 - 1422) на колосальний викуп - 200 тис. золотих дукат≥в (б≥льше тонни золота!). –азом з полоненими султан вислав французькому монархов≥ ориг≥нальний подарунок - лук з т€тивою з людськоњ шк≥ри.

Ќавала “имура та њњ насл≥дки. –озпад ќсманськоњ держави. ќтороп≥ла католицька ™вропа залишила надал≥ турк≥в у спокоњ, њхн≥й сюзерен≥тет визнала ¬алах≥€, а в 1400 р. Ѕа€зид знову вз€в в облогу  онстантинополь. јле, не маючи належноњ облоговоњ техн≥ки та могутнього флоту, турки не змогли цього разу здобути в≥зант≥йську столицю штурмом, а вр€тував  онстантинополь самаркандський ем≥р “имур - страх≥тливий У«ал≥зний  ульгавецьФ.

ћр≥ючи про Усв≥тове пануванн€Ф, “имур удерс€ в 1395 р. в јнатол≥ю. ќп≥р жахливому войовников≥ очолив син султана ≈ртогрул, але в бою б≥л€ —≥васа його невелика арм≥€ (переважно з в≥рмен) була розпорошена, а 4_тис. полонених (включаючи сина Ѕа€зида) “имур наказав зв'€заними кинути в €му, закрити њњ дошками, а зверху насипати землю. —мерть полонених була довгою та мученицькою. ƒов≥давшись про загибель сина, пихатий Ѕа€зид переоц≥нив своњ сили й сп≥шно виступив у пох≥д без належноњ п≥дготовки. ƒол€ знову пощадила  онстантинополь.

25 липн€ 1402 р. в битв≥ б≥л€ јнгори турки не витримали тиску Утимур≥вц≥вФ ≥ в пан≥ц≥ розб≥глис€, корпус ст≥йких €ничар≥в вир≥зали поголовно, а Ѕа€зид потрапив у полон, де невдовз≥ помер (стверджують, що в≥н прийн€в отруту). ј пот≥м ус€ ћала јз≥€ пережила криваво-вогн€ний погром. Уѕросуваючис€ в≥д м≥ста до м≥ста, в≥н (“имур) до того спустошив покинуту крањну, що тепер уже не чути було ан≥ собачого гавкоту, ан≥ п≥вн€чих сп≥в≥в, ан≥ дит€чого плачу. як рибалка, вит€гаючи с≥тку з глибини на землю, захоплюЇ нею все, що трапитьс€, так ≥ в≥н знелюднив усю јз≥юФ3.

—мерть Ѕа€зида й жахлив≥ спустошенн€ п≥д≥рвали османську державн≥сть. „отири сини пок≥йного султана розв'€зали криваву боротьбу за престол, а анатол≥йськ≥ нам≥сники перестали коритис€ центральн≥й влад≥. 10 рок≥в “уреччина перебувала в безпорадному стан≥ внутр≥шн≥х усобиць, а коли в 1413 р. на осман≥вському престол≥ закр≥пивс€ ћехмед ≤ (1413 - 1421), турецьку державн≥сть до самих основ уразило народне повстанн€ на чол≥ з шейхом Ѕедредд≥ном —≥мав≥.

 Ўейх Ѕедредд≥н був запальним приб≥чником аскетичного ≥сламу, ганив майнову нер≥вн≥сть ≥ пророкував близький прих≥д махд≥ - ≥сламського мес≥њ, котрий з'€витьс€, щоб установити на земл≥ царство справедливост≥, €ке шейх у€вл€в сусп≥льством тотальноњ р≥вност≥ (на баз≥ сп≥льност≥ земл≥, худоби, житла, од€гу, продукт≥в - щоправда, дл€ ж≥нок в≥н робив вин€ток). …ого погл€ди поЇднували сунн≥тську терм≥нолог≥ю, шињтськ≥ оч≥куванн€ мес≥њ та елементи маздак≥тського егал≥таризму. —оц≥альну опору невдоволених становили туркменськ≥ племена, котр≥ нещодавно ос≥ли в јнатол≥њ й висловлювали невдоволенн€ зверхн≥м ставленн€м до них з боку турк≥в-осман≥в, а династичним прапором повстанц≥в став брат ћехмеда ћуса, €кого вони ладили на султанський престол.

ѕовстанн€ в≥дбулось у 1416 р., а Ѕедредд≥н з п≥днесенн€м назвавс€ махд≥. јле п≥вр≥чний кривавий морок завершивс€ дл€ Убунт≥вник≥вФ поразкою, а шейха-махд≥ пов≥сили за вироком суду духовенства.

—оц≥альний вибух залили потоками кров≥, причому жертвами розгнузданих карател≥в стали не лише повстанц≥, а й д≥€ч≥ культури, науки, багат≥њ, €ких хот≥ли розграбувати, тощо. Ќав≥ть найпопул€рн≥ший у тогочасн≥й “уреччин≥ поет-пантењст Ќес≥м≥ (1369 - 1417) не уник пересл≥дувань: його теж обвинуватили в Їрес≥ й ≥з живого здерли шк≥ру.

Ћише в 1420-х роках “уреччина в≥дродилас€ €к Їдина держава, а султан ћурад ≤≤ (1421 - 1451) поновив завоюванн€.

¬≥дбудова ќсманськоњ держави. Ѕазою державного в≥дродженн€ “уреччини знову стала в≥йськова реформа, €ка насамперед торкнулас€ корпусу гвард≥йц≥в-€ничар≥в. –ан≥ше Унове в≥йськоФ набирали з числа христи€нських раб≥в ≥ в≥йськовополонених, але ≥з занепадом османськоњ держави п≥сл€ тимур≥вського погрому Утрадиц≥йн≥Ф джерела формуванн€ Урабськоњ гвард≥њФ зникли, а без €ничар≥в мови про централ≥зац≥ю в “уреччин≥ не могло бути. ћурад ≤≤ в≥дродив Унове в≥йськоФ, €ке стало реальною основою султанськоњ влади. ѕроте формували доб≥рн≥ частини головор≥з≥в за неординарною системою девширме, тобто шл€хом пер≥одичних рекрутських набор≥в ≥з молод≥ (8 - 20 рок≥в) христи€нських народ≥в - п≥дданих султанату. –екрут≥в виривали з с≥мей, робили мусульманами й виховували в ц≥лковит≥й ≥зол€ц≥њ в≥д навколишнього св≥ту €к фанатично в≥дданих сунн≥тському ≥сламу й особисто султанов≥ во€к≥в. “их, хто не витримував п≥дготовки, обертали на звичайних раб≥в, але решта (найздоров≥ш≥ ф≥зично, найжорсток≥ш≥, найчестолюбн≥ш≥...) ставали ел≥тою турецького в≥йська з ус≥ма в≥дпов≥дними прив≥ле€ми. ѕор€д ≥з гвард≥йською п≥хотою (€ничарами) створили на тих самих засадах њхн≥й к≥нний аналог_ - с≥пах≥.

√вард≥йц≥ перебували на повному державному утриманн≥, корилис€ т≥льки султанов≥, мали св≥й суд, жили в казармах ≥ не одружувалис€. ¬они останн≥ми вступали в б≥й, першими д≥лили ган≥му, а в раз≥ перемоги њм Удл€ розвагФ передавали на поталу найкращих полон€нок. ÷е була гр≥зна сила, чудово навчена й оснащена найнов≥шою зброЇю (вогнепальною). —аме спираючис€ на нењ султан знову став султаном (УвладоюФ).

—в≥й шл€х до влади ћурад ≤≤ розчистив в османських традиц≥€х: знищив р≥дного д€дька-конкурента, а дал≥... “урки швидко повернули соб≥ колишн≥й вплив на Ѕалканах, а в середин≥ 1420-х рок≥в в≥дновили контроль султана над ус≥Їю ћалою јз≥Їю. Ќепереможн≥ €ничари змели вогнем непок≥рних, бунт≥вливих нам≥сник≥в вир≥зали, а ћурад ≤≤ довершив формуванн€ налагодженоњ в≥йськово-бюрократичноњ машини османськоњ держави.

яничар≥в виховували б≥л≥ Ївнухи та дерв≥ш≥ сунн≥тського ордену бекташи, за гаремом стежили чорн≥ Ївнухи, а головний гаремний нагл€дач (ага) ще й керував вакфними земл€ми (що становили близько 1/3 аграрного фонду крањни) та в≥дав придворним церемон≥алом. ƒержавою та арм≥Їю (окр≥м €ничар≥в) керував д≥ван (УрадаФ) на чол≥ з великим в≥зирем, а конкретне виконанн€ наказ≥в забезпечувала безл≥ч канцел€р≥й, управл≥нь, департамент≥в та ≥нших адм≥н≥стративних одиниць. (¬ одному ф≥нансовому в≥домств≥ передбачалос€ функц≥онуванн€ 25 в≥дд≥л≥в!) ” кожн≥й пров≥нц≥њ (е€лет≥) цю систему дублювали пров≥нц≥йн≥ бейлербењ (нам≥сники) з≥ своњми д≥ванами, €ким п≥дпор€дковувались кер≥вники санджак≥в (УзнаменФ - пов≥т≥в), а фундаментом турецькоњ в≥йськово-бюрократичноњ системи залишавс€ ≥нститут т≥мар≥в. ѕроте серед державноњ верх≥вки абсолютну б≥льш≥сть становили Ївнухи (бо вони не могли створити конкуруючу династ≥ю), причому турки кастрували полонених у дитинств≥, щоб гарантувати ц≥лковиту ≥мпотенц≥ю - тод≥ Ївнухи не могли диктувати свою волю нудьгуючим наложниц€м.

ƒл€ зм≥цненн€ рел≥г≥йно-пол≥тичного авторитету влади ћурад ≤≤ спробував у 1422 р. захопити  онстантинополь, але й трет€ атака турк≥в на Уоплот сх≥дного христи€нстваФ провалилас€. ¬≥зант≥ю вр€тували м≥цн≥ мури, героњзм город€н (включаючи ж≥нок ≥ д≥тей, €к≥ теж билис€ на ст≥нах) ≥ в≥дсутн≥сть у турк≥в достатньоњ к≥лькост≥ облоговоњ техн≥ки.

—ултан ћурад ≤≤ був хитрим, розважливим ≥ далекогл€дним пол≥тиком, тому не став битис€ головою в мур, а зайн€вс€ ≥ншими сус≥дами, тим паче що католицька ™вропа зосередилас€ на в≥йнах з гуситами, ≥ њй було не до осман≥в. “≥льки коли турки захопили ‘ессалон≥ку та ≈п≥р, Ївропейськ≥ володар≥ й папа римський знову стурбовано звернули погл€д на Ѕалкани.

¬ 1439 р. на проханн€ ¬≥зант≥њ ‘лорент≥йський —обор проголосив возз'Їднанн€ православноњ й латинськоњ церков у Їдину греко-католицьку церкву на засадах ун≥њ (ун≥атська церква) ≥ виголосив новий хрестовий пох≥д проти осман≥в. ” 1442 р. угро-чеське в≥йсько на чол≥ з≥ славетним угорським полководцем яношем ’унь€д≥ перемогло турк≥в у битв≥ б≥л€ ¬озага, причому переможц≥ захопили 5 тис. полонених. јле в 1444 р. мусульмани впевнено вз€ли реванш п≥д ¬арною.

Ќапередодн≥ битви угро-чеське в≥йсько поповнили загони пол€к≥в, а туркам допомогли флотом генуезц≥, €к≥ ворогували з ¬енец≥Їю за контроль над торговельними шл€хами ≥ мр≥€ли використати союз з османами у своњх купецьких ≥нтересах.

“урки зосередили в Ѕолгар≥њ вдвоЇ б≥льше во€к≥в, н≥ж христи€ни, ≥ битва завершилась катастроф≥чно дл€ Ухрестоносц≥вФ. яноша ’унь€д≥ вр€тував чудовий к≥нь, але в≥йсько, €ким формально керував угорський король ¬ладислав ягеллон (1440 - 1444), було знищене, а король - загинув.

” 1448 р. янош ’унь€д≥ ще раз спробував зупинити османську експанс≥ю, та його в≥йсько турки розтрощили в 3-денн≥й битв≥ на горезв≥сному дл€ христи€н  осовому пол≥. Ћише јлбан≥€ знову вдало в≥дбила два турецьких походи (1449, 1450) та в≥дсто€ла незалежн≥сть.

ћ≥ць “уреччини стала незаперечною, ≥ природно, що наступною њњ жертвою був приречений  онстантинополь. јле ћурадов≥ ≤≤ (€кому держава осман≥в завд€чуЇ своњм в≥дродженн€м) не судилос€ вт≥лити давно плекану мр≥ю в житт€. ” 1451 р. старезний султан помер, ≥ новим турецьким володарем став його енерг≥йний, високоосв≥чений та абсолютно безжал≥сний син ћехмед ≤≤ (1451 - 1481), прозваний ‘ат≥х (У«авойовникФ), €кий спав ≥ бачив себе п≥дкорювачем  онстантинопол€.

ѕад≥нн€  онстантинопол€. —творенн€ ќсманськоњ ≥мпер≥њ. ќстанн≥й уламок –имськоњ ≥мпер≥њ переживав тод≥ далеко не кращ≥ часи своЇњ ≥стор≥њ. ѕ≥сл€ жахливоњ еп≥дем≥њ чуми 1347 р. (в≥д €коњ вимерла третина в≥зант≥йц≥в) так ≥ не в≥дтворилос€ населенн€ крањни.  ≥льк≥сть мешканц≥в в≥зант≥йськоњ столиц≥ скоротилас€ за два останн≥ стол≥тт€ з 1_млн до 100 тис. город€н, а ф≥нансова скрута змусила константинопольських василевс≥в продати ≥мператорськ≥ коштовност≥. Ќав≥ть п≥д час коронац≥њ од€г ≥мператора та його дружини зам≥сть справжн≥х прикрас оздоблювала скл€на б≥жутер≥€. ” 1369 р. василевс …оанн V (1347 - 1376) уклав ≥з –имом церковну ун≥ю, але православн≥ п≥ддан≥ ≥мператора категорично њњ не сприйн€ли, а папи –иму так ≥ не змогли орган≥зувати загальноЇвропейський хрестовий пох≥д проти осман≥в на належному р≥вн≥. ”гр≥в турки побили, а Їдинов≥рну Уроме€мФ ¬алах≥ю (що зв≥льнилас€ в≥д турецького впливу п≥сл€ тимур≥вськоњ навали) знесилили внутр≥шн≥ усобиц≥ та од≥озн≥ господар≥ (Уволодар≥Ф)<$Fƒосить згадати, що в 1436 - 1446 рр. господарем ¬алах≥њ був горезв≥сний ман≥€к-убивц€ ƒракула (Уƒи€волФ). ƒив.:  ратка€ истори€ –умынии. — древнейших времен до наших дней. ћ., 1987. —.38.>. ўо ж до поневолених османами балканських народ≥в, то вол€ болгар, грек≥в ≥ серб≥в до опору була парал≥зована перманентними репрес≥€ми, масовим терором ≥ Укривавою даниноюФ девширме, €ка виснажувала завойован≥ етноси (бо в €ничари й гареми брали цв≥т нац≥њ - њњ найздоров≥шу молодь). ƒо цього треба додати зловживанн€ й сваволю мусульманських чиновник≥в, шален≥ податки та жах перед непереможн≥стю турецьких орд.

Ћише 2 тис. католик≥в-добровольц≥в, очолен≥ славетним генуезьким авантюристом-кондотьЇром ƒжуст≥н≥ан≥, прибули морем на допомогу братам-христи€нам проти османськоњ навали. ѕрактично в 1453 р. безсила ¬≥зант≥йська ≥мпер≥€ залишилас€ сам на сам ≥з турками.

—ултан ћехмед ≤≤ (1451 - 1481) був людиною, дл€ €коњ не ≥снувало пон€ть Угуманн≥стьФ ≥ УнеможливоФ. Ќа шл€ху до влади в≥н знищив двох старших брат≥в ( ≥ це в 11 рок≥в!). ѕ≥д пильним нагл€дом арм≥њ репетитор≥в (на чол≥ з курдом јхмедом  уран≥) царевич блискуче опанував ф≥лософ≥ю й л≥тературу, знав ш≥сть мов (турецьку, грецьку, арабську, латинську, перську, ≥врит), та коли його батько ћурад помер, ћехмед наказав утопити свого брата-малюка јхмеда, щоб позбутис€ будь-€ких конкурент≥в. Ућанери нового султана були шл€хетними й стриманими, за вин€тком тих випадк≥в, коли в≥н багато випивав: в≥н мав спадкову надм≥рну схильн≥сть до алкоголюФ4. ”тримуючи великий гарем, ћехмед ≤≤ полюбл€в займатис€ сексом ≥з хлопчиками5, а запальн≥сть, жорсток≥сть, злопам'€тн≥сть та вперт≥сть штовхали султана до реал≥зац≥њ У≥дењ ф≥ксФ, що гризла його з дитинства - стати володарем  онстантинопол€.

„етверта й останн€ навала турк≥в на  онстантинополь почалась у кв≥тн≥ 1453 р. ѕроти 7 тис. захисник≥в султан виставив 100-тис€чне в≥йсько, 80 бойових корабл≥в ≥ найкращу в ™вроп≥ артилер≥ю, причому найб≥льша з гармат (автор - угорський майстер ”рбан) мала кал≥бр 12 долонь, а њњ кам'€н≥ €дра важили 30 пуд≥в (0,5 т). ћ≥сто було приречене, але мужн≥й ≥мператор  ост€нтин ’≤≤ ѕалеолог в≥дмовивс€ здатис€, ≥ прот€гом 53 дн≥в жменька захисник≥в в≥дбивала штурм за штурмом.

«а св≥дченн€м очевидц€, Ув≥д гуркоту стр≥л€ючих гармат ≥ пищалей, в≥д дзвон≥в ≥ галасу людей, що билис€, в≥д ...блискавок, €к≥ спалахували в≥д зброњ, в≥д плачу й голос≥нн€ город€н, ж≥нок ≥ д≥тей здавалос€, що небо й земл€ з'Їдналис€ та захиталис€. Ќе можна було чути одне одного: лемент, плач ≥ голос≥нн€ людей злились ≥з шумом битви й дзвонами в Їдиний звук, схожий на сильний гр≥м. ¬≥д безл≥ч≥ вогн≥в ≥ стр≥л€нини з гармат ≥ пищалей густий дим укрив м≥сто й в≥йська; люди не могли бачити одне одного; багато хто задихнувс€ в≥д порохового димуФ6. «ахисники спалили Угрецьким вогнемФ б≥льшу частину ворожого флоту, зруйнували п≥д час удалоњ вилазки жахливу Угармату ”рбанаФ, висадили в пов≥тр€ п≥дземн≥ ходи разом з османськими саперами, знищили дес€тки тис€ч нападаючих, але ћехмед невблаганно кидав своњх во€к≥в на штурм, ≥ 29 травн€ 1453 р. (у в≥второк) турки прорвались у м≥сто. ≤мператор  ост€нтин мужньо загинув у бою, т€жко пораненого ƒжуст≥н≥ан≥ вивезли на корабл≥, але в≥н невдовз≥ помер в≥д ран, а сам  онстантинополь турки п≥ддали нищ≥вному розгрому. ћехмед ≤≤ за€вив, що йому потр≥бне т≥льки м≥сто, а вс≥ його багатства в≥н в≥ддаЇ своњм солдатам, ≥ османи показали, на що вони здатн≥.

У“их, хто молив про пощаду, турки грабували й брали в полон, а тих, хто чинив њм оп≥р, убивали; у де€ких м≥сц€х в≥д безл≥ч≥ труп≥в не було видно земл≥... ∆одне м≥сце не залишилос€ не обшуканим ≥ не пограбованимФ7. 60_ тис. город€н продали в рабство, православн≥ св€тин≥ були пограбован≥, культурн≥ ц≥нност≥ - знищен≥ або розтаскан≥, а ’рам —в. —оф≥њ (центральний храм православного христи€нства) перетворили за наказом султана на гранд≥озну мусульманську мечеть јй€-—оф≥€.

ѕад≥нн€  онстантинопол€ викликало шок у ™вроп≥. ÷ю под≥ю назвали Удругою смертю √омера й ѕлатонаФ, французький композитор √≥льом ƒюфе написав на пад≥нн€ ¬≥зант≥њ жал≥бну похоронну п≥сню, а папа римський Ќ≥колай V висловив бажанн€ особисто очолити черговий хрестовий пох≥д проти турк≥в. јле дал≥ сп≥вчутт€ справа не п≥шла.

™вропа жила власними проблемами. ‘ранц≥€ пов≥льно в≥дбудовувалас€ п≥сл€ —тол≥тньоњ в≥йни, јнгл≥€ поринула в хаос воЇн „ервоноњ та Ѕ≥лоњ “ро€нд, н≥мецький ≥мператор ‘р≥др≥х ≤≤≤ давно не мав реальноњ влади над своњми васалами, а старий арагонський король јльфонс, заклопотаний боротьбою за ѕ≥вденну ≤тал≥ю, не захот≥в розв'€зувати нову масштабну в≥йну.

Ћише угорський король Ћасло VI √абсбург (1444 - 1457) ≥ його енерг≥йний воЇвода янош ’унь€д≥ наважилис€ в цих обставинах атакувати осман≥в. ” 1454 р. ’унь€д≥ зв≥льнив в≥д мусульман —ерб≥ю, а в 1456 р. завдав поразки 100-тис€чному турецькому в≥йську б≥л€ Ѕелграда, але в тому ж роц≥ славетний угорський войовник помер в≥д чуми, а на ”горщину напав поборник православ'€ молдавський господар Ўтефан ≤≤≤ ¬еликий (1457 - 1504).

—користавшис€ ситуац≥Їю, турки знову завоювали в 1459_р. —ерб≥ю (200 тис. серб≥в - 10 % населенн€ - погнали в рабство, а в≥льн≥ земл≥ заселили мусульманськими колон≥стами). ¬ 1460 р. ћехмед ≤≤ захопив Ѕосн≥ю (останньому босн≥йському королю —тефану “омашевичу султан власноручно в≥друбав голову), а на 1463 р. османи силою зброњ п≥дкорили решту христи€нських кн€з≥вств ћорењ, ѕелопоннесу та ћалоњ јз≥њ.

≤з серйозним опором з≥ткнулис€ турки в горах јлбан≥њ, де горд≥ гор€ни, очолен≥ непереможним полководцем √еорг≥Їм  астр≥от≥ (—кандербегом), чверть стол≥тт€ (1443 - 1467) в≥дбивали вс≥ османськ≥ напади, але в 1467 р. гроза турк≥в —кандербег помер, ≥ на 1479 р. јлбан≥€ була завойована.  астр≥от≥ мав в очах турк≥в м≥стичну силу. «добувши албанську столицю  рою, вони розламали його склеп ≥, роз≥рвавши труп полководц€, наробили з його к≥сток амулети, в≥р€чи, що вони вбережуть в≥д смерт≥ в бою.

” 1475 р. турецький десант з'€вивс€ в  риму, ≥ кримський хан визнав себе султанським васалом. “ого самого року в ћесопотам≥њ турки завдали нищ≥вноњ поразки тюркському султанов≥ держави јк- оюнлу ”зун-’асану. ¬ 1479_ р. османи окупували венец≥анськ≥ волод≥нн€ в ≈гейському мор≥, а в 1483 р. захопили √ерцеговину.

“уреччина перетворилас€ на ≥мпер≥ю, столицю €коњ перевели в —тамбул (колишн≥й  онстантинополь - тур. ≤станбул), а султан ћехмед ≤≤ д≥став титул Усултана двох континент≥в, хана двох мор≥вФ. ƒо османських рук потрапили ключ≥ в≥д монопольного контролю над торг≥влею —ходу й «аходу.

«добут≥ колосальн≥ пол≥тичн≥ й економ≥чн≥ можливост≥ в≥дкрили туркам шл€х дл€ динам≥чн≥шого розвитку власноњ науки й культури, але на Укультурну ћеккуФ (€кими ран≥ше ставали ƒамаск ≥ Ѕагдад) —тамбул так ≥ не перетворивс€. ѕоказовою Ї дол€ першого османського науковц€-енциклопедиста Ћюфт≥ “акад≥ (друга половина XV ст.), €кий займавс€ теолог≥Їю, астроном≥Їю, математикою, класиф≥кац≥Їю наук, але за те, що вивчав й використовував прац≥ в≥зант≥йц≥в (тобто Унев≥рнихФ христи€н), був страчений. Ћише наприк≥нц≥ XV ст. астроном ≥ математик јл≥  ушч≥ зум≥в в≥дкрити в —тамбул≥ першу турецьку математичну школу. √орд≥стю тогочасноњ турецькоњ поез≥њ визнаний ’амд≥ „елеб≥ (XV ст.) - автор шедевра св≥товоњ л≥тератури поеми УЋейл≥ та ћеджнунФ.

ќсманська ≥мпер≥€ в епоху розкв≥ту. —ултани “уреччини стали всесильними володар€ми. Ћише сунн≥тське духовенство, €ке очолював шейх-уль-≥слам (турецько-сунн≥тський патр≥арх), могло ≥нод≥ перечити османському володарев≥. Ќевдоволенн€ владним деспотизмом серед поневолених народ≥в придушували нещадним терором, а життЇвий р≥вень б≥льшост≥ турк≥в (к≥льк≥сть њх в ≥мпер≥њ тепер не перевищувала 20 % населенн€), здобутий пограбуванн€м Унев≥рнихФ, був надзвичайно високим, ≥ за це вони терп≥ли будь-€кий деспотизм. ≈тн≥чн≥ турки майже перестали працювати, а весь османський етнос ор≥Їнтувавс€ на в≥йну €к на головне джерело доходу.

Ќав≥ть серед христи€нських п≥дданих ≥мпер≥њ спокуса жити чужою працею дала своњ сумн≥ плоди: босн≥йц≥ масово прийн€ли ≥слам (≥ стали босн€ками, перетворившис€ на жорстоких гнобител≥в своњх колишн≥х Їдинов≥рц≥в - серб≥в, болгар, албанц≥в тощо). ƒес€тки тис€ч юнак≥в нетурецького походженн€ ставали €ничарами, але ще б≥льше христи€н (болгар, серб≥в, грек≥в, чорногорц≥в, герцеговинц≥в, валах≥в тощо) кидали св≥й д≥м ≥ йшли в р€ди башибузук≥в - во€к≥в-добровольц≥в, €к≥ служили виключно за воЇнну здобич (бо жалуванн€ в турецькому в≥йську отримували т≥льки мусульмани). Ѕашибузуки €вл€ли собою Учорну к≥сткуФ османськоњ арм≥њ, першими йшли в б≥й, першими гинули, годувалис€ на св≥й кошт, але в раз≥ перемоги не було граб≥жник≥в ≥ насильник≥в, жахлив≥ших в≥д цих озброЇних люмпен≥в. ўо ж до Унев≥рнихФ, €к≥ намагалис€ мирно працювати п≥д турецьким €рмом, то з них влада ст€гувала астроном≥чн≥ побори - рента-податок становила до 50 % урожаю. “урки розкошували за рахунок гноблених: У—тамбул був переповнений продовольством... ћ'€со було дешевим ≥ коштувало 2 акче за окка (1,3 кг), а п≥д час посухи - 4 акчеФ8. —ултани жили буквально в казков≥й розкош≥. ѕроте н≥кому не побажаЇш належати до родини османських ≥мператор≥в. “урецька ≥мпер≥€ була хижацьким утворенн€м, тому й пор€дки Уу верхахФ тут б≥льше нагадували зв≥р€ч≥ закони крим≥нального табору, та того, що взаконив ћехмед_ ≤≤, не знав, мабуть, ≥ злочинний св≥т.

” 1478 р. султан-Ф«авойовникФ видав УуказФ (ф≥рман): У“ой з моњх син≥в, хто ступить на престол, маЇ право вбити своњх брат≥в, щоб був пор€док на земл≥ (!)Ф9. ¬перше в ≥стор≥њ за чинним    законодавством ставкою в боротьб≥ за владу легально оголосили житт€! ѕроте невтомний войовник €вно недооц≥нив своњх Уд≥точокФ: у 1481_р. за наказом його старшого сина (Ѕа€зида ≤≤) власний л≥кар султана отруњв ћехмеда ≤≤, п≥сл€ чого щасливий спадкоЇмець вир≥зав ус≥х брат≥в ≥ плем≥нник≥в.

—ултан Ѕа€зид ≤≤ (1481 - 1512) встиг побудувати за допомогою грек≥в та генуезц≥в могутн≥й флот ≥ почав в≥йну з мамлюками за —ир≥ю, та його сини теж вважали, що батько засид≥вс€ на трон≥. Ќе зважаючи на ур€д, Уд≥тиФ розв'€зали криваву б≥йку за владу ще за житт€ Ѕа€зида ≤≤, ≥ тут уперше своЇ вагоме слово сказали €ничари: вони зажадали султаном —ел≥ма, €кого п≥дтримував кримський хан. ѕокинутий гвард≥йц€ми, а тому безсилий Ѕа€зид ≤≤ погодивс€ в≥ддати владу цьому синов≥. “епер уже —ел≥м ≤ (1512 - 1520) наказав вир≥зати вс≥х брат≥в ≥ плем≥нник≥в, а через р≥к - отруњти й батька.

—ел≥м ≤ ви€вив себе чудовим полководцем, невтомним адм≥н≥стратором ≥ хитрим пол≥тиком, але його людськ≥ €кост≥ кидають у холодний п≥т. Ќав≥ть серед роду нащадк≥в ќсмана в≥н вид≥л€вс€ своЇю абсолютною жорсток≥стю ≥ садизмом, за що д≥став пр≥звисько явуз (У√р≥зний, ∆орстокийФ - ≥ це на тл≥ таких попередник≥в!). «вичайно, такий володар не м≥г жити без в≥йни, тим паче що його сунн≥тськ≥ почутт€ глибоко вразило створенн€ поруч ≥з сх≥дними кордонами “уреччини могутньоњ шињтськоњ ≥мпер≥њ —ефев≥д≥в.

¬≥йну з сефев≥дським шахом ≤смањлом (1502 - 1524) султан почав ≥з гранд≥озноњ р≥занини шињт≥в у межах самоњ “уреччини (вбили 40 - 45 тис. ос≥б). ≤смањл в≥дпов≥в тим самим (проти сунн≥т≥в); ≥ лобове з≥ткненн€ двох наймогутн≥ших ≥сламських держав стало неминучим.

23 серпн€ 1524 р. в долин≥ „алдиран (на сх≥д в≥д оз. ”рм≥€) 120-тис€чна османська арм≥€ натрапила на 120-тис€чне сефев≥дське в≥йсько, та турки мали 300 гармат, вогню €ких шахська к≥ннота не витримала. ѕоранений ≤смањл ут≥к, але розгром його арм≥њ був ц≥лковитим: 50 тис. во€к≥в загинули, дес€тки тис€ч турки захопили в полон та на очах гр≥зного султана стратили п≥сл€ жахливих тортур. —ел≥м здобув сефев≥дську столицю “ебриз, захопив там шахську скарбницю й весь його гарем, що вважалос€ найб≥льшою ганьбою дл€ кожного мусульманського володар€. —ефев≥д≥в ур€тували мамлюки, з €кими османи воювали ще з час≥в Ѕа€зида ≤≤ й проти €ких —ел≥м ≤ кинув свою непереможну арм≥ю.

Ўл€х туркам спробували заступити 60 тис. мамлюк≥в (на чол≥ з Їгипетським султаном јшрафом аль-√ур≥, 1501 - 1516), але чудова мамлюцька к≥ннота не висто€ла проти вогн€них жерл найкращоњ турецькоњ артилер≥њ. 24 серпн€ 1516 р. в район≥ јлеппо (’алебу) Їгипетське в≥йсько було знищене разом ≥з султаном, а в 1517 р. впав  ањр. ќстаннього Їгипетського султана й 800 родовитих мамлюцьких бењв османи пов≥сили, 50 тис. кањрц≥в вир≥зали, решта мамлюк≥в п≥шла служити в турецьку арм≥ю, а њхн≥ волод≥нн€ (™гипет, —ир≥€, ѕалестина, Ћ≥ван та ’≥джаз з≥ св€тими м≥стами ≥сламу - ћеккою й ћединою) влилис€ до складу ќсманськоњ ≥мпер≥њ. ѕокидаючи ™гипет, —ел≥м Увив≥з ≥з собою 1000 верблюд≥в, навантажених золотом та ср≥блом, ≥ це не рахуючи здобич≥, €ку становили збро€, порцел€на, бронза, кон≥, мули й верблюди тощо, не кажучи вже про чудовий мармурФ10.

«авоюванн€ мамлюцькоњ держави мало значний пол≥тико-рел≥г≥йний резонанс. ћамлюцьк≥ султани вважалис€ покровител€ми аббасидських хал≥ф≥в - тепер хал≥фом назвавс€ сам —ел≥м ≤, а його контроль над ћеккою й ћединою зм≥цнив цей статус. ќсманський султан д≥став титули Ухал≥фа вс≥х правов≥рнихФ ≥ Услужител€ обох св€щенних м≥стФ.

ќстанн≥м придбанн€м —ел≥ма став јлжир, €кий спочатку (в 1516 р.) захопили турецьк≥ п≥рати, а в 1518 р. њхн≥й ватажок страх≥тливий ’айредд≥н Ѕарбаросса визнав себе османським васалом (за що —ел≥м ≤ призначив його своњм бейлербеЇм в јлжир≥).

 олосальна територ≥альна експанс≥€ змусила султана прид≥лити увагу розвитков≥ прикладних наук, зокрема географ≥њ, ≥ з його благословенн€ славетний турецький мореплавець ѕ≥р≥ –ейс спочатку створив повний морський атлас —ередземномор'€, а в 1517 р. склав ≥ подарував —ел≥мов≥ ≤ карту св≥ту.

«а своЇ недовге царюванн€ гр≥зний —ел≥м ≤ удвоЇ зб≥льшив територ≥альн≥ волод≥нн€ осман≥в, на Ѕлизькому —ход≥ в турк≥в не залишилос€ небезпечних конкурент≥в. ќсмани знову зробили основним об'Їктом своњх граб≥жницько-завойовницьких операц≥й ™вропу, але в 1520 р. 43-р≥чний султан раптово помер в≥д нервовоњ перевтоми (Узгор≥в в≥д власноњ лют≥Ф). Ќа престол ступив його син —улейман ≤  анун≥ (У«аконодавецьФ), правл≥нн€ котрого стало вершиною могутност≥ ќсманськоњ ≥мпер≥њ, за що в ™вроп≥ його називали —улейманом ѕишним.

—улейман  анун≥ Убув твердого характеру, в≥дважний, робучий, розумний ≥ справедливий, раз даного слова все в≥рно додержував. Ћюбив молитву (сам укладав побожн≥ псальми), лови ≥ в≥йну... –осту був високого, рухи мав поважн≥, вираз обличч€ дивно лаг≥дний, а поведеню самост≥йнийФ11.

÷арюванн€ —улеймана ≤ (1520 - 1566) €вл€ло собою лог≥чне продовженн€ нестримноњ в≥йськово-територ≥альноњ турецькоњ експанс≥њ. ѕершою жертвою стала ”горщина - старий неспок≥йний ворог осман≥в: у 1521 р. п≥сл€ завз€тоњ батал≥њ угр≥в вибили з Ѕелграда. Ќаступний р≥к ознаменувавс€ гранд≥озною десантною операц≥Їю, в €к≥й вз€в участь увесь турецький флот (300 корабл≥в). ћусульмани здобули остр≥в –одос, €ким волод≥ли рицар≥ родоського ордену - рел≥кт епохи хрестових поход≥в. ќстанн≥ Ухрестоносц≥Ф билис€ несамовито, турки втратили 50 тис. убитими, але в грудн≥ 1522 р. остр≥в упав, а вс≥х м≥сцевих рицар≥в стратили.

¬≥йни потребували кошт≥в, а ган≥ма з Ѕелграда й –одосу не могла окупити видатки, тому —улейман знову посилив податковий тиск на своњх христи€нських п≥дданих. ѕобори межували з грабунком, ≥ в 1525 р. повстали в≥рмени  ≥л≥к≥њ, але —улейман пооб≥ц€в амн≥ст≥ю та зменшенн€ податк≥в тим, хто добров≥льно складе зброю, а решту Унепримиренних бунт≥вник≥вФ через р≥к знищило ур€дове в≥йсько. —ултанов≥ терм≥ново були потр≥бн≥ переможна в≥йна й воЇнна здобич, ≥ в 1526 р. 100-тис€чне турецьке в≥йсько (300 гармат) удерлос€ в ”горщину.

”горський король Ћайош ≤≤ мав лише 25 тис. во€к≥в та 80 гармат, але мужньо й безглуздо контратакував ворога б≥л€ м≥ста ћохач. ”горськ≥ вершники з≥м'€ли башибузук≥в, але вогонь €ничарських рушниць ≥ гармат став дл€ христи€н смертельним. “урки били впритул: угорська арм≥€ була поголовно винищена, а король - загинув. ” тому самому роц≥ османи захопили й зруйнували угорську столицю Ѕуду, а всю крањну п≥ддали тотальному погрому. ƒес€тки тис€ч угр≥в турки вир≥зали, а 200 тис. (10 % населенн€) обернули на раб≥в ≥ вивели в “уреччину. ”горщина знелюдн≥ла, а њњ наступний король янош «аполь€н≥ визнав себе султанським васалом.

Ќа угорський престол претендував також ерцгерцог австр≥йський ‘ерд≥нанд √абсбург (брат ≥мператора ≤спан≥њ та У—в€щенноњ –имськоњ ≥мпер≥њФ  арла V), що спричинило нову в≥йну 1529 - 1532 рр. ¬певнений у своњх силах, —улейман у 1529 р. вз€в в облогу ¬≥день, але, незважаючи на 6-разову к≥льк≥сну перевагу, турки не змогли захопити австр≥йську столицю.

Ѕитва за ¬≥день, де атаки 120-тис€чного османського в≥йська (300 гармат) в≥дбивали 20 тис. христи€н (70 гармат), тривала майже три тижн≥ (вересень - жовтень 1529 р.), проте м≥цн≥ мури, героњзм захисник≥в ≥ початок холодних ос≥нн≥х дощ≥в перешкодили туркам захопити м≥сто. ¬тративши 40 тис. убитими, агресор в≥дступив, полонивши при в≥дход≥ 10_тис. христи€н.

 атолицький св≥т зупинив османську експанс≥ю, але про розгром ≥мпер≥њ —улеймана ≤ не могло бути й мови, тим паче що в турк≥в у ™вроп≥ з'€вивс€ сол≥дний союзник - ‘ранц≥€.

«атиснуте з ус≥х бок≥в √абсбургами ‘ранцузьке корол≥вство змушене було в XVI ст. у нелегких в≥йнах з арм≥€ми Усв≥товоњ ≥мпер≥њФ  арла V в≥дстоювати свою незалежн≥сть. ј коли п≥сл€ розгромноњ поразки п≥д ѕав≥Їю французький король ‘ранц≥ск ≤ (1515 - 1547) потрапив у полон, в≥н сам став ≥н≥ц≥атором франко-турецького в≥йськово-пол≥тичного антигабсбурзького союзу. √ордий —улейман  анун≥ в≥дпов≥в королю натхненним повчанн€м ≥ об≥ц€нкою перемоги<$F—ултанський лист до ‘ранц≥ска ≤ зв≥щав: УЌе можна сказати, що поразки ≥мператор≥в ≥ вз€тт€ њх у полон були нечуваними под≥€ми; тому не втрачай мужност≥ й не занепадай духом. Ќаш≥ славетн≥ предки... н≥коли не припин€ли вести в≥йни, щоб в≥дбити ворога та придбати нов≥ волод≥нн€. ≤ ми њхн≥ми сл≥дами... ≤ вдень, ≥ вноч≥ наш к≥нь ос≥дланий, ≥ ми оперезан≥ мечемФ. ƒив.: Ѕахрушин —.¬., —казкин —.ƒ. ƒипломати€ в XVI_в._// »стори€ дипломатии. ћ., 1959. “.1. —.257.>, а коли ‘ранц≥ск ≤ зв≥льнивс€, союзники спочатку таЇмно узгодили сп≥льн≥ воЇнн≥ операц≥њ проти √абсбург≥в, а в 1535 р. Уна великий сором усьому христи€нському св≥тов≥Ф був укладений перший франко-турецький догов≥р, за €ким ‘ранц≥€ в обм≥н на торговельн≥ п≥льги в “уреччин≥ зобов'€зувалас€ воювати з основними османськими ворогами в ™вроп≥ - јвстр≥Їю та ¬енец≥Їю.

√абсбурги не мали сил воювати на два фронти, тому, коли в 1532 - 1533 рр. —улейман ≤ чергового разу розорив ”горщину,  арл V запропонував османам виг≥дний дл€ них мирний догов≥р, €кий ≥ п≥дписали в —тамбул≥ 1533 р. ”горщина була розчленована на ѕ≥вн≥чно-«ах≥дну, що оф≥ц≥йно в≥д≥йшла до јвстр≥њ за умови сплати щор≥чноњ данини султанов≥, ≥ —х≥дну, де надал≥ правили турецьк≥ васали. Ќаступн≥ австро-турецьк≥ в≥йни (1540 - 1547, 1551 - 1562, 1566 - 1568) ситуац≥ю не зм≥нили.

Ќа решт≥ фронт≥в турецька експанс≥€ тривала ще усп≥шн≥ше. ќсманський флот на чол≥ з непереможним адм≥ралом-п≥ратом ’айредд≥ном Ѕарбароссою окупував “р≥пол≥тан≥ю, а у в≥йн≥ з ¬енец≥Їю (1535 - 1540) завдав венец≥анц€м к≥лька в≥дчутних поразок та в≥д≥брав у Уморськоњ республ≥киФ ƒалмац≥ю та 20 середземноморських остров≥в.  ≥лька усп≥шних зат€жних воЇн провели турки з —ефев≥дами (1533 - 1538, 1547 - 1555), ≥ за османами залишилис€ ћесопотам≥€ (з Ѕагдадом ≥ шињтськими св€тин€ми) та ¬≥рменське наг≥р'€ (€ке турки з тих час≥в називають —х≥дною јнатол≥Їю). ќсманський васал≥тет визнали ћолдова й ¬алах≥€, в 1555 - 1557 рр. турецький експедиц≥йний корпус захопив територ≥ю сучасного —удану, а в 1558 - 1559 рр. османи завоювали африканське узбережж€ „ервоного мор€ й в≥д≥брали в еф≥оп≥в ѕ≥вн≥чну ≈ритрею. Ћише ћальту завз€т≥ рицар≥ мальт≥йського ордену в≥дсто€ли, в≥дбивши турецький напад 1565 р. з великими втратами дл€ осман≥в (20 тис. во€к≥в).

¬елика ≥мпер≥€ осман≥в розкинулас€ на трьох континентах, охопивши јнатол≥ю, Ѕалкани, —х≥дне —ередземномор'€, ≤рак, б≥льшу частину јрав≥њ, майже всю ѕ≥вн≥чну јфрику (кр≥м ћарокко), й дос€гла апогею могутност≥.

¬она включала 21 е€лет (пров≥нц≥ю) з 250 санджак≥в (пов≥т≥в), нал≥чувала 25 - 35 млн населенн€<$Fƒл€ пор≥вн€нн€: у ‘ранц≥њ в той час було 16 млн мешканц≥в, в ≤тал≥њ_ - 13 млн, в ≤спан≥њ - 8 млн.> та 6 млн км2 територ≥њ (т≥льки в —тамбул≥ в XVI ст. було до 0,5 млн мешканц≥в). ѕодатков≥ надходженн€ ≥мпер≥њ становили 550 млн акче на р≥к (не рахуючи воЇнну здобич), а османське в≥йсько було найкращим у св≥т≥: 250 тис. кадрових во€к≥в (≥з них 12 тис._ - €ничар≥в), 300 гармат ≥ 400 бойових корабл≥в плюс дес€тки тис€ч башибузук≥в (люмпен≥в-добровольц≥в ≥з Унев≥рнихФ), турецьке ополченн€ (€€ та мюселлем), а також арм≥њ султанських васал≥в - кримського хана й алжирських п≥рат≥в.

¬ ≥мпер≥њ творили видатн≥ поети: јл≥ јшик-паша (? - 1522) та ћахмуд јбдуль-Ѕаки (1527 - 1600) - останнього особливо ц≥нував —улейман  анун≥, дарувавши йому титул Усултана поет≥вФ.  ласиком османськоњ арх≥тектури визнаний ≥слам≥зований грек  оджа —≥нан (1490 - 1588) - автор 300 монументальних споруд, серед €ких стамбульськ≥ мечет≥ Ўахзаде ≥ —улейман≥Ї, мавзолењ —улеймана ≤ та ’айредд≥на Ѕарбаросси, мечеть —ел≥м≥Ї в ≈д≥рне. Ѕурхливо розвивалос€ п≥д впливом ≥тал≥йських майстр≥в мистецтво турецькоњ живописноњ м≥н≥атюри (Ќасух, перша половина XVI ст.; ќсман, друга половина XVI ст.; Ќ≥г€р≥, 1492 - 1572). Ќа весь св≥т славилис€ пишно орнаментован≥ турецьк≥ тканини (особливо з Ѕурси) та облицьовувальна керам≥ка з ≤зн≥ка (з п≥дполив'€ним розписом). ≤, звичайно, фантастично високою €к≥стю вир≥зн€лас€ холодна турецька збро€, вироблена майстрами —тамбула, “рабзона й ≈рзурума. «робила “уреччина достойний внесок ≥ в розвиток св≥товоњ музики, ставши батьк≥вщиною такого специф≥чного жанру, €к бойовий в≥йськовий марш (спочатку марш≥ писали дл€ оркестр≥в €ничарського корпусу).

” 1567 р. в —тамбул≥ в≥дкрилас€ перша в “уреччин≥ друкарн€.

ќслабленн€ й занепад турецькоњ могутност≥. “ривале правл≥нн€ —улеймана ѕишного стало Узолотим в≥комФ ќсманськоњ ≥мпер≥њ, але воно ж стало њњ Улебединою п≥снеюФ: з другоњ половини XVI ст. почавс€ поступовий занепад ќттоманськоњ ѕорти (€к њњ називали в Ївропейських дипломатичних дoкументах). « одного боку, далис€ взнаки насл≥дки ¬еликих географ≥чних в≥дкритт≥в. ѕрокладенн€ в 1498 р. португальським п≥ратом ¬аско да √амою пр€мого морського шл€ху з ™вропи в ≤нд≥ю (навколо јфрики) зламало монопол≥ю османських султан≥в на посередницьку торг≥влю м≥ж —ходом ≥ «аходом. ўе б≥льшими ви€вилис€ насл≥дки в≥дкритт€  олумбом (1492) та пограбуванн€ конк≥стадорами јмерики. ѕо-перше, спираючис€ на значн≥ ф≥нансов≥ ресурси, католицьк≥ держави «аходу ≥стотно п≥двищили св≥й бойовий потенц≥ал (грошей вистачило й на переозброЇнн€ арм≥њ найнов≥шою вогнепальною зброЇю, ≥ на найманн€ дес€тк≥в тис€ч профес≥йних во€к≥в - частково нав≥ть ≥з колишн≥х башибузук≥в). ѕо-друге, наплив дешевого американського золота й ср≥бла спричинив Уреволюц≥ю ц≥нФ (ц≥на на коштовн≥ метали впала вчетверо), що реально зменшило ф≥ксован≥ доходи €ничар≥в та т≥мар≥от≥в, а спроба виправити ситуац≥ю зб≥льшенн€м податк≥в (особливо з немусульман) довела до Уточки кип≥нн€Ф невдоволенн€ п≥дданих й остаточно розвалила хвору османську економ≥ку. ƒо цього додалис€ вади зацентрал≥зованоњ та бюрократизованоњ державност≥ (хабарництво й здирства), морально-ф≥зичний розклад пол≥тичноњ верх≥вки та поразки у в≥йнах.

Ќаступником —улеймана  анун≥ став його син султан —ел≥м ≤≤ (1566 - 1574), мат≥р'ю €кого була украњнка, дочка св€щеника јнастас≥€ Ћ≥совська, в≥дома п≥д гаремним пр≥звиськом –оксолана. ѕотрапивши €к воЇнна здобич до гарему пишного —улеймана, украњнська красун€ швидко призвичањлас€ до м≥сцевих пор€дк≥в ≥, ви€вивши надзвичайн≥ п≥дступн≥сть, хитр≥сть, жорсток≥сть, ж≥ночий талант та ун≥кальну пристосовуван≥сть, спочатку причарувала султана своЇю красою, а пот≥м почала сама вершити пол≥тику. ѓњ вплив на —улеймана ≤ був тотальним, а жертвою ставав кожен, хто опин€вс€ на шл€ху ц≥Їњ Узал≥зноњ лед≥Ф украњнського гатунку. „ерез њњ ≥нтриги дес€тки османських генерал≥в ≥ чиновник≥в утратили голови, але особливо ви€вила себе –оксолана, коли народила сина - —ел≥ма. “епер ус≥ своњ сили вона кинула на те, щоб —ел≥м став султаном, ≥ п≥д впливом њњ тонкоњ хитрост≥ —улейман наказав задушити свого дорослого й зд≥бного первородного сина-спадкоЇмц€ ћустафу €к УзаколотникаФ, хоч вини на принц≥, звичайно, не було. ƒжерела св≥дчать, що €ничари плакали з гор€ на похованн≥ ћустафи12, але —ел≥м став оф≥ц≥йним спадкоЇмцем, а в 1566_р. ступив на османський престол.

« правл≥нн€ —ел≥ма ≤≤ (1566 - 1574) починаЇтьс€ тотальна криза колон≥альноњ ќсманськоњ ≥мпер≥њ. ƒо негативних дл€ “уреччини насл≥дк≥в Уреволюц≥њ ц≥нФ ≥ ¬еликих географ≥чних в≥дкритт≥в додалис€ негаразди њњ традиц≥йноњ державноњ структури, обт€жен≥ людськими вадами самого —ел≥ма_II, €кий був хрон≥чним алкогол≥ком (за що звавс€ —офт - Уѕ'€ниц€Ф). ќттоманська ѕорта охоплювала величезну територ≥ю ≥ мала в≥дпов≥дно великий внутр≥шн≥й ринок, але сам≥ турки остаточно розучилис€ працювати, звично ор≥Їнтуючис€ лише на в≥йну €к на основне джерело прибутк≥в. ѕроте зд≥йснювати нов≥ завоюванн€ стало неможливим, бо сус≥ди зм≥цн≥ли, а сил ледь вистачало, щоб тримати в покор≥ м≥льйони вже пригноблених народ≥в. ѕродуктивна прац€ стала сприйматис€ €к зан€тт€ ганебне, тому працювали в ≥мпер≥њ лише Унев≥рн≥Ф. јле хижацький характер держави Уз'њдавФ сам себе. У–еволюц≥€ ц≥нФ п≥дштовхувала владу до пошуку нових доход≥в, а втрата транзитноњ монопол≥њ та припиненн€ вдалих масштабних воЇн змусили п≥двищувати податки, що ≥н≥ц≥ювало народно-визвольн≥ заворушенн€ серед поневолених турками етнос≥в.

«а традиц≥€ми осман≥в методом виходу з ф≥нансово-економ≥чноњ скрути —ел≥м ≤≤ обрав в≥йну, ≥ першою м≥шенню стала –ос≥€, €ка п≥сл€ завоюванн€ јстраханського ханства активно розшир€ла св≥й вплив у район≥  асп≥ю та ѕричорномор'€ й намагалас€ заручитис€ п≥дтримкою —ефев≥д≥в дл€ сп≥льноњ боротьби з турками. ¬ 1569 р. московський ур€д подарував шахов≥ “ахмаспу ≤ 100 гармат (!) ≥ 500 рушниць13, ≥ в тому ж роц≥ сп≥льна турецько-татарська арм≥€ спробувала захопити јстрахань, але невдало: в≥йська рос≥йського кн€з€ —еребр€ного розбили 60-тис€чний корпус мусульман ущент. –ешту ≥нтервент≥в добили донськ≥ й гребенськ≥ козаки, а на „орному мор≥ залишки цього в≥йська потонули в≥д шторму: ≥з 60 тис. уц≥л≥ло 700. ј коли в 1571 р. кримський хан ƒевлет-√≥рей удалим раптовим наб≥гом спалив ћоскву, його арм≥ю при в≥дступ≥ знищили донськ≥ козаки в 1572 р., причому хан - загинув.

” 1570 р. османи в≥двоювали у венец≥анц≥в  ≥пр (де влаштували жахливу р≥занину христи€н ≥з дес€тками тис€ч жертв). ¬≥дпов≥ддю на новий акт турецькоњ агрес≥њ стало створенн€ масштабноњ антиосманськоњ коал≥ц≥њ (¬енец≥€, јвстр≥€, ≤спан≥€, √ену€, —авой€, ¬атикан тощо) п≥д назвою У—в€щенна Ћ≥гаФ, а 7 жовтн€ 1571 р. њњ об'Їднаний флот п≥д проводом ≥спанського принца дона ’уана јвстр≥йського (217 корабл≥в) атакував ≥ знищив турецький флот јл≥-паш≥ (275 корабл≥в) у битв≥ в затоц≥ Ћепанто (√рец≥€).

“урки втратили 224 корабл≥ й 40 тис. матрос≥в (≥з них 15 тис. - полоненими). ƒо рук союзник≥в потрапили 300 трофейних гармат, а њхн≥ втрати становили 15 галер ≥ 18 тис. убитих. ”часник ц≥Їњ морськоњ батал≥њ ≥спанський письменник —ервантес писав: У«руйнована була неправильна думка всього св≥ту й ус≥х народ≥в про непереможн≥сть турк≥в на мор≥... осоромлена була оттоманська гордин€Ф14. ≤ хоча  ≥пр залишивс€ в осман≥в, а в 1574 р. турки окупували “ун≥с (вибивши зв≥дти ≥спанц≥в), османська агрес≥€ в ™вроп≥ захлинулас€.

” 1574 р. —ел≥м ≤≤ —офт безславно Упомер з надм≥рного пи€цтва й уживанн€ житт€Ф15, ≥ на османський престол ступив його безвольний ≥ теж схильний до алкоголю син ћурад ≤≤≤ (1566 - 1595). «а його правл≥нн€ туркам ще раз пощастило побити —ефев≥д≥в у в≥йн≥ 1578 - 1590 рр. ≥ за —тамбульським миром приЇднати до ѕорти «акавказз€ й јзербайджан. Ќа рабських ринках продали 100 тис. полонених (грузини, в≥рмени, азербайджанц≥, перси, курди та ≥н.), але це був останн≥й гучний усп≥х турецькоњ зброњ.

√осподарство ≥мпер≥њ зазнавало ц≥лковитого розвалу, деф≥цит бюджету становив 200 млн акче (!), почалос€ псуванн€ монети, а дал≥ вибухнув справжн≥й голодомор ≥з дес€тками тис€ч жертв, €кий знелюднив аз≥атськ≥ пров≥нц≥њ ќттоманськоњ ѕорти. «агнаний у глухий кут, ћурад_I≤≤ розпочав в≥йну з јвстр≥Їю (1592 - 1606) ≥ невдовз≥ помер.

¬≥йна з √абсбургами завершилась у 1606 р. вн≥чию, але сефев≥дський ≤ран п≥сл€ масштабних реформ јббаса_≤ (1587 - 1629) вз€в у турк≥в вражаючий реванш. ѕерси в≥двоювали јзербайджан ≥ —х≥дн≥ √руз≥ю, ¬≥рмен≥ю та  урд≥стан (1603 - 1612). ” сам≥й “уреччин≥ почалис€ масов≥ бунти голодних ≥ знедолених.

ўе б≥льше заплутав ситуац≥ю вкрай рел≥г≥йний султан јхмед ≤ (1603 - 1617), €кий ≥з м≥ркувань Угуманност≥Ф скасував звичай убивств брат≥в нового султана при його вступ≥ на престол. “епер њх тримали в ≥зол€ц≥њ в спец≥альних кл≥тках, куди не пускали нав≥ть ж≥нок. јле владу за тюркськими степовими традиц≥€ми успадковував найстар≥ший чолов≥к роду, тому надал≥ османський престол почали переважно пос≥дати не сини, а по черз≥ брати колишнього султана, кожен з €ких не мав в≥дпов≥дно н≥€кого досв≥ду не лише в державних, а й у звичайних життЇвих справах. ѕерехопленн€ в султан≥в реальноњ влади в≥зирами й €ничарами стало звичайною справою.

ѕодатки зб≥льшилис€ в 10 - 15 раз≥в, ≥ в 1572 р. збунтувалас€ ћолдова, в 1594 р. - ¬алах≥€, в 1596 й 1598 рр. - Ѕолгар≥€. ѕрот€гом 1595 - 1610 рр. повстанн€ спалахували в јнатол≥њ, ѕ≥вденн≥й —ерб≥њ, „орногор≥њ, √ерцеговин≥, ћорењ, ƒалмац≥њ, јлбан≥њ, а в 1625 р. ќсманську ≥мпер≥ю спустошила жахлива еп≥дем≥€ чуми.

ѕобачивши, що влада хитаЇтьс€, султани спробували знову спертис€ на голе насильство, зб≥льшивши до 100 тис. головор≥з≥в свою гвард≥ю (€ничари, с≥пах≥), але це лише довело до повного спустошенн€ державн≥ ф≥нанси, а грошове утриманн€ во€к≥в стало жалюг≥дно м≥зерним, тому дл€ виживанн€ вони почали займатис€ торг≥влею або землеробством. Ѕойовий потенц≥ал такого в≥йська катастроф≥чно впав, а в≥йни остаточно перестали бути переможними.

ѕрокл€тт€м “уреччини стали кривав≥ наб≥ги украњнських козак≥в-запорожц≥в, €к≥ зв≥льн€ли христи€нських бранц≥в ≥ жорстоко грабували й знищували мусульман. Ќа своњх човнах-чайках у 1606 р. запорожц≥ здобули болгарську ¬арну, в 1614 р. зруйнували —≥ноп ≥ “рапезунд, у 1616 р. оволод≥ли кримською  афою (де визволили до 40 тис. православних раб≥в), а в 1615 р. потопили турецьку флотил≥ю в гирл≥ ƒунаю (вз€вши в полон османського пашу) ≥ вдерлис€ до —тамбула (!), розграбувавши й випаливши все столичне передм≥ст€. УЌе можна сказати, €кий тут був страх великий... 16 корабл≥в козацьких прийшло сими дн€ми, д≥йшовши аж до ѕомпеЇвоњ кольони на устю Ѕосфору, знищили  арамусол, попалили й пограбили тутешн≥ села, ≥ такий з того був перестрах...Ф16

ќсмани вир≥шили покарати –≥ч ѕосполиту (на теренах €коњ оф≥ц≥йно розташовувалас€ «апор≥зька —≥ч) ≥ в 1620 р. розбили польського гетьмана ∆олкевського п≥д ÷ецорою (ћолдова), але в гранд≥озн≥й битв≥ п≥д ’отином (23 - 30 серпн€ 1621 р.) об'Їднана 75-тис€чна польсько-козацька арм≥€ (п≥д проводом польського гетьмана ’одкевича й украњнського гетьмана —агайдачного) завдала в≥дчутноњ поразки 150 - 200-тис€чному турецько-татарському в≥йську, €ким керував сам султан ќсман ≤≤ (1618 - 1622). ѕольсько-турецький мир 1621 р. закр≥пив ≥снуючий статус-кво.

ўо вже говорити про чиновник≥в, котр≥ брали й давали хабар≥ направо й нал≥во. “≥марна система розвалилас€, а корпус €ничар≥в поповнювали тепер не юнаки через девширме, а д≥ти €ничар≥в. “радиц≥йн≥ пор€дки вичерпали в XVI_ст. св≥й ресурс, але турки вперто не бажали з цим миритис€ ≥ шукали виходу в межах шаблон≥в минулого: здирство, в≥йна, грабунок, зал€куванн€, диктат, владний деспотизм, бюрократична централ≥зац≥€.

≤деологами реформ, спр€мованих у Ущасливе минулеФ, стали науковц≥ ћустафа  оч≥бей та  €т≥б „елеб≥ (1609 - 1658) ≥ великий в≥зир  ьопрюлю ћехмед-паша (1656 - 1662). ћетою реформ оголосили в≥дновленн€ державноњ та податковоњ дисципл≥ни, непорушне дотриманн€ вс≥х закон≥в, жорстоку боротьбу з некомпетентн≥стю й корупц≥Їю та в≥дновленн€ усп≥шних воЇн. ћетодом запровадженн€ Унових старих закон≥вФ обрали терор.

” перш≥ роки реформ в≥дт€ли голови 30 тис€чам недбалих чиновник≥в, в≥йськових, дипломат≥в ≥ Узанадто розумнихФ гаремних одал≥сок. √олови страчених везли до —тамбула й виставл€ли перед брамою султанського палацу. ƒл€ пожвавленн€ в≥тчизн€ного виробництва ввели Упатр≥отичн≥Ф економ≥чн≥ закони: УЌарод у наш≥й крањн≥ маЇ утримуватис€ в≥д використанн€ дорогих товар≥в ≥з крањн, ворожих ќсманськ≥й ≥мпер≥њ, й у такий спос≥б не припускати в≥дпливу монети й товар≥в. —л≥д €комога б≥льше користуватис€ виробами м≥сцевого виробництваФ17.

—початку це справд≥ дало певн≥ плоди. ¬ 1639 р. “уреччина повернула соб≥ ≤рак (в≥двоювавши його в перс≥в), а в 1676 р. 100-тис€чне османське в≥йсько вдерлос€ в ”крањну. –езультатом двох поход≥в на „игирин (1677 - 1678) став Ѕахчисарайський мир 1681 р., за €ким туркам в≥д≥йшла ѕравобережна ”крањна.

ƒинам≥чн≥ше почали розвиватис€ в XVII ст. турецьк≥ наука й культура, здобутками €ких стали ≥сторико-географ≥чн≥ твори османського мандр≥вника ≈вл≥€ „елеб≥ (1611 - 1679), пол≥тизована сатирична л≥рика ¬ейс≥ (? - 1628) та Ќеф≥ (1572 - 1635), а з другоњ половини XVII ст. завд€ки творчост≥ композитора й виконавц€ Ѕухур≥-заде ћустафи ≤тр≥-ефенд≥ турки почали й музику вважати високим мистецтвом. ўоправда, сатира влад≥ не сподобалас€, тому поет≥в знову обмежили оф≥ц≥йним панег≥ричним славослов'€м, а тих, хто не погодивс€ йти проти сов≥ст≥ й таланту (€к-от Ќеф≥), знищили без зайвого галасу.

 ривав≥ стаб≥л≥зац≥йн≥ реформи ћехмеда  ьопрюлю та його наступник≥в-в≥зир≥в ‘аз≥ль-јхмета  ьопрюлю (1661 - 1676) й  ара ћустафи (1676 - 1683), прилюдн≥ страти корупц≥онер≥в ≥ хапун≥в, наведенн€ елементарного пор€дку в д≥ловодств≥ дали змогу османам ще на 20 рок≥в реан≥мувати ефективн≥сть традиц≥йних пор€дк≥в, але наприк≥нц≥ XVII ст. останн≥ резерви турецькоњ хижацькоњ державност≥ сх≥дного типу вичерпалис€.

¬ 1683 р. турки знову обложили ¬≥день, проте здобути м≥сто штурмом не змогли, а коли в тил османам ударили гусари польського корол€ яна ≤≤≤ —обеського, 170-тис€чна султанська арм≥€ була розтрощена. “урки втратили 20 тис. убитими, 300 гармат ≥ останню ≥н≥ц≥ативу, а в ™вроп≥ в≥дродилась антиосманська У—в€щенна Ћ≥гаФ (јвстр≥€, ѕольща, ¬енец≥€, ћальта, –ос≥€), €ка завдала мусульманам к≥лька великих поразок п≥др€д. ” 1697 р. австр≥йська арм≥€ ™вгена —авойського добила турк≥в на р.“иса: тут загинуло ще 30 тис. осман≥в, причому був убитий великий в≥зир, а султан ћустафа ≤≤ (1695 - 1703) дивом уник полону. ќновлена ™вропа сама перейшла до експанс≥њ, й за  арловицьким миром 1699 р. “уреччина втратила ”горщину, “ранс≥льван≥ю, —лавон≥ю, ћорею, ƒалмац≥ю, ѕравобережну ”крањну, ѕод≥лл€ та р€д остров≥в грецького арх≥пелагу.

Ќа початок XVIII ст. ќсманська ≥мпер≥€ розгубила залишки колишньоњ могутност≥ й почала нев≥дворотно перетворюватис€ на другор€дну державу, що перестала в≥д≥гравати активну роль у м≥жнародних справах. Ћише крайн€ м≥л≥таризац≥€ й сунн≥тський фанатизм дали туркам змогу зберегти свою державну незалежн≥сть, але про перевагу над ™вропою довелос€ забути. “уреччина прощалась ≥з середньов≥чч€м в умовах воЇнних поразок, загостренн€ м≥жетн≥чних та м≥жрел≥г≥йних суперечностей, занепаду економ≥ки й пол≥тичноњ чехарди навколо султанського престолу. —х≥дний деспотизм вичерпав св≥й ресурс, але дл€ впровадженн€ нових пор€дк≥в туркам треба було пожертвувати своњм пан≥вним статусом етносу-хижака, €кий не працюЇ, а живе пограбуванн€м Унев≥рнихФ, ≥ почати працювати самим - до таких УжертвФ османи ще Уне дозр≥лиФ. “урки вперто продовжували правити старими методами (терор, зб≥льшенн€ податк≥в, в≥йна, др≥б'€зкова регламентац≥€, бюрократичний контроль, фальсиф≥кац≥€ монети), але у XVIII ст.   ƒ цих Узаход≥вФ з нульового перетворивс€ на в≥д'Їмний, ≥ зам≥сть вступу до Ќового часу ќсман≥€ впала в колапс постсередньов≥чч€, агон≥€ €кого тривала до ’’ ст.


1”каз Ѕа€зида ≤ //»стори€ средних веков: ’рестомати€: ¬ 2 т. ћ., 1988. “.2. —.38 - 39.

2—тепанова ¬.≈., Ўевеленко ј.я. »стори€ средних веков (XV - XVII_вв.): ’рестомати€: ¬ 2 т. ћ., 1974. “.2. —.47.

3÷ит. за: ѕетрос€н ё.ј. ќсманска€ импери€: могущество и гибель. ћ., 1990. —.28.

4–ансимен —. ѕадение  онстантинопол€ в 1453 г. / ѕер. с англ. ћ., 1983. —.63.

5“ам само. —.136.

6÷ит. за: ѕетрос€н ё.ј. ƒревний город на берегах Ѕосфора. ћ., 1991. —.138.

7÷ит. за: ѕетрос€н ё.ј. ќсманска€ импери€: могущество и гибель. —.50-51.

8»стори€ законов €нычарского корпуса / ѕер. с тур. ».≈.ѕетрос€н. ћ., 1987. —.108.

9÷ит. за: ѕетрос€н ё.ј. ќсманска€ импери€: могущество и гибель. —.57.

10÷ит. за: “ам само. —.60.

11Ќазарук ќ. –оксол€на. ∆≥нка хал≥фа й падишаха (—улеймана ¬еликого) - завойовника й законодавц€. Ћьв≥в, 1930. —.55.

12“ам само. —.56.

13Ѕушев ѕ.ѕ. »стори€ посольств и дипломатических отношений русского и иранского государств в 1586 - 1612 гг. ћ., 1976. —.44.

14÷ит. за: »стори€ стран зарубежного ¬остока в средние века. ћ., 1957. —.355.

15Ќазарук ќ. ¬каз. прац€. —.56.

16÷ит. за: √рушевський ћ. ≤стор≥€ ”крањни-–уси: ¬ 11 т.  ., 1995. “.7. —.462 - 463.

17÷ит. за: ¬семирна€ истори€ экономической мысли: ¬ 6 т. ћ., 1987. “.1. —.352.

 

¬. ј. –убель ≤—“ќ–≤я —≈–≈ƒЌ№ќ¬≤„Ќќ√ќ —’ќƒ”
 ињв. ¬идавництво Ћиб≥дь. 1997.



–†–µ–є—В–Є–љ–≥@Mail.ru

|–У–Ы–Р–Т–Э–Р–ѓ –°–Ґ–†–Р–Э–Ш–¶–Р –°–Р–Щ–Ґ–Р –С–Ы–Ш–Ц–Э–Ш–Щ –Т–Ю–°–Ґ–Ю–Ъ|

быстрый вывод средств и крупные процентные ставки действуют на азино три топора
vseloto.com